Художнє оздоблення

Для русько-українських сакральних споруд в області Східної Словаччини характерним було багате оздоблення. І, як здається, значно багатшим, ніж воно нам збереглося. Декоративність мала місце навіть у способі кладення і профілювання шиндлів, шалівкових дощок і брусів. Теслярсько-різьбярські геометричні орнаменти знаходимо на багатьох архітектонічних деталях: балках, несучих стовпах, одвірках, віконних рамах і под. На багатьох дерев’яних церквах збереглися різні декоративні куполи, конусоподібні, трапеційні і пірамідальні закінчення стріх. Зокрема від половини 18 століття на багатьох вежах появляються барочні маківки, які виникли під впливом словацького будівельництва (Новоселиця, Прикра, Крайнє Чорне, Шеметківці). Вплив барокко мав в декотрих випадках за наслідок зміну чотиригранної стріхи на восьмигранну, що споруді придавало своєрідного колориту. Такий перехід до октаедра спостерігаємо, наприклад, на храмах в Кориївцях, Ладомировій та інших. Значно сильніші барочні впливи проявилися на сакральній архітектурі в лемківських областях на північній стороні Карпат. На жаль, декоративна пластика церков нам не збереглася в первісній її архітектонічній формі та кольоровій гамі. Багато таких елементів було знищених в результаті реконструкцій або було замінених новими, простішими.

В різних декоративних і доповнюючих функціональних деталях вживався й метал (хрести, грати, оковка вікон і дверей). Особливої уваги заслуговують залізні хрести, які є виразним художнім проявом колишніх сільських ковалів. Вони відзначаються різноманітністю форм і дуже багатим орнаментом. Кожний хрест має відмінну, оригінальну і своєрідну форму, яка одночасно виражає певну символіку.

Неповторні та прямо казкові інтер’єри дерев’яних церков в русько-українських місцевостях Східної Словаччини. Первісно вони були багато оздоблені настінними і пастельними розписами, які, по суті, спираються на сюжети з євангелія (Потоки, Кожухівці, Козяни). Їх традиції у східних слов’ян сягають аж до XI століття. Художники простими виражальними засобами ознайомлювали люд із змістом Ветхого і Нового завітів. Для того використовували насамперед північну стіну, переважно гладку, без віконних отворів. Як правило, u розділили на смуги, які оживили рослинними орнаментами. На окремих площинах зображали самостійні постаті Христа, Богородиці, святих Юрія, Михаїла, Дмитрія, Параскеви, окремих пророків, євангелістів, апостолів, церковних отців або групи постатей з різними релігійними сценами. Часто зустрічалися і світські жанрові сцени з короткими текстами, які не завжди кореспондують з християнським віровченням, але документують думання і відчуття простого люду [Kočiš, G Krestanske hieraticke piktury východného ntu, Gréckokatolícky kalendár 1996, s 105 110].

Найвизначнішою і необхідною частиною дерев’яних церков є іконостас. Він є художнім і функціональним ядром сакрального об’єкта, а одночасно очевидним документом східного – українського походження [Ковачовичова-Пушкарьова, Б – Пушкар, І, ц т, c 483]. Іконостаси з Галичини, Закарпатської області України і Східної Словаччини своєю концепцією близькі візантійським і балканським пам’яткам цього роду. Іконостас (від eikon – образ, stassis – будівля) – це дерев’яна стіна, що вщцілює вівтар від остатньої частини храму Первісне вона була низькою, приблизно від 14 століття її замінила висока, багато вирізьблена і позолочена конструкція, що сягала від підлоги аж по склепіння храму. Іконостас розчленований горизонтально і вертикально і має, переважно, троє дверей середні, так зв царські ворота, через які проходить лише священик, побічні (північні і південні) двері призначені для дияконів, тобто для осіб з нижчим ступенем духовного сану. Царські ворота – двостулкові, оздоблені вирізьбленими орнаментами, з образами євангелістів, інколи доповнені сюжетами Звістювання. Направо від цих священних воріт є ікона з зображенням Христа, а далі направо ікона, що зображає патрона храму (св.Михаїла, св.Дмитрія і под.). На лівому боці від царських воріт є ікона матері божої з дитиною, а дальша, четверта – як правило, ікона св.Николая, який у східній церкві є одним з найбільш поважаних святих. В другому ряді іконостасу встановлені ікони менших розмірів. Посередині, над царськими воротами, буває ікона “Тайна вечеря”, котра відображає щоденний головний літургійний акт, або ікона “Спас Нерукотворний”, що зображає голову Христа (за східною християнською вірою, чародійний, не рукою створений образ). Від центральної ікони середньої смуги справа є шість ікон, а зліва – дальших шість, що зображають дванадцять головних свят (“праздників”) церковного року. Наведений цикл охоплює життєві віхи Христа і матері божої – Марії. В третьому ряді іконостасу посередині знаходиться ікона “Деісус”, що зображає благословлящого Христа архієрея на троні. По боках – ікони дванадцятьох апостолів (справа і зліва по шість постатей). В четвертому ряді іконостасу, в його центрі, є “Розп’яття Христа”, від неї направо і наліво – по шість старозаконних пророків. За іконостасом встановлений самостійний вівтар, тобто обрядовий стіл (“престол”) і жертвенник з іконою. На стінах висять дальші Ікони [Pórov Grešlik, V Ikony Šarišského múzea v Bardejove Bratislava 1994 Kočiš G Krestanské hieraticke piktury]

Найстарші пам’ятки іконописної творчості в нашому регіоні походять з XVI-XVII століть А тому досить проблематичним явиться те, як іконостаси, властиво, розвивалися Як архітектонічно-художнє ціле вони в нашій області, напевно, сформувалися вже в 14 – 15 століттях. Характерним для іконостасів дерев’яних церков є точне розміщення ікон, їх заздалегідь встановлена кількість і композиція сюжетів. Також конструкційна система відповідає іконографічним вимогам, а отже є спільною для усіх сакральних споруд цього роду. В кінці XVI – на початку XVII століть український іконостас досяг вершини свого розвитку. В художній синтезі він поєднує у собі архітектуру, живопис і декоративне різьбярство. Певну роль в цьому відношенні відіграв і Київ, зокрема що стосується реалістичної основи іконописної творчості. Як відомо з документів, Києво-Могилянську колегію (1632 p), а пізніше академію (від 1801 p ) відвідували учні з цілої України, серед них і вихідці з віддаленіших карпатських областей (Львова, Хусту, Берегова, Самбора, Перемишля, Ужгорода і под.). Вивчали тут філософію, релігію, історію, літературу, медицину і мови. В Києво-Печерській лаврі була в тому часі відома школа живопису. Якраз ця школа була головним мистецьким центром України [Логвин Г Українські Карпати цт c 21] її випускники поверталися у рідні краї, поширювали її високе професіональне мистецтво і самі засновували власні школи [Tkáč, Š Ikony zo 16-19 storočia na severovýchodnom Slovensku, Bratislava 1980, s 20-22]. Декотрі ікони були привезені до нашої області з різних частин України. Часто їх малювали й переселенці з інших країв. Але й ці образи мали відповідати передусім естетичним вимогам місцевого населення, бо лише так могли творити невід’ємну складову частину його культури [Там же, с 20].

Окремі зображення ікон тісно пов’язані з конкретним способом життя місцевого селянського населення, яке в окремих святих бачило патронів свого існування і просперування. Найчастіше це були св. Георгій (Юрій), який, за народним віруванням, допомагав хліборобам, св. Николай – захисник житла від пожарів і патрон теслярів, св. Михаїл-архангел – небесний воїн, св. Параскевія – патронка типічних жіночих праць і родини та лічителі-безсрібники св. Кузьма і Дем’ян. Ікони з зображеннями згаданих святих визначаються своєю декоративністю, ретельним підбором барв і окремих композицій. Якраз у цих витворах найсильніше відображені естетичні відчуття народу.

В іконописній творчості відбиті й політично-суспільні погляди народних мас в попередніх історичних періодах, їх непримиренна позиція до різних форм гніту.

Характерними в цьому відношенні насамперед “страшні суди” і так зв. “жітійні” і “страстні” ікони. Тобто в іконописній творчості виражені найрізноманітніші уявлення і бажання люду, зокрема прогресивні думки про соціальну і національну справедливість. Навіть окремі мотиви і спосіб їх зображення (риси обличчя, одяг та інші деталі) несуть місцевий народний колорит.

На декотрих іконах спостерігаємо і певні регіональні стилеві знаки, позначені місцем і часом їх виникнення. Без сумніву, що місцеві народні митці знали, до певної міри, зокрема під впливом культури і релігії безпосередньо суміжних етнічних областей, і західне мистецтво. Як ми вже в іншому зв’язку згадували, видимий є тут насамперед вплив готичного мистецтва, що проявляється, наприклад, в гостро ламаних лініях декотрих деталей, зображеннях окремих елементів одягу стражників-рица-рів коло стін замків і под. Барочні елементи проявляються найчастіше у різьбярському оздобленні іконостасу.

Монументальний характер церков, духовністю просякнуте внутрішнє оздоблення і глибоко продумана та відшліфована східна літургія, супроводжувана хоровим співом і молитвами самих вірників, закономірно втягує учасників релігійних обрядів у містичний світ божества і так дозволяє досягати вершини діяння в дусі християнського віросповідання.