Історія – більшовики (1917 – 1941 рр.)
Після падіння самодержавства до влади прийшов Тимчасовий уряд, який надсилав на місця своїх емісарів. Повсюди на місцях виникали альтернативні органи влади – Ради депутатів, політику яких визначав есеро-меншовицький блок. Голова Сумської Ради депутатів В.Павлюченко у жовтні 1917 проголосив радянську владу. Будинок, де містилася перша в Сумах Рада депутатів був знесений на поч. 80-х рр. 20 ст. Збереглися будинки, де відбувалися перші з’їзди Рад Глухівщини, Тростянця.
Створена 4 березня 1917 в Києві Українська Центральна Рада 11 січня 1918 проголосила своїм ІУ Універсалом Українську Народну Республіку самостійною незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. У Сумах зберігся будинок, у якому містився штаб представника Центральної Ради та інші українські національні установи у 1917 – 18. У листопаді 1917 владу Центральної Ради визнали і оголосили про її підтримку Сумська Рада Селянських депутатів (голова А.Щербак), Сумські повітові земські збори надзвичайної сесії (їх голова Ф.Тесленко був обраний делегатом до Центральної Ради). Членами Центральної Ради були відомі вчені, громадсько-політичні діячі уродженці Сумщини М.Василенко, П.Зайцев, Є.Онацький, В.Довженко, О.Коваленко та інші [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 5, 135 – 136, 142.].
Депутатами Центральної Ради від Сумщини стали переважно представники УПСР (українська партія соціалістів-революціонерів) й УСДРП (українська соціал-демократична робітнича партія), однак реалій, пов’язаних з діяльністю цих та інших національних партій, у краї поки що не виявлено.
Проведений більшовиками 30 жовтня 1917 в Сумах на Привокзальній площі мітинг солдатів схвалив більшовицьку резолюцію з висловом довір’я створеному ІІ Всеросійським з’їздом Рад урядові [Наш голос. – 1917. – 31 октября.]. 1 листопада 1917 про підтримку цього уряду заявили робітники Сумського машинобудівного заводу [Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. – К., 1967. – Т. 2. – С. 198.]. Але, як свідчать вибори до Всеросійських установчих зборів, за більшовиків проголосувало лише 10 відсотків населення.
На противагу Червоній гвардії на Сумщині були сформовані частини Української армії, зокрема, Сумський, 174-й Роменський, 38-й Глухівський полки, полк ім. Дорошенка і 1-а козацька стрілецька дивізія в Конотопі, курінь смерті в Путивлі та ін. [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 7, 15.]. Для боротьби з ними і на допомогу місцевим червоногвардійцям у край був направлений створений за вказівкою В. Леніна Перший Московський загін особливого призначення під командуванням О.Знаменського. У боях з військами Центральної Ради в листопаді 1917 – січні 1918 більшовикам вдалося встановити радянську владу на Сумщині. У Глухові встановлено пам’ятник В.Циганку, який за допомогою московських червоногвардійців встановив разом зі своїм загоном 1 січня 1918 радянську владу в цьому місті і очолив Глухівський ревком. Будинки ревкомів збереглися в Конотопі, Ромнах, Кролевці, Шостці.
У Лебедині знаходиться могила делегата ІІ Всеросійського з’їзду Рад, голови Лебединського ревкому Ю.Базавлука. Встановлення радянської влади було сприйнято неоднозначно.
29 квітня 1918 в Україні була проголошена Українська Держава на чолі з гетьманом П.Скоропадським, але він діяв в окупованій німецькими військами країні. У березні – на початку квітня 1918 майже вся територія Сумщини була захоплена німецькими окупантами. Запеклі десятиденні бої червоних частин під командуванням К.Ворошилова, М.Руднєва, О.Пархоменка з наступаючими частинами 27-го резервного німецького корпусу відбулися в районі роз’їзду Дубовязівка [Українська РСР в період громадянської війни 1917 – 1920 рр. – К., 1967. – Т. 1. – С. 190, 191.]. На місці бою встановлено пам’ятний знак. За укладеною в травні 1918 угодою між радянською Росією і кайзерівською Німеччиною вздовж кордону з РРФСР було встановлено нейтральну зону, що відірвала від України північну частину території Сумщини. Тут, зокрема, в СерединаБуді, формувалися частини Червоної Армії, червоні партизанські загони і з’єднання, сюди неодноразово приїздили відомі більшовицькі діячі С.Косіор, Артем (Ф.Сергєєв), А.Бубнов, В.Затонський, Ю.Коцюбинський [Жовтень на Сумщині. Спогади учасників Великої Жовтневої Соціалістичної революції на Україні. – Суми, 1958. – С. 105.]. У Середина-Буді зберігся будинок штабу М.Щорса та будинки, пов’язані з перебуванням Артема, В.Боженка, які формували тут червоні військові частини. У с. Степне Ямпільського р-ну також є будинок, в якому перебував В.Боженко.
Курс гетьмана П.Скоропадського на відновлення буржуазно-поміщицьких порядків, грабунки окупаційної армії, репресії проти населення викликали в липні – серпні 1918 антигетьманську і антиокупаційну хвилю страйкового руху, привели до формування повстанських загонів. Конотопські робітники і службовці залізниці в липні 1918 взяли участь у всеукраїнському страйку залізничників [Бондар Т. Д. До 50-річчя всеукраїнського страйку залізничників / Т. Д. Бондар // УІЖ. – 1968. – № 8. – С. 129.]. У жовтні 1918 страйкували сумські ткачі. Будинок суконної фабрики в Сумах зруйновано у 2010. У Сумському повіті діяли великі партизанські загони. Могили їх керівників П.Багацького і І.Бочкіна на Центральному кладовищі в Сумах. Партизанські загони А.Васильченка, В.Заславського, М.Лазаренка діяли в Охтирському повіті, а в Лебединському повіті – загони І.Лисянського, кавалера ордена Червоного Прапора Х.Фролова. У Лебедині останньому встановлено пам’ятник.
У кін. 1918 на Сумщині встановилась влада Директорії УНР, яка оголосила війну РФСРР у відповідь на невизнання України самостійною державою. На Сумщину знову увійшли радянські війська, що підтримували більшовицький партизанський рух, сприяли виникненню у 1-й пол. 1919 комсомольських організацій. Будинки, пов’язані з виникненням і діяльністю комсомольських організацій, є в Кролевці, Ромнах. Прихід радянських військ супроводжувався повстанським рухом, активізацією отаманщини в сільській місцевості. Створення комбідів, запровадження в Україні за російським зразком соціально-економічної політики «воєнного комунізму», діяльність продзагонів, ЧОП, ЧК викликали навесні – влітку 1919 хвилю стихійного селянського руху проти продподатку, колгоспів.
Це змусило радянську владу в середині травня 1919 оголосити військовий стан у Сумах з повітом. У селі Вільшана відбулася сутичка селян з продзагоном. У с. Гудимівка за опір більшовикам було розстріляно 19 чоловік. Л. Троцький, перебуваючи в Сумах у середині липня 1919, закликав до зими покінчити з українським повстанством [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 40, 52, 64.].
У серпні – вересні 1919 Сумщина була захоплена денікінськими військами, які встановили режим кривавого терору і репресій. Лише в Кролевці було повішено і розстріляно 280 осіб [Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть Советов (1917 – 1920 гг.) : сборник документов и материалов. – Сумы, 1957. – С. 184.]. У Сумах, Ромнах та інших населених пунктах є братські могили мешканців, закатованих білогвардійцями. Іменем розстріляного ними робітника Я. Півненка названі в Тростянці цукровий комбінат, профтехучилище, одна з вулиць міста.
У Києві денікінцями був розстріляний уродженець Миропілля письменник, громадський і політичний діяв, нарком освіти України Г.Михайличенко [Шевчук В. Яскраво суперечливий: про Гната Михайличенка – людину і письменника / В. Шевчук // Ленінська правда. – 1988. – 6 лютого.]. У Миропіллі зберігся будинок, у якому він народився, церковно-парафіяльна і двокласна зразкова школи, в яких він навчався. Білогвардійський терор викликав опір не лише більшовицьких частин (в Ромнах зберігся будинок, у якому містився штаб сформованої тут комуністичної роти), а й селянських повстанських загонів. У листопаді – на початку грудня 1919 частини 14-ї російської армії вибили білогвардійців з території краю. Втретє, і тепер вже на багато десятиріч, тут була встановлена радянська влада.
Рубіж 1919 – 20 – це пік громадянської війни, коли соціальне напруження в Україні досягли свого апогею. Влаштовувались єврейські погроми, діяло чимало банд. Про широкий масштаб партизанського антирадянського руху свідчить той факт, що за неповними підрахунками на Сумщині у 1919 – 23 діяло понад 90 повстанських загонів.
Партизанські загони, що діяли на півночі теперішньої Сумської обл., проводили в с. Ярославець (нині Глухівського р-ну) з’їзди, створили партизанську раду, що була своєрідним органом самоврядування в цій місцевості. Видавалася повстанська газета «Вольная деревня». Влітку 1920 запеклі бої між Глухівською Січчю і більшовицькими загонами точилися в р-ні Глухова. Повстанське з’єднання Л.Хрестового здійснило рейди по Охтирському, Лебединському, Роменському повітах. Великими партизанськими загонами, що нараховували у своїх лавах кілька сот, а то й тисячу – дві чоловік керували Маслов, Маруся Кривущенко, Маруся Наливайко, Кирило Вовк, Щусь, Шуба, Летель, Цимбаленко та інші [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 72, 78, 81-83, 159 – 164.]. Запеклі бої з загонами Н.Махна відбулися у січні 1921 біля Недригайлова, а 28 – 30 червня того ж року вони зазнали поразки на Сулі, в р-ні між Недригайловим і Ромнами [Семанов С. Н. Махновщина и ее крах / С. Н. Семанов // Вопросы истории. – 1966. – № 9 – С. 59; Білий П. Х. Розгром махновщини / П. Х. Білий // УІЖ. – 1971. – № 5. – С. 19-20.].
Перебіг подій громадянської війни в краї грунтовно ще не досліджено. Пам’ятками ж цього періоду за радянських часів вважалися ті, що були пов’язані з діяльністю більшовиків. Так, у с. Межиріч Лебединського р-ну встановлено пам’ятний знак, де стояла хата голови Межиріцького комбіду, члена Всеукраїнського Центрального комітету незаможних селян І. Лисянського, який був спалений разом з дружиною у листопаді 1920.
У Ромнах, Сумах і на батьківщині в с. Хмелів Роменського р-ну встановлені погруддя героя громадянської війни командарма 1-го рангу І.Федька (загинув у сталінських таборах). У краї є поодинокі братські могили борців за радянську владу, але більшість їх не персоніфікована, а в ряді випадків учасники громадянської війни поховані з воїнами, загиблими в роки Великої Вітчизняної війни.
У роки громадянської війни поряд з перетвореннями в галузі народної освіти, створенням музеїв, робітничо-селянських театрів, розвитком художньої самодіяльності почалося спорудження пам’ятників. Один з перших в Україні пам’ятників Т.Шевченку був створений уродженцем Сумщини скульптором І.Кавалерідзе в Ромнах. У 1921 в цьому ж місті і тим же автором споруджений перший в Україні монумент на честь революції, який складається з двох скульптурних композицій – «Прометей» і «Звільнений робітник» [Шевченківський словник. У двох томах. – К., 1978. – Т. 2. – С. 173; Белічко О. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни / О. Белічко. – К., 1980. – С. 10-12.].
В 1920-і рр. продовжували видаватися на місцях статистичні матеріали, звіти, довідники, публікуватися краєзнавчі статті, книги, наприклад «Природа и население Слободской Украины» В.Талієва (Х., 1918), «Черниговщина» О.Іриніна (Чернігів, 1919), збірники «Полтавщина» (Полтава, 1927), «Курский край» (Курськ, 1925).
Громадянська війна призвела до загибелі великої кількості історико-культурних, архітектурних пам’яток, двірцево-паркових ансамблів. Декрети центральних органів, діяльність товариств охорони старовини, культури і мистецтва не дуже могли зарадити справі. Формування і зміцнення адміністративно-командної системи на рубежі 1920-х – 30-х рр., встановлення в країні тоталітарного режиму призвело до варварського руйнування безлічі пам’яток історії та культури, особливо культових споруд. Саме в цей час було розібрано по деревині й споруджено з цього матеріалу колгоспний амбар славнозвісну Троїцьку церкву, збудовану коштом останнього кошового Запорозької Січі П.Калнишевського на його батьківщині у с. Пустовійтівка нинішнього Роменського р-ну.
Зазнали гоніння краєзнавці, музейні працівники, були розпущені товариство політкаторжан, зісланців та переселенців, істпартівські комісії, майже припинилась публікація статистичних відомостей, що до того ж нещадно фальсифікувались. В історії і краєзнавстві обов’язковим став «класовий підхід», а після виходу в світ «Короткого курсу історії ВКП(б)» висвітлення історичних подій і сучасності повинно було вписуватись у коло встановлених ним догм. Яскравим зразком такого видання є збірник «Соціалістична Сумщина» (Суми, 1939), що беззаперечно засуджував минуле і прославляв досягнення колективізації, індустріалізації й загалом сталінського режиму.
Хоч у роки перших п’ятирічок Сумщина і не перетворилась на індустріальний край, все ж в її народному господарстві підвищилась питома вага промисловості, а в останній – машинобудування. Сумський машинобудівний завод ім. М.В.Фрунзе, що став одним з найбільших підприємств хімічного машинобудування країни, у 1933 випустив потужний компресор для Березниківського хімічного комбінату, у 1939 – азотно-водневий компресор, котрий створював тиск до 850 атмосфер, що перевершувало західноєвропейські зразки [Сумский машиностроительный завод имени М. В. Фрунзе. – Х., 1972. – С. 34, 47, 52.].
Частково змінивши виробничий профіль, Конотопський машинобудівний завод «Червоний металіст» у 1933 освоїв випуск вітчизняних електробурів, у 1934 – першої в країні електричної пилки [Маленко Є. Ю. Нарис історії Конотопського заводу «Червоний металіст» / Є. Ю. Маленко, М. І. Пантелєєв, М. Ф. Яшин. – Х., 1966. – С. 31, 35.]. Будувалися нові промислові підприємства. У 1931 стала до ладу Шосткинська фабрика кіноплівки. У Конотопі на базі Головних залізничних майстерень був відкритий паровозовагоноремонтний завод. У Сумах в 1934 став до ладу завод «Головсільелектро», що першим в країні налагодив випуск електродоїльних апаратів. У числі новобудов першої п’ятирічки – овочеконсервні заводи в Ромнах (1930) і Путивлі (1932), коноплепереробний завод в Глухові, взуттєва фабрика в Охтирці (1931) та ін. У 1940 в краї працювало понад 500 великих промислових підприємств і понад 8 тисяч дрібних [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 52.].
Величезним випробуванням для краю, як і для всієї країни, була примусова суцільна колективізація, що підірвала основи індивідуального селянського господарства. Більшість селян не виявляли жодного бажання відмовлятися від своєї власності і вступали до колгоспів лише під загрозою ліквідації їх господарств та репресій. ЦК КП(б)У, встановлюючи темпи колективізації, оголосило Сумський округ районом суцільної колективізації. У відповідь на це перший секретар окружкому Налімов поставив завдання колективізувати до осені 1930 80 відсотків господарств, а до весни 1931 здійснити 100-відсоткову колективізацію [Стрибуль Т. Н. Сельское хозяйство Сумщины накануне сплошной коллективизации / Т. Н. Стрибуль // Тезисы докладов и сообщений первой Сумской областной научной историко-краеведческой конференции. – Сумы, 1990. – С. 102 – 103.]. Тенденції до завищення проценту колективізації стосувалися всіх округ краю. Насильницьке об’єднання селян у колгоспи набуло тотальних масштабів. Відомий факт, як у с. Яблучному теперішнього Великописарівського р-ну секретар комсомольського осередку залякував одноосібників, а пленум сільради ухвалив рішення вважати усіх одноосібників, які не вступають до колгоспу, куркульськими прибічниками [Голод на Україні (1931 – 1934 рр.) // УІЖ. – 1989. – № 7. – С. 102.].
Примусова колективізація викликала опір селянства, масштаби якого поки що не встановлені. У 1930 – 32 у с. Собичеве теперішнього Шосткинського р-ну селяни, керовані заможними родинами Кривоносів, не допускали розкуркулення і примусової колективізації [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 87.]. Свідченнями боротьби, що розгорнулася на селі, є могили активістів колективізації в Кролевецькому, Недригайлівському, Путивльському, Роменському, Сумському р-нах. А от місця поховань жертв репресій, яких зазнавали не лише заможні селяни, а й середняки, залишаються невідомими. Безліч селян і селянських родин було вислано на спецпоселення на Північ і в Сибір. Селянин з Сумщини згадував, що коли його при висилці привели на погрузку, він побачив безкрає море людей, в яке весь час вливалися нові струмки [Конквест Р. Жатва скорби: Судьба кулаков / Р. Конквест // Вопросы истории. – 1990. – № 1. – С. 155.].
Примусово створені колгоспи, а також реквізиції сільськогосподарської продукції привели до нечуваного голоду 1932 – 33. Матеріали про цю трагічну сторінку життя країни почали накопичуватись лише з кін. 80-х рр. 20 ст. Уже навесні 1932 тяжким голодом був охоплений Миропільський р-н, з огляду на що навіть Раднарком УРСР включив його постановою за 21 травня 1932 до числа районів, яким першочергово повинно було надати фінансову і продовольчу допомогу. Страхітливу картину народних страждань, масових голодних смертей малює лист колгоспника Лебединського р-ну Г.Петровському за 8 серпня 1932 [Голод на Україні (1931 – 1934 рр.) // УІЖ. – 1989. – № 9. – С. 114; 1989. – № 11 – С. 80.].
Таких листів на його адресу надходило безліч. Та при всьому своєму авторитеті він був безсилий щось змінити. У кін. 1930-х рр. членів родини Г.Петровського торкнулися репресії. У Тростянці, Лебедині, смт Ворожба Білопільського р-ну, с. Грунь Охтирського р-ну, селах Кам’янка, Буймер Тростянецького р-ну та інших населених пунктах встановлено пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам голодомору, але на облік взяті лише поодинокі їх могили, наприклад, в Тростянці. У більшості ж випадків невідомими залишаються як місця їх поховання, так і їх імена.
Немає пам’ятників і тим головам колгоспів, котрі в умовах терористичного режиму осмілювались на протест або просто допомагали людям вижити. До їх числа належить голова колгоспу в с. Михайлівка теперішнього Лебединського р-ну колишній «Червоний партизан» комуніст Чуєнко. Одержавши в серпні 1932 непосильне завдання по здачі збіжжя, він повідомив про це колгоспників, а також про свій намір не віддавати зерно без їх згоди. Тієї ж ночі він разом з головою сільради був схоплений ОДНУ. У селі спалахнув «бабій бунт». 60 його учасників було засуджено, а Чуєнко розстріляний [Конквест Р. Жатва скорби : Судьба кулаков / Р. Конквест // Новый мир. – 1989. – № 10. – С. 181.]. Секретар Волинцевського осередку ЛКСМУ Мордальова була віддана під суд за те, що допомогла селянам заховати харчі [Ленинский путь. – 1933. – 3 января.]. Неабияку мужність виявив у 1933 голова колгоспу «Індустрія» Сумського р-ну Г. Доценко, який докладав усіх зусиль, щоб допомогти колгоспникам вижити. Те ж саме можна сказати і про А.Бутова – голову колгоспу «Комунар» Путивльського р-ну [Маландій О. Тридцять третій / О. Маландій // Ленінська правда. – 1989. – 3 січня.].
Справжню війну проти колгоспів вели селяни с. Річки теперішнього Білопільського р-ну [Танчик Т. Лихоліття / Т. Танчик // Червоний промінь. – 1990. – 7 липня.]. Викликані голодомором 1932 – 33 повстання відбулися в Тростянецькому, Охтирському, Великописарівському, Шосткинському р-нах [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 92.]. Однак ці події поки що залишаються не увічненими.
Забезпечувати колгоспи технікою мали МТС – машинно-тракторні станції. На початку 1930 в краї діяли дві МТС, у 1930 – 32 вони були створені в усіх районах. У 1940 їх було 57. У ряді населених пунктів області (Кролевець, Лебедин, Липова Долина, Недригайлів, с. Піщане Сумського р-ну та ін.) як пам’ятки виробництва і техніки встановлені трактори «Універсал», вантажівки.
Проведення індустріалізації і колективізації заклало фундамент адміністративнокомандної системи з культом особи Й.Сталіна. Встановлення тоталітарного режиму призвело до масових репресій. Диктаторський режим знищив десятки тисяч сумчан. Лише з жовтня 1988 по березень 1990 по Сумській обл. реабілітовано 4928 чоловік, репресованих за рішенням несудових органів, і ще на 935 чоловік, засуджених судами, були направлені для реабілітації справи в судові інстанції [Тумко П. Реабілітація / П. Тумко // Панорама Сумщини. – 1990. – 22 березня.]. На увічнення пам’яті безвинно загиблих у Сумах встановлена плита, на місці якої планується спорудити пам’ятник.
Серед репресованих – селяни, робітники, інтелігенція, у тому числі видатні діячі науки, мистецтва, літератури, а також партійні і радянські працівники, військові. Декі з них були засуджені до вищої міри покарання. Це уродженець м. Ромни, один з найавторитетніших керівників партії, Виконкому Комінтерну, перший наркомфін СРСР Г.Сокольников (1888 – 1939) [Генис В. Л. Григорий Яковлевич Сокольников / В. Л. Генис // Вопросы истории. – 1989. – № 12.]. Його іменем в Ромнах названо вулицю. У Лебедині встановлено пам’ятну дошку на честь репресованого і розстріляного уродженця цього міста, партійного і державного діяча М.Демченка (1896 – 1937) [Щедріна Д. С. 90-річчя з дня народження М. Н. Демченка / Д. С. Щедріна // УІЖ. – 1986. – № 5. – С. 144 – 147.]. Близько двох років провів у застінках НКВС полковий комісар, потім уславлений герой Другої світової війни С.Руднєв. Жертвами сталінських репресій стали нарком освіти УСРР у 1920 – 22, а з 1930 наркомфін СРСР Г.Гринько (1890 – 1938), який народився у с. Штепівка (Лебединський рн), інші партійні і радянські працівники, а також безліч простих трудівників, над відновленням імен яких в області ведеться кропітка робота.
Тоталітаризм і репресії обернулися величезними втратами в сфері духовності, науки і культури. Лише протягом 1937 – 38 на Сумщині розстріляно 35 священиків, черниця, чотири диякони [Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси / Г. Іванущенко. – Суми, 2001. – С. 96.]. Не минули репресії видатних вчених – уродженців Сумщини. В їх числі – відомий археолог, історик, мистецтвознавець уродженець с. Москалівка Роменського р-ну М.Макаренко (1883 – 1938). Понад чверть століття провів у тюрмах, таборах, засланні перший вітчизняний агрофізик, вчений з світовим ім’ям О.Дояренко (1874 – 1958), який народився в Сумах і закінчив тут гімназію [Новиков Ю. Две судьбы, или еще раз о монополизме в науке, его героях, почитателях и жертвах, его методах и тяжелых деструктивных последствиях / Ю. Новиков // Наука и жизнь. – 1988. – № 6. – С. 55, 65.].
Беззаконня тоталітарного режиму вплинули на життя багатьох видатних письменників, діячів мистецтва. У 1933 був заарештований і приречений на 10 років таборів блискучий сатирик і гуморист уродженець м. Грунь Охтирського району Остап Вишня (1889 – 1956). У тюрмах загинули самобутній поет і журналіст уродженець Глухова В.Нарбут (1888 – 1944), рідний брат Остапа Вишні письменник-гуморист B.Чечвянський (1888 – 1938). У 1933 заподіяв собі смерть поет і прозаїк М.Хвильовий. У Тростянці, де він народився і жив, зберігся будинок школи, у якій він навчався. За гратами опинився письменник і перекладач, уродженець м. Ромни Б. Антоненко-Давидович (1899 – 1984).
Та не зважаючи на негативні фактори, у довоєнний період була ліквідована неписьменність дорослих, почався перехід до загального десятирічного навчання у містах і семирічного на селі. У 1940 – 41 навчальному році на Сумщині діяло 1200 загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося понад 270 тис. учнів [Українська РСР в цифрах в 1961 році. – К., 1972. – С. 228.]. У 30-і рр. 20 ст. для шкіл почали будувати спеціальні приміщення. Такі будинки збереглися в Сумах, Тростянці, Шостці та ін. населених пунктах. Великий внесок у педагогічну теорію і практику, роботу з безпритульними зробив уродженець Білопілля А.Макаренко (1888 – 1938). Пам’ятники видатному педагогу встановлені на його батьківщині, а також у Сумах біля будинку державного педагогічного університету, що носить його ім’я. Трагічно склалася доля талановитого педагога і письменника М.Довгополюка (1893 – 1944), який у 1922 – 1933 очолював дитячу трудову колонію в Охтирці. Він був репресований і помер у таборах.
У 1920-і – на поч. 40-х рр. на Сумщині було відкрито ряд середніх спеціальних навчальних закладів і вузів. Напередодні війни в краї діяло 7 музеїв. Засновник Сумського художньо-історичного музею Н.Онацький був уповноваженим Всеукраїнського археологічного комітету по охороні пам’яток історії та культури на Сумщині, а потім кореспондентом Всеукраїнського комітету захисту пам’яток культури. У 1940 в області було понад 1200 будинків культури і клубів, близько 3 тисяч бібліотек. Збереглися будинки окремих спеціальних навчальних і культурно-освітніх закладів.
У 1939 в Сумах відкрилися обласні музично-драматичний театр і філармонія. У Ромнах і Охтирці діяли українські пересувні робітничо-селянські театри. Головним режисером створеного у 1925 Роменського театру був відомий скульптор, кінорежисер і драматург, уродженець краю І.Кавалерідзе. У Ромнах зберігся будинок, у якому він жив і працював у 1917 – 24. У роботі Роменського театру активну участь брав талановитий актор-самородок C. Шкурат (1886 – 1973), який зіграв 36 ролей у популярних фільмах, став народним артистом УРСР. У Ромнах зберігся будинок, у якому він жив, є і його могила.
У Сумах до цього часу зберігся будинок, у якому мешкав чудовий український лірик Олександр Олесь (1878 – 1944). На цьому будинку, а також на батьківському в Білопіллі, де він народився, встановлені меморіальні дошки. Помітним явищем української літератури стали твори П.Капельгородського (1882 – 1942). На батьківщині поета в с. Деркачівка Недригайлівського р-ну встановлено пам’ятник. Засновником Московського камерного театру був народний артист РРФСР уродженець м. Ромни О.Таїров (1885 – 1950).
Вагомими були творчі досягнення скульптора, уродженця с. Шпилівка Сумського рну, М.Лисенка (1906 – 1972). У Сумах, на будинку, де він навчався, встановлено пам’ятну дошку. У Ромнах зберігся будинок, у якому жив відомий кобзар Є.Адамцевич (1904 – 72).
Великий внесок у розвиток науки зробили уродженці м. Ромни академіки АН СРСР видатний учений-фізик А.Йоффе (1880 – 1960) та геолог і палеонтолог О.Борисяк (1872 – 1944), академіки АН УРСР терапевт М.Губергріц (1886 – 1951) і фізіолог В.Чаговець (1875 – 1941); уродженець Миропілля літературознавець А.Шамрай (1896 – 1952); мистецтвознавці – уродженець Глухова Ф.Ернст (1891 – 1949) і уродженець Лебедина С.Таранушенко (1889 – 1976); уродженець Глухова історик В.Романовський (1890 – 1971); уродженець Бурині літературознавець, мистецтвознавець, філолог-славіст П.Попов (1880 – 1971) та багато ін. Ім’я А.Йоффе присвоєно Роменській школі, що міститься в будинку колишнього реального училища, де навчався вчений. У Глухові зберігся будинок, у якому народився В. Романовський.
Широкої відомості зажили уродженці Лебедина – народний артист СРСР, співак Б.Гмиря (1903 – 76) і оперний співак І.Стешенко (1894 – 1937), уродженка Сум – народна артистка УРСР Ф.Барвінська (1889 – 1966). У Лебедині зберігся будинок, у якому народився і жив І.Стешенко. На ньому встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним зображенням співака.
Двадцятирічний проміжок часу між громадянською і Другою світовою війнами ілюструють понад 30 пам’яток. Вони являють собою будинки, де відбувалися з’їзди Рад, більшовицькі конференції, з’їзди, пам’ятки виробництва і техніки, могили сільських активістів, пам’ятні знаки на увічнення пам’яті жертв голодомору. Ці пам’ятки дуже слабо відбивають складний, суперечливий і трагічний період історії краю, що характеризується з одного боку вірою в революційні ідеали, ентузіазмом молоді, трудовими та іншими досягненнями, зокрема, створенням потужної індустрії, ліквідацією неписьменності, а з іншого примусовою колективізацією і розоренням селянства, жахливим голодом 1932 – 33, страхітливими репресіями.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 48 – 54.