1996 р. Дослідження і реставрація архітектурної спадщини Кам’янця-Подільського

Є.Пламеницька, О.Пламеницька

[16 березня 1994 р. пішла з життя Євгенія Михайлівна Пламеницька, яка понад тридцять років присвятила дослідженню і реставрації пам’яток Кам’янця-Подільського, відкрила багато невідомих сторінок його архітектурної історії, е авторкою концепції походження міста. Пропонована стаття грунтується на матеріалах, опрацьованих Є.Пламеницькою 1992 р., з доповненнями співавтора]

Серед історичних міст України Кам’янець-Подільський посідає визначне місце за концентрацією на невеликій території середмістя архітектурної спадщини та за науковою проблематикою дослідницьких та реставраційних робіт. Старе місто стало об’єктом реставрації після Другої світової війни. Отже, досвід проектно-реставраційних робіт, що тривають і досі, налічує майже 50 років. За цей період дослідженнями, реставрацією та консервацією охоплено понад 70 пам’яток архітектури. За характером, науково-методичною спрямованістю та проектними результатами можна умовно виділити п’ять періодів реставраційних робіт. Перший період обіймає 1947 – 1960 рр. (13 років), другий – 1961 – 1970 рр. (10 років), третій – 1971 – 1984 рр. (14 років), четвертий – 1985 – 1989 рр. (п’ять років), п’ятий – 1990 – 1995 рр. – триває досі.

Перший період. 1947 – 1960 рр. Роботи, що на замовлення Управління головного архітектора міста розпочалися 1947 р., до кінця 1960-х років носили здебільшого протиаварійний, ремонтно-консерваційний характер; реставрація застосовувалася фрагментарно. Дослідження та проектування здійснювалося фахівцями УСНРВУ та НДІТІ. Підрядні реставраційні роботи до 1960 р. виконувала Львівська міжобласна СНРВМ.

Вибір споруд, по яких проведено роботи, та методика їх відновлення зумовлені ступенем збереженості та можливістю пристосування пам’яток для практичних потреб. Першими об’єктами реставрації стали дзвіниця домініканського Миколаївського костелу (XIV – XVIII ст.) [автор проекту реставрації П.Захарченко (1947 – 1948 рр.)], Вірменська криниця (1581 р. – XVIII ст.) [автори проекту П.Захарченко, В.Петичинський (1956 – 1958 рр.)], будинок Русько-польського магістрату (XIV – XVIII ст.) [автори проекту реставрації першої черги Ю.Нельговський, Н.Тищенко (1947 р., „Будмонумент”), другої черги – П.Захарченко (1955 р., РСНРВМ), проекту пристосування під Управління головного архітектора – Безуглов (1954 р., Львівська СНРВМ)], Руська брама (XIII – XVIII ст.) [автори проекту реконструкції архітектори Дзядик, Юрчук (1955 р., Львівська філія „Діпромісто”)], костел францисканів (XV, XVII – XIX ст.) [автор проекту реставрації Є.Пламеницька (1959 р., РСНРМ)], будинок Потоцького (1755 р.) [реставрація В.Петичинського та Є.Пламеницької (1959 – 1960 рр.)], Кушнірська башта і Турецький бастіон (XIV – кінець XVIII ст.) [автори проекту консервації архітектори Дзядик, Юрчук (1955 р., Львівська філія „Діпромісто”)]. Частина об’єктів після завершення робіт набула нових функцій: так, будинок Русько-польського магістрату був пристосований під музей, Вірменська криниця – під склад, костел францисканів – під проектний заклад, будинок Потоцького – під житло.

Специфічною ознакою цього періоду було прагнення до заповнення втрат в архітектурному вигляді пам’яток, отже консерваційні роботи поєднувалися з фрагментарною реставрацією. Якщо на Кушнірській башті роботи мали здебільшого ремонтний характер (було відновлено пошкоджений гзимс з тесаного вапняку, але дах виконано у формах передвоєнного часу), то на Руській брамі, крім влаштування тимчасових дахів, ремонту перемичок стрільниць тощо, було відновлено в первісному вигляді дерев’яну бойову галерею; підставою для визначення її архітектурних і конструктивних форм стали натурні дослідження, які виявили збережені в натурі сліди дерев’яної конструкції [Пламеницкая Е.М. Консервация оборонительных сооружений в г.Каменце-Подольском // Консервация архитектурно-археологических памятников южных районов СССР. Материалы совещания. – М., 1969. – С. 51]. Однак, за браком можливості проведення в повоєнний час відповідних історико-архівних та натурних досліджень, здебільшого відновити в історичному вигляді втрачені елементи споруд не вдалося. Саме тому завершення дзвіниці Домініканського костелу, вірменської Миколаївської церкви та будинку Русько-польського магістрату проектувалися як тимчасові.

Другий період. 1961 – 1970 рр. Основною характерною рисою цього періоду була орієнтація на консервацію споруд з фрагментарною реставрацією. З 1960 р. виконання підрядних реставраційних робіт перейшло до Кам’янець-Подільської виробничої дільниці Львівської міжобласної СНРВМ, на основі якої 1969 р. було утворено Кам’янець-Подільську міжобласну СНРВМ [Гайда М. 25 років Кам’янець-Подільському міжобласному спеціальному нуково-реставраційному виробничому управлінню. – Львів, 1994].

Оскільки в найгіршому стані перебували унікальні пам’ятки оборонної архітектури, зусилля реставратоів були спрямовані на проведення першочергових протиаварійних робіт. У той час роботами було охоплено 20 об’єктів, зокрема два корпуси Міської брами (XVI – середина XVIII ст.) [автор проекту реставрації Є.Пламеницька], башти Різницька (XV ст., 1583 р., кінець XVII ст.) [занесена до списку пам’яток архітектури з помилковою назвою Гончарська. Автори проекту консервації архітектор В.Шевченко, інженер Г.Малиновська (1961 р.), науковий керівник Є.Пламеницька; автор проекту пристосування під кав’ярню-бар В.Прусський (1969 р.)], Слюсарська (XV – XVI ст.) [занесена до списку пам’яток архітектури з помилковою назвою Кравецька. Автори проекту консервації архітектор В.Шевченко, інженер Г.Галимська (1962 р.), науковий керівник Є.Пламеницька], Кушнірська (XV – XVI ст.) [занесена до списку пам’яток архітектури з помилковою назвою Різницька. Автор проекту консервації Є.Пламеницька (1962 р.)], Казематна (XVI – XVIII ст.) [автор проекту консервації Є.Пламеницька (1962 р.)], три башти Польської брами (ХНІ – XVI ст.) [автор проекту консервації першої черги Є.Пламеницька (1961 – 1962 рр.); автори проекту реставрації другої черги – архітектор Є.Пламеницька, інженер Г.Малиновська (1967 р.)], башта на Броді (XV – XVI ст.) [автор проекту консервації Є.Пламеницька (1962 р.); інженерні пропозиції щодо укріплення башти Г.Малиновської (1967 р.); автор проекту реставрації Є.Пламеницька (1970 р.)], три споруди міських укріплень над Руською брамою (XVII – XVIII ст.) та дві дільниці північних передмостових укріплень Фортечного мосту (XV – XVI ст.) [автор проектів консервації Є.Пламеницька (1967 р.)], Вірменський бастіон (раніше XVI ст. – середина XVIII ст.) [автор проекту консервації М.Говденко (1968 р.)], Турецький бастіон [автор проекту консервації Є.Лопушинська (1964 – 1965 рр.)], Мала Західна башта (кінець XIV – середина X VI ст.) та Східні оборонні мури (1544 р.) Старого замку [автор проектів реставрації (1966 – 1967 рр.) і консервації (1962 р.) Є.Пламеницька], Петропавлівська церква (XV -XIX ст.) [автор проекту реставраційного ремонту М.Говденко (1968 р.)], Казематна вежа [проект консервації Є.Пламеницької (1962 р.)].

У перебігу цих робіт було апробовано два методи консервації оборонних мурів – покриття кам’яними плитами та одернування, кожний з них мав позитивні й негативні аспекти. Специфікою реставраційних робіт у Кам’янці-Подільському, з огляду на архітектурно-просторову складність та хронологічну глибину об’єктів, було виконання значного обсягу ґрунтовних наукових досліджень.

Першим важливим об’єктом, на якому було проведено значні науково-дослідницькі роботи, став комплекс споруд Нижньої Польської брами, яку фактично було заново відкрито: найцікавішу частину надбрамної башти з готичним проїздом та барбаканом виявлено архітектурно-археологічними дослідженнями [Пламеницкая Е.М. К исследованию оборонительных сооружений в городе Каменце-Подольском. Польские ворота // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчоі конференції. – Хмельницький. – 1965. – С. 89 – 92; її ж. Відкриття Надбрамної башти // Наука і суспільство, 1966. – № 8. – С. 25 – 27] в потужному майже 4-метровому шарі ґрунту, що був насипаний впродовж останніх століть і повністю змінив топографію цієї історичної ділянки. Проект реставрації комплексу, першою чергою якого передбачалося відновлення укріплень правобережної частини комплексу, було реалізовано частково через незадовільне фінансування.

Найзначнішим об’єктом, на якому було здійснено комплексні архітектурно-археологічні дослідження, був Старий замок. Тут впродовж 1964 – 1970 рр., в межах опрацьованої Є.Пламеницькою науково-дослідницької програми, що стала однією з планових тем НДІТІ, проводилися систематичні натурні пошуки [архітектурно-археологічні дослідження у 1964 – 1970 рр. виконувалися під керівництвом Є.Пламеницької і за участю А.Тюпича. На окремих етапах до роботи залучалися співробітники Кам’янець-Подільського історичного музею, слов’янського загону комплексної Подільської експедиції (керівник І.С,Винокур), студенти Київського інженерно-будівельного інституту, Кам’янець-Подільського педінституту, Дніпропетровського університету]. Саме на цьому об’єкті опрацьовано й апробовано методику хронологічної атрибуції споруд за даними комплексних архітектурно-археологічних, історико-архівних та хіміко-петрографічних досліджень, що дозволяла визначати вік споруд, хронологічно та топографічне віддалених між собою. Внаслідок отримано важливі наукові результати, що значною мірою визначили концепцію реставрації комплексу. Було виявлено натурні залишки укріплень XI – початку XIII ст. – кілька невідомих раніше мурів та веж давнього оборонного ядра замку, визначено його межі, встановлено складну будівельну періодизацію комплексу. Ці розробки стали підґрунтям для передатування з XIV на XI ст. перших етапів історії міста та визначення найважливіших періодів його будівельної біографії [Пламеницкая Е.М. Новые данные о Каменец-Подольской крепости // Республиканская научно-техническая конференция молодых ученых. Тезисы докладов. – М., 1967. – С. 9 – 11; її ж. Дослідження Кам’янець-Подільської фортеці // Матеріали другої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Львів, 1968. – С. 139-142: її ж. Про час заснування Кам’янець-Подільського замку-фортеці // Слов’яно-руські старожитності. – К, 1969. – С. 124 – 144: її ж. Початкові етапи будівництва Кам’янець-Подільського замку // Матеріали третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Львів, 1970. -С. 139 – 143; Її ж. Из исследований Каменец-Подольской крепости // Археологические исследования на Украине в 1968 г. – К., 1971. – С. 260 – 266; Її ж. Дослідження Кам’янець-Подільського замку в 1969 році //Археологічні дослідження на Україні в 1969 році. – К., 1972. – Вип.ІV. – С.298 – 303. Пламеницька Є.М., Винокур Г.М., Хотюн Г.М., Медведовський І.І. Кам’янець-Подільський: іст.-архіт. нарис. – К., 1968]. Водночас було значно розширено уявлення про архітектурно-будівельні прийоми у фортифікації тих часів і про оборонне будівництво домонгольської доби на терені Поділля. В аспекті практичної реставрації в цей час було здійснено кон-серваційно-реставраційні роботи кількох ділянок оборонних мурів, вежі Малої Західної та північних передмостових укріплень нижньої тераси Старого замку, розчищено замкову криницю у башті Новій Східній та виконано консервацію її. Частина проектних пропозицій щодо консервації замкових укріплень через нестачу коштів нереалізована й досі.

1967 р. у НДІТІ було розроблено і затверджено „Генеральну програму консерваційно-реставраційних робіт по пам’ятці архітектури XIII – XVIII ст. ансамблю фортеці у м.Кам’янці-Подільському”, але внаслідок пасивності позиції замовника по цьому об’єкту – дирекції місцевого історичного музею, підпорядкованого Міністерству культури України, – реалізацію цієї програми було фактично заблоковано. Впродовж майже 30 років, що минуло відтоді, роботи на цьому найважливішому об’єкті міста велися вкрай повільно саме з огляду на перманентну відсутність фінансування.

Третій період. 1971 – 1984 рр. Цей час визначив широке коло науково-практичних проблем реставрації у Старому місті і став періодом апробації науково-методичного підходу до відновлення архітектурно-містобудівної спадщини міста як комплексного об’єкта. З огляду вагомості внеску у практичну реставрацію в Кам’янці він є найзначнішим.

1971 р. для ведення проектних робіт по Старому місту в складі УСНРВУ створено спеціальний науково-дослідний реставраційний відділ [з 1980 р., у зв’язку зі структурною реоргашзаціїю УСНРВУ, відділ НДРВ-6 (керівник Є.Пламеницька), а згодом бригада архітектурно-реставраційної майстерні № 3 (керівник В.Цяук) функціонували у складі інституту „Укрпроектреставрація”]. Вагомий багаж натурних та історико-архівних досліджень попередніх років дозволив широко розгорнути проектні роботи на значній кількості об’єктів: за цей період роботами було охоплено 39 споруд, зокрема південні та північні оборонні мури, чотири башти (Рожанка, Лянцкоронська, Тенчинська, Нова східна) та Південне подвір’я Старого замку II – XVIII ст., комплекс споруд Польської брами XIII – XVI ст., башта на Броді XV – XVI ст., огорожа з брамою XVI ст. Петропавлівської церкви (автор проектів Є.Пламеницька), Домініканський костел XIV – XVIII ст., Пільний міст 1544 р., Підзамецька брама з мостом 1621 р. – XVIII ст., Південний каземат Міської брами XVI – XVIII ст., башта Різницька XV – XVI ст., будинок вірменського священика XV – XVIII ст., житлові будинки по пл.Ринок № 4а XIII – XVIII ст. (автори проектів Є.Пламеницька, А.Тюпич), будинок Русько-польського магістрату XIV – XVIII ст.; вірменська Миколаївська церква – XIV – XVIII ст. та дзвіниця XV – XVI ст., Тринітарський костел XVIII ст., Георгіївська церква XIX ст., фортечні казарми XVIII ст., житлові будинки по вул.Довгій № 12 XV ст., П’ятницькій № 2 XVI -XIX ст., Троїцькій № 5 XVIII ст. (автор проектів А.Тюпич), Здвиженська церква на Карвасарах XVIII ст. (автори проекту Б.Кіндзельський, І.Могитич), будинки православної духовної семінарії та Руського магістрату XVI – XIX ст. (автор проекту В.Полегкий), Тріумфальна брама 1781 р. (автор проекту Л.Хілай), брама по вул.Довгій № 17 XVII – XIX ст. (автори проекту О.Міхнушов, Г.Бардаш). Роботи цього періоду характеризує комплексність підходу до дослідження й проектування, наукова методика передпроектних досліджень, апробована на оборонних спорудах Старого замку, була широко реалізована при реставрації міської забудови.

1977 р. Старе місто набуло статусу Державного історико-архітектурного заповідника, а містобудівний підхід у реставраційних роботах – провідного значення. Кожна споруда розглядалася не осібно, а як частина історичного містобудівного середовища – складова кварталу, ансамблю, ділянки. Водночас Старе місто оцінювалося як комплексна пам’ятка, в якій були рівнозначними розпланування, забудова, візуально-просторові зв’язки між об’єктами. З цих позицій належало опрацювати концепцію відновлення Старого міста як цілісного урбаністичного комплексу з притаманними йому середовищними характеристиками.

1981 р. на замовлення Держбуду України розгорнулися роботи з наукової інвентаризації заповідника [керівник робіт Є.Пламеницька, колектив виконавців у складі А.Тюпича, В.Полегкого, Н.Перунової, Л.Хілая, О.Чайкіна, Н.Малій, Л.Чекурди, Н.Кучеренко, Л.Хохол, Н.Логвин, О.Пламеницької та ін.]. На жаль, їх було виконано в повному обсязі лише по десяти центральних кварталах з 24 і припинено 1982 р. через нестачу коштів. Відсутність комплексної інвентаризаційної документації по забудові Старого міста досі значно утруднює виконання багатьох робіт.

1977 р. було завершено реставраційні роботи на першому житловому будинку в Старому місті – будинку вірменського священика, а згодом ще на кількох об’єктах середньовічного житла. Вони показали, що за умови підходу до житла з позицій 1 ансамблевості та дотримання засад наукової реставрації воно може стати активним інтегруючим чинником і засобом архітектурно-стилістичної організації заповідного середовища.

Ще однією новацією в цей період стало започаткування нового напрямку у відновленні фатально пошкодженої внаслідок повоєнної розборки середньовічної житлової забудови – відтворення її на збережених двоповерхових пивницях. З огляду на позитивний ефект, отриманий при реставрації житла, вирішили здійснити експериментальне відтворення за наявною архівною документацією двох будинків по площі Ринок № 4а. Наслідки цієї роботи як в науковому, так і в архітектурно-стилістичному та містобудівному аспектах виявилися багатообіцяючими. Будинки, відновлені 1981 р., повернули ринку втрачений масштаб, визначили стилістичний напрямок відтворення, а також стали джерелом цікавого дослідницького матеріалу щодо генези міського житла Поділля та історії формування розпланування і забудови Кам’янця. Роботи з відтворення цих споруд, хоча й досі не завершені в повному обсязі, заклали підвалини однрго з напрямків регенерації, що продовжився в 1990-х роках.

Наприкінці 1970-х років дещо активізувалися роботи, пов’язані з ділянкою Старого замку. Об’єктами дослідження і реставрації стали чотири замкові башти, три з яких мали цікаві конусоподібні завершення, що пов’язувалися з кінцем XVII ст. – турецьким періодом в історії міста. Дослідження дозволили встановити походження цих елементів з початку XV ст. [Пламеницька Є.М. Дослідження Кам’янець-Подільського замку // Археологія., – К, 1975. – № 16. -С. 14 – 37] і знайти їх прототип у завершенні краківських башт XIV ст., що визначило концепцію проектного рішення з аркатурними парапетами та високими конусоподібними дахами, які значно змінили силует замку. Зазначимо, що висоту дахів, яка для багатьох виявилася незвичною, визначено за своєрідним „Вавілоном”, вирізьбленим’на порталі однієї з башт – Рожанки, що служив метричним модулем споруди. Водночас почалися дослідницькі і консерваційні роботи на південній нижній терасі Старого замку, зокрема, на вежі Малій південній № 1, хронологія якої під час доліджень була віддалена до початку нашої ери, що поставило низку запитань, відповіді на які того часу знайти не вдалося.

Період, що обіймає майже 15 років реставраційної діяльності, з висоти сьогодення можна розцінювати як найплідніший, але і як найдраматичніший. Річ у тім, що усвідомлений реставраторами масштаб наукових завдань з відродження унікального містобудівного комплексу середмістя вже з моменту організації заповідника суперечив вкрай обмеженим уявленням тодішнього керівництва цієї адміністративної структури щодо майбутнього Старого міста. Поняття „регенерації”, що сприймалося реставраторами вже наприкінці 1970-х років як єдиний методичний підхід до робіт у заповіднику, існувало поза межами свідомості тих, хто виступав їх замовником. Мислення такими фаховими категоріями як „оборонна система міста” або „містобудівний ансамбль ринку” на практиці блокувалося неймовірними з погляду здорового глузду замовленнями на „реставрацію 100 кв.м фасаду башти ратуші”, перманентними змінами самих об’єктів реставрації та програм їх функціонального пристосування (включно з переробками в натурі), припиненням фінансування реставраційних робіт відразу після досліджень тощо. Цим пояснюється стрибкоподібний, уривчастий характер реставрації, чимало розпочатих і незавершених об’єктів, а також значний масив нереалізованої проектної документації, включаючи затверджені комплексні проекти. Зокрема, таким є проект реставрації унікального комплексу Пільного мосту з брамою, затверджений Держбудом України 1981 р. Проект не був реалізований, 1982 р. об’єкт знищено за вказівкою міського керівництва- виключно з „комунальних” міркувань. Протистояння наукової методики і комунальних інтересів призвело до різкого скорочення реставраційних робіт у 1982 – 1984 рр. та до реорганізації проектного колективу.

Четвертий період. 1985 – 1990 рр. З 1985 р. основним виконавцем проектно-кошторисної документації по Старому місту стала Львівська філія інституту „Укрпроектреставрація” [роботи проводило відділення Комплексної архітектурно-реставраційної майстерні № 3 (керівник майстерні М.Гайда, ГАП В.Бевз)]. Впродовж цього періоду, який можна схарактеризувати як перехідний, роботи велися переважно на об’єктах, розробку документації для яких було розпочато в попередні роки (Домініканський костел, вірменська Миколаївська церква, башта Нова східна Старого замку, житлові будинки по пл. Ринок, № 4а та 8, житловий будинок по вул. Домініканській, № 2а) з поступовим розширенням кола замовлень.

У цей період значно поляризувалося протистояння щодо збереження архітектурно-містобудівної спадщини міста. Наближалася десята річниця заповідника, і керівництво міста обрало шлях прискорення робіт, одночасно продовжуючи політику утиску наукових досліджень. 1985 р. на замовлення міста інститутом НДІПмістобудування було розроблено „Проект впорядкування заповідника”, що передбачав будівництво понад нових будинків; архітектурно-стилістичний напрямок робіт було визначено ескізним проектом забудови площі Ринок, в якому було віддано перевагу новому будівництву в сучасних архітектурних формах. Проти такого підходу виступили НДІТІАМ, „Укрпроектреставрація”, „Укрзахідпроектреставрація”, УТОПІК. Концепцію, покладену в основу проекту, було відхилено Науково-методичною радою Міністерства культури СРСР. Натомість було затверджено напрямок, запропонований в альтернативній розробці НДІТІАМ.

В 1986 – 1987 рр. НДІТІАМ було розроблено історико-архітектурний опорний план Кам’янця-Подільського з детальним опрацюванням наукової бази регенерації, а 1987 – 1988 рр. виконано містобудівну концепцію регенерації (автори Є.Пламеницька, О.Пламеницька), схвалену Міністерством культури СРСР. Значних зусиль для повернення роботам у Старому місті наукового спрямування, зокрема до затвердження історико-архітектурного опорного плану та містобудівної концепції регенерації доклав призначений 1987 р. на посаду директора заповідника В.Фенцур.

1989 р. НДІТІАМ підтримала дирекція заповідника у розробці непередбаченої тодішніми нормативами Комплексної програми регенерації заповідника, робота над якою розпочалася вже наступного року.

П’ятий період. 1990 – 1995 рр. Основною характеристикою останнього, часу є фахове взаєморозуміння виконавців робіт – інститутів НДІТІАМ, „Укрзахідпроектреставрації” та керівництва заповідника. Щоправда, цей період припав на важкі економічні часи, коли нестабільність фінансових і невизначеність правових відносин значно ускладнює роботу.

Продовжується розробка НДІТІАМ Комплексної програми регенерації заповідника (керівник О.Пламеницька); з огляду на обмежені фінансові можливості вона набрала форму опрацювання ескізних проектів регенерації окремик кварталів забудови міста. Замовником цієї роботи виступає Управління охорони і реставрації пам’яток містобудування і архітектури Держкоммістобудування України. Зрештою, хоча і в дещо зміненому вигляді, реалізується комплексний підхід до опрацювання проектних вирішень великими блоками, а не окремими будинками, як це практикувалося раніше. Нині опрацьовано ескізні проекти регенерації забудови чотирьох кварталів [розроблено ескізні проекти регенерації забудови III, IV, VI та VIII кварталів (автор проектів О.Пламеницька), розпочато проект VII кварталу] з семи, що утворюють площу Ринок. На базі величезного масиву архівних матеріалів опрацьовано архітектурно-стилістичне вирішення понад 120 будинків. Ця робота значно полегшує розробку проектів реставрації, що становлять наступну стадію і виконуються інститутами „Укрзахідпроектреставрація” та НДІТІАМ.

У розвиток проектно-містобудівних робіт у заповіднику у 1991-1992 рр. Кам’янець-Подільським відділенням КАРМ-3 інституту „Укрзахідпроектреставрація” проведено обстеження і паспортизацію забудови каньйону Смотрича з розробкою пропозицій щодо впорядкування території, реконструкції житла, перспективного відтворення храмів та млинів [виконавці архітектори В.Порчинський, Л. та О.Свінціцькі. Гайда М. Архітектурно-реставраційна майстерня № 3 // Укрзахідпроектреставрація. Вісник. – Львів, 1993.- № 1. – C. 68]. За історико-архітектурним опорним планом НДІТІАМ опрацьовано вихідні матеріали для розробки комплексного інженерного забезпечення Старого міста [виконавці архітектори М.Гайда, В.Бевз, З.Лагуш, Н.Лукомська].

Реставраційні роботи нині здебільшого зосереджені на об’єктах житлової забудови, для яких є можливість залучити недержавні кошти. Це житлові будинки по площі Ринок, № 6 [проект реставрації виконано архітекторами І.Андрушком, О.Сороколітом, М.Юрчакевич, О. Сливкою, О.Габалевичем], 8 [консерваційно-протиаварійні заходи та проект реставрації з пристосуванням опрацьовано М.Гайдою, І.Андрушком, Є.Стонжкою] по вул.П’ятницькій № 1, 3 [автори проекту Ю.Дубик, М.Гайда], 6 [ескізні пропозиції щодо реставрації (у складі проекту регенерації кварталу) О.Пламеницької, проект реставрації В.Бевза], по вул.Довгій, 15а [автори проекту реставрації В.Бевз, Б.Порчинсышй, Л. та О.Свінціцькі], а також на деяких інших будинках.

Розроблено проект 3 черги реставрації Русько-польського магістрату XIV -XVIII ст. [автори проекту Є.Пламеницька, А.Тюпич], завершено реставрацію Вірменської криниці XVIII ст. [автори проекту реставрації Є.Пламеницька, І.Андрушко, О.Сороколіт, О.Габалевич]. Опрацьовано проект реставрації Казематної вежі [автори проекту Л. та О.Свінціцькі], а також пропозиції щодо регенерації комплексу броварні [автори В.Бевз (керівник), В. та І.Пиріжки, Ж.Тараненко] і пристосування Казарм фортеці, збудованих за проектом С.Завадського, під архівно-бібліотечний центр [проект пристосування В.Порчинського. Треба зауважити, що така функція казарм для Старого міста є трохи завузькою: доцільно було би запропонувати дещо ширшу функцію – Наукового центру, з перенесенням до казарм, крім архіву й бібліотеки, відділів заповідника з проектно-реставраційною філією], проект реставрації башти Нової східної Старого замку [автори проекту Є.Пламеницька, А.Тюпич], Духовної консисторії [автор проекту В.Полегкий].

Об’єктом багаторічних досліджень є руїни вірменської Миколаївської церкви XIV – XVIII ст., знищеної в результаті войовничих атеїстичних акцій 1930-х років. У 1972 – 1973 рр. було частково розкрито пивниці споруди, досліджено знайдені там поховання, виконано архітектурно-археологічні розвідки, опрацьовано проект консервації руїн з фрагментарною реставрацією західного фасаду церкви [автори проекту Є.Пламеницька, А.Тюпич]. На жаль, фінансування припинилося. За двадцять минулих років було зроблено невдалу спробу археологічного дослідження об’єкту [Виконувалося у 1984 – 1985 рр. археологом М.Петровим]: дослідження нічого не висвітили з його будівельної історії, і реставратори, опрацювуючи проект консервації розкопаних підмурків, змушені були самі провести комплекс необхідних архітектурно-археологічних досліджень [Роботи виконано В.Бевзом (керівник), Л. та В.Рудюками, Л. та О.Свінціцькими. (Гайда М. Архітектурно-реставраційна майстерня № 3 // Укрзахідпроектреставрація. Вісник. – Львів, 1994. – № 2. – С. 77)].

Четвертий рік тривають архітектурно-археологічні дослідження підмурків Троїцької церкви – другої жертви атеїстичних репресій щодо сакральної архітектури. Роботи, в перебігу яких знайдено сліди давнішого храму, що попередньо пов’язується з домонгольською добою, ведуться з метою відтворення церкви [Бевз В. Попередні результати досліджень церкви св.Трійці в місті Кам’янці на Поділлі // Укрпроектреставрація. Вісник. – Львів, 1995. – № 3. – С. 34 – 39. Ескізний проект відтворення церкви опрацьовано В.Бевзом].

Протягом багатьох років велися реставраційні роботи на Домініканському костелі. Обміри і дослідження споруд комплексу тривали з 1960 р. [виконавці обмірів та досліджень різних років – В.Петичинський, А.Кулагін, Є.Пламеницька, А.Тюпич, В.Зорін, Л.Крощенко, Н.Сидорова, В.Ващенко, Л.Лернер, В.Губернатор, Л.Хілай, В.Полегкий], реставраційні роботи – з 1975 р. Неодноразово змінювалися плани замовників щодо пристосування будівель: турбаза (1960 р.), швейна фабрика (1961 р.), Історико-етнографічний музей (1971 р.), органний зал та зал… для бальних танців у костелі (1970-ті роки). Зрештою зупинилися на музеї етнографії; ескізний проект реставрації та пристосування було затверджено 1983 р. 1985 р., коли проектну естафету прийняла „Укрзахідпроектреставрація”, знову переглянули кілька варіантів (культурно-освітній центр, дитяча мистецька школа, музей етнографії), з яких обрали музей. Почалася реалізація проекту, в перебігу якої тривали дослідження, поточнювалися рішення окремих вузлів комплексу. Відновлене за проектом барокове завершення костельної вежі, атрибутоване Є.Пламеницькою як робота Яна де Вітте, надзвичайно ефектно вписалося в силует міста. Проте через недбальство працівників швейної фабрики в липні 1993 р. сталася пожежа, яка знищила не тільки відновлені завершення вежі та келій – результати кількарічної праці реставраторів, – а й автентичні унікальні конструкції костельного даху XVIII ст. За нинішніх умов це катастрофічна втрата. Нині інститутом „Укрзахідпроектреставрація” запроектовано тимчасовий дах. Одночасно розроблено дев’ ятий варіант пристосування – під костел, з влаштуванням під його опікою місійного інституту [автори проекту реставрації М.Гайда, В.Бевз; проекту пристосування В.Бевз, О. та Л.Свінціцькі].

Найскладнішим об’єктом Старого міста є комплекс оборонних укріплень, зокрема ділянки Старого замку і Фортечного мосту. Всесвітньовідомому Старому замку, який перебуває в підпорядкуванні Міністерства культури і мистецтва, впродовж трьох десятків років фатально не випадає стати повноцінним об’єктом реставрації – бракує коштів. Попри те, що саме на цьому об’єкті, завдяки титанічній, в тому числі й позаплановій роботі реставраторів, зроблено визначні у Старому місті наукові відкриття, він так і не зазнав належної уваги з боку міністерства. Досі не реалізовано розроблену протягом 1960-80-х років проектну документацію для 14 споруд ансамблю [не реалізовано документацію по наступних об’єктах: Вежі над Ровом, укріпленнях Північної нижньої тераси, баштах Денній, Ляській, Малій Південній № 1, Новій Західній, Новій Східній, Папській, двох ділянках південних оборонних мурів, укріпленнях Південного двору, північних оборонних мурах, Пільному мосту]. Підлягяє суттєвому коригуванню затверджена 28 років тому Держбудом України Генеральна програма консерваційно-реставраційних робіт, вимагає опрацювання концепція реставрації комплексу.

З цим комплексом тісно пов’язана інша унікальна споруда – Фортечний міст – взірець інженерної споруди з будівельними нашаруваннями багатьох століть. Обсягово-просто-рова концепція мосту, попри наявність кількох будівельних етапів, має дві принципові комплексні будівельні стадії: першу – коли міст існував у вигляді аркади на пілонах (II – середина XVII ст.) [Є.Пламеницька, О.Пламеницька. Фортечний міст Кам’янця-Подільського: хронологічна і типологічна атрибуція // Архітектурна спадщина України. – К., 1995. – Вип.2. – С. 21 – 33], другу – коли його було обмуровано з обох боків суцільним муром-ботардо, з неодноразовими пізнішими домуровками (кінець XVII – ХІХ ст.). Проблема полягає в тому, що без перебільшення унікальна „ядрова” конструкція першої комплексної стадії нині поступово руйнується, оскільки в товщі мосту відбуваються активні процеси зволоження, дослідити і ліквідувати які без проникнення всередину споруди неможливо. Конструкція другої комплексної стадії також внаслідок зволоження невпинно відшаровується від „ядрової”, спричиняючи аварійний стан мосту, котрий дедалі стає загрозливішим. Реставраційні дослідження мосту розпочалися у 1980 – 1982 рр. [роботи з архітектурно-конструктивного обстеження мосту 1980 – 1982 рр. проводилися інститутом „Укрпроектреставрація” (Є.Пламеницька – керівник, А.Тюпич, В.Полегкий, Т.Нестеренко) та Київським автодорожнім інститутом (керівник к.т.н. А.Шкуратовський)] (раніше роботи були пов’язані з мостом як з комунальним об’єктом), потім поновилися 1992 р. та 1994 р. Перспективні роботи пов’язані з комплексним архітектурно-археологічним , інженерно-конструктивним, геологічним, хіміко-технологічним тощо дослідженнями споруди, опрацюванням концепції консерваційно-рятівних робіт та проекту реставрації, а також її практичною реалізацею в умовах аварійності споруди. Складність завдання полягає у відсутності досвіду подібних робіт у вітчизняній реставраційній практиці.

Наведений нарис репрезентує складний п’ятидесятирічний шлях відновлення архітектурно-містобудівної спадщини Кам’янця-Подільського. Підсумовуючи його напередодні двадцятиріччя утворення заповідника, що святкуватимемо 1997 р., хотілося б заакцентувати наступне.

Проведено величезний обсяг робіт. І коли б об’єктом реставрації був дещо менший за масштабами комплекс, результати були б вражаючими. Проте якщо розглядати Старе місто як єдиний об’єкт (а досвід свідчить, що саме так його бачать і сприймають), результати виглядають значно скромнішими. Причина в хаотичності і розосередженості зусиль, відсутності цивілізованого інституту замовлень а також відсутності концепції заповідника як єдиної організаційної та наукової структури. На практиці цієї бажаної єдності досі не досягнуто з огляду на адміністративні, відомчі, організаційні та фінансові бар’єри.

Однак ми вже не можемо відмовитися від бачення Старого міста як архітектурно-урбаністичного ансамблю, в якому присутній клубок наукових, методичних та проектно-реставраційних проблем. Опрацьовуючи їх не комплексно, для міста в цілому, а для кожної пам’ятки зокрема, ми штовхатимемо реставраторів на тернистий і довгий шлях пошуків. Скоротити його можна тільки інтеграцією науково-проектних сил: координацією планів, замовлень, сталими творчими контактами, утворенням постійно діючої робочої комісії з опрацювання науково-проектних вирішень, утворенням спеціальної архітектурно-археологічної експедиції, формуванням банку даних по Старому місту, виданням спеціального інформаційного бюлетеня невеликого тиражу для публікації результатів досліджень. Відмова від таких форм роботи буде рівнозначна славнозвісній „економії на сірниках”, натомість введення її в фахову норму різко підвищить ефективність робіт. Відродження Старого міста, яке вже відкрило багато своїх таємниць, заслуговує на те, щоб розробити для нього Програму комплексної регенерації.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 122 – 134.