1998 р. Храми Чернігова
Розмір зображення: 741:621 піксел
У кінці XVII ст. центром Чернігова залишався колишній дитинець – територія так званого внутрішнього замку. Тоді тут було побудовано дві споруди, що стали найцікавішими зразками української архітектури: церковної – храм Святої Катерини – і громадсько-житлової – полкова канцелярія. Обидві ці визначні пам’ятки архітектури пов’язані з ім’ям чернігівського полковника Якова Лизогуба (про усипальницю якого в Єлецькому монастирі розповідалося).
Лизогуби походили з Черкащини. Старший у родині – Іван Кіндратович Лизогуб – був уманським і канівським полковником, помер у 1662 p.; його молодший брат Яків Кіндратович Лизогуб також спочатку був полковником канівським, а з 1687 р. по 1697 р. – одинадцятим чернігівським полковником. Козаки чернігівського полку під його проводом брали участь у війні, яку імператор Петро І вів у Приазов’ї. Особливо козаки відзначились під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 р., за що були російським урядом нагороджені срібним хрестом, який зараз зберігається в історичному музеї. Невдовзі після повернення з війни Яків Лизогуб помер, і з 1697 р. чернігівським полковником був його син Юхим Якович Лизогуб, котрий побудував усипальницю в Єлецькому монастирі. Представник наступного покоління родини Яків Юхимович (1675-1749 pp.) – генеральний бунчужний, а потім генеральний обозний козацького війська. У пам’ять Якова Кіндратовича і Юхима Яковича Лизогубів та козаків чернігівського полку він побудував церкву, що була освячена в 1715 р. на честь Святої Катерини.
Ця церква споруджена на схилі гори між стародавнім дитинцем і Третяком біля спуску на Поділ, на відкритій вільній ділянці й розрахована на сприйняття з усіх боків, як меморіальна пам’ятка-скульптура. Катерининська церква є одним із найкращих зразків п’ятикамерних хрестових у плані мурованих церков, котрі у другій половині XVII ст. будувалися по всій Наддніпрянщині. За зразок при будівництві таких храмів приймались п’ятизрубні центричні дерев’яні церкви, в яких восьмибічні зруби, поставлені в плані у вигляді хреста, утворювали дуже мальовничу і водночас компактну безстовпну просторову структуру. Для того, щоб збільшити корисну площу будівлі й підвищити її жорсткість, між гілками планувального хреста влаштовували додаткові невеликі об’єми, таким чином утворювалася дев’ятидільна об’ємна структура. Тут доречно згадати про українські дерев’яні церкви, що, можливо, є найвищим досягненням нашого народу в царині архітектури. На Лівобережній Україні центричні п’ятидільні або дев’ятидільні дерев’яні храми були головним типом у церковному будівництві. Славетний дослідник української архітектури С. А. Таранушенко наводить численні приклади таких церков на Чернігівщині та примикаючій частині Слобожанщини [Таранушенко С. А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. – К.: Будівельник, 1976]. Він описав Троїцьку церкву в селі Пакуль – найстарішу з дерев’яних п’ятизрубних церков, збудовану на кошти Печерського монастиря в 1716 р. Подібна церква досліджена С. А. Таранушенком і в місті Коропі. Вона має між відгалуженнями хреста побудовані одночасно з основним об’ємом низенькі зруби, гранчасті зі східного боку і квадратні із західного. За словами С. А. Таранушенка, церква була “саме того типу, який був вироблений і поширений в XVII ст. на Україні в містах і значних монастирях і котрий послужив прототипом численних мурованих соборів…” [там же, с. 67]. Про такі церкви дослідник української архітектури професор Київського університету Г. Г. Павлуцький писав:
“До українських дерев’яних церков неможливо прикласти жодної з відомих європейських мистецько-історичних схем. Не можна їх віднести ні до готики, ні до ренесансу, ні до бароко. Вони самі становлять стиль. Цей стиль природно випливає з будівельного матеріалу. Стиль цей протягом віків зберігся без змін. Історичні стилі впливали на наші церкви, але не змінили національного стилю і його місцевого характеру. Українське дерев’яне церковне будівництво є мистецтво національне тому, що переробило і переплавило всі чужі елементи, як візантійські, так і західні” [Павлуцкий Г. Древности Украины. – К.: 1905, c. 8].
Сучасні мистецтвознавці визначають такі муровані храми як побудовані у стилі українського бароко.
Одним із найкращих зразків українського бароко є чернігівська Катерининська церква. Вона у плані являє собою хрест із п’ятигранними кінцями-гілками, між якими вбудовані чотири маленькі квадратні камери (рис. 23); гранчасті стіни цієї церкви в камені повторюють обриси і навіть розміри дерев’яних зрубів. Кожен із п’яти основних об’ємів церкви завершується банею на восьмикутному підбаннику, причому центральний об’єм – високою банею з двома заломами, чотири гілки планувального хреста мають трохи нижчі верхи з одним заломом, а висота міжгілкових об’ємів становить тільки 2/3 висоти стін середньої частини. Це створює образ центричної, майже симетричної з усіх боків баштоподібної споруди. Враження підсилюється відсутністю на поверхнях стін горизонтальних елементів і тим, що ребра об’ємів башт посилені пілястрами, а вікна мають видовжену форму. В зовнішньому вигляді храму велику роль відіграють вишукані барокові портали входів, яким завжди приділялась велика увага в українській архітектурі. Віконні прорізи оформлені гарними наличниками, особливо ефектне вікно у вигляді хреста над головним входом (рис. 24).
Напрочуд цікаве вирішення внутрішнього простору церкви: об’єми, що ззовні здаються окремими, в інтер’єрі зливаються в єдине просторове ціле – комірки плану з’єднані великими арками. Цей художній прийом був вироблений українськими народними майстрами при побудові сотень, а може й тисяч дерев’яних зрубних церков. Склепіння та верхи із заломами створюють традиційний український святковий внутрішній вигляд церкви. Ця святковість інтер’єру досягнута розкриттям внутрішнього простору вгору, відсутністю хорів та інших горизонтальних структур. Пов’язаний між собою великими арками простір вільно перетікає з однієї частини церкви в іншу і завершується вікнами підбанників, через які в храм ллється світло, поєднуючи простір храму з небом. У цій церкві, як і в усіх українських церквах, досягається органічне поєднання монументального зовнішнього образу з мальовничим, вільним, відкритим вгору внутрішнім простором. Інтер’єр чернігівської Катерининської церкви символізує свято піднесення духу.
Коштом Лизогубів для Катерининської церкви був зроблений великий триярусний іконостас, на тумбах якого розміщувались різьблені герби родини. У 1874 р. він мав вже досить поганий стан, і в кінці XIX ст. його зовсім розібрали і замінили одноярусним, еклектичним з великими прямокутними іконами і накладним орнаментом між ними. Він справляв досить гарне враження, але зовсім не пасував великому розкритому вгору внутрішньому простору храму. В. Л. Модзалевський, котрий бачив у храмі обидва іконостаси, у 1913 р. писав:
“… інтер’єр Катерининської церкви вражає пустельною урочистістю… Як завжди на Україні, церква залита світлом, але – який жаль! – в ній вже немає старого пишного іконостаса з гербами Лизогубів” [Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки истории старой Украины // Чернігівська старовина. – Чернігів: 1992, c. 122].
Від себе вигукнемо ще раз: “Який жаль!”, адже і того еклектичного, але досить гарного, іконостаса зараз уже не існує.
При заміні старого іконостаса на новий царські врата зберегли – вони були використані в іконостасі теплого Покровського вівтаря Катерининської церкви. Світлина цих врат опублікована в 1911 р. [Бережков М. Н. К истории Черниговского Спасского собора // Тр. 14 археологического съезда в Чернигове. – М.: Тип. Т. Лиснер и Д. Собко, 1911. – С. 1 – 28].
Цей унікальний зразок давньої української пластики, шедевр барокового мистецтва виглядає мереживом акантового плетіння, на яке навішані дорогоцінні прикраси – барельєфні півпостаті євангелістів і праотців Христа. Загальна композиція мистецького твору схожа зі срібними царськими вратами Борисоглібського собору, про які вже йшлося. Ці дерев’яні золочені врата Катерининської церкви були зроблені років на десять пізніше, але не можна казати, що вони наслідують врата Борисоглібського собору – занадто велика між ними різниця в розміщенні постатей. Були більш ранні подібні композиції, що послужили зразком під час створення як срібних карбованих врат Борисоглібського собору, так і дерев’яних різьблених Катерининської церкви. Подібні композиції відомі в гравюрах – оформленні книг. Тут, на вратах із Катерининської церкви, внизу були напівлежачі постаті царя Давида – в короні та з лютнею – і Пророка Ієсея. Вище розміщувались, чергуючись, півпостаті євагнелістів та праотців Христа, а також зображення Благовіщення. Обличчя євангелістів і праотців були виконані в реалістичній манері з індивідуальними, явно єврейськими рисами, але одяг і атрибути, звичайно, не давньої Палестини і не сучасні авторові твору – барокові, а середньовічні європейські – польські або німецькі. А шляхетне і дуже вибагливе плетиво виноградної лози з дубовим листям і жолудями нагадувало рослинні вінки, якими українці так люблять прикрашати будинки, ікони, хрести тощо. На жаль, під час другої світової війни ці царські врата загинули.
За 300 років свого існування Катерининська церква змінилась мало. У XIX ст. із західного боку був прибудований додатковий вівтар, а в 1908 р. побудована дзвіниця. Ці елементи спотворювали завершений вигляд церкви, і тому під час реставрації були розібрані. У другу світову війну церква повністю згоріла. У 1947-1955 pp. велись роботи з консервації конструкцій і відновлення зовнішнього вигляду, а в 1975-1980 pp. проведена реставрація з виконанням внутрішнього опорядження і золоченням бань за проектом І. Шмульсона. З 1979 р. у Катерининській церкві розміщена експозиція Музею народно-декоративних мистецтв Чернігівщини, де представлені традиційні для Північного Лівобережжя види ужиткових мистецтв: різьблення по дереву, гончарство, ткацтво, вишивання та ін.
Відновлена з визолоченими банями церква Святої Катерини зараз дуже гарно виглядає на вершині одного з придеснянських пагорбів, який вона завершує, як вишукана корона.
Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 177 – 179, 180 – 184.