Архітектура, містобудування, монументальне мистецтво
За доби Київської Русі на території сучасної Сумщини були значні міста – центри уділів (Путивль, Глухів). Свідченнями тих часів лишилися городища в Путивлі, Ромнах, Білопіллі, Глинську, інших поселеннях. При монголо-татарській навалі 1240-х рр. ці терени спустошилися і в північних краях життя відродилося тільки в 15 – на поч. 17 ст., а на півдні (на Слобожанщині) – у 2-й пол. 17 – на поч. 18 ст. З того часу постали численні замчища в містах (Суми, Глухів, Конотоп). На цю ж добу припадає початок мурованого будівництва, від якого лишилися поодинокі пам’ятки в Путивлі, Глухові, Сумах.
Якщо до Національно-Визвольної війни українського народу середини 17 ст. землі теперішньої Сумщини були поділені між Річчю Посполитою, Московським царством і татарськими кочовищами, то з 2-ї пол. 17 ст. тут утвердилися два слобідських козацьких полки – Сумський та Охтирський. Частина Сумщини належала до околиць трьох полків Гетьманщини – Лубенського, Стародубського й Ніжинського. Північно-східна частина області входила безпосередньо до складу Московського царства (Путивльський повіт).
Після остаточної ліквідації українського самоврядування у 1780-х рр. ці терени було поділено поміж Харківською (Слобідською Українською), Чернігівською, Полтавською і Курською губерніями.
Заселення та економічне відродження краю, що розпочалося на зламі 15 – 16 ст., посилилось у 2-й пол. 16 – на поч. 17 ст., коли пішла хвиля української колонізації на Лівобережжі, рушійною силою якої було козацтво. Проте до кін. 16 ст. мережа поселень тут була розрідженою і нестабільною. На поч. 17 ст. частково колонізовані землі південної Сумщини захопили польські магнати – Вишневецькі, Казановські та інші. Вони заснували свої замки й містечка, яким надали магдебурзьке право. Найбільшим містом були Ромни, де налічувалося кількасот дворів і були збудовані потужні укріплення. Карти України, складені Гійом Левассер-де Бопланом у 1650-х рр., показують досить густу мережу населених пунктів по річках Ворсклі, Пслу, Сулі, Сейму. Багато з них зображені уфортифікованими, тому що в умовах постійної боротьби з татарськими нападами більшість поселень мали дерев’яно-земляні укріплення.
Після Національно-Визвольної війни українського народу середини 17 ст. загальною тенденцією стало збільшення площі міст, ускладнення їхньої структури й об’ємно-просторової композиції, поява нових архітектурних домінант.
Плани міст Сумщини, складені протягом 18 ст., дозволяють судити про загальні принципи й особливості містобудування 17 – 18 ст. При всій різноманітності ландшафтних ситуацій і композиційних вирішень розпланування і забудови, чітко простежуються певні закономірності побудови містобудівних утворень: уфортифіковані центри міст локалізувалися на підвищених мисах, здебільшого, на південно-східних їхніх краях (Путивль, Суми, Ромни, Білопілля). Замок або цитадель, як правило, був невеликим за площею (до 2,0 га) використовувався тільки для військових потреб (Путивль, Суми, Ромни). Виняток становили такі міста, як Охтирка і Глухів, у яких замки займали значну територію, у них були квартали забудови і містилися не тільки військово-адміністративні, а й сакральні та громадські центри всієї округи (ратуші, храми).
До замку завжди прилягав посад чи місто, розташований або на нижчих позначках, або на рівнинному плато за цитаделлю. У 2-ій пол. 17 ст. посади полкових і сотенних міст були захищені земляними укріпленнями. Тут, як правило, містилися головний міський торг, собори (Суми, Охтирка, Ромни, Лебедин), садиби «значних людей», купців, козаків та ремісників, парафіяльні церкви.
Цитадель і місто оточували великі приміські слободи або передмістя, що у 18 ст. називалися форштадтами. Вони розвивалися у ярах, на надзаплавних терасах, на плато. Типи міських структур лишилися тими ж, що і за княжої доби (півкруглий і секторний), але в реальних умовах ускладнилися внаслідок розширення сельбища, переходу до концентричних структур (Путивль), лінійних (Білопілля) з великою кількістю проміжних типів (Суми, Глухів). Моноцентризм містобудівних структур поступово змінився на поліцентризм за рахунок появи виявлених в об’ємних формах центрів розпланувальних районів, монастирів (Путивль, Глухів).
У межах укріплених міських центрів розпланування було, як правило, регулярним – порядковим, рідше – радіальним. За межами фортець розпланування було вільним і залежало від форми укріплень, рельєфу, гідрографії. Найбільша густота вуличної мережі й щільність забудови спостерігається у межах укріплень. Натомість для неукріплених слобід та передмість характерна велика нарізка кварталів, низька щільність забудови, що пояснюється, окрім іншого, ще й особливостями розвиненого у цьому регіоні будного промислу, який вимагав великих територіальних резервів. Вулиці тут ішли вздовж вододілів і тальвегів; у рівнинній місцевості – рівнобіжно берегам акваторій, уздовж яких завжди розміщувалися промислово-виробничі зони. Для зручності комунікації прокладалися радіальні вулиці, орієнтовані на фортечні брами, перед якими розташовувалися один або кілька торговельних майданів (Путивль, Лебедин). Інколи невеликий торг був і в межах фортеці.
У цілому розпланування міст було хоча й ландшафтним, нерегулярним, проте суто функціональним. Основні системи розпланування були такими: порядкова, віялоподібна, гілляста. У невеликих сотенних містечках домінувала одна певна розпланувальна система: порядкова (Конотоп) або секторно-радіальна (Ромни, Путивль). У більших містах органічно сполучалося кілька розпланувальних систем, відображаючи стадійність розвитку цих міст (Суми, Охтирка, Лебедин). Як правило, порядкове розпланування було у межах фортеці; радіальне – навколо неї, віялоподібне, з переходом у гіллясте – на периферії.
Об’ємно-просторова композиція, що визначалася природною підосновою, системою укріплень, структурою та розплануванням, була головним чинником формування своєрідності образу міста. Незалежно від рельєфу – рівнинного чи гористого, суворо витримувалася ієрархічність містобудівної композиції. Центр міста на найвищих позначках рельєфу завдяки фортечним валам й відкритим еспланадам довкола них був візуально виділений у пейзажі. Тут розміщувалися головні домінанти. Образи головних міських споруд, починаючи з 2-ої пол. 17 ст., формувалися на засадах висотних силуетних композицій.
У 2-ій пол. 17 та 18 ст. ішов процес заміни дерев’яних містобудівних домінант мурованими, значно більших обсягів. Це були міські й монастирські собори, парафіяльні церкви. При цьому дотримувалися принципу ієрархічності: головні домінанти були масивними, багатоверхими (Глухів, Суми, Ромни, Путивль); другорядні були одноверхими, лапідарних силуетів. Новим явищем у містобудуванні стали у 2-ій пол. 18 – на поч. 19 ст. величні багатоярусні муровані дзвіниці у Глухові, Путивлі, Сумах, Охтирці – важливі акценти, що надали нового звучання силуетам міст і монастирів.
Система орієнтації в місті лишалася заснованою на давньоруській традиції: у ній провідну роль відігравали об’ємні орієнтири, прозори у забудові, а не лінійні вісьові перспективи. Вулиці й шляхи спрямовувалися на архітектурні домінанти у вигляді бічних перспектив.
Масова забудова у 17 – 18 ст. була садибною, одноповерховою, дерев’яною. Протягом 18 ст. забудова у центрах міст поступово ущільнювалася, з’явилися перші кам’яниці (Глухів, Суми). У 18 ст. більшу композиційну роль почали відігравати громадські, урядові будівлі (будинок другої Малоросійської колегії та палаци К.Розумовського і П.Румянцева-Задунайського в Глухові).
Новим явищем в архітектурі поч. 18 ст. стали муровані монастирі строго регулярної композиції з собором у центрі й дзвіницею із заходу (Гамаліївський монастир поблизу Шостки).
У 2-ій пол. 18 ст. на теренах Сумщини з’явилася цілковито новаторська містобудівна концепція: розпочався процес реконструкції міст на засадах регулярної класицистичної архітектури. На Україну було поширено Указ російської імператриці Катерини ІІ 1763 «О сделании всем городам, их строению и улицам специальных планов, по каждой губернии особо». Але особливості тогочасної військово-політичної обстановки затримали реалізацію цих заходів у межах тогочасних Чернігівської, Полтавської, Курської та Слобідської Української губерній на кілька десятиріч. Тільки з 1782 щойно призначені губернські й повітові землеміри розпочали топографічне знімання міст та складання нових планів. Перепланування зачепило, передусім, Глухів після пожеж 1781 та 1784, Путивль, Суми й Ромни.
Найбільшого розвитку реконструктивні й розпланувальні роботи набули після того, як у 1802 було затверджено новий поділ на губернії. У Полтаві, Чернігові, Курську й Харкові було організовано губернські креслярні, що стали розробляти перші проекти. Із найбільшою повнотою нові містобудівні засади, що передбачали чітке функціональне й просторове зонування території, регулярну побудову вуличної мережі з розподілом площ на соборні, торгові й адміністративні, виразність домінантних громадських будівель, були реалізовані в проектах перепланування Глухова, Сум і Ромен. На досить складну топографію здебільшого накладалася абстрактна регулярна вулична мережа. Але робилося це не механічно, а з деяким урахуванням таких реалій, як трасування ліній укріплень, вулиць і шляхів, розташування соборів і монастирів, деяких інших капітальних будівель. Найбільш радикальним виявився проект перепланування Путивля, згідно з яким на історично сформовану радіально-концентричну розпланувальну мережу наклали абстрактну прямокутно-прямолінійну систему нових вулиць і кварталів.
Авторами всіх цих проектів були губернські архітектори М.Амвросимов, П.Ярославський, А.Карташевський. За їхніми проектами з використанням альбомів «зразкових фасадів», які регулярно надходили зі столиці, протягом перших десятиріч 19 ст. у всіх повітових містах будували остроги, присутствені місця, народні училища, шпиталі тощо (Суми, Охтирка, Глухів, Конотоп). При цьому відповідно до «зразкових проектів» уніфікувалися не тільки фасади будинків, а й навіть малі архітектурні форми.
Таким чином на зміну попереднім органічним містобудівним структурам з поч. 19 ст. утверджується принцип регулярного, централізованого, упорядкованого міста. Ідея регулярності мислилася як засіб спрощення орієнтації, упорядкування розпланувальної структури. Для кожного міста заздалегідь обирався певний розпланувальний прийом.
Ступінь складності плану визначався кількістю населення, площею сельбища, значенням міста. Малі повітові й позаштатні міста вирішувалися єдиними розпланувальним прийомом. Здебільшого це була ортогональна мережа вулиць (у традиціях античної еллінської, так званої Гіпподамової системи – див. розпланування Білопілля і Путивля).
Такі міста, як Суми, Глухів, Ромни вирішувалися кількома прийомами з прив’язкою нових вулиць до вже існуючих вуличних трас. Прямолінійні вулиці орієнтувалися на архітектурні домінанти (вісьова перспектива); з’явилися замкнуті перспективи. Тим самим завершився перехід від давньоруської ландшафтної системи орієнтації до лінійновісьової, за принципом вулиця-коридор. Головні площі здебільшого розплановувалися ближче до берегів річок. Фортечні вали зносилися, на їхньому місці прокладалися широкі озеленені бульвари (Ромни) або влаштовувалися торгівельні майдани (Суми, Глухів).
Загальним недоліком цих розпланувальних систем було ігнорування локальних особливостей ландшафту.
У тогочасних містобудівних нормах були детально розроблені протипожежні вимоги, такі як необхідність влаштовувати брандмауери, розриви між будинками, заборона вкривати дахи соломою. Санітарні вимоги передбачали винесення за місто цвинтарів і виробничих об’єктів. Квартали у центрах міст виділялися під муровану забудову, а на периферії – під дерев’яну. Нормувалася ширина вулиць: головних – 10 сажнів, другорядних – 5 сажнів.
Ця серія проектів перепланування була здійснена лише частково через слабке економічне становище більшості міст краю. З 1836 розпочалося розроблення наступної серії планів згідно з новими вимогами: більше уваги надавалося вивченню інженерногеологічних, гідрологічних умов території, повніше враховувалася наявна забудова, точніше намагалися визначити перспективи розвитку поселень. За зразок правили проекти, розроблені архітектором В.Гесте для Київської губернії. Але у зв’язку з передачею цієї роботи повітовим землемірам фаховий містобудівний рівень реалізованих планів дещо знизився, а розпланування звелося до механічного прирізування нових прямокутних кварталів у рамках існуючої містобудівної схеми (Суми, Глухів, Конотоп, Ромни).
У результаті здійснення цих заходів центральні частини більшості міст дістали регулярне розпланування. Колишні їхні передмістя перепланувати нерідко не вдавалося, тож старі криволінійні траси вулиць підключалися до ортогонального розпланування центрів. Зовсім не вдалося перепланувати місто Лебедин. Унаслідок цього воно стало унікальною пам’яткою докласицистичного містобудування.
Нове регулярне розпланування призвело до змін об’ємно-просторової композиції: завдяки знесенню оборонних ліній розкрилися панорами ансамблів історичних середмість (Суми, Глухів, Охтирка, Ромни). Архітектурні домінанти, як старі, так і новозбудовані, потрапляли у точки перетину вісей кількох вулиць, завдяки чому великий архітектурний ефект досягався невеликою кількістю унікальних споруд (Ромни).
З поч. 19 ст. рядова забудова була виведена на червоні лінії, з’явилася периметральна забудова кварталів, збільшився масштаб будинків, особливо у центрах Сум, Ромен і Глухова. У 2-ій пол. 19 – на поч. 20 ст. почалася суцільна 2-3-поверхова забудова головних вулиць у Сумах, Охтирці, Конотопі, Глухові, Ромнах.
Містобудівна ситуація, що створилася внаслідок перепланувань 1-ої пол. 19 ст. та забудови 19 – поч. 20 ст., стала основою розвитку міст Сумщини за радянської доби.
Архітектурно-містобудівна спадщина Сумської обл. представляє різні хронологічні періоди дуже нерівномірно: до 17 ст. маємо тільки археологічні пам’ятки – городища, поселення, курганні могильники (Путивль, Білопілля, Глинськ, Ромни, околиці Сум). З 17 – 18 ст. збереглися переважно споруди церковної архітектури, найдавнішими з яких є Мовчанський монастир та Спасо-Преображенський собор у Путивлі, церква Св. Миколи в Глухові та Воскресенська церква в Сумах. Збереглися або частково уціліли деякі визначні монастирські ансамблі 17 – 19 ст. (Мовчанський, Софроніївський, Глинський, Гамаліївський, Глухівсько-Петропавлівський, Охтирський Троїцький).
На кін. 18 – поч. 19 ст. припадає бурхливий розвиток садибно-паркового будівництва в регіоні, представлене палацово-парковими ансамблями різної міри збереженості в Кияниці, Куянівці, Хотіні, Тростянці, Низах, Волокитиному, Бочечках. З 19 – 20 ст. маємо архітектурні пам’ятки всіх видів і типологічних груп – житлові, громадські, господарські, промислові будівлі тощо. Загалом серед пам’яток архітектури церковні споруди в області складають не більше 30 %.
На Сумщині безпосередньо працювали або створювали свої проекти для цього регіону видатні архітектори 17 – поч. 20 ст.: Я.Стандарний (автор розпланування м.Суми), М.Єфимов, Д.Ухтомський, А.Квасов, Ф.Савич, Дж.Кваренгі, П.Ярославський, О.Паліцин, М.Амвросимов, А.Карташевський, Ф.Данилов, А.Гросс, В.Нємкін, В.Ніколаєв, А.Гун, М.Ракінт, В.Покровський, К.Іваницький, Г.Шольц.
Значна частина об’єктів архітектурної спадщини Сумщини (палаци, храми, лікарні, навчальні заклади й громадські будівлі тощо) постали коштом і особистими зусиллями видатних українських меценатів 2-ої пол. 19 – поч. 20 ст. – родин Терещенків, Харитоненків, Ліщинських, Суханових та інших.
На кін. 20 ст. збереглося немало пам’яток традиційної народної архітектури (хати, комори, вітряки); проте ця архітектурна спадщина, на жаль, втрачається дуже швидко і нерідко навіть без належної фіксації. Є в області й поодинокі кладовища, цінні в історичному і мистецькому плані (Глухів, Суми, Ромни).
У цілому, багата й різноманітна архітектурна спадщина Сумщини найповніше відобразила архітектурний процес на східних теренах України впродовж 17 – 20 ст. Тут представлені як муроване, так і дерев’яне будівництво, а також світові стилі в їх оригінальних місцевих інтерпретаціях: українське відродження 17 ст., бароко 17 – 18 ст., класицизм, романтизм, історизм, еклектика, модерн, конструктивізм, радянський ретроспективізм. У типологічному відношенні ця спадщина також відзначається різноманітністю і повнотою: представлено будівлі й споруди церковні (різних конфесій), житлові, громадські, військові, виробничі, інженерні.
Найзначнішими осередками архітектурно-містобудівної спадщини області є обласний центр та міста Білопілля, Глухів, Конотоп, Кролевець, Лебедин, Охтирка, Путивль, Ромни, Тростянець. У цих містах виділяються історичні ареали та комплексні охоронні зони як цілісні об’єкти збереження та комплексної регенерації архітектурного середовища на науковій основі. Проте основну кількість об’єктів архітектурної спадщини складають окремі пам’ятки архітектури, значні будівлі та історико-меморіальні споруди.
Нині на Сумщині діють два заповідники: з 1986 – Путивльский історико-культурний (охоплює місто і Спадщанський ліс у Путивльському р-ні) та Глухівський (з 1994). Історичне передмістя Сум 1991 оголошене заповідною територією.
Територія області за природними, історичними й культурними особливостями розподіляється на північну (8 районів) та південну частини. Остання включає три регіони:
1. Центральний (Сумський, Лебединський, Краснопільський і Білопільський р-ни).
2. Південний (Тростянецький, Великописарівський і Охтирський р-ни).
3. Західний (Роменський, Липово-Долинський і Недригайлівський р-ни).
Центральний регіон є тереном колишнього Сумського козацького полку. Його центром є місто Суми, а локальними центрами розташування архітектурно-містобудівної спадщини є Лебедин, Низи і Миропілля. Регіон об’єднує мальовнича долина р. Псел, що служить головною ландшафтною домінантою цього краю.
Південний регіон є територією колишнього Охтирського слобідського козацького полку і лежить у басейні верхньої течії мальовничої р. Ворскли, що і визначає природну своєрідність краю. Центром регіону є місто Охтирка, яке зберегло значну культурну спадщину. Місто Тростянець має чимало пам’яток природи, садово-паркового мистецтва, архітектури й містобудування.
Західний регіон – це територія колишньої Полтавщини (до 1781 – частини Лубенського і Гадяцького полків). Це – басейн р.Сули з допливами Роменом та Хоролом. Безсумнівним центром регіону є Ромни – визначне історичне місто України, колишній центр європейської торгівлі.
Північна частина є найбільшим за площею і за кількістю адміністративних районів. Його центром є місто Глухів – колишня гетьманська столиця.
Розглянемо докладніше специфіку кожного з виділених історико-культурних регіонів.
У Центральному регіоні найвищий історико-культурний потенціал має обласний центр. Він лежить на р. Псел при впадінні рр. Стрілки і Сумки. У межах міста налічується 234 пам’яток історії, археології, архітектури, містобудування, монументального мистецтва і садово-паркового мистецтва. Суми, засновані в 1652 – 57, упродовж 17 – 18 ст. були найбільшим і найбагатшим містом Слобідської України. Серед збережених пам’яток архітектури – унікальні Воскресенська та Троїцька церкви, Спасо-Преображенський собор, давньоруські городища на околицях міста, фортеця 17 ст., винятково цілісна історична забудова середмістя 19 ст., історичні місця, пов’язані з перебуванням у Сумах письменників Олександра Олеся, В.Короленка, А.Чехова, О.Купріна, співаків Д.Собінова, Ф.Шаляпіна, композитора П.Чайковського, художників В.Маковського, Н. Онацького та багатьох інших видатних людей. Найбільше з містом пов’язані життя і діяльність «королів» цукрової промисловості кін. 19 – поч. 20 ст. – династії Харитоненків. Їхній завод на околиці Сум був найбільшим у світі і ще до 1990 давав 20 % всього цукрурафінаду, що вироблявся в СРСР. У місті діють краєзнавчий і художній музеї, збірки яких фахівці оцінюють як одні з найцінніших в Україні.
Сумський р-н серед інших в області є найбагатшим на різноманітні пам’ятки. Значення деяких із них виходить за межі не лише області, але й України. Вище м. Суми на р. Пслі збереглися рештки Сумського Успенського чоловічого монастиря 1658, палацово-паркові ансамблі в Хотіні й Кияниці. Нижче Сум по р. Пслу збереглися численні садиби слобожанського дворянства: Штеричевої в Басах з чудовим парком, Кондратьєвих у с.Червоне з кам’яницею 18 ст., Кондратьєвих у с. Низи, де зберігся парк і будинок, у якому у 1871 – 79 влітку жив композитор П.Чайковський (тут знаходиться музей і пам’ятник великому композитору). Поряд з Низами – с. Нижня Сироватка, де народився видатний український промисловець і меценат І.Харитоненко (1820 – 91) і де збереглися численні архітектурні пам’ятки, збудовані його коштом.
Визначним історичним містом України є Лебедин, заснований 1652. Тут зберігся будинок братів Залеських, у якому 1859 зупинявся Т.Шевченко (нині краєзнавчий музей), Воскресенська дерев’яна церква, хата сотника Івана Красовського, кілька інших пам’яток архітектури, музей місцевого уродженця, видатного співака Бориса Гмирі.
У Лебединському р-ні є чимало історичних поселень і визначних пам’яток історії та культури: в с. Ворожба – Преображенська церква з дзвіницею та родова садиба Кричевських, звідки пішли у широкий світ видатні митці брати Василь і Федір Кричевські. Поряд з Ворожбою – с. Лифине, де в збереженій донині панській садибі гостював у 1859 Т.Шевченко, створивши тут низку творів. На захід від Ворожби лежить Межиріч – колишнє сотенне містечко, в якому дивом зберігся унікальний мурований Успенський собор 1759. Окрім того, Межиріч є славетним центром гончарства. Від Межиріча вниз по р. Пслу аж до межі Полтавської обл. простяглася суцільна низка історичних сіл з пам’ятками археології, історії, архітектури і природи (Михайлівка – родова садиба Полуботків і графів Капністів, Курган, Червлене, Пристайлове, Боброве, Кам’яне). Миколаївська церква 1730 у Бобровому є найдавнішим дерев’яним храмом Слобожанщини.
Краснопільський р-н лежить на крайньому південному сході області. Тут багато лісів, значні ділянки яких оголошено пам’ятками природи й заповідними урочищами. Район бідний на пам’ятки історії та археології, проте тут збереглося чимало архітектурних старожитностей. У Краснопіллі є 4 пам’ятки архітектури.
Найцікавішим є історичне село Миропілля – у давнину значне місто, що нині ніби «законсервоване» станом на 19 ст. Воно пов’язане з іменами актора М.Щепкіна, письменників Ф.Достоєвського та Г.Михайличенка. Цікаві в архітектурному відношенні стародавні храми збереглися в селах Великий Бобрик, Верхня Пожня, Грунівка, Запсілля, Мала Рибиця, Славгород, Угроїди. У с. Рясному частково зберігся монастир 19 ст., в Мезенівці та Угроїдах – старовинні комплекси цукроварень. У с. Грабовське, де народився видатний український поет П.Грабовський, збереглася його садиба, де відкрито музей поета і встановлено йому пам’ятник.
Білопільський р-н лежить у басейні допливів р. Сейму, річок Виру і Криги. Природні визначні місця представлені Куянівським парком 18 ст. та низкою ландшафтних заказників. Найзначнішими історичними поселеннями є міста Білопілля і Ворожба (Білопільська). Архітектурна спадщина представлена – храмами 18 – 19 ст. у Білопіллі, Ворожбі, Куянівці, палацом у Куянівці. До провідних історичних об’єктів належать будинки у Білопіллі, де народилися й жили видатні люди: педагог А.Макаренко, поет Олександр Олесь, художник В.Зарецький, а також рештки садиби відомого толстовця князя Хілкова у с.Павлівка.
Південний регіон належить до басейну верхньої течії р. Ворскли. Тут є чимало природних заповідних об’єктів, серед яких найвизначнішим справедливо вважається комплекс пам’яток природи і садово-паркового мистецтва в околицях Тростянця.
Великописарівський р-н надзвичайно багатий на археологічні пам’ятки. Давніх городищ тут відомо небагато – оскільки ці терени входили в зону впливу кочових народів.
Пам’ятки архітектури розташовані по регіону неоднорідно: найбільше їх сконцентровано в Охтирці. Місто Охтирка є одним з найзначніших історичних поселень краю з багатою і різноманітною історико-культурною спадщиною. З ним пов’язане явлення чудотворної ікони Охтирської Божої Матері, на місці якого стоїть величний ансамбль Покровського собору 18 ст. У місті збереглися пам’ятні місця, пов’язані з життям і діяльностю визначних особистостей – Я.Щоголіва, П.Грабовського, Б. Антоненка-Давидовича, І.Багряного,Остапа Вишні, П.Воронька.
Охтирський р-н цілком належить до басейну р. Ворскли, береги якої є цілісною ландшафтною зоною. Архітектурна спадщина району досить різноманітна: кілька церков, рештки Троїцького монастиря 17 – 18 ст. Поряд із природними ландшафтами найбільш вражаючими є археологічні пам’ятки Охтирщини, а серед них – чи не найбільше в світі Більське городище поблизу с. Куземин, де в 1-му тисячолітті до н. е. була столиця Скіфського царства – місто Гелон, згадане давньогрецьким істориком Геродотом.
Тростянець лежить на р. Боромлі, правому допливі р. Ворскли, у мальовничій долині, оточеній лісами. Основу життя Тростянця в старі часи становив маєток князів Голіциних, який у 2-ій пол. 19 ст. перейшов у власність відомого промисловця Л.Кеніга, котрий реконструював палацовий ансамбль і систему парків та влаштував тут цукроварню й низку промислових підприємств. У цьому маєтку з 1864 епізодично бував великий російський композитор П.Чайковський, котрий написав тут чимало творів. У Тростянці встановлено один із найкращих в Україні пам’ятників П.Чайковському. Серед архітектурних пам’яток міста відзначаються оригінальністю Благовіщенська та Воскресенська церкви, палац Л.Кеніга, неповторний манеж-цирк у вигляді средньовічної фортеці, романтичний «грот Німф» у парку «Нескучне».
Природні охоронювані об’єкти Тростянецького р-ну пов’язані з лісами й заплавними болотами (Боромлянський і Бакирівський заказники). Архітектурна спадщина представлена парафіяльними церквами доби класицизму, що збереглися в кількох селах (Білка, Боромля, Криничне, Семереньки). Серед них є такий архітектурний шедевр, як церква Різдва Богородиці в с. Кам’янці 1805.
Західний регіон Сумщини охоплює історичне Посулля – терени найдавнішої української колонізації. Пам’ятками містобудівної діяльності київських князів лишилися в Посуллі міста (Ромни), давні городища правобережжя Сули (Глинськ, Засулля, Боярське городище, літописні міста Попаш і В’яхань). Історичним центром регіону є Ромни. Регіон має багатшу й різноманітнішу історико-культурну й природну спадщину, порівняно з південним регіоном. Серед природних об’єктів – усі види пам’яток і охоронюваних територій. Найцінніші ландшафти регіону приурочені до долини р. Сула з допливами Роменом і Терном.
У м. Ромни збереглися славетне городище «Монастирище», що дало назву окремій археологічній культурі, а також дитинець і посад давньоруського міста, скіфський курганний могильник. Ромни відомі в історії як найбільший центр міжнародної торгівлі 18 ст. (Роменський ярмарок). До найзнаменитіших пам’яток міста належать Святодухівський собор, Василівська і Вознесенська церкви, кількадесят пам’яток архітектури 19 – 20 ст., перший в Україні пам’ятник Т.Шевченкові роботи І.Кавалерідзе (1918).
Архітектурна спадщина представлена в хронологічному діапазоні 18 – 20 ст., стилістичному – від бароко до модерну. Найславетнішою архітектурно-історичною пам’яткою є церква Калнишевського 1773 у с. Пустовійтівка.
Липоводолинський р-н має лише кілька пам’яток архітектури місцевого значення – церкви та вітряки. На відміну від нього, у Недригайлівському р-ні є унікальна система козацьких укріплень 17 ст. на давньоруських і скіфських городищах – так звана Мазепина гора в околицях Недригайлова. Єдиним у світі є пам’ятник мамонтові в с. Кулішівка (1841). Архітектурна спадщина представлена кількома церквами та будівлями навчальних закладів зламу 19 – 20 ст., а також вітряками.
Північний регіон Сумської обл. належить до історичної Чернігово-Сіверщини. Його історико-культурна спадщина тяжіє до Глухова й Путивля – двох міст, де створені державні історико-культурні заповідники.
Глухів по праву вважається провідним історичним містом України, однією з її історичних столиць. Як історичний центр Глухів, у цілому, зберігся. У центрі його – Радний майдан, де обирали трьох гетьманів України, посеред майдану – головна громадська споруда тогочасної України – Миколаївська церква. Частково збереглася козацька фортеця з мурованою Київською брамою. Місце гетьманської резиденції відзначає велична Трьох-Анастасіївська церква, рівної якій немає в усій Україні.
З Глуховом пов’язані не тільки державницькі змагання останнього етапу Гетьманщини, а й українське відродження 2-ої пол. 19 – поч. 20 ст., представлене іменами Г. Нарбута, Ф.Уманця, Дмитра і Петра Дорошенків, О.Довженка, Ф.Ернста, М.Василенка, родиною українських промисловців і меценатів Терещенків. У місті збереглося чимало історичних будівель, освячених іменами видатних українців. Його архітектурна та містобудівна спадщина, представлена понад 50 пам’ятками, на сьогодні вивчена й опублікована досить повно.
У Глухівському р-ні найціннішими ландшафтними територіями є долини річок Клевені, Есмані, Обести. Населені пункти, в яких є пам’ятки архітектури, розташовані навкруг Глухова дуже насичено. Унікальні церкви 18 – 19 ст. збереглися в селах Білокопитовому, Годуновці, Дунайці, Обложках, Первомайському, Полошках, Некрасовому, Сваркові, Сопичі, Суходолі, Шалигиному. Збереглися монастирі 17 – 18 ст.
у селах Будища (Глухівсько-Петропавлівський монастир) та Соснівка (Глинська пустинь).
Путивль є одним з найстародавніших міст Київської Русі. У ньому збереглося понад 30 пам’яток архітектури 17 – 19 ст. Його культурно-історична спадщина добре вивчена і представлена в літературі.
Путивльський р-н, цілком належачи до басейну р. Сейм, має дуже красивий і своєрідний ландшафт із ланцюжком давньоруських городищ уздовж високого правого берега Сейму (села Лухтовка, Линово, Волинцево, Латишевка). Пам’яткою садовопаркового мистецтва є Волокитинський парк. Архітектурна спадщина представлена 66Софроніївським печерним монастирем 14 – 18 ст., церквами 19 ст. у селах Яцине, Кочерги, Линово, Вощиніно, унікальним вітряком голландського типу в с. Линово.
Буринський р-н лежить у басейні р. Сейму, має добрі природні умови, проте дуже бідну історико-культурну спадщину (давньоруське городище поблизу с. Ігорівка, кілька архітектурних об’єктів 19 ст. у Бурині і в с. Слобода).
Конотоп належить до визначних історичних міст України. Тут збереглися рештки замку 17 ст., садиби першого видавця «Енеїди» І.Котляревського М.Парпури та генерала М.Драгомирова.
Серед сіл Конотопського р-ну заслуговують на увагу с. Шевченкове (колишня Гирявка) – родовий маєток Лазаревських, де бував Т.Шевченко і де поховано великого українського історика О. Лазаревського. Архітектурна спадщина району представлена справжньою перлиною класицизму – палацом і парком княгині Львової кін. 18 ст. у с. Бочечки. На терені району є кілька старих церков, що є пам’ятками архітектури (села Дептівка, Кошари, Вирівка).
Місто Кролевець відоме своїми ярмарками, знаменитими кролевецькими тканими рушниками. Тут збереглися садиби друзів Т.Шевченка, де він бував (Рудзинських і Огієвських), будинки, де народилися видатний вчений-лісівник В. Огієвський, видатний український художник О.Грищенко й геніальний перекладач М.Лукаш. Збереглася СпасоПреображенська церква, пов’язана з життям і діяльністю видатного церковного діяча, просвітителя Сибіру Філофея Ліщинського і 10 пам’яток архітектури.
Для Кролевецького р-ну характерна наявність великої площі лісів із значною кількістю охоронюваних урочищ і парків. Архітектурна спадщина представлена кількома церквами та залишками палацово-паркового ансамблю садиби Кочубеїв у с. Ярославець.
Значні площі Шосткинського р-ну, що лежить у басейні р. Десни, укрито хвойними лісами з численними заповідними урочищами. У Шостці, відомій своїм пороховим заводом з часів Петра І, зосереджено 14 пам’яток архітектури – переважно радянської доби. Поряд з містом зберігся фамільний монастир гетьмана І.Скоропадського – Гамаліївський. У с. Ображіївка збереглася дуже цікава мурована церква з дерев’яною дзвіницею (19 ст.), а також пам’ятник уродженцю села, тричі Герою Радянського Союзу І.Кожедубу роботи знаменитого скульптора М. Томського. У с. Пирогівка на березі Десни стоїть унікальна дерев’яна Покровська церква 1777 з дзвіницею. Михайлівська церква 1776 у смт Вороніж є рідкісною пам’яткою барокової архітектури.
Ямпільський р-н теж відзначається лісистістю і наявністю великої кількості природних заповідних об’єктів. До найцікавіших населених пунктів р-ну належать: с. Воздвиженське з ансамблем славетного Хрестовоздвиженського трудового братства кін. 19 ст., заснованого відомим філософом і громадським діячем М.Неплюєвим; смт Дружба з комплексом Михайлівської цукроварні поч. 20 ст., що належала родині Терещенків. Унікальною пам’яткою народної архітектури є Успенська дерев’яна церква 1730 у с. Чуйківка.
Середино-Будський р-н лежить у зоні відомих в історії Брянських лісів. Це – партизанський край, всі села якого у 1942 були знищені нацистами, про що свідчить меморіал у с. Стара Гута. Власне архітектурна спадщина району дуже бідна й представлена лише ратушею і двома перебудованими церквами в Середині-Буді.
Дослідження архітектурної спадщини Сумщини розпочалися ще в 19 ст. Відомості про окремі пам’ятки трапляються у працях архієпископа Філарета (Д.Гумілевського), М.Сумцова, І.Фоміна, Є.Редіна, Я.Левицького та інших. У 1920 – 30-х рр. архітектурні пам’ятки докладно досліджували славетні українські вчені-пам’яткознавці Ф.Ернст, С.Таранушенко, М.Макаренко, І.Жолтовський, а в повоєнну добу – Г.Логвин, І.Ігнаткін та інші.
Протягом радянської доби архітектурна спадщина Сумщини зазнала значних і невідшкодовних втрат. Підраховано, що коефіцієнт втрат архітектурної спадщини Сумщини становить 59 % і є одним з найвищих серед усіх областей України.
У повоєнну добу почали складатися перші списки пам’яток області у рамках проведення єдиної пам’яткоохоронної політики в межах Української РСР. Перший в республіці список пам’яток архітектури було затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1956 № 320. По Сумській області до списку увійшло 32 об’єкти (28 охоронних номерів).
Постанова Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам’яток архітектури на території Української РСР» передбачала значне (майже на 40 %) скорочення списків пам’яток архітектури, що перебували під охороною держави. У новому списку з об’єктів Сумської області залишилося тільки 20 споруд (17 охоронних номерів).
Додатковий список пам’яток архітектури республіки було затверджено постановою Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 № 442. До пам’яток, які охороняються державою додалося ще 24 охоронні номери.
У 1960-х рр. виник інтерес до комплексного збереження архітектурно-містобудівної спадщини. Цій проблемі було присвячено наказ Держбуду УРСР від 9 серпня 1968 № 134, яким затверджено «Список стародавніх міст, селищ і сіл Української РСР, проекти планіровки і забудови яких повинні погоджуватися з органами охорони пам’ятників культури». Цей список визначив широкий фронт для розгортання передпроектних історико-містобудівних досліджень.
На території Сумської обл. було виділено 14 значних історичних поселень: міста Суми, Охтирка, Білопілля, Ромни, Тростянець, Глухів, Путивль, села Воргол, Ленінське, Городище, Ширяєве, Басівка, Кияниця, Гамаліївка. Ці дослідження стали цілеспрямованішими після ухвалення з ініціативи Українського товариства охорони пам’яток історії та культури постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1976 № 532, якою було визначено 39 найважливіших історичних міст, для яких слід розробити зони охорони пам’яток і проекти їх впорядження. До цього переліку з Сумщини увійшло три історичні міста – Глухів, Путивль і Ромни.
Ці заходи не були виконані у повній мірі, що засвідчила наступна постанова Ради Міністрів Української РСР від 1 жовтня 1986 № 349 «Про факти грубого порушення Закону Української РСР «Про охорону та використання пам’яток історії та культури», у якій була дана принципова оцінка незадовільному стану справ у пам’яткоохоронній сфері.
Наказом Держбуду України від 24 червня 1991 № 76 була затверджена «Інструкція до складання історико-архітектурних опорних планів населених місць України», в якій додатком № 3 подано «Список міст і селищ України з цінною комплексною історико-культурною спадщиною». Цей список містить 375 населених місць, у тому числі 15 – з Сумської обл. Найінтенсивніше архітектурна спадщина Сумщини досліджувалася в 1990- х рр.: якщо у 1985 на державному обліку перебувало 44 пам’ятки архітектури республіканського значення і 109 пам’яток місцевого значення, то станом на 2004 до них додалося ще 293 пам’ятки місцевої категорії обліку, серед яких є такі шедеври архітектурного мистецтва як Михайлівський кадетський корпус та церква Іоана Предтечі в Сумах, Успенський собор в Межирічі, дерев’яна церква в Чуйківці. Нині на черзі взяття на державний облік ще 250 нововиявлених пам’яток архітектури, статті про яких включено до Зводу пам’яток.
Початок практичної реставрації пам’яток архітектури на Сумщині датується 1-ою пол. 50-х рр. 20 ст., коли роботи виконувала Чернігівська міжобласна науковореставраційна майстерня. З 2-ої пол. 1960-х рр. обсяг реставраційних робіт збільшується: розпочалася реставрація собору Святого Духа у Ромнах (1964), собору Покрови в Охтирці (1965), церкви Воскресіння у Сумах (1967). Роботи виконувала Чернігівська майстерня.
Для кращої організації робіт у Сумах 1968 було створено Сумську реставраційну дільницю Чернігівських майстерень. У 1-ій пол. 1970-х рр. ця дільниця відреставрувала собор Покрови в Охтирці (реставрація закінчена у 1971), собор Святого Духа у Ромнах (1971), Спасо-Преображенський собор у Сумах (1972). У 1978 на базі Сумської дільниці Чернігівських майстерень було створено Сумську госпрозрахункову спеціальну науковореставраційну виробничу дільницю. Спочатку на території області в структурі Сумської майстерні були дільниці в Сумах та Путивлі. З розширенням робіт на пам’ятках 68архітектури були створені реставраційні дільниці в Охтирці (1981), Глухові (1988), Ромнах (1989), Лебедині (1989), Тростянці (1990).
Проектно-кошторисну документацію на пам’ятки архітектури для Сумської майстерні спочатку виконував інститут «Укрпроектреставрація». У 1987 в Сумах було створено комплексну бригаду від Харківського відділу інституту «Укрпроектреставрація», яка у 1988 переросла у самостійний комплексний архітектурнореставраційний відділ. Біля витоків проектної організації стояли В. Ухань (начальник відділу), В.Трегубов (головний архітектор проектів) та архітектор Ю.Близнюк. Загалом за період 1968 – 95 сумські реставратори відреставрували понад 50 пам’яток архітектури.
Після 1995 настала криза реставраційної справи в Україні загалом і на Сумщині зокрема, наслідки якої не подолані й досі.
У цілому нині на території Сумської області на державному обліку перебуває 372 пам’яток архітектури і містобудування, з яких 5 – національного значення. 15 поселень увійшли до Списку історичних населених місць, затвердженого Урядом у 2001: Білопілля, Ворожба, Вороніж, Глухів, Конотоп, Кролевець, Лебедин, Низи, Охтирка, Путивль, Ромни, Середина-Буда, Суми, Терни, Тростянець.
Основними засобами забезпечення містобудівної охорони нерухомої культурної спадщини та традиційного характеру середовища історичних міст є історико-архітектурні опорні плани й розроблені на їх основі проекти зон охорони пам’яток, а також встановлення історичних ареалів. Згідно з чинним законодавством комплект таких документів має бути створений для кожного з міст і селищ міського типу, внесених до Списку історичних населених місць України. По 11 з них протягом 1984 – 96 були розроблені історико-архітектурні опорні плани, проекти зон охорони пам’яток, а по деяких – навіть проекти створення історико-культурних заповідників. І тільки по Воронежу, Низам, Середині-Буді й Тернам такі дослідження не проведені. По м. Кролевцю ці дослідження не були завершені внаслідок припинення їх фінансування.
Тепер по більшості з історичних населених місць області є детально опрацьована концепція охоронного зонування з топографічно точними межами зон охорони та продуманою регламентацією містобудівного режиму кожної зони. У більшості випадків це дозваляє уникнути конфлікту інтересів охорони архітектурної спадщини з тенденціями містобудівного розвитку.
При розробленні історико-архітектурних опорних планів було обстежено всю міську забудову, виявлено понад 100 нових пам’яток архітектури, серед яких багато національної категорії цінності. Більшість з цих нововиявлених пам’яток взято на державний облік.
Найбільший соціальний ефект був пов’язаний з історико-архітектурними дослідженнями Путивля 1986 – 87. Окрім традиційних історико-архітектурного опорного плану та проекту зон охорони пам’яток тут були опрацьовані й одразу ж реалізовані на практиці проектні пропозиції про створення Державного історико-культурного заповідника, а також здійснено проект реконструкції Городка – дитинця стародавнього Путивля, з натурним відтворенням трьох дерев’яних фортечних башт та позначенням фортифікаційних ліній і башт, які не збереглися.
Серед розроблених історико-архітектурних опорних планів та проектів зон охорони пам’яток частина була затверджена відповідними органами влади (Суми, Глухів, Путивль, Лебедин), а частина – ні. Проте всі ці напрацювання використовуються як історикомістобудівна підоснова при вирішенні питань розвитку, реконструкції та забудови цих міст. Ці роботи не тільки поповнили державні списки пам’яток, але й спонукали до перегляду списків історичних міст і принципів їх ціннісної категоризації. Найяскравішим є приклад м. Лебедина, що доти не входив до жодних переліків історично цінних поселень, проте зберіг розпланування серед. 17 ст. та 15 пам’яток архітектури. За результатами проведених історико-містобудівних досліджень Путивль, Глухів і Суми слід віднести до найвищої ціннісної категорії історичних міст зі створенням заповідників, а міста Охтирка, Ромни, Лебедин, Тростянець і Конотоп заслуговують на проведення комплексної регенерації їх історичних центрів.
Історико-містобудівні дослідження цінні тим, що при належному врахуванні допомагають уникати непоправних містобудівних помилок. У цьому сенсі характерним є приклад м. Ромни, де згідно з генпланом передбачався вихід багатоповерхової житлової забудови на намивні території у заплаві р. Сули поблизу історичного середмістя.
Історико-містобудівні опрацювання цього питання довели, що це призведе до спотворення історичного устрою міста та його ландшафту. Зрештою було знайдено оптимальне рішення і заплава лишилася вільною від багатоповерхової забудови.
Історико-містобудівні дослідження м. Сум із розробленням Історико-архітектурного опорного плану та Проекту зон охорони пам’яток були здійснені протягом 1991 – 93. За результатами цих досліджень складено державний реєстр пам’яток архітектури й містобудування м. Суми, перелік значних архітектурних споруд, перелік найцінніших будівель традиційної забудови. В Історико-архітектурному опорному плані визначено вуличну мережу, яка становить пам’ятку містобудування 17 – 19 ст. (у межах історичного середмістя), місця концентрації об’єктів архітектурної спадщини (у р-ні вулиць Соборної-Петропавлівської та Дзержинського-Псільської). Це дало можливість визначити історичний ареал міста, який обмежують зі сходу річище р. Псел, з півдня – вулиця О.Береста, з півночі – вулиці Червонозоряна і Привокзальна, з заходу – вулиця Новомістенська, річища Сумки і Стрілки.
Це дозволило запропонувати на основі Історико-архітектурного опорного плану нове охоронне зонування, що докорінно відрізняється від того, що було раніше. Було з’ясовано, що в історичному ареалі міста в цілому збереглися: система давнього розпланування, історичні панорами й силует, квартали, майдани, вулиці з пам’ятками архітектури та характерною рядовою забудовою минулих століть, археологічний культурний шар, ділянки цінного ландшафту. У межах історичного ареалу виділено два райони історичної забудови, де окремі пам’ятки архітектури, історичні будівлі, їх комплекси і ансамблі становлять суттєвий відсоток усього наявного фонду забудови. Це дев’ять кварталів забудови історичного середмістя між вулицею Героїв Сталінграду, Красною площею і річищем Стрілки, а також мис при впадінні у р. Псел р. Сумки (початок вулиці Троїцької).
Тож грунтуючись на особливостях історично сформованого архітектурного середовища Сум, наявності цінного ландшафту, пам’яток культурної спадщини, була визначена така номенклатура зон охорони пам’яток: територія заповідника; території окремих пам’яток культурної спадщини; охоронні зони; зони регулювання забудови; зони охоронюваного ландшафту; зони археологічних спостережень. Територія заповідника обіймає обидва вищеописані райони історичної забудови; наколо території заповідника визначена охоронна зона; території та охоронні зони окремих пам’яток дискретно розміщені в структурі сучасного міста; зони охоронюваного ландшафту охоплюють, переважно заплавні території річок Псла, Сумки і Стрілки; зони регулювання забудови прилягають до усіх зазначених зон і охоплюють терени міста в межах на кін. 19 ст. задля забезпечення збереження історичного розпланування та масштабності забудови. Зони археологічних спостережень установлені в районі Липенського городища і в районі історичного Перекопу. У загальному балансі міської території зони охорони пам’яток обіймають 1946, 55 га або 23,27 % території Сум.
Оскільки історико-містобудівні дослідження не є самоціллю, а виходять на кардинальні питання розвитку міст, важливою проблемою завжди було співвідношення цих досліджень з містобудівною документацією. Згідно з чинними у 1980-х рр. нормами історико-архітектурні опорні плани та проекти зон охорони пам’яток мали розроблятися на стадії підготовки техніко-економічних обгрунтувань (ТЕО) генеральних планів.
Розроблення ж проекту детального планування району (ПДП) без історико-архітектурної підоснови взагалі заборонялося. Проте в дійсності діяли генплани і ПДП, опрацьовані й затверджені без необхідних історико-архітектурних досліджень (Глухів, Ромни, Тростянець), у зв’язку з чим постало питання про призупинення чинності їх та потребу коригування. Водночас генплани Сум, Лебедина і Охтирки, ПДП центру Путивля були опрацьовані інститутами містобудівного профілю з належним урахуванням архітектурномістобудівної спадщини.
Проведені у 1990-х рр. дослідження дозволили прояснити історико-культурну специфіку історичних населених міст Сумщини й запропонувати дещо іншу, аніж раніше, методику оцінки й класифікації архітектурної спадщини. Для міст і селищ міського типу цього регіону характерні такі риси, як: неоднаковий ступінь збереженості компонентів містобудівної структури різних хронологічних етапів (наприклад, розпланування 17 ст., а архітектурні домінанти 19 ст.); втрата багатьох, а нерідко і провідних архітектурних та містобудівних домінант; змінність містобудівних домінант, що забезпечила спадкоємний розвиток містобудівних утворень (дерев’яні домінанти доби Гетьманщини у 19 ст. замінено мурованими: у нових стильових формах, проте на тих же місцях); унаслідок цього системи архітектурних домінант 19 – поч. 20 ст. нерідко зберігають особливості об’ємно-просторової композиції поселень доби Гетьманщини; споруди доби еклектики та історизму нерідко лишилися єдиними архітектурними домінантами, що відзначають поселення в довколишніх ландшафтах і зосталися чи не останніми історичними об’єктами, що зберігають пам’ять місця і зв’язок часів; основна маса рядової забудови, що визначає «інтер’єр» історичних середмість, датується 19 – поч. 20 ст., проте в основних параметрах (парцеляція, модуль, масштабність) повторює забудову ще доби Гетьманщини.
Практична реалізація на Сумщині нових підходів до збереження архітектурної та містобудівної спадщини припадає на перше десятиріччя незалежності України. Тоді була виконана робота, що називалася «Реабілітація історико-архітектурного середовища міста Глухова Сумської області». Вона отримала Державну премію України в галузі архітектури 1998. Колектив авторів включав чотирьох архітекторів: В.Бикова, тоді начальника Управління архітектури і містобудування Сумської облдержадміністрації; В.Вечерського, тоді заступника начальника управління Держбуду України; В.Грибана, головного архітектора м. Глухова; Т.Каштанову, головного архітектора проектів Київського інституту НДПІмістобудування; а також тодішнього міського голову М. Деркача.
Роботи почалися з того, що протягом 1991 – 92 історико-архітектурний опорний план міста було скориговано, розроблено проект зон охорони пам’яток, а також Проект організації історико-архітектурного заповідника. Ці напрацювання В.Вечерського увійшли складовою частиною до Генерального плану міста, розробленого НДПІмістобудування (автор Т.Каштанова). При цьому було виявлено і поставлено на державний облік понад 30 нових пам’яток містобудування, архітектури, історії, монументального мистецтва і археології. Вперше було проведено ретроспективний аналіз розвитку містобудівної структури протягом 10 – 20 ст., аналіз наявної розпланувальнопросторової структури історичного ареалу міста, виявлено і забезпечено охорону зон композиційно-видового впливу всіх пам’яток містобудування і архітектури. У цілому така єдина система заходів по малому історичному місту була виконана вперше у вітчизняній практиці.
Генеральний план міста було затверджено в січні 1994. На цій основі протягом 1994 – 97 під керівництвом В.Грибана, М.Деркача і В.Бикова на високому професійному рівні проведено комплекс практичних заходів щодо реставрації та реабілітації пам’яток, реконструкції та впорядження історичного центру міста, створення пам’ятних знаків і пам’ятників (серед них найзначнішим є парний пам’ятник славетним композиторам Д.Бортнянському і М.Березовському, основоположникам православної духовної музики), відтворення втрачених пам’яток (символічна могила М.Ханенка), будівництва нових споруд за індивідуальними проектами (найзначнішою з них є Школа мистецтв ім. М.Березовського), створення сучасних інженерних мереж і транспортних комунікацій, оптимізації всієї міської інфраструктури та функціонального зонування міста (будівництво об’їзної автомагістралі, газифікація, каналізація, виведення в єдину промзону промислових підприємств, створення в історичному центрі пішохідної зони).
Відтак нові будівлі й споруди зводяться в Глухові тільки за індивідуальними проектами, архітектурно-просторові й пластичні вирішення яких пов’язані з історичною забудовою.
Завдяки цьому вдалося сформувати співмасштабне людині, історично осмислене, семантично наповнене гуманне архітектурне середовище центру малого міста. Це – єдиний в Україні приклад малого історичного міста, де було послідовно реалізовано проект формування сучасного архітектурного середовища на основі реабілітації архітектурно-містобудівної спадщини. Присудження Державної премії України в галузі архітектури цій роботі було прикметним у трьох аспектах:
- вперше Державна премія була присуджена об’єкту з Сумської обл.;
- вперше була відзначена робота над малим містом як цілісним об’єктом дослідження і проектування;
- вперше на рівних правах було поціновано спільну роботу науковців, проектантів та управлінців, яка й уможливила досягнення позитивного результату.
Ця робота справила значний вплив на розгортання аналогічних заходів в інших містах України, багатих на об’єкти архітектурної та містобудівної спадщини – в Охтирці, Сумах, Ромнах, Полтаві, Чигирині, Коломиї, Іванео-Франківську тощо.
Роботи в цьому напрямку продовжуються і в Глухові: Урядом у 1999 затверджена Комплексна програма збереження історичної забудови м. Глухова на період до 2005; у 2003 затверджено Генеральний план розвитку Заповідника. На виконання цих програмних документів спрямовані зусилля всіх, хто причетний до розв’язання проблем розвитку колишньої гетьманської столиці.
[Вечерский В. В. Историко-градостроительные исследования региона. На примере Сумской области / В. В. Вечерский // Строительство и архитектура. – 1990. – № 10. – С. 10-12; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К.: Головкиївархітектура, 2001. – 350 с.; Вечерський В. В. Архітектурна спадщини Сумщини та її вивчення С. А. Таранушенком / В. В. Вечерський // С. А.Таранушенко та проблеми вивчення мистецтва Слобожанщини XVIII – XIX століть. Тези доповідей конференції. – Суми, 1989. – С. 21- 23; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський. – К.: НДІТІАМ, 2002. – 592 с.; Вечерський В. В. Монастирі Сумщини – осередки мистецького життя / В. В. Вечерський // Краєзнавство. – 1994. – №1-2. – С. 34- 36; Вечерський В. В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історикомістобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць / В. В. Вечерський. – К.: НДІТІАМ, 2003. – 560 с.; 50-річчя Укрреставрації. Історія корпорації / В. Вечерський, В. Вуйцик, М. Гайда та ін. – Київ-Львів, ? 1996. – 120 с.; Вечерський В. В. Туристичні ресурси Сумщини: історико-культурний і природний аспекти / В. В. Вечерський, А. А. Поліщук // Туристичні ресурси України. – К., 1996. – С. 216-236; Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины / А. И. Дейнека. – Х. : Прапор, 1989. – 199 с.; Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ; Логвин Г. Н. По Україні / Г. Н. Логвин. – К.: Мистецтво, 1968. – 462 с.; Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. – К.: Техніка, 2000. – 664 с.; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Т. 4. – К.: Будівельник, 1986. – 375 с.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 59 – 72.