1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Прямо на південь від Дубно лежить місто Кременець. Дорога до нього йде спершу полями, а потім густим лісом, з якого виринає тільки недалеко від Кременця. Враз густі дерева розступаються і нашим очам відкривається прегарна картина, яку не сподіваєшся побачити на Волині. Адже подорожуючи по північній, середній і південній Волині, ми звикли до рівнин, а тут несподівано з являються сині гори, які скоріше можна побачити на Прикарпатті, а не тут. Праворуч і ліворуч тягнуться високі плоскогір’я, а в центрі здіймається височенна темно-синя гора з руїнами споруд, контури яких ледве вгадуєш.
Кременець як значне укріплене місто існував уже в X ст. Вперше в літописі він згадується в 1073 р. у зв’язку з міжусобною боротьбою між синами Ярослава Мудрого. В 1225 р. його обложили війська угорського короля Андрія, який «приїде ко Кременцю і бися под Кременцем і много угор ізбиша і раніша». Після цієї поразки князь Данило вигнав угрів. У 1240 р. Кременець витримав облогу полчищ Батия, який «видів же Кременець град Данилів, яко невозможно прияти йому, і отіде от них». Так само не змогли взяти Кременець і татари під проводом Куремси в 1255 р. «і не успівши нічтоже у Кременця і возвратися в стани своя». Справді, укріплення Кременця, розташовані на вершині майже цілком ізольованої крутої гори, являли собою неприступну твердиню.
Рештки укріплень Кременецького замка, які збереглися досі, збудовані не одночасно. Найраніше, між 1290 і 1340 рр., було зведено надбрамну башту з мурами обабіч її, потім другу, звану «Черленою» (тобто красною, прекрасною). Пізніше було споруджено третю башту, а з північного боку – подібний до Успенської церкви в Зимно Михайлівський храм. З усіх цих споруд уціліли тільки два яруси надбрамної башти, башта над будинком з боку міста і досить великі ділянки муру в трьох місцях. Замок відзначається чіткою планово-просторовою організацією, що добре відповідала призначенню споруди. Суворі маси, лаконічні форми, монументальні об’єми й величний вигляд найповніше виявляли естетичні погляди людей тих часів. Відсутність бійниць підошовного та середнього бою і вузенькі щілини бійниць верхнього ярусу зорово збільшували враження міцності стін, їх неприступність, а чіткі геометричні форми двох башт ще більше посилювали його.
Кожний, хто під’їздив до Кременця вишневецькою дорогою, бачив передусім величезний виступ гірського пасма, що обривається над долиною конусовидною горою, увінчаною могутніми стінами і вежами. Світло-попелясті стіни й башти ніби виростають з вапнякових скель, сприймаючись як єдиний моноліт. В давнину гора була відповідно до оборонних цілей позбавлена рослинності, тому суворість споруди та її оточення ще посилювались.
Грізний вигляд гори подавляв ворога; йому здавалося, що дістатися до мурів можна, тільки піднявшись на недосяжну висоту.
З подвір’я замка або з руїн його мурів відкривається вид на вузьку долину, що вливається у Волинську низовину і зникає далеко на обрії. А біля самого підніжжя гори, в ущелині, розкинувся Кременець. Прямо під замком розташований ансамбль Миколаївської церкви XVI – XVII ст., вище на терасі підноситься громаддя Кременецького колегіуму. За ними – високі столоподібні гори, що є прекрасним тлом для міської забудови.
В архітектурі Кременця наочно видно зв’язки польської і української архітектури. У формах Миколаївської церкви поєднані тип тридільної української церкви з формами польських костьолів стилю епохи Відродження, а в архітектурі колегіуму – форми польського барокко з придніпровською архітектурою. Це виявилося і в пластичній обробці стін, і в постановці у ландшафті, де майстер зумів так використати рельєф місцевості, що він не утруднив, а навпаки, полегшив створення ансамблю. Простора тераса перед головним входом спадає двома сходами по боках, утворюючи мальовничий перехід до міської забудови з старосвітськими будиночками, із затишними мансардами й широкими ґаночками.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 179 – 184.