2008 р. Ікони у вогні

Мирослава Іваник

Дата: 01.02.2008

Міліція знайшла “паліїв” яворівської церкви. Ними виявилися четверо молодиків, які мешкали у Львівській області. Зловмисники забрались у храм із метою банальної наживи. А щоб замести сліди, підпалили церкву, побудовану ще 1670 року.

Нагадаємо, вранці 3 січня згоріла дерев’яна греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці в Яворові, датована XVII століттям. Правоохоронці доволі швидко знайшли зловмисників, які це зробили, оскільки один із них прийшов до силовиків із добровільним зізнанням. На совісті цієї злочинної групи – близько десятка обкрадених церков і низка інших злочинів.

За словами Дениса Харчука, керівника прес-центру ГУМВСУ у Львівській області, з храму в Яворові злочинці викрали церковні чаші, хрести, чотири давні ікони, датовані XV століттям тощо. За словами правоохоронців, це – безцінні речі. Щоб не залишити слідів, злочинці за допомогою запальнички підпалили килимок у церкві. На сьогодні міліціонери вже знайшли дві викрадені ікони. Триває слідство у цій справі.

Яворівський випадок, на жаль, є непоодиноким. Загалом від часів незалежності України на Львівщині з різних причин згоріло понад 30 давніх дерев’яних церков. Для порівняння: за деякими даними, впродовж радянського періоду – лише дві. При цьому колекціонери та поціновувачі давнього сакрального мистецтва запевняють, що причини згорання храмів дуже різні, не завжди ними є випадкове займання. Хоча офіційно більшість церков горять через замикання проводки або свічку, яка впала.

За словами Олександра Молодого, громадського діяча та випускника Львівської духовної семінарії УПЦ КП, значна частина давніх церков згорає через священнослужителів.

– Горять храми, яким сотні років, – сказав у коментарі “Газеті” пан Молодий. – Разом із ними горять іконостаси, стародруки та службові книги, в яких записана історія цілого села. І передусім зникає унікальна пам’ятка архітектури. Люди втрачають зв’язок зі своєю історією. Більшість церков займаються з провини священиків, які часто самі палять дерев’яні храми. Причини дуже прості.

По-перше, більшість священиків є неосвіченими та духовно вбогими. І це стосується всіх конфесій. Інша причина – дерев’яні церкви дуже малі, тож туди приходить небагато людей. Якщо немає дерев’яної церкви, треба будувати нову, значно більшу, яка приноситиме більше грошей. Страшно те, що вище церковне керівництво потурає таким діям тим, що не карає священика, в парафії якого згорів храм.

Водночас втрати, яких зазнає держава після пожежі в давніх церквах, чималі. Йдеться не лише про споруду, яка була пам’яткою архітектури й відновити яку не можливо. Вагому роль відіграють і речі, які були всередині.

За словами Андрія Ципка, колекціонера творів сакрального мистецтва та колишнього директора музею сакрального мистецтва Львівської духовної семінарії, підрахувати ці втрати нереально, оскільки в нас не існує єдиного державного реєстру речей, які є у храмах, переданих релігійним громадам.

До прикладу, в сусідній Польщі це питання вирішили вже давно – кожна цінна річ у храмі, як і сама будівля церкви, що є пам’яткою архітектури, належить державі. Релігійні громади лише орендують приміщення, відповідаючи при цьому за його повне збереження. У нас власністю держави є лише декілька унікальних давніх церков. Тому релігійні громади можуть будь-що робити із цінностями, які є у храмі, й не відповідатимуть за їх нищення. За словами Андрія Ципка, держава не поспішає навести лад у цій сфері. Варіанти два: або не розуміють, або комусь вигідно, щоб якомога довше залишався такий стан справ.

Загалом оцінювати старовинні твори мистецтва складно, як і уявити собі, що ми реально втрачаємо. Давні твори сакрального мистецтва, зокрема ікони, мають дві ціни: музейну, відповідно до якої вони є практично безцінними, і ринкову. Наприклад, ікона XVI століття коштуватиме від 30 до 50 тисяч доларів. Але насправді це мізерна сума за такі речі, хоча придбати їх нелегко. Колекціонери запевняють: легального ринку таких творів немає.

Офіційно в антикварних магазинах можна купити речі, датовані починаючи з кінця ХІХ століття. Натомість є так звані “напівлегальні збірки”. Йдеться і про приватні збірки, твори яких було опубліковано у спеціальних альбомах сакрального мистецтва. Ці збірки сформували протягом останніх 20 років. У розпорядженні колекціонерів – близько тисячі цінних речей. В основному збірки поповнювали під час поїздок церквами: колекціонери або просто забирали ікони, які люди викидали з храмів, або вимінювали їх у громади на сучасні твори мистецтва. Крадених речей у таких збірках немає.

Однак виявити речі, які могли викрасти перед тим, як спалити церкву, доволі складно. Фахівці запевняють: це можна зробити лише за умови, що церква була пам’яткою, яку хтось колись описав. Але таких випадків небагато. Тому не просто визначити, чи викрали із церкви речі перед тим, як вона згоріла.

Вирішенням проблеми може стати запозичення світового досвіду. За словами Андрія Ципка, світова практика вирішення цієї проблеми, тобто опис усього майна й переведення його в державну власність, є найкращим вирішенням питання збереження давніх реліквій. А поки в нас не забезпечено таких умов, твори сакрального мистецтва потрібно якомога швидше забрати з храмів до музеїв, бо рано чи пізно церква може згоріти. У цьому переконаний і Олександр Молодий.

– Те, що залишилось в дерев’яних церквах, треба терміново забирати та звозити в музеї. Через п’ять років цього просто не буде. Проблема ще й у тому, що, на жаль, у церквах досі існує практика спалювати старі ікони, які замінюють на інші. Церковні канони підтримують таке. А держава не має на це впливу, – прокоментував “Газеті” пан Молодий.

Джерело: “Львівська газета”