Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Жовткова фортеця

Олена Лань

Дата: 09.08.2007

“Невже ваша фортеця не має жодної романтичної легенди?” – допитую екскурсовода Геннадія Трасковського, стоячи у Хотині серед мурів історичної пам’ятки Поділля.

Поруч з нами крутяться дітлахи. Їхній екскурсовод звільнився і, тиняючись без діла, мимоволі прислухався до нашої розмови. “Я розумію, що преса шукає у таких місцях романтики, – не витримавши, втрутився у розмову він. – Та нещодавно я бачив по телебаченню сюжет про Хотин. Показали велику мокру пляму на стіні, і жіночий голос “прокурликав” щемливу історію про те, як турки полонили бідну дівчину Оксаночку, яка так плакала, що її сльози і досі не висохли. Начебто її замурували живцем.

Насправді ж до нас приїжджали археологи, вирили на подвір’ї величезну яму, а закопати “забули”. Тепер там постійно назбирується вода, що розмиває стіну. Скоро від “сліз Оксаночки” вона розвалиться!”. “Щоб хтось тут копав, я теж не пам’ятаю, хіба свого часу “Мосфільм”…”, – знизав плечима Геннадій Трасковський.

Кому Хотин тільки не належав – українцям, полякам, туркам, молдаванам, румунам, росіянам… Він просякнутий кров’ю різних народів. А починалося все з давньослов’янських поселень VII-X ст., що облюбували круті схили Дністра. У X-XII ст. на місці “сучасних” фортифікаційних укріплень стояла дерев’яна фортеця із земляними валами, а у XIII ст. Данило Галицький наказав збудувати кам’яну.

Та “в ріст” будова пішла лише за молдавських правителів – зокрема Штефана III Великого (XIV-XV ст.) Вапняне “тісто”, яке мало скріплювати каміння, “замішували” на яєчних жовтках та трупах свійських тварин. Заради “будови тисячоліття” навіть ввели “яєчний податок”. (У 2002 році Хотину офіційно “стукнуло” 1000 років).

Ззовні стіни прикрашали червоним орнаментом, притаманним молдавській вишивці, який мав функцію оберегу. Будівля не має фундаменту. Вона стоїть на скелі. Щоб дістатися води, її мешканцям довелося заглиблюватися у камінь на… 62 м.

Хотин ніхто не міг взяти штурмом, хіба виморити. Стіни ж бо товстелезні – до п’яти метрів. Фортецю обмиває потічок, русло якого під час облог перекривали, щоб заповнити водою рів. На початку XVIII ст. навколо старої фортифікаційної будівлі турки збудували нову із зовнішнім муром завдовжки 1200 м, який оточили “мінним полем”: під глибоким сухим ровом викопали порохові підвали, які мали вибухнути під ногами ворога під час атаки. Споруду зводили за кресленнями відомого французького архітектора Гійома Боплана, якого на той час вже не було серед живих.

Нічого приємного не чекало і тих, кому все ж вдавалося пробитися крізь ворота старої фортеці. На голови їм летіли списи, стріли та каміння, та ще й лився окріп та гаряча смола. Ошалілі від болю люди намагалися втекти на подвір’я замку через невеличкий дерев’яний міст, і потрапляли на смертельне “слизьке”. Дошки були змащені жиром і до того ж роз’їжджалися, тож нещасні падали в яму 11-метрової глибини, у дно якої були встромлені двометрові списи.

Найгіршу репутацію у Хотині має східна вежа, яку ще називали “вежею смертників”. У її підвалах у XV ст. розташовувалася в’язниця. Коли когось вирішували стратити – просто скидали з її муру на берег Дністра. Приземлення на каміння з 45-метрової висоти було, м’яко кажучи, гостро відчутним.

А от найромантичнішим місцем є будинок коменданта. Коли фортецею керував Абді-Паша, на другому поверсі мешкав його гарем з… 26 дружин. Більше нікому мати при собі жінок не дозволялося.

Справжню славу принесла цій пам’ятці Хотинська війна 1621 року, яка тривала від 3 вересня по 8 жовтня. Молодий і не в міру амбітний турецький султан Осман II привів під Хотин 250-тисячне турецько-татарське військо (спорядження перевозили десятки верблюдів, “на озброєнні” були навіть чотири слони). Поляки могли протиставити їм лишень 35-тисячну армію під орудою Яна-Кароля Ходкевича і звернулися по допомогу до козаків.

Гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний поїхав до Польщі, і 42-тисячну українську армію очолив наказний гетьман Яків Бородавка-Неродич. Правда, організував він кампанію кепсько – у поході військо сильно розтягнулося і постраждало від нальотів татарських загонів. За однією з історичних версій, під Хотином старшини зашили Неродича та 80 наближених до нього козаків у мішки і кинули у Дністер, караючи за втрати у війську.

Вилазки українців завдали відчутної шкоди турецькій армії. Відбивали її атаки і поляки. Осману II довелося укласти ганебний мир і відійти за Дунай. Яничари не пробачили йому цієї поразки – у Стамбулі хана невдовзі задушили тятивою лука.

Джерело: “Високий замок”

Адреса оригіналу статті: