Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Більш парадний характер мають надгробки каплиці Бережанського замка з їх складним архітектурним обрамуванням, виконаним у гармонійному поєднанні з круглою скульптурою постатей небіжчиків. В них відбились уже смаки великих магнатів. Більший з надгробків – Миколи та Ієроніма Синявських (1582 р.) – являє собою складну композицію у вигляді двох трипролітних колонних портиків, розміщених один над одним. Нижній портик спирається на постамент, верхній – увінчано фронтоном. У середині – на невисоких постаментах лежать фігури в лицарському обладунку. Більшість елементів ордера оздоблено соковитим геометричним і рослинним орнаментом. Увесь надгробок, крім фігур, виконаних з рожевого пісковику, зроблено з алебастрового каменю різних тонів. Тут широко застосовано властивий львівській школі різьблення технічний прийом обробки алебастру, цього багатого на декоративні можливості матеріалу. Майстерно виконано й невеликі барельєфи з білого алебастру на постаментах, що зображують вершників-воїнів у поході та в бою.

Автором надгробка був львівський скульптор Генріх Горст, походженням з Нідерландів, який прийняв при вступі до львівського цеху прізвище Згодливий. Тип подвійного надгробка був особливо поширений у Польщі [Helena Kozakiewiczowa. Renesansowe nadgrobki piętrowe w Polsce. – «Biuletyn historii sztuki», Warszawa, 1955, № 1, стор. З – 47]. На Україні, крім надгробка в Бережанах, він зустрічається ще в Скелівці й належить родині Гербуртів. У загальній композиції, орнаментальному різьбленні та в особливостях трактування самих фігур цих надгробків є істотні відмінності. Якщо на першому з них позначилися впливи нідерландського Відродження і він – єдиний зразок у мистецтві України і Польщі того часу, то другий належить до типу, досить поширеного на перемишльських землях.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 140.