1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Тепер відвідаємо село Великі Сорочинці, де в 1732 р. була збудована Преображенська церква – один з найбільш самобутніх творів української архітектури. її будівничому давали натхнення образи рідного мистецтва. Його уяву полонили споруди суворої центричної композиції, тому він обрав хрещатий дев’ятидольний план. Храм, первісно увінчаний дев’ятьма банями, зберіг тільки п’ять. Бічні камери в міжрукав’ях хреста мають два яруси. Розташовані уступами маси вдало групуються навколо центральної бані, утворюючи яскраво виявлену центричну композицію. Вона зумовила однакове вирішення архітектури фасадів. Усі грані храму оформлені однаково широкими пілястрами, що закінчуються під нерозкрепованим карнизом. У другому ярусі кожна грань прорізана вікнами, а в першому – вікнами тільки в міжрукавних приміщеннях та порталами в лобових гранях – західній, південній і північній. Переважають вертикальні членування, лінії численних граней, пілястрів, наличників вікон. Вони створюють жвавий і сильний рух вгору. Щоб посилити урочистість, майстер перетворює скромні входи у тріумфальні брами. Трилопатевий отвір обведено крупним наличником і оздоблено орнаментальною порізкою, іоніками та намистинами. Над порталом зроблено трилопатевий фронтон, що «тоном вище» повторює форму отвору. Фронтон спирається на великі кронштейни. Як його профілі, так і карниз оздоблені намистинами, іоніками й великими розетками. Вони нагадують солярні мотиви старослов’янського мистецтва.
Мотив трилопатевої кривої дверного отвору підхоплює крупніший рисунок фронтону такого ж обрису, але повторений в іншій тональності. В лад криволінійних наростаючих ритмів вплітаються вертикалі кронштейнів фронтону, що продовжуються далі лініями пілястрів, а дійшовши горизонтального карниза, підхоплюються вертикалями тендітних колонок і наличником високого вікна. Лінійний рух згасає у фронтончику з арочним завершенням посередині і остаточно зупиняється в замкнутому обрисі кілевидної нішки.
Завдяки пілястрам бічних граней, що фіксують всю композицію, скромні двері перетворюються, як сказано, в тріумфальний вхід. Усі профілі – карнизи, фронтончики, наличники вікон і дверей, пілястри біля порталів та карниз на рівні хорів – щедро вкриті різьбою. В її мотивах використано, поряд з елементами класичної архітектури – намистинами, іоніками, мо-дульйонами – народні орнаменти, трилистики, розетки та антропоморфні чоловічі й жіночі фігурки. Завдяки невеликому рельєфові та відсутності кольорового тла орнаменти здаються дуже легкими й ажурними.
Витончене за композицією і ювелірно-мережчате біле громаддя будівлі немов виростає з невисокого урвистого берега і лине в темну блакить. Залам ятовуються її величний і водночас мальовничий силует і чудовий тендітний декор.
Замовником тут був гетьман Данило Апостол, прадід братів-декабристів Сергія і Матвія Муравйових-Апостолів. Старий гетьман будував церкву як свою усипальницю, він весь час цікавився п спорудженням і квапив свого сина, миргородського полковника, з будівництвом. В 1732 р., коли храм було закінчено, гетьман приїхав на відкриття його і наказав для почту вислати десять тисяч козаків.
Якщо зайти в церкву, то від самого порога відкривається вигляд центральної, освітленої дванадцятьма височенними вікнами, бані. Арки за допомогою парусів і двохярусних, восьмигранного та дванадцятигранного зрізаних зімкнутих склепінь (подібно до двох рядів колод в грузинському дарбазі) підносять вгору величезну баню. Великі площини білих стін не мають ніяких оздоб, тільки в п’ятах арок та на карнизах підбанника проходить вузенька стрічечка намистинок і модульйонів. Ніщо не заважає рухові вертикальних ліній, чистоті рисунка бань, красі висотнорозкритого простору. Розмах простору центральної бані підкреслюють низенькі приміщення під хорами. Хрещаті склепіння в них оздоблені чотирма рядами намистинок і розетками між ними.
Найсильніший мистецький наголос зроблено на іконостасі, який тепер, після загибелі величезних іконостасів Чернігова, Києва, Ромен, Ніжина, Мгара і Полтави, є унікальним. Досить сказати, що його ширина дорівнює 20, а висота – 17 метрам, тобто трохи більше висоти сучасного чотириповерхового будинку. Завдяки такій ширині іконостас складається ніби з трьох окремих частин, кожна з яких має свої царські та двоє бічних врат, свої намисні й храмові ікони, свій центр; у лівій частині таким акцентом є «Богоматір на троні», а в правій – «Деісус» в оригінальному, не канонічному трактуванні. В бічних частинах іконостаса тільки намічається рух ярусів по вигнутій вгору кривій. Потім він ритмічно повторюється в лініях карнизів чотирьох верхніх ярусів і, підхоплений рухом середньої частини, розвиває мотив трилопатевої арки царських врат, вже знайомої нам по архітектурі вхідних порталів. Над царськими вратами ця крива п’ять разів ритмічно повторюється в карнизах і досягає апогею у вінчанні іконостаса розп’яттям.
Різьба виконана з великою винахідливістю. Вона то утворює непрохідні «зарості» аканта чи буйно переплетені ажурні виноградні лози, то стелиться бігунцем по карнизах чи звивається спіралями по колонках, а інколи оточує суцільними килимами восьмигранні іконки «празників». І скрізь вона бездоганно закомпонована, віртуозно вирізана і точно відповідає архітектурній формі.
Рідкісною красою позначена ця величезна різьблена завіса, що звисає від сяючих висот бані до підлоги.
Живопис храму побудований на декоративному зіставленні основних кольорів. Постаті виступають урочисто і велично, немов ведучи нешвидку розмову між собою. Фіолетово-червоні, бузково-сині, смарагдово-зелені, вохристо-рожеві тони підкреслюють дзвінкість колористичних акордів полум’яної кіноварі, вишнево-червоної та синьої барв. Вони утворюють кольоровий вихор з різьбленої позолоти й декоративного барвистого живопису, де кожна деталь – на своєму місці і підпорядкована загальному задумові.
Великі життєлюбці – творці сорочинського іконостаса були закохані в барвистий навколишній світ. Тому на їх іконах зображено, по суті, окремі жанрові сценки з життєвими подробицями, з ретельним відтворенням тогочасної архітектури, костюмів і самих людей. На «Покрові» написана не тільки гетьманська родина, але й їх почет, а у «Введенні» – ціле світське товариство придворних дам на чолі з гетьманшею. Зображення відзначаються людяністю. Прикладом може бути «Деісус» (у правій частині). Замість грізного судді майстер малює його доброзичливим. Він повернув до бого-матері трохи схилену голову і дивиться на неї поглядом, сповненим доброти і ласки.
Заслуговують на увагу ікони патронів гетьмана та його дружини Уляни. Обидві ікони, без сумніву, передають реальні риси подружжя Апостолів, тому їх теж треба розглядати як портрети. Портрет Уляни – перлина українського живопису XVIII ст. Золотий німб прекрасно виділяє образ молодої красивої жінки з розумним допитливим поглядом карих очей. Колористичного багатства художник досягає тим, що золоте тло з одного боку орнаментує, а з другого – лишає гладеньким і малює там на тлі неба голівки ангелочків, а нижче, на столику, пише чудовий натюрморт – вазочку з квітами. Уляна – в мережаній золотом кофті, темно-зеленій сукні з квітами посередині та червоному плащі, недбало накинутому на плечі.
Стилістична гармонія, єдність усіх складових частин – архітектури, різьби, живопису та інших предметів (лавок, свічників, проповідниці) пояснюється, очевидно, єдністю задуму замовника і виконавців. Невелика проповідниця оздоблена різьбою в тому ж стилі, що й іконостас, і скульптурами наївного народного характеру. Навіть старовинні (XVIII ст.) вибій-часті рушники добре гармоніювали з стилем інтер’єра.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 436 – 439.