Частина 5: Нова громада
Наступною метою нашою мандрівки знову є пам’ятник Яну Собеському на Дров’яному торгу. Як ми вже вказували в попередній частині, пам’ятник до 1945 р. стояв у Львові. Після того як місто стало радянським, його перенесли до Гданська. Перенесення пам’ятника Я. Собеському до Гданська символізувала повернення міста в польську державу.
Пам’ятник Яну Собеському на Дров’яному торгу в Гданську
Так, з закінченням війни Гданськ повністю змінив своє етнічне обличчя. Залишки німецького населення були звідси виселені, а вже з літа 1945 р. сюди почали прибувати перші польські переселенці. Проте Помор’ю та Гданську судилося стати новою домівкою примусового переселення українців в рамках акції «Вісла» у 1947 р. Символом цього є пам’ятний хрест на Лостовицькому цвинтарі в Гданську (кватера №70, 54.339734, 18.589362), який символізує втрати українського народу під час Голодомору 1932-33 рр. та акції «Вісла» 1947 р. Під цим меморіальним Хрестом знаходиться земля і прах з цвинтарів, місць виселення і масових поховань, так з Польщі як і з України.
Загалом в планах акції «Вісла» Гданське воєводство не було заплановане для переселення українців. Однак в процесі її проведення було прийнято рішення на направлення сюди 6,8 тис. українців. Вони мали бути поселені в ново-«повернутих» повітах. До них включалася територія колишнього Вільного міста Гданська, з якої утворено Гданський повіт з виділеними містами Гданськ і Сопот, західні повіти колишньої провінції Східна Прусія (Ельблонзький, Мальборзький, Штумський, Квідзінський, місто Ельблонг) і Лемборзький повіт з колишньої німецької провінції Помор’я. Зважаючи на те, що це були приморські повіти тут відступили від прийнятого раніше обмеження на переселення не ближче 30 км від морського кордону держави, скорочуючи цю відстань до 3-х км. Людей, які були перевезені до Гданського воєводства керували до розподільчого пункту в Щетинку і Ольштині а звідси до місць призначення. Переселенців приймали повітові відділи Державної репатріаційної служби в Квідзині, Штумі, Гданську, Ельблонгу, Прущу-Гданському і Лемборку. Переселення українців тривало до 31 липня 1947 р. До цього часу до Гданського воєводства було переселено 3929 осіб. В липні 1947 р. до Гданська прибуло 919 українців. Серед переселенців були також лемки, яких поляки в передвоєнний період для відділення від українців воліли вважати окремою етнічною групою. При розселенні виконувалися вказівки з центру, які наказували українців розселювати в знищених господарствах, з метою їх швидкої відбудови. При цьому відсоток українців в кожному населеному пункті не мав перевищувати 10% (не в усіх місцевостях вдалося утримати дану пропорцію). Такі заходи мали пришвидшити процес етнічної асиміляції. Цій меті слугувало також направлення українських дітей в польські школи. В Гданському воєводстві, тільки в Стращеві (Straszewie) утворено українську школу. Українці не могли користуватися релігійними відправами в візантійсько-українському обряді, так як ще 1946 р. греко-католицька церква була заборонена.
В описуваний період самі українці не проявляли політичної чи культурної активності. Їх поглинули побутові проблеми і непевність майбутнього. Починати нове життя довелося буквально з порожнього місця. Адже українці опинилися на Помор’ї, Вармії та Мазурах майже на рік пізніше за польських переселенців. В самих поляків виникали проблеми з пограбованими німецькими господарствами, сільськогосподарським інвентарем тощо. Що вже казати про українців, які опинилися тут пізніше. На додачу до побутових проблем українці зустрічалися з незичливим або навіть ворожим відношенням з боку поляків. З боку влади вони також не могли розраховувати на жодну допомогу. Водночас українців взято під міліційний контроль, який мав запобігати можливому поверненню до давнього місця помешкання.
Українці навіть після переселення на західні та північні землі Польщі були під постійним наглядом з боку служби безпеки (UB, MO та ORMO). Бувало, що функціонери СБ сиділи по домах українських депортованих, або в їх господи доселювали родини міліціонерів. Окрім того вони знаходилися під слідством, а час від часу відбувалися арешти під претекстом співпраці з ОУН чи УПА. Українцям також було заборонено збиратися, та навіть закривати вночі вікна фіранками. Мали місце випадки кари за найменші провини.
Взаємне негативне відношення поляків до українців призвело до їх соціальної ізоляції. На ворожість та незичливість поляків українці відповідали тим самим. Оселені в відмінних від попередніх умовах середовища відчували себе непевне. Весь час мріяли про повернення до рідної землі. Потяг до того був спочатку такий сильний, що значна частина українців на початку не ремонтувала дворів та не прикладалася до ріллі чи тваринництва. На кожному кроці відчували, що вони тут чужі. Саме тому українці утримували контакти переважно один з одним. Ця ізоляція українців призвела до їх гуртування. Допомагали один одному в праці, спільно святкували свята та запрошували один одного на різні родинні урочистості. Культивували наскільки то було можливо, власні національні і релігійні традиції. Розмовляли і молилися українською мовою і по юліанському календарю святкували свої свята. Різного типу урочистості, наприклад весілля відбивалися за власною традицією. Така поведінка поглиблювала українсько-польський антагонізм. Ситуація почала змінюватися, коли українці зрозуміли що вони залишаться тут назавжди і коли контроль і репресії по відношенню до них почали зменшуватися. Найшвидша хвиля асиміляції ж насправді наступила тоді коли умови життя депортованих перестали відрізнятися від умов життя поляків і коли падіння комуністичного режиму вирівняло їх у правах з поляками. Зважаючи на це, серед мешканців Гданська та колишнього Гданського воєводства дуже багато нащадків депортованих українців, походження яких видають лише прізвища, які наслідуючи з їх точки зору прогресивнішу і домінуючу культуру нічим не відрізняються від поляків, а інколи навіть не усвідомлюють своє походження.
Аде асимілювалися не всі. І визначна заслуга в цьому належить греко-католицькій церкві. З Гданськом і Помор’ям пов’язано діяльність подвижника греко-католицької церкви отця Василя Гриника, який після акції «Вісла» виконував обов’язки настоятеля на території Гданського воєводства та самому Гданську. У Гданську у костелі Св. Варфоломія ним була відслужена 19.05. і 26.05.1957 р. перша візантійська літургія. о. Мітрат Василь Гриник, проживав у Циганці (суч. Желіхово). Тут і в різних інших місцевостях на Помор’ї, куди було переселено українців в цей час він не формально відправляв служби в візантійському обряді. о. Гриник старався інформувати Ватикан про важку ситуацію греко-католиків в Польщі. 20.05.1954 р. о. Василь Гриник в Гданську був заарештований воєводською безпекою. Він був перевезений до Варшави до Мокотовської в’язниці. Тут він опинився в окремій групі з десяти арештованих учасників провокаційної мережі «Зенона» (зрадника з СБ УПА, який працював на комуністів), на яку слідчі звернули особливу увагу.
Процес священика розпочався 15.10.1955 р. в воєводському суді в Варшаві. Під час розгляду справи як о. Василь та інші особи заперечували висунуті проти них звинувачення. Не погоджувалися з інтерпретацією, що інформація, яку вони передавали до Ватикану була для повалення влади, стверджуючи що це були лише звіти щодо становища в якому опинилася греко-католицька церква в Польщі. Остаточно о. Гриник 28.11.1955 р. був засуджений на 6 років позбавлення волі (на 2 роки менше ніж пропонував прокурор) а також позбавлення громадянських прав на 3 роки. Після процесу він ще місяць перебував у в’язниці в Варшаві, 29.01.1956 р. був перевезений до центральної в’язниці у Вронках (див. Познань для українця). 27.04. 1956 р. була оголошена амністія, яка стосувалася і о. Гриника. 25.05.1956 р. Воєводський суд в Варшаві зменшив вирок до 3 років в’язниці та втрати громадянських прав на один рік та шість місяців, проте вже 17.07.1956 р. цей же самий суд постановив звільнити священика на умові однорічного випробувального періоду. Остаточно о. Гриник був звільнений 20.07.1956 р. В 1956 р. о. Василь повернувся до Гданська де (у костелі Св. Якова, що біля Римо-католицької Архікатедри в Гданську – Оливі) по сумісництву з парафією в Циганці (Желіхово) до 1968 р. служив парохом греко-католицької громади (детальніше про це розповідь в наступній частині нашого циклу).
Отець-митрат Василь Гриник був настоятелем греко-католицької парафії в Гданську
З середини 1950-тих рр. о. Гриник був головний ініціатор відродження парафій східного обряду в ПНР. З 1967 р. і до смерті о. Гриник був генеральним вікарієм примаса Польщі до справ греко-католиків і залишається в історії як чолова постать української греко-католицької церкви.
Коли в 1956 р. зупинилися репресії проти українців-переселенців в Варшаві утворено першу українську громадську організацію Українське суспільно-культурне товариство. Її гданське воєводське правління мало свою садибу на Długim Targu 8/10 (Kamienica Brandes'ów).
«Кадебісти» двох країн ретельно пильнували єдину легальну організацію українців Польщі – «Українське культурно-громадське товариство» (насамперед його провід), а також редакцію тижневика «Наше слово», яку вважали потенційним центром українського націоналізму. Вражаючою є виняткова увага до дрібниць: деякі заходи узгоджувались на дуже високому, ледь не на міністерському, рівні. Втім, як відомо морок найбільше згущається перед світанком. В гданській корабельні вже проростали перші паростки волі.
Домівка воєводського правління УСКТ в Гданську, Długi Targ 8/10 (Kamienica Brandes'ów)
З 1956 р. Гданськ був місцем розташування воєводського правління УСКТ, яке курувало повіт. правління – у містах Новий Двір, Квідзин, Штум, Лемборк і Ельблонґ, а також міські та сільські гуртки. УСКТ організовувало культурне життя (навч. молоді українською мовою, діяльність твор. колективів).
Визначною постаттю УСКТ в Гданську та Помор’ї загалом був Павло Кремінський, який був православним та походив з Холмщини. Цей український діяч похований на Лостовицькому цвинтарі Гданська на православній кватері (в межах поля 70), ряд 1, поховання 11. Його відспівали в гданській православній церкві св. Миколая на Вжещу. На Вітомінському цвинтарі в Гдині вул. Witomińska 76 наявні поховання вояків УНР: Атанасій Криворотько (1903–1988, 13 сектор, 12 ряд, 6 могила ) та Тома Ґарнат (1899–1972).
Деякі подробиці та історичні місця пов’язані з діяльністю відділу УСКТ в Гданську зберегла для нас Хроніка кола УСКТ в Ельблонгу. Зокрема зберіглася інформація про наступні місця українських заходів:
Староміська ратуша, вул. Korzenna 33-35. 1962 р. тут в воєводському домі культури в Гданську відбувся дводенний семінар щодо меншостей.
Морський будинок культури в Гданську Новому Порті, ul, Marynarki Polskiej 15. 1973 р. Кошалінський український театр дав тут постановку «Мати-наймичка» І. Тогобочного. 24.11.1974 р. тут відбувся осінній український концерт, далі в клубі «Мотлава» була вечірня забава. 9 травня 1976 р. тут пройшов концерт гурту «Ославяни» з нагоди 20 річчя УСКТ. 8.05.1977 р. концерт хору «Журавлі», а після цього забава з танцями.
Спортивна зала Гданської верфі.
Будинок культури Гданської верфі. Будинок культури та кінотеатр "Panorama" (вхід був з боку від медичного осередку) знаходився на території верфі в неіснуючій на сьогодні будівлі цеху. До нього входили через браму №1 з боку вулиці Lisia Grobla. Браму охороняла промислова варта з гвинтівками Мосіна. Квиток до кінотеатру був перепусткою на територію верфі. Кінотеатр закрили в кінці 1960 – х чи на поч. 1970-х. Будівлю цеху розібрали в 1970-х. Сучасним орієнтиром є місце по брамі №1 Гданської верфі. 10 травня 1970 р. український концерт організований воєводським УСКТ.
Тут відбулися: 9 травня 1971 р. Концерт 15-ти річчя УСКТ в Гданську; 7 травня 1972 р. – урочистий концерт УСКТ в Гданську; 13 травня 1973 р. – урочистий концерт-перегляд самодіяльних гуртків УСКТ північних воєводств.
Балтийська філармонія алея Zwycięstwa 15. 11.05.1975 р. тут в тогочасній філармонії в Гданську-Вжещу пройшов Воєводський огляд творчості УСКТ.
Специфічною українською подією для Гданська стали Молодіжні українські ярмарки, що проводилися у 1976–2016 рр. Вони відіграли надзвичайно важливу роль у підтримці українського життя на Помор’ї. Під час них українська молодь представляла свою творчість та мала можливість поспілкуватися.
Місцями проведення ярмарку були наступні локації. Дім культури в Оруні Міський будинок культури в Гданську-Оруні, вул. Dworcowa 4. Тут 1978 р. пройшов ІІ-й молодіжний ярмарок, зокрема виступали гурт з Перемишля та ансамбль «Водограй» з Люблина.
Механічно-електричний технікум в Гданську по вул. Jana Augustyńskiego. 24.листопада 1979 р. тут пройшов ІІІ молодіжний ярмарок. 20 червня 1982 р. тут же відбувся концерт з нагоди 1500-річчя Києва.
Спортивно-видовищна зала Гданської верфі вул. Яна з Кьольна. 26.11.1983 р. тут пройшов 7-й молодіжний ярмарок у Гданську Виступали ансамбль «Хвиля» з Гданська, бандуристки з Перемишля, «Черемшина» з Зеленої Гури та ансамбль з Щецина. Це приміщення згоріло 1994 р.
Університет економіки транспорту в Сопоті. 24.11.1984 р. вперше на 8-му гданському ярмарку виступило кабаре «Горпинка» з Ельблонга. Також виступали «Десна» з Бартошиць, «Черемшина» з Зеленої гори, «Зоря» з Дзежгоня, «Канни» з Гіжицька, камерний ансамбль з Легниці, «Ятрань» з Венгожева, «Лиман» З Гурова-Ілавецького, «Ластівка» з Любліна, «Білі круки» з Гданська. У цьому ж університеті 14.11. 1987 р. – 11 молодіжний ярмарок.
Гданський театр «Вибжеже», вул. Świętego Ducha 2. 19 травня 1974 р. тут пройшов весняний український концерт.
Біла зала ратуші вул. Długa 46: 21.11.1981 р. стала місцем святкування 25 річниці УСКТ на Гданщині. Було запрошено також діячів УСКТ з Ельблонга.
Лісова опера Сопот, вул. Stanisława Moniuszki 12. 9-10 липня 1970 р. – концерт Київської оперети «Сорочинський ярмарок» та «Ми з України». На ньому були присутні українці з Ельблонга. 1-2 серпня 1973 р. в літньому театрі в Сопоті – фольклорні конфронтації. Виступали український хор «Журавлі», «Дума» та ансамбль Легницького ліцею. На огляді художніх колективів УСКТ в лісовій опері в Сопоті 2-3.07.1983 р. перше місце зайняв колектив «Зоря», який діяв при будинку культури в Дзежгоні. 11-13 червня 1985 р. ІХ Центральний перегляд художніх колективів УСКТ. 1987 р. 10-й Центральний огляд колективів УСКТ у Сопоті.
Театр «Мініатюри», aleja Grunwaldzka 16. Дружина Юрія Новосільського Софія, що мешкала у Лодзі, виробляла декорації для цього театру.
З Балтійською оперою в Гданську (Opera Bałtycka w Gdańsku, aleja Zwyciestwa 15) пов'язаний Степан (Стефан) Броніславович Белина-Скупевський (справжнє прізвище Скупевський; псевдоніми — Белин-Скупевський, Belina-Skupiewski, Stefano Bielena; 23 серпня (4 вересня) 1885, Київ – 2 вересня 1962, Гданськ, Польща) український і польський оперний співак (драматичний тенор), вокальний педагог і музичний громадський діяч. У 1928 році він покинув оперну сцену і переїхав до Польщі. Викладав спів у Вищих музичних школах у Варшаві (1938–1939), Лодзі (1945), Катовицях і в Сопоті (з 1953 року – професор). 1953 р. очолив Балтійську оперу в Гданську.
Але відсапнемо від вражень минулого і проведемо вечір в якійсь затишній гданській кав’ярні з видом на вогні над Мотлавою, і наберемося сил для наступної частини нашої прогулянки (Наступну частину див. тут.)
Джерела:
Гарнізонний цвинтар у Гданську
Історія греко-католицької парафії в Гданську
Історія консульства УНР в Гданську
Кузьмін М. І. Белина-Скупевський Степан Броніславович // Мистецтво України. — Т. 1. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. — 1995. — С. 175.
Репатріант за-за Буга (Gdański repatriant zza Buga), 2020 р.
Садиба УБ в Гданську, Nowe Ogrody 27
Халагіда Ігор о. Митрат Василь Гриник – перший пробощ парафії в Циганку
Також висловлюю подяку гіду по Гданську Є. Червінській.
Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»
Парнікоза І. Ю.
Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike