Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Церковні рейдери проти музеїв

12.04.2007 р.

Дев’ять місяців Катерининська церква Чернігова знаходиться в облозі Київського та Московського Патріархату. На дверях храму висять два амбарних замки, обмотані колючим дротом. Навколо церкви – палатки.

Дев’ять місяців музейники, формальні господарі, не можуть потрапити в храм. Дев’ять місяців протікає церковний дах. Етнографічна експозиція гниє. Влада «відморозилась». Церковники завмерли в «Молитовному стоянні».

В грудні 2006 року в Чернігові проходили «Пам’яткознавчі дискусії» на тему «Катерининська церква у Чернігові – історична пам’ятка чи нерухомість», які внесли деякі роз’яснення в історію спірної будівлі та її невизначене майбутнє.

На місці сучасної церкви ще в часи Київської Русі, в ХІІ-му столітті, стояв кам’яний храм, який згадується в житії одного із польських святих, як Катерининська церква в Чернігові. Зрозуміло, що за всі буремні століття будівля не збереглася, але археологи при розкопках неодноразово фіксували велику кількість плінфи і цілих мурованих блоків. Про Катерининську церкву в кінці ХVІ століття згадує й київський біскуп Йосиф Хворощинський, як католицьку церкву. А у 1685 році тут вже була дерев’яна церква, яка з часом віджила свій вік і на зміну побудували мурований собор, що ввійшов в новітню історію під назвою Катерининська церква.

Про козацьку церкву існує безліч легенд, які пов’язані з козацьким родом Лизогубів.

За царювання Петра І, в Седневі жив козацький отаман Юхим Лизогуб. Свого часу славний козак Юхим вдало засватався до доньки гетьмана Петра Дорошенка. Зять ввійшов до козацького істеблішменту, перебрався до Чернігова, командував полком. Зірка Лизогубів яскраво спалахнула під час походу на Азов у 1696 році, коли Юхим Лизогуб керував Чернігівським козацьким корпусом. За штурм Азова Лизогуб отримав від Петра І не тільки хрест, але й шаблю, інструктовану дорогоцінним камінням.

От і вирішив Юхим побудувати своїм коштом кам’яну церкву ,чи то на честь героїчного походу, чи свого козацького роду. Історики ще не розібралися…

У 1700 році Катерининську церкву було закладено, а фундаторами церкви стали сини Яків та Семен, бунчукові товариші.

На початок ХVIII століття Фортуна відвернулася від роду Лизогубів – у 1704 році Юхим Лизогуб помер. Прийшов щасливий час Полуботка. Амбітні плани синів Лизогубів прийшлось терміново коригувати. І політична ситуація в країні змінилася. У 1715 році, коли освячували храм, Азов, гордість чернігівських козаків, після невдалого Прусського походу Петра І, довелося повернути Туреччині. Тож новозбудований храм, скоріш, освятили на честь дружини царя, Катерини Олексіївни. Нагорода від цариці не забарилася – через два роки після освячення Яків Юхимович Лизогуб стає генеральним бунчуком. Зірка Лизогубів знову зійшла…

Але доля Катерининській церкві випала нещаслива.

Старовинний іконостас наприкінці ХІХ століття, згорів. Вдруге церква горіла на початку Другої Світової війни. Перлина Чернігова занепадала…

Під час радянської влади тут був і архів, і театральний склад.

У 1947-1951 роках було проведено перший етап реставрації, у 1979-1980 роках – другий. Зовні церкви розкопки проводили, а до середини – руки так і не дійшли.

І саме після другої реставрації постало питання про подальшу долю цієї споруди.

Зараз будівля Катерининської церкви входить до складу Національного заповідника «Чернігів стародавній», а приміщення церкви орендує етнографічний відділ історичного музею обласного підпорядкування.

А потім в історії церкви почався суцільний детектив.

5 квітня 1991 рік. Постанова Ради Міністрів УРСР «Про перелік пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійними організаціями». В цей список увійшла і Катерининська церква, як перлина козацького бароко у Чернігові. І хоч Постанова виконувалася не завжди, але вона була охоронною грамотою від церковних атак.

Чорні дні наступили після горезвісної Постанови Кабінету Міністрів України від 14-го лютого 2002 року №137 «Про умови передачі культових будівель – визначних пам’яток архітектури релігійним організаціям» ( за підписом Кінаха), яким було скасовано зазначений список, змінюючи статус будівлі з пам’ятки архітектури на банальне церковне майно.

Катерининська церква стала політичним олтарем.

У 1990 році була зареєстрована парафіяльна громада цієї церкви. Ця громада відносить себе до Київського Патріархату. Вони перші почали претендувати на приміщення, в середині 1990-х років проводили силове захоплення церкви.

1992 року відбувся церковний розкол.

До цього моменту і так не дуже було зрозуміло, кому ж віддати ці церкви. В часи Російської імперії, православну церкву представляв Синод, який давно канув у Лету. В Україні, на той момент, діяла одна автономна Українська Православна Церква і дві автокефальні. І кожна вважала себе правонаступницею всього, що було до 1917 року.

Розкол УПЦ на дві конфесії загострив цей конфлікт. Людей і церкви почали розривати на шмаття, втягуючи в брудний політичній чортоворот …

У 1997 році Московський Патріархат теж подав свою заявку на цю будівлю.

Музей толерантно відносився до всіх конфесій. В храмі проводили богослужіння і Московський Патріархат, і Київський.

Але Домоклів меч розбрату загрозливо висів над куполами церкви…

Зрештою, 5 квітня 2006 року, головою обласної адміністрації Лавриком видається розпорядження про передачу церкви релігійній громаді Київського Патріархату. Розпорядження видавалося на підставі статті Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23-го квітня 1991 року. Закон й нині діє.

Відповідно Закону України «Про музей та музейну справу», музею пропонують переселитися до колишнього Музею Тарновського, де нині діє обласна бібліотека юнацтва.

Приміщення бібліотека не звільнила – музей не переїхав. Музейники, враховуючи агресивний настрій богомазів, поступово вивозили експонати із церкви…

А тим часом, Київський Патріархат планує освячення храму на 11 липня 2006 року. До цієї події з Києва везуть мощі святої Варвари з Володимирського собору.

1 липня Московський Патріархат, разом з окремими політичними партіями, блокують Катерининську церкву – розбивають намети.

Це були вихідні дні. На прохання правоохоронних органів, музей закрили. З’ясувалося – назавжди. Більше ніхто з музейників туди не потрапив. Доля музейних експонатів – невідома…

За цей період написано понад 50 листів у всі установи: до міськради, обласної адміністрації, СБУ, в прокуратуру всіх рівнів, народним депутатам. Відповіді такі, що й читати не хочеться. Всі на когось посилаються. Все чинно, все згідно законодавству…

Ставлення директора обласного історичного музею ім. В.Тарновського Сергія Лаєвського однозначне:

«По-перше, висловлю офіційну позицію музею – ні за які «ковріжки» ми у Катерининську церкву не повернемося. Бо вже знаємо, чим це потім закінчиться. А завершиться тим, що на всі свята церковні (тобто, практично на всі вихідні року плюс ще певна кількість днів) ми не працюватимемо через загрозу провокацій.

Нині розпорядження голови Чернігівської облдержадміністрації про передачу храму зупинене постановою Господарського суду Чернігівської області, триває судова тяганина, і рано чи пізно суд визначиться. Але якому б патріархату, врешті-решт, не передали Катерининську церкву, інший лишиться незадоволеним. Це абсолютно зрозуміло. І незадоволення буде дуже активним.

Можливо, буде вирішено, залишаючи саму споруду в складі заповідника, не передавати її поки жодній конфесії. Але не передавати храм взагалі нині вже немає можливості. Щоб така можливість виникла, треба в тому або іншому вигляді повертати перелік пам’яток, заборонених до передачі. І до цього ми всі вже йдемо!

У всі свої дзвони вже б’ють навіть національні заповідники – і Києво-Печерська лавра і «Софія Київська». Треба повертати той перелік і чітко визначити коло принаймні тих храмових споруд, які у найближчому майбутньому за жодних обставин, за жодних умов не передаватимуться навіть у тимчасове користування релігійним конфесіям.

Знову повертаючись безпосередньо до Катерининської церкви, зазначу, що храм всередині не розписаний. А проблеми, наприклад, і Андріївської, і Кирилівської церков у Києві в тому, що вони розписані і їхнє використання за прямим функціональним призначенням призводить до псування пам’яток, руйнації. Катерининська церква, повторюсь, не розписана і від використання свічок там великої шкоди не буде.

Національний заповідник «Чернігів стародавній» має у своїх фондах велику кількість ікон, з яких вийде чудова експозиція для Катерининського храму. Інша справа, що зробити це треба професійно – сформувати і оформити іконостас за всіма церковними канонами. І тоді обидві конфесії могли б там почергово правити. Можливо, це міф, можливо, це мрія. Але хто знає, що буде завтра, і хто прийде на зміну нинішнім церковним чільникам, дійсно настроєним лиш на взаємну ворожнечу.

Тому ми – Музей імені Василя Тарновського – туди дуже не хочемо повертатися і змусити нас це зробити ніхто не зможе».

Такі рейдерські атаки тривають по всій Україні. Закони виконуються однобоко.

Церкви передають, а експонати – не перевозяться. Нема гідних приміщень. Релігійні організацію йдуть у наступ. Музеї програють! Музейні цінності – державна власність – псуються.

Попи відбирають приміщення у музеїв – а що пропонують чиновники? Нічого!

До того ж, дерев’яні архітектурні пам’ятки – гордість українських зодчих – горять. Скільки їх вже згоріло після реприватизації? І скільки ще буде горіти, аби звільнити ласий кусень землі…

За шалені гроші відбудували Успенський, Михайлівський собор, планують зробити муляж Десятинної церкви. І на це йдуть мільйони бюджетних гривень. Може краще направити ці кошти на розбудову музейних приміщень, на розширення площі для «повернутих» експонатів? За останні 15 років по всій Україні побудовано десятки соборів та храмів. А скільки державних музеїв?

Церква відокремлена від держави, але всі дії та закони, направлені саме на підтримку церкви та релігії, а не на збереження державної культурної спадщини. Молимося богам, забуваючи своє коріння.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

Від редакції: Ми вже втомилися писати про гострі проблеми музейної галузі, які ніхто не вирішує! Потрібен досвідчений Заступник Міністра культури з музейної справи, повноцінне музейне управління, навіть Держкомітет! Необхідний чіткий Закон про недоторканність землі, приміщень, колекцій держмузеїв! Нагадуємо про це вкотре… Правда, кому? Влада, традиційно, не помічає проблем музеїв, абсолютно не думаючи про розвиток галузі. І сумна історія Катерининської церкви – яскравий приклад. Церковні рейдери продовжують захоплення музейних приміщень! Нові музейні споруди ніхто не будує… Боротьба продовжується…

Джерело: novasich.org.ua