Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1993 р. Розкопки фундації Кам’янця-Подільського: перші спільні кроки вперед до минулого

Адріян Мандзій

Позаторік група американських і канадійських студентів брала участь у розкопках Старого міста Кам’янця-Подільського. Ще недавно це було б неможливо. Та часи змінюються. Перша українсько-канадійсько-американська програма з історичної археології почала діяти в Україні з серпня 1991 року.

Згадані розкопки передбачені широкою програмою, започаткованою Кам’янець-Подільською фундацією, – спільною канадійсько-американською харитативною організацією, що присвячує свою діяльність справі збереження, реставрації і популяризації культурної та історичної спадщини Старого міста Кам’янця-Подільського. Організована в м.Вінзор (Канада) восени 1990 року, Фундація об’єднує фахівців різних галузей і наукових шкіл та напрямів.

Ситуація, спричинена розпадом московської імперії, створює умови для серйозного вивчення неросійських історичних пам’яток. Передусім це стосується України. Політика русифікації була особливо жорстокою до всього, що не додавало слави „старшому братові”. Пам’ятки, які свідчили про європейські або ісламські впливи, назагал нищили або лишали занедбаними. Саме так було в Старому місті Кам’янця-Подільського.

Нині відроджується зацікавленість людей до своєї історії, та майже ніхто не знає минувшини Кам’янця-Подільського. Як запитаєш, люди знизують плечима або щонайбільше відповідають: це районний центр у Хмельницькій області з населенням понад 100 000 чоловік. Дехто ще може згадати, що колись місто було столицею Поділля, за царських часів – губернським центром.

Та це тільки частина історії. Кам’янець існував як укріплене поселення за Київської Русі. Наприкінці XIV століття його значення дуже зросло. У 1374 році місто дістало німецьке, або так зване магдебурзьке право внутрішнього врядування, а наступного року було створено Подільський єпископат. Три громади мешкали в межах Старого міста: українська, вірменська та польська. Кожна з них мала свою юрисдикцію, ринок, храми, брала участь в обороні міста (Польська брама, Руська брама, Вірменський бастіон). Кам’янець жив з торгівлі та ремісництва. Шпиталь і колегіум забезпечували медичні й освітні потреби громади.

Стрімкі скелі над річкою Смотрич, грубі мури робили неприступною цю „першу фортецю християнства”. Про престиж і стратегічне значення Кам’янця свідчить той факт, що коли місто завоювали турки, воно стало центральним ілет [турецький термін на означення адміністративного центру] турецької імперії на Правобережній Україні. Тодішня залога налічувала більш як б тисяч війська та 200 гармат: Кам’янець належав до ряду найважливіших і найбільших турецьких фортець, таких як Багдад, Белград і Ханья.

Коли 1699 року місто приєднали до Польської Корони, воно лежало в руїнах. Після другого поділу Польщі в 1792 [треба – 1793] році ввійшло до складу російської імперії, де стало адміністративним центром східного Поділля (Подільська губернія).

З бурхливого 1917 року Кам’янець опинився в центрі багатьох важливих подій. Восени 1918 року, за влади гетьмана Скоропадського, тут було засновано український університет. Наступного року в місті перебував Симон Петлюра, діяв Генеральний штаб УНР.

У 1930-х роках у Кам’янці було знищено багато церков, а в 1950-х – знесено цілі квартали, пошкоджені або зруйновані під час другої світової війни. Але вже з 1960-х років зроблено перші кроки в справі реставрації пам’яток архітектури.

Нині, коли Україна виходить з колоніального стану, Старе місто Кам’янця дістає можливості до нового життя. Історико-архітектурний заповідник, створений у 1977 році, залучає архітектів, науковців до робіт, пов’язаних з регенерацією Старого міста. Перед ними великий і важкий шлях, бо кошти обмежені, матеріалів і фахівців бракує.

Якоюсь мірою подібна ситуація існувала в містечку Вільямсбург (США) в 1930-х роках. Ця колишня (з серед. 17 до серед. 18 ст.) столиця штату Вірджинії втратила своє значення, коли уряд перейшов до міста Річмонд. На початку XX століття Вільямсбург був глухим містечком на Йорктаунському півострові Більшість історичних пам’яток уже не існувала, збереглися лише кілька будинків. А нині в результаті багаторічної праці науковців різного фаху Вільямсбург піднісся і став великим історичним, культурним та туристичним центром.

У Західній Європі й Північній Америці науковці, залучені до справи збереження історичних пам’яток, працюють на цьому терені вже з кінця минулого [19] століття. Беручи до уваги досвід помилок і невдалих спроб своїх попередників, кожна наступна генерація фахівців додавала щось нове, і таким чином розвивались різні школи й напрями наукової думки. Поєднавши зусилля місцевих регенераційних служб у Кам’янці й знання та науковий досвід західних науковців, маємо можливість приділити цьому колись всесвітньо знаному місту ту увагу, якої воно варте. З цією метою й було створено Фундацію.

Регенерація окремого будинку, не кажучи вже про квартал чи вулицю, не відбувається за одну ніч. Конче потрібно враховувати й вивчати всі можливі джерела інформації. Нерідко дослідження в архівах різноманітних планів, мал та історичних описів, розкопки матеріальних залишків при належній інтерпретації дадуть більше інформації, ніж самі історичні документи.

Саме так і було організовано роботу влітку 1991 року в Кам’янці-Подільському. Студенти й науковці з різних університетів і коледжів США, Канади та України брали участь у польових дослідженнях. Мічиганський державний університет (Іст Лансінг, штат Мічиган) і Сент Джон Фішер Коледж (Рочестер, штат Нью-Йорк) спільно провадили практичний курс з історичної археології [про такі дрібниці, як закон з охорони пам’яток чи то пак відкриті листи на археологічні роботи ніхто не згадував. ГРООООші !]. Відповідно до статуту Фундації Кам’янця-Подільського й угоди щодо співробітництва в Старому місті всі знахідки експедиції є власністю місцевого заповідника, до фондів якого передаються після аналізу та опрацювання.

Протягом польового сезону розкопки провадились у двох місцях: домініканський монастир та над Горнверк (нова фортеця). Оскільки мета, методологія й результати досліджень на цих двох об’єктах різні, їх буде описано окремо.

Основний об’єкт розкопок сезону 1991 року – домініканський монастир. Цей комплекс споруд у центрі Старого міста був під постійною увагою місцевих науковців-реставраторів протягом останніх років. Незважаючи на значні пошкодження інтер’єру храму, збереглися дах та відкриті фрагменти різних фаз будівництва. Частково дійшли до нашого часу декор і фрески 17, 18 і початку 19 століть. У зовнішньому вигляді комплексу простежуються елементи ренесансу й бароко.

Історичні джерела свідчать, що орден домініканців існував у Кам’янці з XIV століття. Після 1420 року новий кам’яний храм перебудовано. Наступна перебудова припадає на 1616 рік. За два роки по тому поставлено каплицю Ісуса Христа, а в 1628 році – каплицю св.Домінікана. За часів панування Оттоманської імперії (1672-1699) церкву використовували як мечеть. Після перебудови, що тривала з 1737 до 1755 року, комплекс набув барокового вигляду. Тоді ж було збудовано каплиці св.Катерини й св.Валентини. Монастир закрито в 1843 році із ліквідацією всіх римсько-католицьких релігійних братств на території Росії. Після відходу домініканців з Кам’янця в 1866 році тут були бібліотека, мистецька школа та державні установи. Після другої світової війни комплекс використовували як приміщення для архіву та швацької фабрики.

Наявні документи подають загальну історію будівлі, але багато аспектів її залишаються таємницею. Це стосується, наприклад, нині втраченої північно-східної каплиці храму. Опис 19 століття згадує каплицю св.Реліквії. На давній світлині, робленій з ратуші Старого міста, видно дах на цьому місці Під час реставраційних робіт було відкрито готичну арку, що сполучала апсиду храму з цим приміщенням. Знахідка готичної деталі дає підстави припустити, що згадана частина храму набагато давніша, ніж первісно вважалося. Щоб здобути більше інформації, проведено розкопки, під час яких відкрито фундаменти північної стіни та західну частину каплиці. Розкопки східної частини відкрили підмурки двох стін, що розміщувалися паралельно одна до одної.

Беручи під увагу, що розкопки тривають і здійснено лише попередній аналіз знахідок, подаємо деякі міркування. Результати ідентифікації фрагментів двох окремих кам’яних стін та решток кам’яної підлоги дають підстави припустити, що на цьому місці було якесь приміщення, сполучене із самим храмом. Пізніше, ймовірно в першій половині XVIII століття, на місці кімнати споруджено підземну крипту. Поверх її збудовано, правдоподібно, каплицю св. Реліквії з підлогою, вистеленою квадратною червоною цеглою. Ще пізніше, не раніше від 1850-х років, каплицю розібрано. На місці її з’явилася нова споруда з цементною підлогою, пристосованою витримувати важке промислове обладнання. Коли і цей будинок був зруйнований, камінням з нього обкладали стіни храму, щоб захистити їх від води, яка потрапляла з даху.

Маємо надію, що результати дальших розкопок дадуть більше інформації з історії цієї будівлі. Тим часом під час робіт на території так званої каплиці св.Реліквії робітники, що відчищували одну з північних крипт храму, виявили багато матеріалу, зокрема й давні знахідки. Хоч археологічні розкопки в Кам’янці-Подільському провадились з кінця 1950-х років, проте публікацій обмаль. Тому для датування знахідок нам доводилося використовувати хронологічні схеми Західної і Центральної Європи, згідно з якими вони належать до 17 – 18 століть. Незважаючи на те, що матеріали, підняті з крипти робітниками, не мали ніякої стратиграфії, розкопки неторканої північної стіни крипти виявили існуючу стратиграфію. Велику кількість фрагментів удалося з’єднати в цілі форми, і є надія, що після закінчення повного аналізу буде створено колекцію посуду, вживаного в Кам’янці за минулих часів.

Виходячи із здобутих результатів, складаються плани досліджень наступного сезону. Самозрозуміло, провадитимуться розкопки в домініканському монастирі, певно, будуть завершені дослідження на місці каплиці св.Реліквії. Передбачається закласти повні розкопки навколо Горнверку.

Фундація – доброчинна харитативна організація. Отже, учасники експедиції, науковці працювали безкоштовно, а місто забезпечувало їхній побут. Студенти не тільки заплатили за навчання, а й власним коштом діставалися в Україну. Висловлюю щиру подяку всім, хто сприяв здійсненню цієї наукової програми. Зокрема, хочу тут подякувати голові Кам’янець-Подільської міської Ради п.Михайлові Аносову та п.Володимирові Лобашову за їхню опіку, директорові Кам’янець-Подільського заповідника п.Василю Фенцуру, п.Володимирові Бевзу, що очолює львівську групу архітектів-реставраторів. Я також складаю подяку й центрові Петра Яцика при Канадійському інституті українських студій в Альбертському університеті, п.Вікторії Навотній; редакції журналу „Пам’ятки України”, кооперативові „Старе місто”, директорові Анатолію Романюку та професорові Мирославу Пилишенкові за фінансову підтримку нашої роботи.

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 63 – 65.