Історія – Київська Русь
У 9 – 12 ст. землі нинішньої Сумщини входили до складу Київської Русі – великого і впливового державного утворення тогочасної Європи. Давньоруські населені пункти Сумщини належали до Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського князівств.
У 1-й пол. 17 ст. більша частина території нинішньої Сумської обл. входила до складу утвореної у 1569 польсько-литовської держави – Речі Посполитої.
У 2-й пол. 17 ст., після приєднання України до Росії, північ і південно-західна частини сучасної Сумщини відійшли до Лівобережної України, підвладної гетьманові.
Розташовані тут козацькі сотні входили до складу Ніжинського, Миргородського (з 1658 – Лубенського), Гадяцького полків. Путивльщина входила до складу Росії.
Південно-східна частина сучасної Сумщини, що входила до складу Слобожанщини, підкорялася в адміністративному і військовому відношенні бєлгородському воєводі. З 2-ї пол. 50-х рр. 17 ст. тут було створено два слобідських полки – Охтирський і Сумський. У 1726 слобідські полки перейшли до відомства Військової колегії. Такий адміністративний устрій відбивав історичні особливості розвитку різних частин краю.
У 18 ст. відбулися значні зміни в адміністративному управлінні краєм, пов’язані з обмеженням, а потім і ліквідацією самоуправління в Україні. Це, зокрема, знайшло вияв у створенні і діяльності в Глухові у 1722 – 27 і 1764 – 81 Малоросійської колегії, а також у створенні керівного органу слобідських полків – «Канцелярии комиссии учреждения слободских полков» (знаходились увесь час, тобто з 1732 по 1743, у Сумах). Під тиском громадської думки царський уряд двічі (у 1727 – 34 і 1750 – 64) змушений був відновлювати на Лівобережній Україні гетьманське правління.
Військово-адміністративний поділ на Слобідській Україні було ліквідовано у 1765. Суми і Охтирка з полкових стали провінційними, а потім повітовими центрами послідовно Слобідсько-Української губернії, Харківського намісництва, знову Слобідсько-Української губернії і, зрештою, Харківської губернії. До її складу з 1835 входили Сумський, Охтирський і Лебединський повіти.
На Лівобережній Україні поділ на намісництва (потім губернії) і повіти було здійснено у 1781. З поч. 19 ст. Глухівський, Конотопський і Кролевецький повіти входили до складу Чернігівської губернії, Роменський – до складу Полтавської, а Сумський – до складу Харківської губерній.
Путивль, що входив до складу Росії, з 1732 став повітовим містом, яке було включене до Бєлгородської губернії, потім Курського намісництва, а з 1796 – до Курської губернії.
Сумська обл. як адміністративна одиниця з’явилась у 20 ст., коли в 30-х рр. відбулися зміни в адміністративно-територіальному поділі краю. У 1923 тут були створені р-ни і округи: Охтирська (12 р-нів) і Сумська (16 р-нів) у складі Харківської губернії; Конотопська (15 р-нів) і Новгород-Сіверська (6 з 12-ти р-нів знаходились на Сумщині). У 1924 ліквідовано Путивльський повіт, а створені з нього Путивльська і Буринська волості увійшли до складу Рильського повіту Курської губернії. У 1925 Новгород-Сіверську округу перейменовано на Глухівську, а Охтирську розформовано. Тоді ж ліквідований поділ на губернії. У 1926 відновлений Путивльський р-н увійшов до складу України. У 1930 були ліквідовані округи, а райони укрупнені і підпорядковані безпосередньо центральним органам влади. У 1932 в Україні було створено області і здійснено перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему: центр, область, район. 10 січня 1939 створена Сумська обл. До її складу увійшли м. Суми і 12 районів Харківської обл., 17 районів Чернігівської і два Полтавської областей.
Літератури, спеціально присвяченої пам’яткам історії та культури Сумщини, практично не існує. А історіографічний аналіз дослідження пам’яток краю ускладнюється ще й тим, що його територія входила до складу чотирьох губерній з губернськими центрами поза його межами. По жодному з 8-ми повітових (потім обласному і районних) міст краю до 60-х рр. 20 ст. не видавалися путівники. Однак, у величезній за обсягом літературі з історії Сумщини поряд з відомостями про історичні події, факти, видатних людей часом подаються згадки про місця, будівлі тощо, з якими вони пов’язані. Першими історичними і літературними працями, в яких знайшли відображення події, що відбувалися в краї в 12 – 13 ст., та де називаються пов’язані з ними пам’ятні місця, є давньоруські літописи, зокрема, Іпатієвський, Воскресенський, Лаврентієвський, «Повчання» Володимира Мономаха своїм дітям, славнозвісне «Слово о полку Ігоревім».
Для вивчення історії та пам’яток краю 17 ст. важливу роль відіграють козацькі літописи, а також літописи Г.Грабянки (К., 1853), А.Рігельмана (М., 1847). Відомості про участь населення краю у подіях Національно-визвольної війни українського народу сер. 17 ст. під проводом Б.Хмельницького проти польсько-шляхетського панування та пов’язані з цими подіями пам’ятні місця є в тритомнику документів і матеріалів «Возз’єднання України з Росією». Докладні описи Глухова, Кролевця, Путивля 2-ї пол. 17 – поч. 18 ст. з їх визначними місцями залишили мандрівники І.Лукьянов та П.Алеппський.
Джерелом цінних відомостей про події та пам’ятки Північної війни на території Сумщини є «Журнал» Петра І (ч. І – Спб., 1770), «Діяння Петра Великого…» (т. 2 – М., 1788) та «Доповнення» до них (т. 8 – М., 1792) І. Голікова, праці радянських істориків Є.Тарле, В.Шутого.
Відомості про визначні місця міст Ромни, Глинськ, Глухів, Конотоп, Кролевець містяться в складених українським істориком, економістом, етнографом О. Шафонським «Топографічному описові Чернігівського намісництва» (К., 1851) та «Описі Новгород-Сіверського намісництва» (К., 1931). Описи Сум, Охтирки з їх провінціями, Путивля з повітом є також в опублікованих описах Харківського і Курського намісництв.
Важко переоцінити значення виданих в 50 – 70 рр. 19 ст. праць Харківського і Чернігівського архієпископа Філарета (Д.Гумілевського) «Историко-статистическое описание» Харківської і Чернігівської єпархій зі згадками про старожитності, описами церков, монастирів.
Найвизначнішим дослідником історії Слобожанщини був автор понад 200 праць Д.Багалій. У його «Материалах для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства…» (т. І. – Х., 1886; т. 2 – Х., 1890) поряд з іншими важливими відомостями про заселення і господарство Слобідської України подаються докладні описи укріплень населених пунктів. Унікальним за грандіозністю виданням є багатотомник «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества» за редакцією В.Семенова, в другому (СП., 1902) і сьомому (СП., 1903) томах якого містяться відомості про населені пункти Сумщини та їх визначні місця. Для вивчення тієї частини Сумщини, що входила до складу Чернігівської губернії, неабияке значення мають книги М.Домонтовича «Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния» (СПб., 1865) та О.Русова «Описание Черниговской губернии» (т. 1 – 2. – Чернігів, 1899).
Одним з найвидатніших українських істориків, автором близько 450 праць з історії України 2-ї пол. 17 – 18 ст., в тому числі і рідної Конотопщини, був уродженець с. Гирявка (нині Шевченкове Конотопського р-ну) О. Лазаревський.
Чи не першим українським краєзнавцем вважається уродженець Глухова І. Кулжинський. У числі його праць – етнографічний нарис про Вороніж, опублікований в 47 номері «Черниговских губернских ведомостей» за 1854.
Територія Сумської обл. була заселена вже у часи пізнього палеоліту. Про це свідчить місцезнаходження кісток тварин і залишки крем’яних знарядь праці. Найбільш повно ця земля була заселена у скіфську епоху та ранньослов’янський час. Від цього часу, коли у 9 – 12 ст. землі нинішньої Сумщини входили до складу Київської Русі, залишилися городища, поселення, могильники. Окремі з цих городищ є залишками літописних міст Ромен (нинішні Ромни) і Вир (знаходиться в центрі сучасного Білопілля), які вперше згадуються в «Повчанні» Володимира Мономаха, вміщеного в літописі під 1096. Перша літописна згадка про Путивль припадає на 1146, про В’яхань (у центрі с. Городище Недригайлівського р-ну), Попаш (біля с. Засулля Недригайлівського р-ну) і Зартий (гадано поблизу с. Волинцеве Путивльського р-ну) – на 1147, Глухів – 1152, Вороніж – 1177 (у 1977 на честь 800-ліття цього населеного пункту тут встановлено пам’ятний знак).
Воргол (поблизу с. Воргол Кролевецького р-ну) і Липець (північно-східна околиця Сум) фігурують на сторінках літописів під 1283 – 84 [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 408, 413, 577, 592 – 593; Тихомиров М. Н. Древнерусские города / Тихомиров М. Н.. – М., 1956. – С. 33 – 37; Бунин А. И. Где находились города Липецк и Воргол, а также другие места, упоминавшиеся в летописи под 1283 – 1284 гг. / А. И. Бунин // Известия 11 Археологического съезда в Киеве. – № 5. – К., 1899. – С. 51, 56; Моргунов Ю. Ю. «Полю ворота» по археологическим данным / Ю. Ю. Моргунов // «Слово о полку Игореве» и Путивльщина : Тезисы докладов и сообщений областной историко-краеведческой научной конференции, посвященной 800-летию «Слова о полку Игореве». – Путивль, 1986. – С. 23.]
Відносно локалізації двох останніх міст, а також Воронежа, Глухова існують різні точки зору. Розкопки городища біля с. Ігорівка Буринського р-ну дозволили ототожнити його з заміським Ігоревім «сільцем», згадуваним у літописі під 1146 [Сухобоков О. В. Работы Левобережной славяно-русской экспедиции ИА АН УССР в Сумской области (1968 – 1988 гг.) / О. В. Сухобоков // Проблемы археологии Сумщины : Тезисы докладов областной научно-практической конференции. – Сумы. 1988. – С. 79.]. Більшість цих населених пунктів було засновано значно раніше їх перших літописних згадок. У Путивлі є пам’ятний знак на честь 1000-річчя міста. Інші надзвичайно цікаві поселення міського типу, зокрема, комплекси пам’яток біля с. Ницаха Тростянецького р-ну (форпост давньоруської осілості поза межами державних кордонів Київської Русі), а також біля с. Зелений Гай Сумського р-ну (перевалочний пункт на транс’європейському торговому шляху з Волзької Булгарії до Києва) та інші, швидше всього, безповоротно втратили свої літописні імена [Сухобоков О. В. Работы Левобережной славяно-русской экспедиции ИА АН УССР в Сумской области (1968 – 1988 гг.) / О. В. Сухобоков // Проблемы археологии Сумщины : Тезисы докладов областной научно-практической конференции. – Сумы. 1988. – С. 78; Сухобоков О. В. Давньоруські пам’ятки поблизу хутора Зелений Гай Сумської області / О. В. Сухобоков, О. П. Моця // Археологія. – 1987. – Вип. 58. – С. 93.].
Залишки численних городищ та поселень часів Київської Русі виявлені у Глухівському, Сумському, Охтирському, Путивльському, Роменському районах Сумської обл. Багато з них супроводжуються могильниками, часом досить великими. Так, могильник поблизу Зеленого Гаю, в якому нараховується більше 2 тисяч курганів, є одним з найбільших середньовічних некрополів України [Моця А. П. Погребальные памятники 8 – 13 веков в междуречье Десны и Ворсклы / А. П. Моця // Проблемы археологии Сумщины: Тезисы докл. областной научно-практ. конф. – Сумы, 1989. – С. 80.]. Не поступається йому за розмірами і могильник біля с. Журавне Охтирського р-ну.
Давньоруські Переяславське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівства, розташовані на кордоні зі Степом, міста краю захищали південно-східні кордони Київської Русі. Потужною прикордонною фортецею Посульської лінії був Ромен. У кін. 11 – на поч. 12 ст. Володимир Мономах створив укріплену Вирську волость, названу акад. Б. Рибаковим «воротами в руську землю» [Моргунов Ю. Ю. «Полю ворота» по археологическим данным / Ю. Ю. Моргунов // «Слово о полку Игореве» и Путивльщина : Тезисы докладов и сообщений областной историко-краеведческой научной конференции, посвященной 800-летию «Слова о полку Игореве». – Путивль, 1986. – С. 23; Приймак В. В. Древнерусский город Вырь и его округа / В. В. Приймак // Проблемы археологии Сумщины Тезисы докл. областной научно-практ. конф. – Сумы, 1989. – С. 83.].
Ланцюг укріплень існував і по р. Локні [Корінний М. М. Переяславська земля в Х – першій половині ХІІІ ст. / М. М. Корінний // УІЖ. – 1981. – № 7. – С. 78.]. Міцною була і система оборонних укріплень навколо Путивля. Оборонну роль відігравали і так звані Змієві вали, залишки яких ще в післявоєнні роки простежувались в Конотопському р-ні на північний схід від с. Грузьке, між селами Шевченкове, Дубов’язівка, Жовтневе, Соснівка і Кошари [Кучера М. П. К историко-географическому положению Путивля в эпоху «Слова о полку Игореве» / М. П. Кучера // «Слово о полку Игореве» и Путивльщина : Тезисы докладов и сообщений областной историко-краеведческой научной конференции, посвященной 800-летию «Слова о полку Игореве». – Путивль, 1986. – С. 18.].
Населення міст і фортець краю брало активну участь у боротьбі з половецькими набігами. У 1113 половці на чолі з ханами Депою і Боняком оточили Вир, у 1128 половецьке військо ханів Селука і Таша отаборилося за Вирем у Ратмировій діброві. У 1152 половці спустошили околиці Путивля, а у 1160 знову підступали до Вира [Летопись по Ипатьевскому списку. – СПб., 1871. – С. 198, 209, 316, 346.].
Пам’ятками половецьких набігів є так звані половецькі баби – надгробні пам’ятники, що стояли колись на курганах, а нині є експонатами Сумського і Роменського краєзнавчих музеїв.
Квітневим ранком 1185 з Путивля в похід проти половців виступили дружини новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, курського і трубчевського князя Всеволода, рильського князя Святослава і путивльського князя Володимира. Цей похід дав привід невідомому генію створити шедевр світової літератури «Слово о полку Ігоревім». На путивльських заборолах гірко оплакувала розгром руського війська дружина Ігоря Євфросинія Ярославна. У 1982 в Путивлі їй встановлено пам’ятник.
Міста Сумщини відігравали важливу роль в економічному, політичному і культурному житті Київської Русі. Розкопки в Путивлі (лише з 1146 по 1304 ця назва зустрічається на сторінках літописів 15 разів), Вирі та інших містах дозволили створити уявлення про їх оборонні споруди, систему забудови, розповіли про розвиток ремесел (залізоробного, ковальського, гончарного, ткацького, косторізного, ювелірного, тощо), торгівлі. У Путивлі, зокрема, перехрещувались торговельні шляхи, що йшли з Києва у Володимиро-Суздальську землю, на Волгу, в половецькі степи. Жвавим перехрестям водних і сухопутних торгових шляхів був Вир.
У Путивлі і Вирі знаходились княжі двори. Багатим був путивльський княжий двір Святослава Ольговича. Його у 1146 обслуговувало 700 челядинців. В амбарах і погребах зберігалося 500 берківців меду (берківець – 10 пудів), 80 корчаг вина. Чимало всілякого добра, збіжжя, ремісничих виробів, табун у 4 тисячі голів знаходились на княжому дворі Ігорева сільця. Багатою і ошатною була в 12 ст. церква Вознесіння в Путивлі, де зберігалося срібне начиння, шиті золотом шати, покрови, книги в дорогих окладах, тощо [Там само. – С. 235 – 237]. При розкопках дитинця літописного Путивля Городка у 60-х рр. 20 ст. були виявлені залишки фундаменту кам’яної церкви 1-ї тр. 13 ст. Відкриті колись для загального огляду нині вони законсервовані. Свідченнями культурного розвитку є не лише згадувані вже книги, а й знайдені при розкопках в Путивлі, Ігорівці так звані писала, літери на цеглинах путивльського храму, керамічні шахи та інші матеріали.
Міста краю брали активну участь у запеклій міжусобній боротьбі у період феодальної роздробленості Київської Русі. У 1146 – 52 вони були залучені до грандіозної міжусобиці, котра велась за панування над Києвом між володимиро-волинським князем Ізяславом Мстиславичем та суздальським князем Юрієм Долгоруким. Першого підтримували Вир, Вьяхань, Попаш, другого – Путивль.
Міжкнязівські чвари ослабили Київську Русь, що особливо негативно далося взнаки під час монголо-татарської навали. Нею восени 1239 було знищено більшість населених пунктів Сумщини. При розкопках на Городку в Путивлі виявлено кілька горизонтів скелетів зі слідами прижиттєвих поранень [Сухобоков О. В. Древнерусский Путивль: летопись и археология / О. В. Сухобоков // «Слово о полку Игореве» и Путивльщина : Тезисы докладов и сообщений областной историко-краеведческой научной конференции, посвященной 800- летию «Слова о полку Игореве». – Путивль, 1986. – С. 6.]. Це своєрідна братська могила захисників міста, полеглих у борні з монголо-татарами, тому в Путивлі встановлено пам’ятний знак на честь давньоруських воїнів.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 27 – 31.