Висновки

Аналіз етапів освоєння території та розпланування Кам’янця на фоні закономірностей динаміки чисельності населення міста демонструє цілком логічну картину поступового відцентрового розвитку урбаністичної структури міста. Його містобудівна концепція “замок-місто” сформувалася на початковій стадії еволюції, як і основний урбаністичний каркас, зумовлений топографічними особливостями острова.

Саме на початковій стадії, в XI-XII ст., а не пізніше (кінець XIV-XV ст.), як вважає дехто з дослідників, у місті сформувався соціотопографічний центр – український ринок, який у силу пізніших соціально-політичних змін перетворився на польський.

З точки зору урбаністики, давній український ринок протягом усього історичного розвитку міста відігравав роль ідейного (і водночас геометричного) центру. Розпланувальна еволюція ринку йшла шляхом зменшення незабудованого ринкового простору і утворення за його рахунок нових кварталів: місто постійно збільшувалося чисельно і потребувало додаткової сельбищної території. Зміна розмірів ринку спричинила переміщення його осей симетрії, а це в свою чергу стало причиною часткового перепланування прилеглих до Ринку кварталів.

Довгий Вірменський ринок утворився на території, непридатній для забудови шляхом поступового засипання яру, обабіч якого первісно проходили дві окремі вулиці. Останні з часом злилися в площу, яка в плані становила довгу трапецію з невеличким середринковим кварталом в західній частині. Після турецької окупації ця площа звузилася і дещо змінила геометрію, а середринковий квартал зник; причиною звуження було, як на попередніх етапах, збільшення прилеглих кварталів.

Появі Вірменського ринку передувало утворення в XIII-XIV ст. невеличкого Старого вірменського ринку, забудованого у XVI ст. Ця структура, виявлена і топографічно локалізована нами, певною мірою загадкова і малодосліджена і потребує подальшого вивчення. Безперечно, однак, що вона територіально належала саме вірменському кварталу на стадії його формування. На той час, коли утворився довгий Вірменський ринок, територія вірменського містечка розширилася, і ринок фактично опинився в її межах. Відомо, що у XVII ст. вірменська територія досягла домініканського кляштору і південного кварталу Ринку, тобто максимально наблизилася до центру міста [84].

Основні розбіжності нашої концепції з концепціями опонентів полягають у трьох принципових моментах.

Концепція російських дослідників, більш політична, ніж історична, значною мірою застаріла як науково, так і морально. Вона не узгоджується не тільки з дослідженнями Кам’янця-Подільського, але й інших західноукраїнських міст. І перегляд її потрібен не стільки з точки зору історії Кам’янця, скільки для коригування концепції еволюції українського містобудування.

Концепція І. Винокура і М. Петрова не враховує безперервності міського розвитку. Якщо дослідники проголошують існування якоїсь урбаністичної структури на якомусь етапі, вони повинні простежити її подальшу долю і пояснити причини її зникнення. Їхня концепція розглядає місто уривчасто і вибірково і не пояснює причин принципових містобудівних змін.

Концепція М. Лукача, з якою солідаризуються прибічники пізнього походження центрального (т. зв. “Польського”) ринку, також розглядає місто, починаючи з певного (не першого) історичного періоду, в даному випадку – з XIV ст. М. Лукач, на жаль, тенденційно не помічає археологічно підтвердженого давньоруського етапу розвитку міста і зокрема його центру. Він просто не згадує про нього, і тоді перед дослідником постає чистий аркуш, на якому він конструює містобудівну еволюцію, відправними моментом якої є твердження, що Кам’янець в усьому наслідував Краків. Ця “вторинність”, подана як аксіома, стала прокрустовим ложем, в яке не вмістилося чимало важливих фактів.

Втім, містобудівний розвиток Кам’янця-Подільського насправді є набагато цікавішим і багатограннішим. У цій статті ми зробили спробу внесення у концепцію урбаністичної еволюції міста чергових коректив, необхідність яких постала по мірі накопичення інформації. Гадаємо, ці корективи не останні.