1998 р. Храми Чернігова
Антонієві печери розширювали і збільшували протягом семи століть (від XI до XVIII ст.). У наш час загальна довжина розчищеної їх частини сягає 315 м. Приміщення в них розташовані на чотирьох рівнях. Структура чернігівських Антонієвих печер, їх розміри і взаємне розташування приміщень суттєво відрізняються від київських (можливо, тому що більшість із того, що ми бачимо в Іллінському монастирі, було створено у ХVІІ – ХVШ ст.). Так, висота підземних церков в Києво-Печерській лаврі близько 3,5 м, а найбільшої церкви в чернігівських печерах – 8,4 м, у ній навіть влаштовані хори для співаків [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. – К.: Будівельник, 1986. – Т. 4].
Внутрішній вигляд восьмигранних у плані підземних церков дивує, коли вперше потрапляєш туди. Це не суворі, аскетичні печерні храми, які ми бачимо в Печерській лаврі або в Китаєвських печерах у Києві. Під землею ми несподівано входимо до надзвичайно гарного святкового храмика, простір якого тягнеться догори, а розміри співмасштабні людині. То унікальні зразки архітектури періоду бароко.
Найстаріший перший ярус печер знаходиться на глибині близько 12 м від поверхні. Тут археологи виявили знахідки, що датуються XI ст. На першому ярусі розміщені крипти (поховальні ніші) і келії монахів. На другому ярусі є дві церкви: велика – Феодосія – і менша – Антонія. На третьому ярусі знаходиться каплиця з похованнями. На четвертому ярусі розташовані церква Миколи Святоші та келія Антонія. Усі приміщення з’єднані перехідними горизонтальними галереями, сходами і похилими переходами.
Феодосієвська церква повторює планувальну структуру тридільної української церкви, яка начебто захована під землею. Середня частина являє собою восьмикутний об’єм зі сферичною високою банею і хорами під нею. Прямокутний бабинець, з’єднаний із середньою частиною великим прорізом, також має свою баню. Іконостасом церкви служить цегляна стіна.
Уперше великі роботи з реконструкції печер після монгольської навали провадились в 1649 р., потім у 1798 – 1799 рр. (за єпископа Віктора Садковського). Тоді було зроблене опалення печер з кахляними грубками та системою витяжних і вентиляційних каналів. У підземних церквах правили богослужіння. До печер крім ченців допускали прочан. Найбільший печерний храм, попередньо освячений на честь Похвали Богоматері, єпископом Віктором Садковським перейменований на честь Феодосія Тотемського, котрий колись був єпископом у північному російському місті Тотьма, а на той час канонізований як святий. Тоді ж переосвячена і друга церква на честь Миколи Святоші, князя чернігівського, що до того носила ім’я Миколая Мірлікійського. Після того у печерах Божу службу правили у трьох церквах: Антонія Печерського, Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Крім того, була ще велика каплиця з похованнями. Уже в наш час (в 1987 – 1989 рр.) археологами знайдений у печерному комплексі невідомий підземний храм ХІІ – ХІП ст., покинутий в XVII ст. і забутий.
Усі церкви мають просторово-планувальну структуру, притаманну українським храмам ХVП – ХVПІ ст.: чітко поділені стінками приміщення вівтаря, нави і бабинця. У більшості приміщень стіни обличковані цеглою, склепіння також цегляні – у галереях циркульні або коробові, у залах зімкнуті та півсферичні. Поверхні стін церков прикрашені бароковими архітектурними елементами – карнизами, пілястрами, нішами та ін. Підлоги в підземних храмах зроблені з керамічних плиток, у переходах – із цегли. Галереї-переходи мають ширину від 50 см до 1 м, висоту – 1,9 м. За народними переказами, Антонієві печери колись були з’єднані під землею з печерами Єлецького монастиря, але наукові дослідження цього не підтвердили.
У раціоналістичному XIX ст. мало було бажаючих знаходитися під землею – після 1867 р. богослужіння в печерах припинили, і печери знову прийшли в запустіння: деякі з них завалилися, ікони, написані на металевих листах, від вологості попсувалися іржею.
У 1890 – 1899 рр. до археологічного з’їзду, що проходив у Чернігові, відремонтували печери, відновили опалювальні грубки, зробили вентиляцію. У Феодосіївській церкві кілька разів на рік стали проводити богослужіння, до печер був відкритий доступ для прочан і туристів.
Після другої світової війни з 1949 р. були розпочаті роботи щодо консервації та ремонту печер. У 1980 р. реставраційні роботи закінчили, більшість приміщень печер підготували до музейного експонування і стали пускати відвідувачів.
Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 138 – 140.