2010 р. Про що розкаже тернопільська торговиця
Володимир Мороз
Дата: 05.05.2010
Сучасником нашого міста є Старий Ринок, що над Ставом. Це – місце, де розмаїтим крамом торгували ще у XVI ст., коли Тернопіль обперізувало тісне кільце валів. У наші дні місце старої торговиці – оточений післявоєнними будинками сквер з немолодими уже деревами та їхніми пеньками, доріжкою, тротуарчиком, дитячим майданчиком. Здавалось би, звичайний міський двір, нічим не особливий, нічим не примітний…
Та й від давньої торговиці зберегігся тільки один будинок – двоповерхова споруда колишньої аптеки Фрейденталя. У ній діє обласний комунальний лікарсько-фізкультурний диспансер. Про якісь давні конструкції нагадують обрізки металевих труб, швелерів, що стирчать із землі. Поміж ними на молодій траві пасуться сизі, сірі і рябі голуби. Тернополяни вигулюють своїх собак, іноді поміж дерев прошмигне кішка.
Утім, таким життя на Старому Ринку стало лишень через руйнування часів Другої світової війни і наступну відбудову міста – відбудову із “правками”.
Тарновські подбали про привілеї
Офіційний засновник Тернополя, великий коронний гетьман польщі Яна Амор Тарновський вочевидь розумів, що одного замку для того, щоб привабити поселенців у місто, недостатньо. Отож уже у 1550 р. не без старань вельможі з’являється новий привілей короля Сигізмунда Августа. Король наказує записати, що оскільки гетьман з великими витратами облаштовує місто і справу цю заради безпеки людей потрібно завершити, купці з сіллю та іншими товарами шляхом із Галича, Коломиї, Коропця до Кременця, повинні їхати через Тернопіль. Там дідич має право знімати з них цло – податок.
Цікаво, що міщан водночас звільнили від сплати королівського цла по всій країні. Для тернополян залишили тільки пограничний податок.
Ще більші привілеї Тернопіль отримав від сина засновника міста, Яна Кшиштофа Тарнавського: завдяки йому через місто проляг торговий шлях з Волинню, Поділлям і Києвом. Відтак місто отримало ресурс для зростання, адже купці, спочатку навіть того не бажаючи, змушені були їхати сюди.
Поступово місцевий ринок розрісся і посеред нього з’явився обширний низький і довгий склад товарів, про який ще наприкінці ХІХ ст. писали, що він – свідок тоого “гендльового значення”. Розмах торгівлі у Тернополі був таким, що його розвитку не зупинила навіть масштабна пожежа 1832 р.
Торгівлю юдеїв обмежували
Традиційними торговцями у Тернополі були не тільки українці і поляки, а й євреї. Уже Ян Амор Тарновський, передбачаючи, що ці підприємливі люди можуть прибрати до своїх рук усю торгівлю, заборонив їм мати свої будинки тільки на загальних вулицях, а не на ринку. У привілеї власника міста Йозефа Потоцького для єврейської громади, затвердженому 13 квітня 1753 р. у Збаражі, йдеться, що їм можна будувати доми, винниці і броварні у місцях, що їх визначить влада при замку.
Також юдеям дозволили торгувати розмаїтими товарами, золотом, сріблом, сукнами, хутрами, саф’янами, шкірами, але без шкоди для членів шевського цеху. Потоцький теж не дозволяв євреям мати магазинів і крамниць при своїх будинках, а тільки на ринку. Одначе навіть на торговиці євреї змушені були поважати християнські свята – їм заборонили гендлювати на католицькі Різдво, Пасху, Зелені свята і свято Божого тіла.
Сукна, м’ясо і зелень – окремо
Площа старої тернопільської торговиці не була значною, через забудову її терену, місця було навіть менше, ніж у сучасному сквері поміж дворами. Утім, як пише тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун, усе на ринку було чітко структурованим. Так, у південній частині були склади найзаможніших купців, склади сукна і тканин. Там же у передсіннях торгували галантереєю. А от у північній частині можна було купити переважно м’ясо, у північно-західній – на чотрирьох рядах довгих столів продавали городину, овочі та молокопродукти.
Увесь торг на Старому Ринку перервала війна. Спершу фашисти знищили єврейську громаду, а потім, під час боїв снаряди цілковито поруйнували і будівлі. Ринку не стало. Про нього залишилися тільки старі світлини і спогади тернопільських старожилів.