1996 р. Покровська церква в Сулимівці на Київщині
А.Шамраева, С.Юрченко
Покровська церква в Сулимівці Бориспільського району розміщена в центрі села, вздовж дороги, що йде з Кучакова на Малу Старицю. Зараз це тридольна однобанна споруда з дзвіницею на західному фасаді й двома тамбурами з півночі та півдня. Зовнішній декор досить стриманий: площина між глибокими нішами вікон розділена простими лопатками, весь обсяг вінчає профільований крепований карниз. Вівтарна частина гранчаста.
В історико-архітектурній та краєзнавчій літературі останніх десятиліть закорінилася думка про те, що церкву збудовано у 20-і роки XVII ст. гетьманом Іваном Сулимою [Всеобщая история архитектуры в 12 томах. – M., 1968. – Т.6. – С.378; Історія українського мистецтва. – К., 1967. – Т. 2. – С. 93; Пам’ятні місця Київської області.: Короткий путівник. – К., 1958. – С.16; Цапенко М.П. Архитектура Левобережной Украины XVII – ХVIII веков. – M.,1967. – C. 130; Логвин Г.H. По Україні.: Стародавні мистецькі пам’ятки. – К., 1968. – С.64; Украина и Молдавия.: Справочник-путеводитель / Г.Н.Логвин. – M., 1982. – С. 455]. Першим намагався обґрунтувати цю дату ще на початку століття А.Стороженко [Сторожепко А.В. О времени построения Покровской церкви в с.Сулимовке // Очерки Переясловской старины – К., 1900]. Головним аргументом для датування церкви послужила віднайдена ним в архіві Войцеховича, тодішнього власника села, „Записка в каких годах, месяцах и числах Сулиминской Покровской церкви колокола отделаны, учинена 1799 г. августа 11 дня.” В ній перелічено 7 дзвонів: Благовіст (20 липня 1684 р.), Суботник (28 червня 1684 р.), Постовий (1750 р.), Скликуй великий (5 квітня 1629 р.), Скликуй малий (1701 р.), Скликуй менший і Кустинський (із с. Кустич).
На підставі цього він робив висновок, що церква була збудована не пізніше 1629 р. Дату 1684 р. А.Стороженко мотивовано відкидає, наводячи слова з заповіту Федора Сулими, сина Івана Сулими, складеного 1691 р., де він призначає двісті золотих „на поправу” Сулимівської церкви [там само. – С.217]. Очевидно, споруда потребувала ремонту, а цього не могло б статися, якби її було зведено сім років тому. Крім того, Федір Сулима не називає себе фундатором церкви [там само. – С.216]. Щодо двох дзвонів з датою 1684 р., автор статті заначає, що їх появу не слід пов’язувати з будівництвом нової церкви, а можна пояснити бажанням Федора Сулими просто збільшити кількість дзвонів.
Отож, на думку А.Стороженка, храм мав бути збудованим раніше, тобто Іваном Сулимою. Сулима був досить багатою людиною: його вдова могла дозволити собі позичити гроші самому Яремі Вишневецькому [В.К. Покровская церковь села Сулимовки Переяславского уезда // Полтавские епархиальные ведомости.- 1895. – № 8,9. – С.275]. Сам же гетьман був у Римі, на прийомі у папи. Проїжджаючи через Європу, він, за словами дослідника, пересвідчився в міцності та вигодах мурованого будівництва перед дерев’яним. Отже, появу церкви А.Стороженко обмежує 1620 р. – часом початку Кримського походу [Стораженко А.В. Вказ. праця. – С. 219]. 1 квітня 1629 р. (дата на дзвоні) гетьман мусив бути вдома, бо 27 квітня того самого року він, за наказом помічника-урядника Глоговського, брав участь у знищенні села Тростянець.
Звичайно, всі наведені факти необхідні для обгрунтування датування пам’ятки, але не достатні. Так, при Федорі Сулимі Сулимівка була малонаселеною [Мотыжинский архив. – К., 1890. – С.217]. Іван Сулима помер католиком і перед стратою просив, щоб при похороні на його тіло поклали на ознаменування перемог над турками золотий портрет папи Павла, одержаний ним у Римі [Стороженко А. К биографии казацкого гетмана И.М.Сулимы // Очерки Переяславской старины. – К., 1900. – С. 214]. Якщо припустити, що Сулима прийняв католицтво навіть незадовго до страти, то все одно залишається дещо дивним фактом фундація православної церкви незадовго до цього. Можливо, храм фундувала дружина гетьмана, котра постійно мешкала на Бориспільщині, вела господарство і виховала сина, Федора, у православ’ї.
Щодо близькості в часі двох квітневих дат 1629 р., то малоймовірно, щоб людина, яка їде руйнувати село Тростянець, що, до речі, належало Київському Пустинно-Микільському монастиреві, перед цим віддавала дзвін до церкви. Сумнівним видасться і походження дзвону. В тому-таки переліку зустрічаємо дзвін із с. Кустич. Чи не міг бути дзвін з датою 1629 р. перенесеним у Сулимівку з якогось Іншого місця?
О.Лазаревський ще у XIX ст. висловив здогадку, що існуючий „храм, кажется, был уже вторым, построенным вместо прежнего, пришедшего, должно быть, в ветхость” [Лазаревский А.М. Сулиминський фамильный архив // Киевская старина. – 1882. – № 11]. Перша церква мала бути дерев’яною. Подібне народне подання внесено в опис майна церкви 1828 р.: „… была не сем месте маленькая деревянная Покровская же церковь, но по обветшалости уничтожена и построена настоящая каменная” [В.К. Вказ. праця. – С.267]. Цей самий автор, наводячи виписку з опису 1803 р., цитує слова на Євангелії, видрукованому 1703 р., про те, що воно подароване „строителем сея каменныя церкви хорунжим єнеральным Иваном Федоровичем господином Сулимою” [там само. – С.277], тобто внуком гетьмана. І.Ф.Сулима став хорунжим 1708 р., тому подарувати Євангеліє він міг не раніше цієї дати. Мабуть, це відбулося відразу після закінчення будівництва. Наведене не суперечить і Рум’янцівському опису України, де згадується „на улице, идущей с Барышевки через Сулимовку в Малую Старицу, в левой стороне церковь каменная, невесьма старая, во имя Покрова Пресвятая Богородицы” [ЦДІА України – Ф. 57. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 130]. 1769 р. священик Сулимівської церкви повідомляє, що її стан „изрядный” [Там само. – Ф. 990. – Оп. 1. Ж – Спр. 702. – Арк. 10]. Саме такою – „невесьма старою” і в „изрядном” стані може бути споруда, збудована 1708 р.
Авторами виявлено лист, написаний, очевидно, А.Войцеховичем 1833 р. до полтавського єпископа з проханням повернути церковне начиння „утвари и ризницы, кои предки мои украшали в течении ста двадцати пяти лет…” Якщо від 1833 р., коли було складено листа, відняти 125 років – час, коли почали прикрашати церкву, то матимемо 1708 р. Отже, датою закінчення будівництва слід вважати 1708 р.
Перше повідомлення про ремонтні роботи зустрічаємо 1767 р. – „Опис робіт по ремонту даху Сулимівської церкви” [ВР ЦНБ. – № 1-64798]. На жаль, справу втрачено, тому говорити про проведені роботи немає можливості. 1785 р., 17 червня, було укладено контракт між священиком церкви Кіндратом Трохимовичем Каневецьким і купцем Іваном Олексійовичем Конвісаровим, згідно з яким останній зобов’язався „покрыть того села Сулимовки церковь железом за цену 80 рублей”. 25 серпня роботи закінчено: покрито три бані [Буряк M. З минулого села Сулимівки. 1950 р. рукопис в архіві М.Бятца)].
У зв’язку з поганим станом церкви з 1825 р. богослужіння припинено, а все майно передано до церкви в Малій Стариці [В.К. Вказ. праця. – С.281]. Відновлювальні роботи розпочалися 1835 р. [Стороженко А.В. О времени построения.-С.220]. Саме тоді дерев’яну покрівлю замінено на залізну. У1843 – 1845 рр. цегляну підлогу замінено дерев’яною. 1856 р. церкву побілено коштом А.Войцеховича, дах помальовано зеленою фарбою [В.К. Вказ. праця. – С.281 – 284].
1905 р. добудовано дзвіницю [Справочная клировая книга по Полтавской епархии на 1912 г. – Полтава, 1912. – С.201]. При цьому розібрано західну стіну бабинця, знято дві декоративні маківки над ним та вівтарною частиною. Певно, в цей час самий час з’явились тамбури перед північним та південним входами. Добудови витримано в одному стильовому ключі з архітектурою церкви.
Дослідження пам’ятки проводились у два етапи: 1978 – 1979 рр. [роботи проводились під керівництвом І.Іваненко] і 1988 -1990 рр. [роботи проводились С.Юрченком за допомогою К. Колесникова та Ю.Музичука] корпорацією „Укрреставрація” на замовлення Київського обласного управління архітектури і містобудування. На першому відкрито залишки розібраної західної стіни, дерев’яні чопи на відкосах вікон (друга половина XVIII ст.) для кріплення столярки тощо.
За другим етапом у первісному тиньку з внутрішнього боку віконної ніші виявлено сліди кріплення віконних рам металевими костилями. При дослідженні південного та північного порталів встановлено, що первісне вони мали трапецієподібну форму завершення прорізу. На горищі вівтарного об’єму збереглися нижні частини конструкцій глухої маківки, верхня частина якої спиляна 1905 р.
Дослідження мурування стін показало, що церкву змуровано із цегли з гладенькими поверхнями. Це служить додатковим підтвердженням її зведення 1708 р.: до другої половини XVII ст. використовувалась так звана жолобчаста або пальчаста цегла.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 94 – 97.