1996 р. Іллінська церква в Чернігові: історія та реставрація
М.Говденко
Прекрасні міста, що мають своє неповторне обличчя. Серед них виокремлюється з найдавніших міст України – Чернігів. Особливої принадності, неповторної краси надає йому не лише довкілля – розташування на прибережних пагорбах Десни й Стрижня, а й численні пам’ятки архітектури, на щастя, збережені майже незмінними з сивої давнини. Окремі пам’ятки та значні історико-архітектурні комплекси відіграли тут велику містобудівну роль, і досі є домінантами міської забудови й дорогоцінною прикрасою міста.
Ось за валами старовинного дитинця Спасо-Прербраженський собор XI ст. та Борисоглібський собор XII ст. Поруч колегіум XVI-XVIII ст. з його витонченим бароковим декором та виняткової краси баштою, на в’їзді до міста сяють золотом бані Катерининської церкви, зведеної на початку XVIII ст., а далі на південний захід панораму міста завершують архітектурні комплекси Єлецького й Троїцько-Іллінського монастирів з їх багатовіковою історією від XI до XVIII ст. Є в Чернігові й невеликі, але надзвичайно поетичні пам’ятки. Це давня Іллінська церква, що притулилась до південного схилу Болдиної гори, в якій ще в XI ст. викопано комплекс печер з трьома церквами – Антоніївською, Феодосіївскою та Миколаївською [тривалий час печери досліджували й проводили обміри М.Холостенко, М.Говденко, О.Міхно, А.Карнабед, археологи з Чернігівської спелео-археологі«ної секції І.Єдомаха, Г.Кузнецов].
Тривалі архітектурно-археологічні дослідження [архітектори М.Холостенко, М.Говденко за участю Н.Фєсикової, Л.Нагули, О.Міхно, археолог І.Єдомаха] дозволили виявити початкове призначення, особливості архітектури та історико-архітектурну періодизацію Іллінської церкви.
Наприпочатку Іллінська церква була невеличкою каплицею, зведеною біля південного входу в печери, на зразок каплиці коло входу до Ближніх печер Києво-Печерської лаври. Церкву вимуровано з плінфи 33-34:26:3-5 см на вапняно-цементівочному розчині кремового кольору, порядовим муруванням, усі ряди чільні. За розмірами плінфи та системою мурування стіни Іллінської церкви схожі зі стінами Борисоглібського собору, що датується 1123 р. Проте прямий зв’язок церкви-каплиці з печерами XI ст. та деякі особливості архітектури, в яких відчутно вплив давніших традицій, притаманних архітектурі Спасо-Преображенського собору XI ст., дозволяють грунтовно датувати Іллінську церкву кінцем XI, самим початком XII ст.
Яка ж архітектура Іллінської церкви? У первісному вигляді це тридільна однонавна одноапсидна, однобанна церква-каплиця з прямокутними навою та нартексом, напівкруглим вівтарем та прямокутним західним бабинцем, нижні ряди мурів якого виявлено при археологічному дослідженні. Членування плану відображено лопатками на фасадах. У вузенькому нартексті, в бічних стінах якого на початку були аркасолії (збереглись під замуровками) розміщувались дерев’яні хори із входом з північного боку, зі схилу Болдиноїгори. Циліндричний барабан бані спирається на підпружні арки, пов’язані зі стінами нави. Апсида, як показали зондажі, була зниженою щодо основного об’єму. Вірогідно, таким заввишки був і бабинець. Фасади було тиньковано тонким шаром вапняного тиньку з імітацією кам’яних квадрів за рахунок виконання швів з білого алебастрового розчину [таку саму обробку фасадів виявив М.Холостенко в Борисоглібському соборі та Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові].
Наведемо кілька елементів архітектури Іллінської церкви, на яких відчутно вплив Спасо-Преображенського собору. По-перше, фасади увінчувались закомарами, розміщеними по поздовжній та поперечній осях споруди. Обабіч закомар були горизонтальні нескладні карнизи. Згідно з цим дахове покриття вирішувалось як позакомарне в поєднанні з похилими дахами над кутовими частинами церкви. По-друге, барабан бані декоровано тонкими півколонками з однорядними капітелями на рівні п’ят віконних арок, аналогічно декору барабанів Спасо-Преображенського собору. По-третє, як і в ньому, портал має горизонтальну дерев’яну перемичку, проте у Спасо-Преображенському її зроблено з колод, а в маленькій Іллінській церкві – з дощок.
До речі, дерево застосовано в Іллінській церкві і в конструкції підбанникового кільця, і у в’язі, що проходила крізь вікна барабану, до якої було кріплено віконниці, і для захисту входів – колоди, що засувались у канали, вимуровані в стінах обабіч порталу, як і в інших древніх храмах. Зупинимось на південному порталі. В науковій та популярній літературі можна зустріти твердження про винятковість Іллінської церкви, бо вона не має південного порталу. І дійсно, по осі південного фасаду порталу нема. Але портал виявлено зондажами на місці вікна, розташованого ближче до нартекса. Таке зміщення порталу не є випадковим. Навпроти нього, в північній стіні нави, під замуровкою виявлено портал для входу до печерних церков через Іллінську церкву. Таке зміщення порталів щодо поперечної осі пам’ятки дозволяло проходити повз нартекс до печер, лишаючи вільною наву для тих, хто в цей час молився в церкві.
На східній щоці північного порталу зберігся невеликий фрагмент фрескового тиньку з червоно-коричневою розгранкою. Фресковий тиньк зі слідами зеленого орнаменту та з коричневою розгранкою зберігся на щоках вікон барабана центральної бані, простінки якого вимуровувались не з рівня підвіконня, а підбарабанного кільця. Підвіконна кладка тут різночасна й не перев’язана з простінками.
Наприпочатку, вірогідно, Іллінську церкву було оздоблено фресками, бо багато фрагментів фрескового тиньку зі слідами фрескового розпису вилучено з-під дерев’яної підлоги та знайдено у викидах поза межами церкви. В церкві була також поліхромна підлога з полив’яних керамічних плиток. На жаль, жодного фрагмента її не збереглось, але багато плиток (цілих та їх фрагментів) знайдено при дослідженні нашарувань підлоги, та в ямі при півшчно-західному куті бабинця, де плитки було захоронено під час одного з ремонтів. Плитки перлинно-білі, жовті, від смарагдово-зелених до темно-зелених, червоно-коричневі. Плитки квадратні, зі сторонами 11-11,3 см. завтовшки 1,3-1,8 см (переважно 1,5 см).
У первісному вигляді церква проіснувала до Батиєвої навали, коли 1239 р., як пише літописець „…взяша татарове Черниговъ, князи ихъ выехаша в Угры, а градъ пожегше, и люди избиша, и манастыре пограбиша…” [Летопись по Лаврентьевскому списку. – СПб., 1872. – С. 446].
Татарський погром Іллінську церкву не знищив. Вона зберегла древню архітектуру і, пошкоджена частково, продовжувала жити, про що свідчать хоча б тонкі шари кількарічних глиняних обмазок підлоги (після руйнації керамічної підлоги). Ці обмазки, на зразок глинобитних підлог в народному житлі, ми знайшли під пізнішими нашаруваннями.
Нам не вдалось знайти в літературі чи в архівах відомостей щодо Іллінського монастиря від часів Батия до середини XVII ст. коли було добудовано Іллінську церкву.
Але сама натура показує, що доти, вірогідно в другій половині XVI ст., не пізніше перших років XVII ст., вже було значно змінено архітектурні форми церкви. Ґрунтується таке датування на тому, що ці переробки були до розбудови середини 17 ст. і використанні жолобчастої тонкої, подібної до плінфи, цегли, що не зустрічається в датованих XVII ст. пам’ятках Чернігова. Розміри ії 35-37:16-17:4-4,5 см, з такої цегли надмуровано стіни церкви під рівень верху закомар, фасади було увінчано багаторядним карнизом, що добре зберігся під дахом церкви на u древній західній стіні. Було надбудовано апсиду та зведено над нею баню, що існує й досі. Симетрично до неї, над склепінням нартекса збудовано баню. Отже, церква стала трибанною, з характерним розміщенням бань на поздовжній осі церкви за традицією народної української дерев’яної архітектури.
Поблизу південно-східного кута церкви було споруджено невелику паламарню. На той час ще існував древній бабинець, про що свідчить фрагмент підлоги з жолобчастої цегли в межах розкопаних стін бабинця.
Подальший період великих будівельних робіт в існуванні Іллінської церкви належить до середини XVII ст. Історія зберегла не лише дату цих робіт – саме 1649 р. а й імена тих, чиїми зусиллями церкву було, як зазначають літературні джерела, „реставровано”. Це були ігумен Іллінського монастиря ієромонах Зосима Тишкевич та фундатор, коштом якого відбувались роботи, – чернігівський полковник, пан Стефан Подобайло.
А сама „реставрація” полягала в розширенні церкви за рахунок прибудови до її західного фасаду гранчастого об’єму, на всю висоту й ширину старої церкви. При цьому було розібрано древню західну стіну з її порталом та бабинець, в нартексі ліквідовано хори, закладено аркасолії, замуровано вхід з церкви до печер, а південний портал перетворено на вікно, на восьмигранному склепінні західної прибудови зведено баню; щоб зберегти трибанну композицію церкви, розібрано західну баню над нартексом. Від неї залишився тільки нижній ряд мурування на склепінні нартекса.
У цей самий час було надбудовано древню баню. Усі бані стали багатозаломними, що характерно для епохи українського бароко. В результаті прибудови розміри церкви стали в плані 27:7,7 м, висота до даху 8,7 м. На жаль, конструктивні особливості прибудови мали предумови можливої аварійності. По-перше, в той час коли древня Іллінська церква стоїть на материковому грунті, прибудову зведено на насипному, викинутому з гори при ритті в ній печер. По-друге, склепіння західної прибудови п’ятьма гранями спиралось на її стіни, а трьома – на древню західну стіну церкви та на прибудовані до неї паруси. Отже, найменше посування ґрунту зумовлювало появу щілин у склепінні та в тиньку в місцях стику древніх та прибудованих стін. Поки ці щілини були незначними, їх зашпаровували при ремонтах.
Значне посування грунту, зумовлене появою водяної лінзи на значній глибині під насипним грунтом, призвело в 60-х роках XX ст. до аварійної ситуації.
У 1969-1982 р. проведено реставрацію Іллінської церкви [автори реставрації – архітектори М.Холостенко, M.Говденко, інженери – Б.Левандовська, Л.Шевчук, Л.Мандельблат, Н.Варфоломеева. Реставрацію провела Чернігівська реставраційна майстерня (головний архітектор О.Міхно)]. Головний принцип реставрації- збереження пам’ятки в формах, що склались у XVII ст., з розкриттям та реставрацією первинних архітектурних елементів, аргументованих даними дослідження натури та залученням аналогій (до останнього належить реставрація підлоги). Себто було проведено консервацію з фрагментарною реставрацією.
Насамперед при підніжжі гори під церквою було зведено підпірну залізобетонну стіну на буронабивних палях, облицьовану каменем. У товщі стін західної прибудови встановлено металеву раму, на яку тепер спирається реставроване склепіння. Отже, древня церква та прибудова тепер конструктивно самостійні.
Реставровано портали – первинний південний та західний у прибудові, розкрито хід до печер, реставровано віконні отвори, дахи, бані. На древній бані реставровано міжвіконні колонки тощо.
Інтер’єр церкви світлий, з висотним розкриттям внутрішнього простору. Його прикрашає іконостас, виконаний у. стилі рококо, в якому інтерпретовано корінфський ордер та майстерно виконано різьблення.
У другій половині XVII ст. древній малий Іллінський монастир розширюється, на суміжній горі виростають величні будови Троїцько-Іллінського монастиря. А від його першооснови досі збереглись печери, Іллінська церква та невелика триярусна (верхній ярус дерев’яний) баштоподібна дзвіниця початку XX ст.
Не можна переоцінити значення Іллінської церкви в історії вітчизняної архітектури – поетично вписаної у довкілля давньоруської пам’ятки, що зберегла переважну більшість архітектурних форм в архаїчному варіанті в поєднанні з не менш цінними нашаруваннями епохи українського бароко.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 263 – 268.