В’язниця (№ 39)

Сергій Єсюнін

Розмір зображення: 582:203 піксел

Фасад повітового тюремного замку, 1830 р.

В’язниця, перша пол. ХІХ ст. Вул. Кам’янецька, 39

Комплекс споруд, які побудовані у різні роки ХІХ – ХХ ст., серед яких виокремлюється «старий» корпус в’язниці та мур з в’їзною брамою. Корпус триповерховий, кам’яно-цегляний, тинькований, у плані прямокутний. Стриманий декор будівлі має лише маловиразне розчленування площини фасадів лопатками та поясками, а також широкий карниз та завершення вікон клинчастими перемичками із замковими каменями. Будівля пофарбована у білий колір. Мур з в’їзною брамою розташований уздовж вул. Кам’янецької, кам’яно-цегляний, тинькований, облицьований у 70-х роках ХХ ст. плиткою, брама закладена цеглою.

Про існування «тюремного замку, що стоїть на Кам’янецькому тракті», згадується наприкінці XVIII ст. На плані Проскурова 1824 р. він був позначений двома спорудами – кам’яний будинок із двома приміщеннями для ув’язнених та одноповерховий будинок для тюремного наглядача.

В 1830 р. було завершено повну перебудову в’язниці за «Зразковим проектом повітового тюремного замку», розробленим на початку ХІХ ст. столичним зодчим А. Захаровим та реалізованим у багатьох містах імперії. Відтепер Проскурівський тюремний замок мав просторе приміщення з окремими камерами для малолітніх злочинців, карних злочинців (2 камери), боржників, для тих, хто здійснив легкі злочини, жіноче відділення з камерами для повнолітніх та малолітніх, а також лазарет. Навколо цієї будівлі було подвір’я, яке оточував високий мур, в’їзд до замку був через браму з прибудованими по боках адміністративно-господарськими корпусами. Кошторис перебудови склав 8265 руб. У ХІХ ст. в’язниця ще двічі капітально перебудовувалась (добудований третій поверх тощо). На утримання в’язниці виділялися кошти з міського бюджету, у штаті була лише одна людина – тюремний наглядач, охорону здійснювала варта місцевої поліції. Наприкінці ХІХ ст. штат в’язниці було розширено – введена посада начальника в’язниці і двох його помічників-наглядачів.

У перші роки радянської влади проскурівська в’язниця була розширена. У 1925 р. її територія значно збільшилась за рахунок приєднання двоповерхового корпусу тютюнової фабрики, що була поруч. Ця фабрика побудована у 1889 р., належала місцевому купцю Арону Шварцману і працювала до 1924 р. (у кращі свої роки випускала до 2-х тис. пудів тютюну і 16 тис. цигарок). Всього за півроку цехи тютюнової фабрики були переобладнанні під камери, а територія в’язниці розширилась до нинішніх розмірів. Один із корпусів фабрики зберігся до наших днів та примикає до в’язниці зі східного боку – він був на початку ХХ ст. перебудований під житловий будинок (нині – двоповерховий будинок у глибині кварталу, вул. Соборна, 38/1).

У повоєнні роки проскурівська в’язниця була передана до відомства УМВС і нині тут міститься слідчий ізолятор (СІЗО) № 29. Приміщення старої в’язниці розташовано на внутрішній території СІЗО, та використовується за призначенням.

Джерела та література:

1. Геометрический специальный план города Проскурова 1800 г. // Хмельницький обласний краєзнавчий музей. – Дк.7453.

2. Держархів Хмельницької обл., ф.117, оп.1, спр.1971.

3. Єсюнін С. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. – Хмельницький, 2008. – 160 с.

4. План города Проскурова 1824 года // Хмельницький обласний краєзнавчий музей. – Дк.5787.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. М. Хмельницький. – Хмельницький: 2019 р., с. 65 – 66.