2003 р. Звід пам’яток Києва

Ніна Зозуля

297.5. Архітектурно-етнографічний комплекс «Поділля», 18–20 ст. (архіт.).

У західній горбистій місцевості. Тут встановлено 30 пам’яток народного будівництва з Вінницької, Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей. Однак загальний образ комплексу відповідає колоритові найвиразніших, найспецифічніших південних сіл регіону. Їм притаманна безсистемна та вулична забудова, розташування садиб і окремих будівель на різних рівнях залежно від рельєфу місцевості, велике розмаїття будівельних матеріалів і конструкцій. Основні будівельні конструкції – зруб і каркас.

Велику роль в архітектурному обличчі південних сіл Поділля відіграє місцевий камінь-вапняк і пісковик, які використовують для спорудження будівель, і для огорож, мурів, вимощування дворів, підходів до хат і господарських будівель, загород при хлівах, терас коло хат, майданчиків біля криниць тощо. Крім утилітарних вигод, застосування каменю надає певних естетичних якостей цим селам.

Ще одна особливість подільських будівель – їхня декоративність завдяки поширенню настінного малювання (в інтер’єрах та екстер’єрах) і пофарбування кольоровими глинами стінових площин та окремих деталей. Орнаменти у вигляді фризів, гірлянд над вікнами та дверима, вазонів у міжвіконнях і на кутових пілястрах, пізніше – рельєфне декорування фасадів. Такі засоби прикрашання житла зафіксовані у 1-й чв. 20 ст. Визначені риси архітектури сіл Подільського регіону були по можливості втілені в музейній експозиції. Переважна більшість пам’яток датується 19 ст., в обробці фасадів деяких будівель застосовані прийоми і мотиви поч. 20 ст. Комплекс створює цільне враження реального маленького села, чому сприяє стильова спільність об’єктів і вдале планування експозиції, де кожна із садиб має індивідуальне обличчя.

В експозиції представлені характерні для Поділля відкритий тип двору з вільною забудовою, коли хата стоїть близько до вулиці, та «глибокий» двір, в якому хата розташована в глибині садиби, а господарські будівлі наближені до вулиці. Велике значення для відтворення правдивого архітектурного середовища мають й інші архітектурні елементи: тини, ворота, хвіртки, підмурки.

В інтер’єрах хат представлені зразки народного декоративно-ужиткового мистецтва: кераміка, вишивка, ткацтво, малювання, витинанки, вироби з дерева та металу.

У комплексі експонуються також пам’ятки із населених пунктів Хмельницької обл., що були після обстеження затоплені водосховищем ГЕС, зокрема, села Гарячинці Новоушицького р-ну, Студениця Кам’янець-Подільського р-ну.

Генеральний план експозиції розробив арх. В. Баранько. Автори інтер’єрів – Н. Зозуля, К. Шамека.

Література:

Жолтовський П. Український живопис XVII–XVIII ст. – К., 1978; Жук А. Українські народні килими. – К., 1966; Зарембский А. Народное искусство подольских украинцев. – Л., 1928; Косміна Т. Сільське житло Поділля: кінець ХІХ–ХХ ст. – К., 1980; Левитська П. Селянський стінний розпис на Поділлі. – 1928; Логвин Г. Н. По Україні. – К., 1968; Мощенко К. Досліди селянського будівництва на Кам’янеччині // Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 р. – К., 1927; Поділля: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1994; Січинський В. Дерев’яні церкви і дзвіниці Галицької України XVI–XIX ст. – Львів, 1925; Шероцкий К. Убранство украинского дома в прошлом и настоящем. – К., 1914; Щепотьєва М. Розписи хат на Кам’янеччині. – К. 1928; Щербаківський В. Дерев’яні церкви на Україні і їх типи. – Львів, 1906. – Т. 1–2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 774.