Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2010 р. Наукове обгрунтування питання повернення пам’ятника-хреста на Шевченкову могилу

26 лютого 2010 р.

Позиція Шевченківського національного заповідника у Каневі.

Про знесення сучасного (1939 року) пам’ятника на могилі Тараса Шевченка та встановлення замість нього хреста (1884 року) почали говорити відразу після проголошення незалежності України. Дехто ж пропонував лишити сучасний пам’ятник і одночасно з цим встановити і пам’ятник-хрест на могилі. Архітектори ж пропонували відповідно до церковних канонів дати просто зображення хреста на могилі. Ці думки висловлювалися під час відвідання паломниками Національної Святині, на сторінках Книг вражень музею і, навіть, на сторінках преси:

”Ми завжди приходимо на це святе місце… Ми не мислимо себе як націю без Бога. Прах сьогодні без хреста – і наша свята справа встановити його на могилі. Тарас, насамперед, був християнином… ”(Із виступу на могилі Тараса Шевченка, письменника, депутата Верховної Ради України Павла Мовчана 20 травня 2001 року).

”Кожен рік ми йдемо до цього святого місця. А тут стоїть пам’ятник революціонеру-демократу. Але не сказано, що це був Великий Християнин, який вірив у Бога і тому став таким Великим, бо його надихав Бог. Свідченням цього є його Псалми. Сьогодні ми маємо свою державу і наша мета встановити хрест на могилі Шевченка… ” (Із виступу на могилі Т. Г. Шевченка Патріарха Київського і Всієї України-Руси Філарета, 20 травня 2001 року).

Під впливом всіх цих думок “Укрреставрація” розробила і проект встановлення хреста 1884 року перед сучасним монументом. Та Шевченківський меморіал є пам’яткою історії та культури не лише національного, а й світового значення, охорону якої покладено Українською державою на Шевченківський національний заповідник у м. Каневі ( пам’яткоохоронну і наукову інституцію).

І тому Заповідник, який несе повну відповідальність за Святиню перед українським народом, при вирішенні будь-яких питань, а передусім тих, що торкаються Святині, має виходити насамперед з вимог чинного вітчизняного та світового пам’яткоохоронного законодавства, враховуючи при цьому всю попередню історію Шевченкової могили, починаючи з далекого 1861 року.

Проте останнім часом дехто з шанувальників поета хотів би обминути Заповідник при вирішенні багатьох питань, що торкаються завтрашнього дня Шевченківського меморіалу, посилаючись нібито на думку народу. Та історія нам доносить, що у 1923 році тодішня влада скидала чавунний хрест із Шевченкової могили, мобілізувавши на цю акцію також представників народу – комнезамівців (нащадків тих селян, які разом з Григорієм Честахівським насипали перший могильний курган над прахом поета).

Сьогодні дехто, абсолютно не знаючи багатостраждальної історії Шевченкової могили, також пропонує скинути сучасний монумент на могилі Пророка та встановити замість нього хреста. Та той, хто пропонує таке, хоче повторити більшовицьку руйнацію Шевченкової усипальні. Адже сьогодні Шевченкова Могила значно більша проти первісної і має значно більші розміри, які визначив у 1939 році, як свідчать документи, архітектор музею Петро Костирко, про що свідчить його “Креслення могили Т. Г. Шевченка” (Фонди ШНЗ, арх. П.Ф.Костирка, п.9).

Щоб новий монумент становив одне гармонійне ціле із поетовою усипальницею та сучасним музеєм, потрібна була певна відповідність їхніх розмірів між собою. І в цьому кресленні Петро Костирко визначає нову висоту могильного кургану – 6,50 м; ширину – 24 м та довжину – 31 м. Саме такою могила стала лише у 1939 році. Розкрита ж під час розкопок первісна могила була висотою – 2,50 м, шириною – 3,15 м та довжиною 8 м.

Ці дані свідчать про те, що розміри могильного кургану значно зросли. І так відбувалося щоразу під час встановлення нового пам’ятника: спершу дерев’яного хреста, а потім чавунного і погруддя поета. У 1939 році висота могили зросла проти первісної – на 4 метри, ширина – на 20,85 м, а довжина – на 23 м.

Таким чином, Шевченкова могила стала такою великою в результаті зусиль кількох поколінь; і якщо зносити сучасний пам’ятник і повертати на могилу хрест, – то необхідно зменшувати і могильний курган до тих розмірів, якими вони були у 1884 році, тобто тоді, коли його встановлювали на могилі наші попередники, адже тільки при такій умові він буде сприйматися паломниками так, як задумали його наші предки.

А щоб курган зробити таким, яким він був під час встановлення чавунного хреста, треба зруйнувати сьогодні Шевченкову могилу, що зробити значно тяжче, ніж підсипати могилу, як це робили наші предки, адже під гранітними плитами сьогодні лежить залізобетонний каркас, який вручну не розбереш, а тільки з допомогою найпотужнішої техніки.

То чому сьогодні ми повинні повторювати помилки наших попередників? Вони, скидаючи хреста із Шевченкової могили, виправдовували себе і свій злочин тим, що хрест для них був символом релігії та самодержавства, з якими вони воювали. Повалення ж сучасного монументу з Шевченкової могили, в основу якого покладено образ самого поета (обличчя його передано згідно посмертної маски!), не зрозуміє і не сприйме ні український народ, ні народи світу.

Білий чавунний хрест вінчав Шевченкову усипальницю аж до 1923 року. Після його повалення поставили на його місце тимчасовий пам’ятник-погруддя (роб. скульптора К. Терещенка), сподіваючись найближчим часом замінити його монументальним, гідним українського поета. З цією метою було оголошено три конкурси на кращий проект пам’яткика на могилі Тараса Шевченка і Всесвітній, і Всеукраїнські.

Однак, не так легко було створити пам’ятник для Шевченкової могили. Жоден з конкурсів не приніс бажаного результату. І тимчасовий пам’ятник простояв на Шевченковій могилі з 1923 по 1939 рік ! Аж поки не було встановлено 18 червня 1939 року пам’ятник переможця конкурсу Матвія Манізера. Цей пам’ятник пережив разом з народом не лише мирні часи, а й жахливі роки другої світової війни. І коли сьогодні говорять про Канів, могилу Тараса Шевченка, в уяві всіх вимальовується величний бронзовий пам’ятник-монумент, котрий на протязі 65 років є символом Тарасової гори, знаним сьогодні у всьому світі.

Сучасний пам’ятник на Шевченковій могилі з образом поета-мислителя та виразника народних дум Тараса Шевченка має історичну та художню вартість. Творцем його став німець Матвій Манізер – видатний скульптор сучасності, народний художник та віце-президент Академії мистецтв колишнього Радянського Союзу, відзначений Почесною грамотою Всесвітньої Ради Миру, учитель багатьох скульпторів, серед яких слід назвати і видатного скульптора сучасності Лео Мола (автора пам’ятників Тарасу Шевченку у Вашингтоні, Петербурзі та Римі), який дуже високо оцінив пам’ятник на Шевченковій могилі роботи свого вчителя.

Шевченківські пам’ятники, створені Матвієм Манізером впродовж 1929-1939 рр. в Харкові, Києві і Каневі, витримали випробування часом. І тому ніхто не має права ні руйнувати цього пам’ятника, ні втручатися в його довершену структуру, поставивши перед ним пам’ятник-хрест, адже відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ (п.3 ст.24) будь-яке втручання в історичну та культурну пам’ятку і навіть в “її частину” забороняється.

Встановлюючи хрест між надгробною плитою і сучасним пам’ятником, ми також порушуємо цілісність сприйняття і одного і другого пам’ятника. А крім того, чавунний хрест на могилі Тараса Шевченка та перший народний музей Кобзаря “Тарасова світлиця” створювалися нашими попередниками одночасно і являли собою також цілісний меморіал на Чернечій горі.

Тому сьогодні необхідно відтворити історичне та природне його середовище. Для цього необхідно завершити реконструкцію хреста і перенести його до Тарасової світлиці, власне, так як і заплановано з самого початку. Зокрема, в Генеральному плані розвитку Шевченківського національного заповідника (НДПІ містобудування, 1993 рік) у розділі “Пропозиції подальшого функціонального зонування території заповідника” сказано:

”З існуючих функціональних зон подальший територіальний розвиток передбачено для меморіальної зони, яка включить окрім існуючих ділянок музею та монумента, територію Світлиці, біля якої розміститься пам’ятник-хрест та перший монумент поету (роб. К. М. Терещенка), могилу І. Ядловського”.

А крім цього слід пам’ятати і те, що повалений хрест із Шевченкової могили, став часткою багатостраждальної історії нашого народу. Відновлюючи перший Шевченків меморіал, ми повернемо нашому народу десятки забутих, насильно викинутих тоталітарною системою імен духовних послідовників поета, причетних до створення цього меморіалу та його воскресіння.

І тому після остаточного завершення реконструкції першого Шевченкового меморіалу біля хреста має бути поставлена дошка із прізвищами всіх митців, причетних до його створення, забуті імена яких допоміг повернути Україні багатостраждальний хрест із Шевченкової могили:

Академіка архітектури В. І. Сичугова, інженера-проектанта О. Ф. Якубенка, митця-колекціонера В. В. Тарновського, поета-художника К. Ф. Ухача-Охоровича, а разом з ними Варфоломія Шевченка, Василя Гнилосирова та імена старогромадівців, без думки і ради яких нічого не відбувалося на Шевченковій могилі, академіка Миколи Біляшівського. Воскресіння першого Шевченкового меморіалу допоможе й відродженню нашого народу.

Науково-методична рада Заповідника, виходячи з усієї попередньої історію Шевченкової Могили та чинного вітчизняного і світового пам’яткоохоронного законодавства, після обговорення поставленого питання, прийшла до висновку:

1. Вивчаючи думки різних верств населення ми переконались, що навіть люди віруючі проти того, щоб тривожити могилу Тараса Шевченка.

2. Сучасна споруда музею гармонує з сучасним пам’ятником і є єдиним архітектурним ансамблем ще з 1939 року і тому будь-які втручання в нього недопустимі.

3. Враховуючи бажання шанувальників Тараса Шевченка та відповідно до церковних канонів необхідно на його могилі дати зображення хреста (графічне, рельєфне) на епітафії, чи на могильній плиті або на постаменті. Але це має бути відтворення не будь-якого хреста, а того сонця-хреста, який був спроектований Віктором Сичуговим та Костянтином Ухачом-Охоровичем для Шевченкової могили не за мальтійським зразком, а з волі хранителів Шевченкової могили Варфоломія Шевченка та Василя Гнилосирова, а також Василя Тарновського та Старої Київської Громади за зразком козацьких стародавніх хрестів.

І цей символ хреста 1884 року на могилі буде тим нерозривним вузлом, який з’єднає сучасний Шевченківський меморіал з його попередником – першим Шевченковим меморіалом. Вони не повинні руйнувати один одного, а мають стояти завжди поряд на вершині Чернечої гори та допомагати прочанам пізнати глибше правдиву історію нашої національної святині.