1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
На околиці Старого Дрогобича, за потоком, є дві дерев’яні церкви – унікальні шедеври української дерев’яної архітектури. Старша з них, очевидно, церква Воздвижения, збудована перед 1636 роком. Свого первісного вигляду вона не зберегла. Найбільших змін зазнала західна частина, яку відсунули далі, щоб збільшити розміри храму. Але, мабуть, хори лишилися на старому місці. Однак навіть при всіх змінах церква вражає монументальністю і мальовничою грою мас. Широчезне опасання охоплює її до бабинця, а в останньому його змінює широкий виступ відкритого обходу – галереї на хорах. В центрі споруди, з межі крил опасання, виростає чіткою призмою крупний об’єм середнього зрубу, увінчаний високим чотиригранним пірамідальним верхом. Із сходу до нього примикає низенький вівтар, що підкреслює масштаб бані. Над бабинцем підноситься новіша баня, чим порушується рівновага мас тридільної одноверхої церкви.
Інтер’єр вражає суворою простотою і розмахом внутрішнього простору; цього досягнуто тим, що дуже висока баня має як в основній частині, так і в перекритті чіткі чотирикутні форми. На стіні, що поділяє вівтар, над первісно низьким іконостасом влаштований фігурний виріз-арка, через яку видно розписані стіни вівтаря. На тій же стіні, вище вирізу, теж є розписи, але трохи пізніші.
Розписи вівтаря, виконані перед 1636 роком, належать пензлеві художника, який прекрасно розуміє роль і місце монументального живопису в інтер єрі, а тому ніде не вдається до перспективних скорочень. Його розписи площинні, декоративні, вони не руйнують стін, а, навпаки, підсилюють їх моноліт, бо стеляться вільно по зрубу, ідучи слідом за його переходами і перетинами.
В нижньому ярусі, в намальованих арках ренесансної форми, він пише найкрупніші розмірами постаті апостолів і пророків з «Молінням» у центрі. Фронтальні постаті святих, з великими лобами, крупними рисами облич, з широко відкритими очима справляють враження зосередженості й спокою. Вони, немов міцні каріатиди в античних храмах, тримають на собі не тільки верхні зображення, але й верхні частини храму.
Другий ярус зображень полегшується тим, що їх розміри менші й написані на тлі орнаментальних килимових композицій, в стилі народних роз* писів у хатах. Ще вище намальовані сонми ангелів з архангелами на чолі і, нарешті, в склепінні – херувими. Але над усіма ними панує величава постать богоматері – «Знамення». Якщо вівтарні розписи позначені гармонією рівноваги, спокою і величі, то розписи нефа пройняті глибоким драматизмом. У них провідною темою є мучеництво, страждання, але водночас і перемога, торжество над смертю, велич духу, яку не можуть зламати ні тортури, ні навіть смерть. Виконані вони, очевидно, в 1659 – 1661 рр. (у церкві тоді провадилась перебудова), отже, за часів, коли в пам’яті всіх були ще свіжі події визвольної боротьби. Вони кликали до подвигу і самопожертви в ім’я свого народу, його свободи і незалежності. Вийдемо на подвір’я й оглянемося на це місце ще раз, щоб запам’ятати образ чудового ансамблю, на сторожі якого стоїть похмурий велетень – оборонна башта-дзвіниця.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 256 – 261.