1994 р. Гетьманський замок у Чигирині

Володимир Ленченко

Чигрине, Чигрине, Все на світі гине…

Тарас Шевченко

Чигирин – давній козацький осідок, відомий у першій половині XVI століття як хутір-зимівник. Козацьке поселення на межі з Диким Полем, звідки в Україну раз у раз накочувалися чорні хвилі ординських навал, спустошувалось, збезлюднювалось, а потім знову оживало.

Розташування Чигирина було сприятливе для міського розвитку та оборони. Високу мисоподібну гору над рівниною оточували луки тихої річки Тясмин.

1589 року, коли князь Олександр Вишневецький одержав від короля Сиґізмунда III привілей на заснування Чигирина “на старому городищі” [Архив юго-западной России. – Ч.V. -T.I. – С. XXIV (далі – Архив ЮЗР)], – тут не було пустки. Уже через три літа, 1592 року, місто дістало магдебурзьке право, що забезпечувало незалежність чигиринських купців, міщан та ремісників від управління й суду власника міста чи старостинської адміністрації. Люстрація Чигирина 1616 року засвідчує існування тут 50 “послушних” міщанських дворів та 4500 “непослушних” [Там само. – Ч.7. – Т.3. – С.4]. Одні відбували певну феодальну повинність, другі її не визнавали. Це були чигиринські козаки, що згодом утворили сотню, а потім полк, у яких діяло самоврядування.

1638 року чигиринським сотником став недавній писар Війська Запорозького Богдан Хмельницький. Через 10 років, на початку Визвольної війни, його обирають на Запорожжі гетьманом, а Чигирин перетворюється на гетьманську резиденцію і відповідно адміністративно-політичний центр, столицю України.

Головним оборонним вузлом міста, його цитаделлю був Чигиринський замок, що його заклав перший власник міста 1592 року [там само], можливо, на місці давнішого укріплення. Це була дерев’яно-земляна фортеця. За ревізією 1622 року, вона мала вежу та три башти, оточені дубовим тином з прилеглими із середини коморами. Пізніше замок перебудовувався/ Розвитком і зміцненням Чигирина, модернізацією замку відповідно до вимог тогочасної європейської фортифікації опікувалися гетьманський уряд та мешканці міста у роки Визвольної війни й по тому.

З наказу Богдана Хмельницького сюди привезли гармати з багатьох міст і замків України, визволених з-під польсько-шляхетського панування (зокрема з Бара).

Арабський мандрівник Павло Алеппський, відвідавши Чигирин 1656 року, свідчив, що цитадель міста “не має собі рівної в усій країні козаків за своєю висотою, величиною узвишшя, на якому вона споруджена, обширу й розкоші довколишніх вод і боліт. З цієї причини вона дуже міцна, однак тепер зруйнована” [Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине 17 века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским. – М., 1897. – Вып. 4. – С. 192].

Міські укріплення й замок невдовзі відбудували. Евлія Челебі, турецький географ, учасник турецько-татарського походу в Молдавію та Україну 1656-1658 років занотував про Чигирин:

“Тепер це міцна фортеця, що має три ряди стін… Цитадель стоїть на стрімкій скелі. Навколо фортеці – три ряди неподоланних ровів… Фортеця розташована на просторому острові (так сприймалася заплава Тясмину. – В.Л.), праворуч і ліворуч від нього перекинуті наплавні дерев’яні мости. У цитаделі стоять будинки воїнів-козаків, усі криті дранню, з городами й садами. Там-таки зброярня, чудові гармати, монастир із дзвіницею, схожий на башту”.

У Нижньому місті мандрівник нарахував 10 тисяч будинків, критих дранню, та 27 дзвіниць [Челеби Э. Книга путешествия: (Извлечения из сочинения турецкого путешественника 17 века). – М., 1961. – вып. 1. – С. 82].

Після смерті Богдана Хмельницького, у тяжкі роки боротьби українського народу за свою незалежність, Чигирин зберігав статус гетьманської столиці, суспільно-політичного й військового центру України. За підкорення його змагалися Московщина, Польща, Туреччина.

Значні роботи щодо укріплення Чигирина провадилися за гетьмана Петра Дорошенка. Зокрема, тоді в замку було споруджено великий мурований бастіон, каземати якого при потребі правили за в’язницю (звідси й назва в тогочасних документах – “бастіон” чи “тюрма Дорошенка”).

Ролю столиці Чигирин втрачає 1676 року, коли війська російського боярина Григорія Ромодановського та лівобережного гетьмана Івана Самойловича позбавили Дорошенка влади. До конфлікту втручається Туреччина. Наростала загроза, що місто захоплять турецько-татарські напасники. Гетьман Самойлович і царський уряд уживали термінових заходів щодо оборони Чигирина, 28 лютого 1677 року царський посланець Сергій Алмазов сповіщав до Москви:

„А до Чигирина гетьман послав хорунжого свого Григорія Карпова, і звелів йому бути чигиринським полковником і наказав йому, щоб він послав до всіх міст і повітів того і сього боку Дніпра, що біля Чигирина в ближніх місцях, і звелів, щоб вони постачали дерево на лагодження міста, скільки йому потрібно буде, і того дерева звелів полковникові віддати половину на лагодження Верхнього міста (тобто замку. – В.Л.) та на будинки й комори, а другою половиною велів лагодити і знову, де треба робити йому, полковникові, Велике місто. То вже дерева велика кількість приготована й місто почали лагодити” [Акты юго-западной России. – СПб., 1885. – Т. 13. – С. 28].

Там-таки повідомляється, що в Чигирині 18 гармат, хоч раніше було більше – частину захопили поляки, а інші віддали Івану Сіркові на Кіш (тобто до Запорозької Січі).

Невдовзі до Чигирина ввійшло московське військо з припасами, були відряджені генерал-майор Афанасій Трауерніхт, а також полковник та інженер Яків фон Фростен.

Починаються відомі Чигиринські походи. Турецько-татарські сили оточили Чигирин улітку 1677 року, однак їх відбили українські козаки, російські стрільці та жителі міста. Гетьман Самойлович і старшина невдовзі повідомляють цареві Федорові Олексійовичу про заходи щодо зміцнення оборони Чигирина, прохають прислати до міста досвідченого військового інженера. Цар велів бути в Чигирині, крім інших військових людей, “полковникові й інженерові Петру Гордону з драгунським полком” [там само. – С. 408]. У “Літопису Самовидця” про ті події занотовано: “Того ж року (1678. – В.Л.) великіе запаси у Чигирин проважено, і город кріпили, сподіваючися приходу турецкого» [Літопис Самовидця. – К., 1971. – С. 128]. 8 липня 1678 року 120-тисячне турецьке військо знову облягло Чигирин. Головним оборонним вузлом міста, як і раніш, була фортеця на Замковій горі, де зосередилися основні сили захисників, їм на допомогу, прориваючи облогу, поспішали українські козацькі й московські війська.

“А в суботу, скоро світ, – свідчить Самовидець, – войска козацкіе і московскіе гору опановали, турков отбивши, і гармат турецких двадцять сім з иншими риштунками узяли. И турки пострах великій узяли…»

Кілька полків гетьмана Самойловича дісталися міста, але кільце облоги знову зімкнулося навколо Чигирина. У ті дні від вибуху ворожої гранати загинув комендант фортеці воєвода Іван Ржевський. Турки, щоб захопити замок і зламати опір оборонців Чигирина, інтенсивно прокладали підземні мінні галереї з напільного боку замку й міста. “Дня 10 августа, – нотує Самовидець, – в неделю о полудню, вирвало килка подкопов под містом”. Крізь проломи в стінах до Чигирина дерлися яничари. “Турки не живили нікого, але усе стинали а місто палили, где опановали. Піхотного зась войска козацкого, под гору за церков зобравшися, боронилися аж до самой ночи, а москва в замку боронилася. И так вночі москва, понабивавши полни гармати пороху и замок запаливши, пойшли с тими козаками на пролом през турецкое войско, которое юже знову было перейшло през Тясмин…” [там само. – С. 130].

Посеред ночі задвигтіла земля від потужного вибуху – захисники висадили в повітря фортечну порохівню. У пекельному полум’ї, під уламками замкових мурів, бастіонів і башт загинуло багато напасників. Оборонці Чигирина, щоб дістатися свого основного табору за Тясмином, пробивалися крізь ворожі лави на греблю й міст, який мужньо боронила козацька піхота.

Від тих часів дійшли до нас рукописні плани Чигирина із замком та іншими фортечними спорудами, даючи картину розвитку міста та його укріплень у XVII столітті. Відомі два схожі плани 1678 року. Один зберігається в Центральному державному архіві давніх актів у Москві [ЦДАДА. – Ф. 192. – Оп. 1. – Киев. губ. № 13], другий – у відділі рукописів бібліотеки Російської академії наук у Санкт-Петербурзі [Відділ рукописів Бібліотеки РАН. – Зібр. ілюстр. рук. – Ф. 266. – Т. 4. – Арк. 38]. Схематична версія цих планів публікувалася в XIX столітті як ілюстрація до “Щоденника” Патріка Гордона [Tagcbuch des Generals Patrick Gordon. – S.-Peterburg, 1851. – Bd. 2]. Документи майже тотожні за мірилом, зображеннями і різняться лише графічним оздобленням та незначними редакційними відмінностями пояснювальних текстів, виконаних тогочасною німецькою мовою. Існували й російськомовні варіанти планів Чигирина, оскільки відомо, що один з них було надіслано до Москви «того ж таки 1678 року бряринові Василеві Ґолицину [Брикнер А. Патрик Гордон и его дневник. – СПб., 1878. – С.38].

У цих документах докладно, у своєрідній аксонометрії, наче з височини пташиного лету, зображено фортецю на Замковій горі з прилеглими міськими укріпленнями. Добре видно бастіони, мури, вали, рови, тини, палісади, вежі, брами, замкові житлові й господарські будівлі, два храми, колодязь, міст, а також навколишні узвишшя, яри, байраки, низини, схили гір, дороги, стежки, Тясмин тощо. На планах подано лінійне мірило у Faden (сажнях).

План Чигирина 1678 року, як випливає з написів, укладено вже після того, як місто захопили турки. Автором його вважають полковника Патріка (Петра) Ґордона. Народився він 1635 року в Шотландії, служив у польській, згодом шведській арміях. 1661 року потрапив у полон до росіян, вступив до московського війська, де згодом став полковником драгунського полку. До 1670 року відбував службу в різних покордонних містах Московщини, зокрема Брянську й Трубчевську, далі перебував з полком у Севську. Звідти влітку 1677 року на чолі полку вирушив до Чигирина, мав сутички з татарською кіннотою біля Сум, але з півдороги знов повернувся до Севська.

До Чигирина П.Ґордон прибув з полком навесні 1678 року. Тут разом з козацькими старшинами, воєводою І.Ржевським, козаками, московськими стрільцями й місцевими жителями здійснив низку важливих фортифікаційних заходів, щоб зміцнити замок та місто. Коли загинув Ржевський, П.Ґордона призначили комендантом фортеці й командувачем оборони Чигирина. Був поранений у бою, 11 серпня 1678 року покинув палаюче місто останнім. Невдовзі дістав звання генерала й призначення до Києва, де займався уфортифікуванням міста, зокрема Печерського монастиря [Дневник генерала Патрика Гордона (1661 – 1684 гг.). – M., 1982. – C. 120].

Наводимо в перекладі з німецької мови тексти заголовку й пояснювальних написів плану Чигиринської фортеці 1678 року (за оригіналом БРАН), звірені з іншими планами (переклад автора, публікується вперше).

Заголовок уміщено на декоративній стрічці в горішній частині кресленика: “Абрис (план) фортеці прикордонного міста Чигирин, атакованого турками 8 липня та захопленого 11 серпня 1678”.

Окремо подано пояснення до літер і чисел плану:

А. Рівнина, що лежить на схід від фортеці, зручне місце для турецької атаки;

В. Схил гори козацького міста;

С. Низина;

D. Частина козацького міста;

Е. Рів Дорошенка;

F. Річка Тясма;

G. Дуже крутий схил гори до міста;

H. Палісадова огорожа, яка тягнеться вздовж Тясми до болота та сполучається з міським муром;

К. Шлях до табору Ромодановського;

L. Узвишшя між байраками.

На території замку та в його околицях позначено:

1. Церква;

2. Комора на амуніцію;

3. Комора на провіант;

4. Харчові ряди;

5. Ринкова управа;

6. В’язниця при кордегардії;

7. Будинок воєводи;

8. Криниця (джерело);

9. Дорога чи сходи до міста;

10. Кримська вежа;

11. Мурована тюремна вежа Дорошенка;

12. Спаська брама;

13. Брама до Великого міста;

14. Мур Великого міста, висаджений у повітря 1677 року;

15. Мурований равелін, висаджений у повітря;

16. Равелін, споруджений генерал-майором Трауерніхтом;

17. Кронверк, споруджений полковником Ґордоном;

18. Дерев’яне крило, що йде до Тясми;

19. Земляне крило, що йде до козацького міста;

20. Мурована церква, у якій поховані архієпископ Тукальський та інші шляхетні особи;

21. Брама на млині, крізь яку відходили;

22. Земляний бруствер;

23. Мури великого міста;

24. Байраки або яри;

25. Млин;

26. Засипаний байрак;

27. Дерев’яний еспаулемент;

28. Дерев’яний болверк, захищений від води камінням;

29. Перша ділянка зруйнованого болверка;

30. Друга частково спалена ділянка;

31. Рів, споруджений Фельзеном.

За свідченням П.Ґордона, Чигиринський замок сягав у довжину 88 сажнів (1 сажень – 2,13 м), у ширину з боку поля – 65, з боку міста – 17 сажнів. Обвід його – з бастіонами, флангами і валом до самої річки – становив 375 сажнів, обвід Великого міста з муром і палісадами – 982, а від замку до старих укріплень було 219 сажнів. Ці дані повністю відповідають розглянутому кресленику. Як свідчить П.Ґордон, замок мав для оборони 45 гармат, з них 4 – “німецьких, дуже довгих”, здобутих Хмельницьким у Барі.

Абриси замку визначалися конфігурацією ділянки й наближалися до видовженого трикутника. Найвужча частина замкового муру виходила на шпиль гори. Два бічні мури були зорієнтовані відповідно до Великого міста та притясминської частини, що звалася Подолом. Четвертий мур зі Спаською проїзною вежею замикав замок з напільного боку.

Найвужча частина замку мала характерні, так звані тенальні окреслення – із висхідним кутом трикутного бастіону посередині та невеличкими чотирикутними виступами по боках. Бічні стіни замку мали посередині трикутні равеліни – в одному була брама, що вела до Великого міста, в другому – на Поділ.

Рівнобіжні до бічних замкових стін уздовж схилу гори тягнулися долішні мури, вони творили сухий рів і були підпорою для обхідних бойових майданчиків.

Стіна з напільного боку утворювала посередині невеликий кутовий злам, повернений назовні, – тут містилася головна Спаська брама.

На лівому крилі цієї стіни (як дивитися із середини замкового двору) був великий мурований бастіон, що звався Тюремним, споруджений за часів гетьмана Дорошенка. На правому крилі – Кримський бастіон (тут стояла Кримська вежа). Звідти по схилу гори в бік Тясмину відгалужувалося інше укріплення, що захищало фортечний колодязь.

Мисова частина, а також бастіон Дорошенка були муровані, обличковані тесаним каменем, інші стіни, мабуть, – дерев’яно-земляними, обтинькованими й побіленими, з гарматними амбразурами та стрільницями, зробленими в два яруси. По периметру замкового двору вздовж стін розміщувався бойовий обхід, що складався з дерев’яного настилу, укріпленого на дубових стовпах.

На замковому дворі стояли Миколаївська церква, комори на військові припаси, амуніцію та харчі, порохівня (на плані не позначена), кордегардія (приміщення для сторожі), будинок коменданта, торгові ряди, інші ринкові споруди.

Цікавою особливістю замку, обумовленою обороною Чигирина в 1677-1678 роках, були дерев’яні вежі. Спаська вежа прикривала головну браму. Як засвідчує кресленик, вона була без покрівлі, шестистінна, триярусна, споруджена з дерева-кругляка або тесаних колод, зруб догори трохи звужувався. На першому ярусі мала проїзну браму; на другий ярус-поміст потрапляли з першого, а також з бойового обходу; на горішньому, третьому ярусі з просторим помостом і дерев’яним парапетом, як і на інших ярусах, стояли гармати й гаківниці. Загальні розміри Спаської вежі, згідно з креслеником, такі: довжина стіни – 4, висота – 7,5 сажнів, площа забудови – близько 200 кв.м.

Подібну будову мала Кримська вежа, оригінальне вбудована на вістрі фасів правого напільного бастіону, а також безіменна вежа міських укріплень, розміщена на березі Тясмину, – обидві шестистінні, безверхі, з стіною на 3 сажні.

На відміну од них, вежа, що захищала криницю (їх здебільшого називали криничні чи водяні), була п’ятистінною, з стіною на 3,5 сажня.

Мостова вежа стояла біля мосту через Тясмин, також шестистінна, але двоярусна. З усіх веж, зображених на плані, лише ця мала високу наметову покрівлю.

Перед Спаською брамою зовні містився мурований равелін, частково пошкоджений вибухом під час турецьких атак. Його прикривав земляний равелін, закладений попереднім комендантом фортеці генерал-майором А.Трауерніхтом 1677 року. Замок відокремлював од материка широкий (до 17 сажнів) рів, частково вибраний у скельному ґрунті. Його ділянка, прилегла до бастіону, влаштована за гетьмана Дорошенка.

На ділянці, прилеглій до замку із заходу, напередодні другої облоги Чигирина 1678 року, П.Ґордон обладнав кронверк – просторе дерев’яно-земляне укріплення регулярних бастіонових окреслень – з головним бастіоном-равеліном посередині та двома напівбастіонами обабіч. Довжина укріплення від Спаської брами до вістря центрального бастіону становила близько 120, а бічні вали – близько 70 сажнів. Площа кронверку була більшою, ніж площа власне замку.

На кресленику зображено й інші тогочасні фортифікаційні споруди Чигирина. Зокрема, лінія дерев’яних, палісадових укріплень, що тяглася від кронверку до Тясмину; дерев’яна, частково спалена огорожа посеред кронверку; палісадова стіна вздовж Тясмину, що йшла до Мостової вежі-брами, а потім сполучалася з мурованою стіною міста; мур Великого міста, пошкоджений вибухом на схилі Замкової гори неподалік бастіону Дорошенка; земляний вал з бруствером, розміщений на схилі гори позад муру; вал і рів, що пролягає схилом гори від кронверку до Козацького міста поперед муру, та низка інших об’єктів.

На штучній терасі, зробленій на схилі Замкової гори, зображено Петропавлівську церкву, де були поховані, за поданими на плані відомостями, “архієпископ Тукальський та інші шляхетні особи”. Отже, документ засвідчує місце поховання Йосипа Тукальського-Нелюбовича – відомого церковного й політичного діяча, який активно обстоював незалежність української церкви. У середині XVII століття він був архімандритом Віленського православного монастиря, згодом підтримував гетьманів Івана Виговського і Юрія Хмельницького. Завдяки сприянню цього останнього 1661 року проголошений київським митрополитом. 1663 року Павло Тетеря ув’язнив його в Маріїнбурзькій фортеці, а гетьман Дорошенко 1665 року звільнив; одержав підтвдження на київську митрополію від константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний московською церквою. Помер 5 серпня 1675 року.

Петропавлівська церква, судячи з рисунка, була мурована, прямокутна за планом, із трикутними фронтонами, високою щипцевою покрівлею, завершена стрункою банею з хрестом. Зовні храм трохи скидається на костел, а також Іллінську церкву-усипальницю Богдана Хмельницького в Суботові. Чи не став Чигиринський храм за взірець для суботівської церкви?

Підсумовуючи огляд абрису Чигирина 1678 року, можна відзначити, що накреслено його ретельно й точно. Документ фіксує стан замку та інших чигиринських укріплень, сформованих упродовж XVII століття, до часів, коли місто зруйнували турки. Після того Чигирин занепав. Уцілілі його мешканці переселялися на Лівобережну й Слобідську Україну. Життя ледь жевріло на старих згарищах. З кінця XVII до 70-х років XVIII століття Чигирин був сотенним, а далі – повітовим містечком Київської губернії, З часом на Замковій горі виник кар’єр. З місцевого скельного каменю виготовляли млинові кола та жорна. Розширюючись, кар’єр зруйнував значну частину замчища, Здавалося, час і людське недбальство стерли тут усі матеріальні пам’ятки доби Великого Чигирина. Є, правда, на Замковій горі стела з пам’ятною дошкою на честь оборонців міста 1678 року, сучасний пам’ятник Богдану Хмельницькому.

1989 року фахівці Інституту археології української Академії наук під керівництвом П.Горішнього під час розвідкових археологічних досліджень натрапили на Замковій горі на залишки мурованих будівель. Під наносними ґрунтами й осипами виявлено рештки Чигиринського замку XVII століття. Роботи 1990-1992 років засвідчили, що це бастіон Дорошенка, підвалини й стіни якого засипані землею після потужного вибуху.

Тепер співробітники Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування працюють над проектом відбудови Чигиринського замку – визначної історико-культурної пам’ятки України.

Джерело: Пам’ятки України, 1994 р., № 3-6, с. 63 – 68.