2005 р. Традиції фортифікаційного будівництва у старому замку Чигирина (XVII ст.)

Т. Бажанова

Архітектура оборонних споруд – та галузь будівництва, де найраніше з’являлися нові засоби, які віддзеркалювали загальний прогрес інженерної думки європейського Ренесансу. Докорінним удосконаленням мистецтва фортифікації була поява в Італії у XV ст. бастіонної системи.

Оборонне будівництво в Україні XVI-XVIII ст. відбивало загальні тенденції військової справи у Європі. У другій половині XVI – першій половині XVIII ст. в Україні та в сусідніх землях будівництво укріплень розвивалося у двох напрямах [1]. Перший – посилення й вдосконалення старих середньовічних замків засобами потовщення стін та побудовою потужних розлогих башт-бастей. Такі замки в європейському мистецтвознавстві позначалися як бастеєві (бастейні). Вони посіли місце між баштовими та бастіонними фортецями, бо бастея – це все ще мурована башта з ярусами стрільниць, але вогонь з них вели вже за бастіонною схемою [2]. Поява так званих заломних напільних куртин, що нагадують за системою оборони вихідний кут бастіону, також характерна для цього типу оборони. Другий напрям, який базувався на теоретичних розрахунках, що їх викладено в трактатах доби Ренесансу, – будівництво регулярних бастіонних замків. Перший напрям закорінений у місцеві традиції, другий – в ідеальні схеми західноєвропейських шкіл. До речі, в уявленнях тих часів будівництво таких суто інженерних споруд, як фортеці, належало до мистецтв. Така думка не обмежувалась стилістичними ознаками архітектурного декору і побутувала досить довго. Наприкінці XVIII ст. відомий російський фортифікатор зазначав: «Военное укрепление разделяется на Природное и Художественное, или Рукотворное» [3].

За час поступового вдосконалення бастіонної системи в Європі склалося кілька великих і малих шкіл. Основні з них – староіталійська (перша половина XVI ст.), новоіталійська (друга половина XVI ст.), голландська (друга половина XVI – перша половина XVII ст.), німецька (друга половина XVI ст.), французька (друга половина XVI – перша половина XVII ст.). Засоби фортифікації, притаманні будь-якій школі, застосовувалися по всій Європі. Часто найсучасніші та архаїчні форми існували водночас. Особливо це помітно на окраїнних теренах Східної Європи.

На Подніпров’ї існували переважно дерев’яно-земляні укріплення, що були закорінені ще у давньоруські часи. Донині вони не збереглися. Оборонне будівництво цих теренів вивчено недостатньо. Тому особливий інтерес викликає фортеця Чигирина, гетьманської столиці Богдана Хмельницького.

Чигирин – старовинне місто. Маґдебурзьке право йому було надано 1582 р. На скельній горі над Тясмином стояв замок. Найдавніший з відомих описів його знаходимо у «люстрації» 1622 р.: «Над рікою Тясмин розташований замок той на високій скельній горі. До нього брама-вежа дерев’яна, а веж – високих три, біля неї паркан з дубового дерева зроблений і добре побитий. В ньому немало замкових комор, дві світлиці долі і нагорі дві. Три бронзових гармати, гаківниця одна. Містечко оточено палями, до нього дві брами. В ньому слухняних міщан число 50, козаків число 500» [4].

Найвищого розквіту досяг Чигирин за часів Богдана Хмельницького, коли місто фактично стало столицею України. Але відомості щодо нього маємо переважно з коротких подорожніх заміток. Турецький мандрівник Евлія Челебі зазначав: «Ныне это прочная крепость, имеющая три ряда стен, … цитадель ее стоит на крутой скале. Вокруг крепости три ряда непроходимых рвов… Всего в нем насчитывается десять тысяч крытых дранкой домов с верхними этажами. Были видны двадцать семь колоколен» [5]. Інший опис залишив Павло Алеппський, який 1655 р. відвідав Чигирин і Суботів. Про Чигирин він писав: «Город постоянное местопребывание Хмеля, зовется Чигирин… Цитадель высотою и сооружением своим схожа с крепостью Алеппо и просматривается на значительном расстоянии… Городская крепость не имеет себе равной по всей стране казаков по своей высоте, величины горы на которой она построена, по своей обширности и силе болот и воды которые ее окружают. По этой причине она очень крепка. В город ведет лишь один вход» [6]. Однак Чигиринську фортецю спіткала спільна доля фортець Подніпров’я. Більш того, славетна історія міста ніяк не віддзеркалена ані в міській забудові, ані в музейних експонатах. Ще донедавна ніщо не нагадувало Чигирин XVII ст., захищений шерегами могутніх ровів та валів, увінчаний численними церквами, з високою фортецею на скелі. Важко було уявити, що сюди приїздили посольства з Польщі, Московії, Туреччини, Швеції; що у битвах за панування над містом брали участь армії чисельністю у сотні тисяч. На горі над Тясмином розташовано міський парк, і тільки невеличкий хрест, встановлений у XIX ст., та пам’ятник Богданові 70-х рр. XX ст. – ось і всі знаки історії.

Завдання відтворення історичного довкілля Чигирина постало як вкрай актуальне. Архівні пошуки засвідчили, що тільки два роки в житті Чигирина XVII ст. перед його падінням, руйнацією та політичним забуттям внаслідок турецьких облог – 1677 та 1678 рр. – лишили докладніші відомості, зокрема про Чигиринську цитадель. Це, по-пер-ше, оригінальні графічні твори. Гравюра, яка відбиває момент облоги Чигирина 1677 р.; відтворення на ній досить умовне, але, як з’ясувалося, окремі деталі реалістично відбивають тогочасні споруди міста. Зокрема фортецю, яку зображено, так би мовити, в лоб, у значному скороченні. Проте на другому плані добре видно верхню частину бастіону Дорошенка, з якого ведеться гарматна стрілянина. Домі-нуюче значення має другий документ, так званий план П.Гордона [8]. Його склав полковник та інженер Патрік Гордон, який приїхав до Чигирина за наказом москов-ського царя, на запрошення гетьмана Самойловича для провадження робіт зі зміцнення та розширення фортеці, пошкодженої після першої турецької облоги. На плані зображено старий замок, або «верхний город» (за то-гочасними описами), таким, яким застав його П.Гордон 1678 р., й нові укріплення, що були спроектовані ним. Нові укріплення, або «новый верхний город», – це дерев’яно-земляний кронверк, прибудований до старої фортеці з напільного боку.

Крім цих зображень, на 1678 р. припадає чи не найбільша кількість письмових даних щодо Чигирина. Це відповідна частина щоденника генерала П. Гордона [9], кілька актів з підготовки до оборони Чигирина [10], а головне – два невідомих раніше архівних документи щодо будівельних робіт у фортеці та її озброєння на 1678 р. [11], який виявив архітектор В. Ленченко.

Коли під час археологічних розкопок Інституту археології НАН України у 90-ті рр. було розкрито залишки мурованої споруди, які ідентифікували як мурований бастіон Чигиринської фортеці [30] так званий бастіон Дорошенка, виникла реальна можливість відтворити його, оскільки стіни його зберіглися заввишки близько 3 м. Цій роботі передували дослідження заради наукової реконструкції усієї фортеці. При порівнянні плану П.Гордона з даними описів та обмірами реальних залишків було встановлено, що аксонометричний кресленик виконано в масштабі, він не є умовним зображенням, як вважалося донині. На плані означено й названо в експлікації усі фортифікаційні споруди й основні будівлі.

Першу спробу наукової реконструкції з залученням великого обсягу матеріалу з історії фортифікації було зроблено 1992 р. О.Кобенком [12], коли залишки бастіону ще остаточно не розкрили. Головну увагу в цьому досліджені було приділено новому замку, будівництво якого докладно описано в архівному документі [13]. Висновки щодо старого замку було намічено. Цілком вірно визначено вплив староіталійської школи й наявність місцевих рис. Реконструкція бастіону, яка спиралася на припущення, не підтвердилася подальшими розкопками. Пізніші дослідження та наукову реконструкцію мурованого бастіону проведено автором цієї статті.

В існуванні старого замку простежуються три етапи. В основі лежить схема давньоруського мисового укріплення, яку досить довго використовували в будівництві фортець. План укріплення за цією традицією точно збігається з обрисами верху гори. Фортецю нібито «одягнуто» на скелю, так само як, скажімо, замок на Киселівці у Києві. Про конструктивні особливості цього періоду свідчить вже наведений опис з «люстрації» 1622 р.: наявність високих дерев’яних веж та веж-брам, збудованих з дуба стін з бойовим ходом, вкритим дашком «побитим». Напевне залишилася з напільного боку дерев’яна Спаська вежа-брама. Ще ми бачимо на плані П.Гордона дерев’яну башту на «кримському» напівбастіоні та дерев’яну башту біля нижньої криниці. На другому етапі замок набув рис, характерних для бастейного, такого, наприклад, як замок в Теребовлі, на який Чигиринський замок схожий за планом. Велика куртина з напільного «кримського» боку заламана під дуже тупим кутом. Її фланкують дерев’яно-земляний «кримський» напівбастіон та мурований бастіон Дорошенка. Мисова частина теж завершується заламаною мурованою стіною, яка має так звані тенальні обриси. Але суцільне чергування вхідних і вихідних кутів у мисовій частині зовсім недоречне з точки зору ведення вогню. У вихідних кутах створюється мертвий простір для тих, хто стріляє. Ця форма досить архаїчна, її відкинули за правилами бастіонної фортифікації. Третій етап виник, коли замок перебудовували за часів Богдана Хмельницького. На третьому етапі проявляються риси староіталійської фортифікаційної бастіонної школи.

Староіталійська школа виникла у першій половині XVI ст. Найвідоміші майстри цієї школи – Антоніо да Сангало Молодший, який будував римські укріплення, і Мікелє Сан-Мікелі (1484-1559), який укріплював Верону, Неаполь, Кандіо, побудував на підводному підмурку форт святого Андрія в Лідо, котрий захищає рейд Венеції. До речі, Б. Геркен вважав, що саме Мікелє Сан-Мікелі побудував перший бастіон (1530 р., Верона) [14]. У Староіталійській системі бастіони невеликі, куртини довгі. Земляний вал на всю висоту облицьовано каменем, бруствер також кам’яний. Фланки бастіонів завжди перпендикулярні до куртин. Часто влаштовують орільйони. У закритих орільйонами фланках гармати розташовують кількома ярусами, по дві амбразури на кожному рівні. Кут бастіону часто дуже тупий, фаси спрямовані на куртинні кути. Для кращої оборони рова іноді у середині куртини розташовується допоміжний менший бастіон, який зветься «п’ята форма». Контрескарп паралельний фасам бастіонів. Рови широкі (20-30, навіть 40 м) і досить глибокі (6-8, до 15 м). Гласис не має прикритого шляху. Вальґанґ завширшки 7-9 м, командування валу – 8-9 м. Зовнішні оборонні споруди, за староіталійською школою, не будували.

Які саме ознаки цієї школи знаходимо «в старом верхнем городе»? По-перше, – у загальних пропорціях. Фронт оборони, зайнятий куртинами, відверто переважає той, що відведено під бастіони. Наприклад, відношення напівгорки бастіону Дорошенка до внутрішнього полігону (від бастіону Дорошенка до малого бастіону) становить 1/9. Пізніше співвідношення були не меншими за 1/6. Але цілком можливо припустити, що це просто наслідки середньовічного етапу. Тобто пропорційний аналіз усієї фортеці видається досить умовним. До речі, з напільного боку ці співвідношення близькі до новоіталійської школи, а вежу-браму перед облогою 1667 р. було захищено зовні «равелином, спорудженим генерал-майором Траурніхтом» [15]. Понижені вали (у даному випадку стіни) – фосебреї – належать до голландської фортифікаційної школи, але їх, безперечно, було побудовано вже Патріком Гордоном, про що побічно свідчить «Опись нового верхнего города» [16], де зазначено, що побудова фосебрей викликала у людей незадоволення, тобто цей оборонний засіб був їм невідомий. Проте малі бастіони по середині східної й західної стін старого замку нагадують характерну для староіталійської школи «п’яту форму». Дуже важливо те, що старий замок збудовано з урахуванням поздовжньої оборони куртин, більша частина фасів бастіонів захищена дуже слабо. Такий підхід випливає з того-таки погляду на атаку, який панував у староіталійській школі. Найповніше до староіталійської школи належать загальні пропорції та оборонні характеристики мурованого бастіону Дорошенка. [17].

При дослідженні добре збережених залишків бастіону було встановлено, що він має майже рівні фаси завдовжки 31,70 та 31,55 м та фланки завдовжки 12,85 та 12,20 м. Фланки, згідно зі староіталійською школою, є перпендикулярними до куртин. Вихідний кут бастіону становить 68°, а от плечові кути, тому що бастіон є наріжним виводом нерегулярної за планом фортеці, нерівні: кут, звернутий у бік міста – 93°, напільний кут – 101°. Таким чином, за планом бастіон цілком укладається у вимоги староіталійської фортифікаційної системи.

Переважна більшість фортець утворювалась земляними валами й мала земляні «нормальні» бруствери. Такий устрій притаманний не тільки західноєвропейським фортецям, а й регулярним замкам-фортецям, розташованим на теренах України: замки в Підгірцях, Барі, Золочеві, Бродах. Вали мали кам’яне обличкування або до брустверу, або на всю висоту, як у староіталійській системі. Земляні бастіони добудовували до старих мурованих замків, що мали складну історію виникнення, як наприклад, в Ужгороді, Дубно, Кам’янці-Подільському.

Бастіони бувають пусті, тобто оточені валом за периметром, або насипні – суцільні. Дуже рідко трапляються бастіони, оточені тільки мурованими стінами, зокрема два бастіони замку в Чернелиці. Вони мають багато спільного з архаїчнішою фортифікаційною спорудою, з бастеєю. Саме таким був мурований бастіон Чигиринської фортеці, бастіон Дорошенка, тобто аналогів для відтворення його бойових ярусів слід шукати й серед великих бастей.

Усю Чигиринську фортецю оточено стінами, а не валами. Але стіни такої конструкції, яка склалася в ранньому середньовіччі, поширилася по всіх слов’янських землях і в XVII ст. ще зустрічалася. В «Історії війни козаків проти Польщі» французький мандрівник П’єр Шевальє писав: «Усі будинки в цій країні дерев’яні, так само як у Московії та Польщі. Мури міст зроблені тільки з землі, їх підтримують палі з поперечно покладеними дошками, немов загата. Такі мури можуть досить легко загорітися, проте вони краще витримують гарматну стрілянину, ніж кам’яні» [18]. Недурно про наслідки першої облоги засвідчено: «у Чигирина у малого и большого городов стены деревянные пробито, а каменные – все збиты» [19]. На руських землях це були зрубні конструкції, так звані тараси, щільно набиті ґрунтом. Ця будівельна традиція виявилася такою усталеною і зручною, що навіть новий замок, кронверк, спланований Гордоном, збудовано не за допомогою валів, а саме – дерев’яно-земляних стін. Це пояснює, чому бастіон Дорошенка був оточений саме стінами, хоча й з каменя.

Бастіон збудовано з використанням природного скельного виступу. Стіни його західного фланку та південного фасу спираються на виступ скелі, включаючи у нижній частині велетенське каміння, яке є невід’ємною частиною скелі. А вихідний кут та стіна східного фасу спираються на урвище скелі, тому спускаються дуже низько. Паралельно до східного фасу збудовано внутрішній склепінчастий каземат, який позначається в описах як «казенный каменный погреб, что бывала Дорошенкова тюрьма» [20], або «казенный каменный погреб великого государя» [21]. До каземату вздовж північного фланку ведуть круті, перекриті зверху по балках, сходи. При розкопках відкрито муровані стіни з гніздами для встановлення брусів дерева, які правили за сходинки. Крок сходинок становив близько 0,20 м. Склепінчасте перекриття «порохового льоху» діаметром 6,2 м спиралося на стіни, перпендикулярні напільному фасу й вимуровані окремо від мурування східного фасу, що певною мірою захищало склепіння при руйнації безпосередньо фасів. Склепіння каземату та нерівності скельного виступу було засипано ґрунтом на рівні фортечного двору, 132,10-132,40 м (рівень підлоги каземату 125,7±0,2 м).

Треба зазначити, що ще 1903 р. в «Археологической летописи Южной России» було опубліковано відомості про дослідження Вікентія Хвойки на Замковій горі в Чигирині: «По гребню горы сохранились остатки валов и других укреплений. Ближе к крайнему выступу горы у гребня ее, с той стороны, которая обращена к городу В.В.Хвойкой была замечена каменная кладка. С прежней ее стороны была расчищена часть сооружения, аршина на 4 вглубь горы, для чего между прочим пришлось снять большой пласт земли и обломков камней, прикрывавший сверху древнее сооружение, после же этого была сделана внутренняя выемка земли между двух стен. По раскрытии таким образом крайней части древнего сооружения, оказалось следующее. Сооружение состоит из двух параллельных каменных стен, образующих как бы коридор. Толщина каждой стены составляет 2 аршина, а высота 31/2 аршина, расстояние между стенами – 8 аршин. Как далеко стены идут вглубь горы неизвестно. У нижних частей стен видны остатки столбов, поддерживающих арки сводов. Стены сложены из больших камней связанных особым составом, в который входят между прочим мелкие камешки. Сооружение имело кирпичный свод, провалившийся внутрь. Внизу г. Хвойкой найдены кирпичи этого свода. Быть может свод провалился под влиянием действия пушечных снарядов, т. к. между кирпичами найдено несколько железных ядер, весом 13 фунта… По определению В.В.Хвойки это сооружение относится к XV или XVI веку» [29].

Безперечно в цьому описі йдеться про бастіон Дорошенка. Хоча В. Хвойка не визначив характер споруди та помилково визначив час виникнення (що легко пояснюється малим обсягом розкопок, це практично було тільки шурфування), але місцеположення й практичне співпадіння (з невеликими розбіжностями, які теж пояснюються округленням цифр в описі) основних розмірів з даними обмірів при розкопках 1992-1993 рр., підтверджують, що ним було відкрито частину каземату бастіону. Склепіння каземату було мурованим з каменю й не мало допоміжних стовпів, але цегла використовувалась в муруванні торцевої стінки каземату, на якій розташовано вхід. Коли порох в казематі вибухнув, підпалений при відступі П.Гордоном, склепіння й верх стін обрушилися. Саме вони утворили потужний шар ґрунту й каміння. При розкопках 1992-1993 рр., теж було знайдено залізні ядра, але характер їх розташування вказує, що вони колись були складені для зберігання. Зацікавленість викликає свідоцтво про залишки стовпів, які вже не спостерігалися у 1992-1993 рр. Ці залишки, що зафіксовані В.Хвойкою тільки в нижній частині стін, можуть бути кам’яними стовпчиками під піднесену над ґрунтом дерев’яну підлогу – типовий устрій порохових казематів. При сучасних розкопках було зафіксовано характерний уступ за периметром стін, на який теж мала спиратися підлога.

Над рівнем двору муровані стіни бастіону підіймалися на два яруси. Саме ця особливість зближує бастіон Дорошенка з бастеєю. Кам’яний бруствер зустрічаємо в бастіоні Оликського замку 1564 р., одного з найраніших зразків бастіонної фортеці в Україні [22]. Але багатоярусна мурована стіна бастіонам не властива. Другий ярус бастіону Дорошенка утворений міцною дерев’яною галереєю, яка йде вздовж усього периметра фортеці. Ця галерея в середині бастіону править за його вальґанґ та вка-зується в «В описи нового верхнего города» як «деревяной, пушечной большой роскат». На плані П.Гордона можна бачити з боку внутрішнього двору фортеці товсті дерев’яні стовпи, що підтримують галерею, яка йде вдовж зрубної стіни замку. Також на кресленику добре видно, що галерея обходить увесь замок, не перериваючись. При розкопках не знайдено жодних натяків на існування мурованих конструкцій вище рівня двору фортеці, окрім стін бастіону. Тому можна впевнено твердити, що устрій дубової галереї в бастіоні був такий самий, з дубових стовпів та балок.

На озброєнні замку були переважно легкі та середні гармати, як зазначено в «Описи оружия и имущества» [11]. Саме на «деревянном роскате» (тобто місці для «роскатывания» гармат), судячи з «Описи», знаходились дві восьмифунтові гармати, зокрема довга «5 аршин 11 вершков» (4,05 м) і коротка «2 аршина» (1,42 м) [23]. Вірогідно, там стояли ще гармати, які належали московському полку, котрий саме й боронився в «старом верхнем городе», тобто в старому замку, але за розмірами вони не перевищували вказану довгу гармату. Таким чином, ширина дерев’яного вальґанґу не могла бути меншою за 4,5 м, щоб велика гармата могла «роскатыватся». За староіталійською школою, ширина земляного вальґанґу становить 7-9 м, Ю.Войтяхівський [24] наводить ширину земляного вальґанґу 3 сажні (6,6 м), але довжину гарматних казематів, перпендикулярних фасам, наводить від 16 до 18 футів (4,8-5,4 м). При дерев’яній галереї доцільно зупинитися на 4,5 м, до того ж, при переведенні масштабу кресленика П.Гордона ми отримуємо приблизно таку саме ширину. Така широка галерея будувалася з великими (1,5 м) консолями на підкосах, що не тільки доцільно конструктивно, а й пояснює відсутність стовпів на кресленику П.Гордона всередині бастіону, які були б зорово перекриті консольною частиною галереї. Товщина кам’яного брустверу, виходячи з товщини залишків низу стін, нахилу зовнішнього боку, а також з того, що зовнішня похилість стін у бастіонній фортифікації при досягненні бруствера випрямлялась, становить 1,5 м. Бруствер бастіону був високим, через нього стріляли у стрільниці. На кресленику П.Гордона добре видно, що в «старом верхнем городе» бруствер всюди був заввишки однаковим.

З «Описи нового верхнего города» [11] відомо, що кронверк П. Гордон спорудив з високим дерев’яно-земляним бруствером, який теж показано на кресленику. Крім того, так званий «нормальний» бруствер, застосовуваний переважно при земляних валах та брустверах, вимагає влаштування банкету, широкої сходинки, на яку під час бою підіймаються захисники. Але дуже незручно було б влаштовувати це на дерев’яному вальґанґу, крім того, на кресленику подібного не зазначено. Та й сумнівно, щоб конструкція, яку використано в новому замку, існувала в старому.

Отже, бастіон мав високий мурований бруствер зі стрільницями заввишки, за Ю. Войтяхівським, 9 футів (2,7 м). Цілком доцільно припустити, що стіни на рівні двору також мали стрільниці. Відомо, що у староіталійській системі гармати у фланках розташовувалися кількома ярусами по дві амбразури на кожному рівні. Але амбразури мали й фаси, тобто простір під дубовою галереєю – вальґанґом повністю використовувався для гармат. Дані з «Описи оружия и имущества» свідчать про наявність у старому замку «верхних», «нижних», «средних» й навіть «подошевного» боїв. «Верхние» бої-стрільниці у бруствері, «нижние» и «подошевный» – стрільниці з рівня двору, крізь які б’ють прямо або в «подошву» стіни. «Средние» бої, судячи із послідовності «Опису», це стрільниці, влаштовані у «п’ятих формах» (у тексті «Описи оружия» зазначено: «на роскате что ходят в нижний город в среднем бою» [25] – а цей «роскат» – малий бастіон посередені куртини, «п’ята форма») та на дерев’яному бастіоні, що прибудований до бастіону Дорошенка. Історію його виникнення під час першої облоги описано в актах: «И вели подкоп под верхний город и не дошед за 10 сажен, покинули для того, пришел камень… А в которое де время тот подкоп турки вели и в то де время из пушек у верхнего города каменную стену на шти саженях сбили до подошвы… и осадные де сидельцы, дождався ночи, поставили на том месте амбар шти сажень и насыпали землею и тем де учинили осаде своей крепость» [26]. Під час перебудови П. Гордон поставив на цьому місті дерев’яний бастіон, завданням якого було ведення вогню вздовж напільної куртини. В «Описи нового верхнего города» цей дерев’яний бастіонзветься стіною та вказується: «А на той стене 3 боя пушечных середних» [27], а в «Описи оружия и имущества» йдеться: «… на стене в среднем бою…» [28]. Тобто «средние бои» – ті, що «чистять» куртини та фаси, стріляють «в середину», вздовж стін, і ця назва не стосується положення гармат по висоті. «Кам’яний бастіон мав три типа боїв «верхние», «нижние», та «подошевный», місцезнаходження яких саме на мурованому бастіоні прямо вказано в «Описи оружия и имущества» [21]. За цей «подошевний» бій ніяк не можна брати стрільниці у казематі. Каземат використовувався як «казенный каменный погреб», у ньому зберігався головним чином порох. До того ж висота стрільниць у казематі потребує влаштування банкету, що неможливо через висоту склепіння. Тому робимо висновок, що «подошевный» бій – одна із стрільниць на фланках. Самі стрільниці на плані П. Гордона не зазначено. Це не викликає подиву, оскільки така практика була поширеною при виготовленні фортечних креслеників. Але ми маємо багато писемних свідчень, за допомогою яких, спираючись на правила фортифікаційної науки та порівнюючи з аналогами, можемо відновити стрільниці у стінах бастіону Дорошенка.

Ю.Войтяхівський у праці «Полная наука военного укрепления или фортификация…», де зібрано, проаналізовано та узагальнено усі відомі західноєвропейські школи, пропонує великі, земляні бастіони розмірами 20- 25 саж. (42,6-53,2 м) фланки, 25-40 саж. (53,2-85,2 м) – фаси. У таких спорудах відкриті зверху амбразури у земляних брустверах 15-18 футів (4,5-5,4 м) завтовшки мають такі розміри: 8-10 футів (2,4-3 м) зовнішній отвір та 20-2,5 фути (0,6-0,75 м) внутрішній. Для мурованих гарматних казематів Ю. Войтяхівський наводить такі розміри стрільниць: зовнішній отвір 5-6 футів (1,5- 1,8 м) завширшки та 6-7 футів (1,8-2,1 м) заввишки; внутрішній отвір – 1,5-2 фути (0,45-0,6 м) завширшки та 2,5 фути (0,75 м) заввишки. Муровані стіни завтовшки 10- 12 футів (3-3,6 м).

Як бачимо, внутрішні розміри стрільниці майже однакові. Саме розміри стрільниць мурованих гарматних казематів ми зробили базовими для нашої реконструкції. Але бруствер бастіону Дорошенка завтовшки лише 1,5 м. Ми маємо порівняти його з аналогами. Бастіон замку в Олиці має кам’яний бруствер завтовшки близько 1,2 м, а розміри стрільниць майже такі самі, як за Ю. Войтяхівським. Товщина стін бастейного замку в Теребовлі коливається від 5 м в куртині та 4,5 м у великій бастеї до 4 м у східній башті, а зовнішні розміри стрільниць – від 2,5 Ч 1,4 м у великій бастеї до 1,7- 1,85 Ч 0,9-1,1 м в куртині. При цьому внутрішній розмір залишається майже однаковим і дуже близьким до наведеного Ю. Войтяхівським.

Дуже важливою константою є наведена Ю. Войтя-хівським величина підвищення низу внутрішнього отвору стрільниці над низом зовнішнього отвору, яка дорівнює 3 футам (0,9 м), зрідка знижується до 2 футів (0,6 м). Аналіз прикладів з праці Ю.Войтяхівського, а також аналогів переконав нас, що ця константа не залежить від товщини стіни. Підвищення низу внутрішнього отвору стрільниці над підлогою дорівнює приблизно 4 футам (1-1,2 м). Ю.Войтяхівський вказує, що відстань між ярусами має становити 10-12 футів (3- 3,6 м), щоб оборонці не заважали один одному під час бою. Виходячи з висоти ярусів бастіону Дорошенка та всіх наведених вище обов’язкових розмірів, маємо єдиний варіант розташування стрільниць по висоті. До того ж, висота зовнішнього отвору стрільниці бастіону не може перевищувати 4 футів (1,2 м), інакше мурована стіна втрачає міцність. Найдоцільнішим варіантом для бастіону Дорошенка виявилися стрільниці з зовнішнім отвором 1,8 Ч 1,2 м та внутрішнім 0,6 Ч 0,75 м при підвищенні на другому ярусі на 0,9 м, на першому – 0,6 м, що збігається з функціональним призначенням стрільниць на ярусах.

Другим найважливішим питанням була кількість стрільниць та відстань між ними по горизонталі.

Ю.Войтяхівський наводить необхідну відстань між гарматами 15-18 футів (4,5- 5,4 м). Фас бастіону в Олиці становить разом з орильоном понад 40 м, на ньому розташовано п’ять стрільниць, відстань між їх осями близько 7 м. Відстань між стрільницями у великій бастеї Теребовлянського замку коливається від 11,8-5,5 м з переважною кількістю розмірів близьких до 8 та 9 м. У куртині вона становить 5,5; 6 та 8,5 м при загальній довжині фасу заламаної куртини – 25 м. Велика щільність розташування амбразур, за Ю.Войтяхівським, пояснюється великою товщиною брустверів та стін й диктується вимогами потужності вогню. Але наведені ним фортеці є ідеальними. У практиці така щільність стрільниць у кам’яних стінах майже не зустрічається. Тому на фасах бастіону Дорошенка було розміщено три стрільниці на відстані 7,5 м, що гарантує потужність вогню без підвищення уразливості відносно тонкої мурованої стіни. Найближчим аналогом виявився мурований бруствер бастіону в Олиці.

Щільність розташування стрільниць на фланках завжди є значно більшою, оскільки головним оборонним фронтом бастіонів взагалі є фланки. На фланках бастіону Дорошенка, згідно зі староіталійською школою, розташовано по дві стрільниці в кожному ярусі на відстані 4 м. Тобто 4,6 м між осями, що укладається в 4,5 м – граничний нижній розмір відстані між гарматами. Якщо уважно придивитися до зображення на гравюрі з літопису Самійла Величка, ясно побачимо північний фланк бастіону з прямим бруствером та двома стрільницями, розташованими у два яруси. Щоправда, намальована на ньому гармата б’є через верх. Але фантастичні, гігантські розміри гармат як з боку фортеці, так, особливо, турецьких, вказують на умовність на малюнку саме зображення зброї. Крім того зображена гармата могла бути мортирою [7].

У бастіонній фортифікації, там, де кінчається похилість валу, прямий бруствер завжди відокремлюється мурованим валиком. Це не естетична забаганка, по ньому визначалася початкова, або головна, лінія фортеці. У бастіоні Дорошенка, прибудованому до дерев’яно-земляної фортеці, в якій взагалі такого валика не було, недоцільно окремо робити його на бастіоні. Відсутність цієї деталі також споріднює бастіон з бастеями. Гармати в нижньому ярусі стояли на спеціальних дерев’яних платформах, щоб колеса не загрузали в ґрунт. На вальґанґ при земляних бастіонах влаштовувалися спеціальні в’їзди, або апарелі. У староіталійській системі вони були досить крутими, потрійного закладення. На плані П.Гордона не позначено ні апарелі, ні сходинки. Вірогідно, такі пристрої були дерев’яними, тимчасовими, й просто встановлювалися при потребі.

Каземат зачинявся дубовими дверима та мав засув зсередини. Канал від цього засува зберігся в муруванні стіни. Тобто каземат був розрахований на те, що там переховувалися захисники. Сам бастіон, виходячи з кресленика П.Гордона, був перегороджений у горжевій частині палісадом з ворітьми на зразок своєрідного ретраншементу.

Отже, аналізуючи й порівнюючи характерні риси фортифікаційних шкіл та архівні документи, отримуємо усі відомості, необхідні для відновлення мурованого бастіону Дорошенка.

Джерела

1. Нельговский Ю., Годованюк Е. Каменные замки западной Украины конца XVI – первой половины XVII в. // АН. – М., 1987. – Вып. 34. – С. 34-56.

2. Guerquin B. Zamki w Polsce. – Warszawa, 1974. – S. 50.

3. Войтяховский Е. Полная наука военного укрепления или фортификация… – М., 1796.

4. АЮЗР. – Ч. 7. – Т. 3. – С. 4.

5. Эвлия Челеби. Книга путешествия: Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII в. // Земли Молдавии и Украины. – М., 1961. – Вып. 1. – С. 82.

6. Алеппский Павел. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII в., описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским. – М., 1887. – Вып. 4. – С. 192.

7. Облога Чигирина турками. Літопис Самійла Величка, 1720 р. Деталь наводиться за виданням: Логвин Г. Н. З глибин: Давня книжкова мініатюра XI-XVIII ст. – К., 1974. – С. 166-167.

8. Цей план існує в двох практично однакових варіантах, що різняться лише подробицями опорядження: РДАДА – Ф. 192. – Оп.1. – Пуб. № 13; БАИ. – Відд. рукоп. – Зібр. іл. рукоп. – Ф. 266. – Т. 4. – П. 38.

9. Дневник генерала Патрика Гордона // ЧИОНЛ. – 1892. – Т. 3. – С. 194.

10. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России… – СПб, 1885 – Т. 13. – С. 1677-1678.

11. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 102 «Опись нового верхнего города»; Там само. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 166 «Опись оружия и имущества».

12. Наукова реконструкція Чигиринського замку на 1678 рік // Методфонд НДІТІАМ, 1992.

13. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 102 «Опись нового верхнего города».

14. Guerquin B. Zamki w Polsce. – S. 67.

15. Пункт 16 експлікації до плану м. Чигирина 1678 р. (план П. Гордона).

16. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 102 «Опись нового верхнего города». – Арк. 15 об.

17. Цей бастіон згадується в «Описи нового верхнего города» декілька разів. А саме, на арк. 3: «Против наугольного каменного выводу, что словет Дорошенкова тюрьма, старого верхнего Чигирина города, на котором выводе деревяной пушечной большой роскат», на арк. 16: «каменного выводу и казенного каменного погреба, что бывала Дорошенкова тюрьма», на арк. 16зв: «каменного роскату, что бывала Дорошенкова тюрьма». В «Описи оружия и имущества» на арк. 53зв. позначено: «На каменном роскате». В експлікації до плану П. Гордона, п. 11 «Мурована тюремна башта». Тобто цей бастіон був місцем ув’язнення П. Дорошенка, а не був побудований ним, як неодноразово припускалося.

18. П’єр Шевальє. Історія війни козаків проти Польщі. – К., 1960. – С. 44.

19. АЮЗР. – Т. 13. – С. 312.

20. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 102 «Опись нового верхнего города». – Арк. 16.

21. Там само. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 166 «Опись оружия и имущества». – Арк. 6зв.

22. Томкович С. Олика // Праці Комісії історії мистецтва. – Краків, 1923. – Т. 3. – Ч. 1. – С. 1-37 (польською мовою).

23. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 166 «Опись оружия и имущества». – Арк. 5зв.

24. Войтяховский Е. Полная наука… – С. 45.

25. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 166 «Опись оружия и имущества». – Арк. 5.

26. Акты… – Т. 13 – С. 287.

27. РДАДА. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 102 «Опись нового верхнего города». – Арк. 3зв.

28. Там само. – Ф. 137. – Оп. 2. – Од. зб. 166 «Опись оружия и имущества». – Арк. 6.

29. АЛЮР. – 1903. – № 5. – С. 332-334.

30. Рекогносцировочні обстеження залишків Чигиринських укріплень було проведено 1953 р. М. Цапенком, Г. Логвином, В. Мойсеєнком.

Архітектурна спадщина України, 2005 р., т. 5.