Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Спалили церкву

Богдан Юрочко

Дата: 14.01.2008

У перші дні нового року в Яворові запалав один із найкращих взірців дерев’яної сакральної архітектури в державі – храм Успення богородиці. “Газета…” негайно виїхала на згарище. За словами пожежників, вогонь вдалося загасити за дві години, проте з допомогою аж сімох пожежних автоцистерн. Але церква-ровесниця Богдана Хмельницького зотліла. Нині від дивовижної пам’ятки залишилася тільки дзвіниця.

“У четвер, о шостій ранку, з лікарні, що розташована поруч, побачили вогонь і відразу зателефонували мені та пожежникам, – розповів настоятель храму отець Роман. – За десять хвилин ми вже були на подвір’ї палаючої церкви. Вогонь пробивався з центральної частини. Вівтар на той час іще не зайнявся, та через дим і вогонь я не зміг урятувати Євангеліє. Вдалося винести лише фелони з ризниці. Згоріло все: старовинний іконостас, образи”.

Замітали сліди

І священик, і парафіяни переконані, що церкву спалили, щоби приховати сліди пограбування. Вони зафіксували ознаки проникнення досередини і не виявили на згарищі жодних слідів чотирьох цінних чаш, натомість вогнетривкий сейф було розламано. Не виявили також образів зі старовинного іконостасу, ровесника церкви.

“Спалення церкви – удар у саму душу. Мій прадід офірував дуби на її ремонт, зараз ці столітні дошки, які ще нещодавно були міцними, перетворилися на порох, – ділиться емоціями яворівчанин Ярослав ЧоПамятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. – К.: Наукова думка, 1987 г.. Він на пам’ять про церкву заховав у пакет жменю попелу. Пояснив: аби не забувати ніколи. – Влітку сюди приїздило кілька чоловіків, вони розпитували про церкву, цікавилися, що в ній є, які цінності, пам’ятки. Тож думаю, що це все планувалося заздалегідь”.

Настоятель твердить: храм був у доброму стані, й громада вкладала у нього гроші – купили великий “павук”, акустичну систему, подвір’я вимостили плитами. З огляду на ознаки проникнення версію із замиканням слабкої електричної мережі або ж із займанням через недбальство він категорично відкидає.

“Коли ми підійшли до церкви, то відразу подумали, що там хтось побував, – розповів “Газеті…” отець Роман. – Адже ґрати з вікна було відірвано і вони лежали поруч, а шибу – розбито. Під підвіконням стояли два табурети, місце яких зазвичай в іншому кінці церкви. Крім того, ринву було відірвано від кріплень – очевидно, крадії намагалися пробратися досередини через віконце нагорі, та їм це не вдалося. Я вважаю, що церкву спалили, щоби замести сліди, або ж злодії собі чимось підсвічували і вогонь спалахнув випадково”.

Під прихистком атеїзму

У Яворові є один костел і п’ять церков. Чотири – греко-католицькі, одна – належить УАПЦ. Час побудови храму Успення богородиці УГКЦ офіційно датують сімдесятими роками XVII століття, проте, згідно з розвідкою австрійського історика Едварда Веберсфельда, храм було зведено 1568 року. Він стояв на пагорбі в середмісті – через це церкву прозвали Гірною. Нині парафія нині налічує понад 2 тисячі осіб.

“Довкола церкви доволі багато легенд, – розповідає Євген Луньо, фольклорист, працівник інституту народознавства НАНУ. – Є згадки про те, що в час козацьких війн на подвір’ї ансамблю Успенської церкви відпочивав Богдан Хмельницький. Очевидно, церкву було зведено на місці стародавнього язичницького капища, яке було на пагорбі, й розташована вона ідеально “за Сонцем”.

Поруч із церквою був колись жіночий василіянський монастир, приміщення якого нині займає центральна районна лікарня. Сестер відвідував отець Михайло Вербицький, автор музики до Державного гімну України. “Він часто приходив сюди пішки з Млинів, де мешкав, – стверджує науковець, – тут Вербицький навчав сестер грати на гітарі”. Монастир не раз обстрілювали, проте церква Успення ніколи не зазнавала руйнації.

У радянські часи церкву, на відміну від сотень інших на теренах Львівщини, не занедбали. Навпаки, влада про неї піклувалася. Пояснюється такий парадокс досить просто: її перетворили на… музей атеїзму! І вже як музейне приміщення оберігали від руйнації. За часів незалежності, після повернення церкви Успення Богородиці парафіянам, нею зацікавилися науковці. Про Гірну церкву було написано кілька монографій, а Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць планував подати її до внесення у список світової спадщини ЮНЕСКО. Не встиг…

Похорон церкви

Нині на місці, де колись була церква, залишився чорний від попелу та слизький від льоду пагорб – вода з пожежних брандспойтів одразу утворила на долівці стійкий крижаний шар. Парох обіцяє, що на цьому місці обов’язково постане відновлена церква. Перед Різдвом парафіяни облаштовували місце для богослужінь в актовому залі лікарні. Ще кілька десятків людей розбирали рештки чорних стін спаленої церкви та вантажівкою вивозили їх на цвинтар.

“Є два звичні варіанти дій у таких випадках, – пояснює настоятель. – Залишки церков ховають або на подвір’ї, або на цвинтарі. Перший варіант не підходить – на цьому пагорбі було виявлено прадавні захоронення. Тож ми поховаємо її на цвинтарі. Закопаємо зотлілі дошки, відправимо службу, а з тих дошок, які не згоріли, зведемо над могилою церкви капличку”.

Міліція з висновками не поспішає

Попри переконаність громади в пограбуванні, правоохоронці уникають категоричних тверджень. Як розповіли “Газеті…” в Центрі громадських зв’язків обласного УМВС України, яворівські міліціонери наразі проводять розслідування, чекаючи на результати експертизи.

“Наразі остаточно причини пожежі не з’ясовано, – наголосив керівник ЦГЗ Денис Харчук. – Якщо підтвердиться, що це підпал, буде відразу порушено кримінальну справу для з’ясування того, чи це справді “замітання слідів” пограбування. Крім того, слідчі опрацьовують версію займання електромережі. У будь-якому разі щось конкретне можна буде сказати після Різдва”.

Коментар фахівця

Ярослав Тарас, заввідділу етнології сучасності Інституту народознавства НАНУ:

– За останні 15 років лише на Львівщині було знищено 68 старовинних церков. Це – близько 10% загального реєстру. Іншими словами, за час незалежності було втрачено більше унікальної сакральної архітектури, ніж за період двох світових війн! І це ще не кінець. Церкви горітимуть і надалі. Що більше, знищуються найцінніші експонати, що наводить на думку про цілеспрямовану політику.

Проблема полягає в тому, що держава передала церкві унікальні пам’ятки, вартість яких – 1-1,5 мільйона доларів кожна, й “умила руки”. А церква тим часом не знає, що з цим скарбом робити. Тому споруди занедбуються і через недбальство, відсутність елементарної охорони або злі наміри ззовні чи навіть зсередини зникають назавжди. Багато священиків хочуть комфорту і великих парафій, а цього старовинні маленькі церкви забезпечити їм не можуть. У стареньких безцінних церковцях на “гнилі” електромережі навішують “павуки” на 200 ламп, кондиціонери. Мережа, врешті, не витримує і горить.

За час своєї дослідницької діяльності я зафіксував десятки випадків, коли за сприяння духовенства, яке не розуміло цінності старовинної архітектури, в унікальних церквах вирізали одвірки, вставляли пластикові вікна. Старовинні образи продавали, замінюючи їх новими. Нерідко самі парафіяни під орудою парохів зносять чи спалюють старі церкви, пам’ятки архітектури, щоби замість них поставити великі та просторі.

Наші церкви – найсамобутніші у світі. У ХІХ столітті Європа знищила свої дерев’яні сакральні споруди, а потім відкрила для себе наші. Європейці були шоковані, не вірили, що це – українське, шукали коріння нашої архітектури у скандинавів, індусів і навіть у китайців. Те, що відбувається нині, це велетенського масштабу трагедія. Вона триватиме, аж доки держава не наведе в цій сфері лад – слід провести повну інвентаризацію майна, архітектурних деталей і встановити грошовий еквівалент – аби парохи розуміли, за що вони відповідають.

Джерело: “Газета по-львівськи”