Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Бучацький замок відкриває нерозвідані підземелля

Володимир Мороз

Дата: 03.12.2008

Останці мурованих із червонястого каменю стін Бучацького замку XIV-XVII століть бувалого туриста не здивують. Влітку жителі містечка пасуть на замковому подвір’ї худобу і гусей. Взимку із замкової гори катаються на санках діти.

Та й справді, хіба дивина для Волині, Галичини чи Поділля руїни старих замків! Ще Тарас Шевченко у своєму “Щоденнику” згадав подібні залишки, котрі нагадують про війни, “панів і хлопів”. Багато таких фортець зруйнували ще козаки Богдана Хмельницького. Деякі замки не пережили світових воєн. Але в Бучацького – доля особлива. Його занедбали самі вельможі у XVIII столітті. Частину стін твердині люди розібрали на будматеріали. Так не залишилося й сліду від палацу, фонтана, можливо, замкового храму.

Туристи бувають на фортеці щодня. Люди з усієї України та Польщі з сумом оглядають руїни, не підозрюючи водночас, що не менш цікава, аніж мури, частина цитаделі таки збереглася і її теж можна побачити.

– Колись, пригадую, у ті підземелля провалилася корова, – розповідає Анастасія Мазепа, яка живе поряд із замком. – То було років із 30 тому. Паслася корова і враз – немає. Тільки чути, як вона реве.

Коли ж прибігла господиня худобини, виявилося, що та впала у підземну порожнину. Корову тоді витягли, пригадує жителька Бучача. Згідно з легендами, підземелля старого замку тягнуться на велику глибину, але унікальності їм надає передусім можливість потрапити всередину: один із входів розташований біля круглої башти фортеці.

Влізши у невеликий отвір у стіні, можна пройти пивницями метрів із 10-15. Далі льохи засипані землею, що, одначе, зберігає їх від подальшого руйнування. Плани цих ходів наразі невідомі.

Підземелля замку можуть бути дуже цікавими, адже історія їх розпочалася, можливо, понад 600 років тому. Князі Бучацькі зводили фортецю на місці давніх, вперше згаданих у 1379 році укріплень. Водночас власники були досить багатими, займали посади старост і воєвод, деякий час володіли найпівденнішими окраїнами Великого князівства Литовського з жвавими портами і замками Каравул, Чорний город і Качибеїв.

Бучацькі, а потім і Потоцькі, швидше всього, не залишили у льохах скарбів, але саме пивниці можуть розповісти про господарство, побут і військову справу старих часів.

Мандрівка до підземель фортеці, напевно, буде справою людей цікавих, яким не достатньо побачити лише оборонні мури і вежу фортеці. Водночас у пивниці краще не пускати дітей і не тільки через небезпеку, а й тому, що там можна вимаститися.