Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Плюс-мінус Київ

Наталія Лебідь

Дата: 10.01.2008

У Новий рік ми традиційно вступаємо з новими надіями. Зокрема, й на щойно обраний уряд. Щоправда, Юлія Володимирівна вже була при владі… Та вважатимемо, що під час першого пришестя вона не мала вдосталь часу, аби вразити столичну громаду (яка, між іншим, активно голосує за неї) особливо трепетним ставленням до пам’яток старовини та культурологічних, історичних чи естетичних проблем Києва.

А проблем, до речі, накопичилось громаддя. Тож найперша мета цього матеріалу – актуалізувати історію столичних втрат і надбань за останні дев’ять років. Ми починаємо з 1999-го – року, коли Президентом був вдруге обраний Леонід Кучма, а на посаді мера Києва був Олександр Омельченко. Звичайно, що увесь масив подій неможливо відтворити на двох газетних шпальтах: торкнемось лише деяких із них, даючи принагідно свою оцінку – «плюс» або «мінус». А наприкінці спробуємо підбити деякі підсумки.

1999 рік. Відновлення Михайлівського золотоверхого собору: плюс

Відтворити висаджений у повітря більшовиками у 1934 році Михайлівський собор у формах українського бароко XVIII століття вдалося за рекордно короткий строк – 13 місяців. Роботи розпочалися 21 листопада 1998-го та тривали до 21 грудня 1999 року. Серед істориків побутує думка, що знищення Михайлівського собору було репетицією перед запланованою ліквідацією Софії Київської. Складність виконання першого «смертного вироку» урятувало Софію. До слова: цього року Свято-Михайлівський золотоверхий монастир святкуватиме 800-річчя з моменту заснування.

1999 рік. Забудова Звіринця: мінус

За легендою, ще у прадавні часи князі влаштовували на крутому березі Дніпра звірині лови, звідки й пішла назва місцини – Звіринець. Пізніше там була облаштована княжа заміська резиденція, а також Видубицький, Звіринецький та Свято-Троїцький монастирі. Особливо безцінним є Звіринецький підземний монастир, відомий з ХІІ століття та зруйнований під час нашестя монголо-татар. Від монастиря залишилась унікальна підземна церква – з іконами, настінним живописом, предметами монастирського вжитку, а також кладовищем монахів.

В радянські часи монастир укріпили та розчистили, а печерам надали статус пам’ятника архітектури національного значення. Але у 1999 році Київрада виділила земельні ділянки на вулиці Мічуріна та на Звіринецькому пагорбі під приватну забудову. Роботи зі зведення котеджів для VIP-персон загрожують просіданням та заболочуванням ґрунтів, повним знищенням пагорбів, що буквально пронизані печерами та потенційними історичними знахідками, ліквідацією пам’ятки ХІІ століття і, зрештою, небезпекою для самих власників елітного житла. Роботи із забудови Звіринця тривають і досі.

2000 рік. Відновлення Успенського собору: плюс

За загальноприйнятою вер-сією, Успенський собор Києво-Печерської лаври знищили фашисти у 1941 році, проте підозрювати у вандалізмі маємо право не тільки чужоземних загарбників, а й радянську владу тих часів. Закладено собор було в 1073 році. Будівництво тривало п’ять років, а прикрашали собор до 1089-го. Для цього запрошували візантійських майстрів, а також замовляли грецьким купцям доставку з Константинополя дорогоцінної смальти. Собор після відновлення було відкрито та освячено у День незалежності – 24 серпня 2000 року.

2000 рік. Ліквідація Лядських воріт: мінус

Перша літописна згадка про Лядські ворота датована 1151 роком – містилася ця пам’ятка на теперішньому майдані Незалежності. У 2000-му, під час риття котловану для ТРК «Глобус», у шарах ґрунту були відкриті і знищені залишки давніх воріт. Вчені не встигли навіть дослідити знахідку, тож дискусія про те, чи були під землею дійсно Лядські ворота чи ворота Печерські (побудовані значно пізніше на місці Лядських), залишилась відкритою. Такий форс-мажор мав політичний підтекст: саме тоді тривала акція «Україна без Кучми», тож наметове містечко маніфестантів посунули з майдану під приводом будівельних робіт. Пізніше влада розпорядилась звести на майдані муляж Лядських воріт.

2001 рік. Реконструкція майдану Незалежності: мінус

Якби замисли авторів проекту реконструкції Олександра Комаровського та Анатолія Куща втілились у життя на всі сто, ми б мали нині майдан Незалежності, іще більше перенасичений різноманітними «малими архітектурними формами». Так, за словами Куща, пам’ятник засновникам Києва – Кию, Щеку та Хориву – цілком гармонійно доповнювали б ще «дванадцять фігур, які б розкривали три наші державності – Київську Русь, Гетьманську Україну та УНР».

Серед «кандидатів» Кущ називав князя Аскольда та Володимира, княгиню Ольгу, Володимира Мономаха, Данила Галицького, Байду Вишневецького, гетьмана Сагайдачного та Богдана Хмельницького. «Після Богдана, я переконаний, має бути пам’ятник Мазепі. Після нього – Симонові Петлюрі», – казав Кущ, принагідно пояснюючи, що, приміром, козак Мамай на непарній стороні Майдану з’явився випадково – на особисте, буцімто, прохання Леоніда Кучми. Жахливий несмак нинішнього Майдану столиця безуспішно перетравлює останні декілька років. А не так давно команда Черновецького заявила про намір розпочати іще одну реконструкцію головної площі. Щоправда, поки що у планах – заміна електронного табло на будівлі Будинку профспілок музичним годинником «Куранти столиці» та ліквідація на цій будівлі серпа і молота.

2002 рік. Скандал довкола Софії Київської: мінус

Як казав свого часу головний архітектор Києва Сергій Бабушкін, охоронна зона Софії Київської чітко не визначена, тож будівництво під стінами собору «уславленого» на всю країну фітнес-центру – справа цілком нормальна, ба навіть корисна. Однак риття котловану по провулку Рильському, 5 (під фундамент фітнес-центру) розкрило тріщини у стінах бурси – пам’ятки архітектури XVIII століття. Що ж стосується самого собору, то фахівці припускають, що внаслідок будівництва сталися зміни у фізичному стані ґрунтів, які, цілком ймовірно, ще дадуться взнаки з плином часу. Адже, як зазначала архітектор Інна Дорофієнко, стан мозаїк і деяких конструкцій пам’ятки такий, що в Софії заборонений навіть… хоровий спів.

2002 рік. Відкриття «Глобуса»: плюс

У травні 2002-го була відкрита перша черга торговельно-розважального комплексу «Глобус», у грудні – друга. Це перший у столиці підземний ТРК подібного масштабу. Оцінку «плюс» ми ставимо радше для бодай мінімального балансу з «мінусами», оскільки і до, і під час будівництва ТРК лунали застереження щодо небезпеки підземних робіт в центрі Києва. У 1990-му, після побудови станції метро «Майдан Незалежності» (тоді – «Площа Жовтневої революції») стався обвал частини Головпоштамту. Внаслідок трагедії загинули більше десяти людей.

2002 рік. Зведення будинку на Грушевського, 9А: мінус

До 1999 року на ділянці у 909 квадратних метрів по вулиці Грушевського, де пізніше почали зводити житловий будинок, існував дитячий садок. Згодом приміщення дитсадка передали в оренду ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн», який нібито був пов’язаний з бізнес-інтересами Петра Порошенка. В 2002-му, після того, як термін оренди закінчився, концерн виселяли примусово – за допомогою судових виконавців. Відтак дитсадок був знесений, а на його місці почала рости горезвісна «висотка».

Попри це, непублічна боротьба за земельну ділянку тривала і призвела в 2005-му до значного загострення між командою Президента Ющенка (в особі секретаря РНБО Петра Порошенка) та Прем’єра Тимошенко (в особі голови СБУ Олександра Турчинова). 11 жовтня 2005-го Ющенко заявив, що вимагатиме від влади міста знесення будинку на Грушевського, 9А. Віз, одначе, і нині там: будинок існує – разом із загрозою сповзання ґрунтів та зіпсованим видом на Дніпровські пагорби. Рік тому комунальники підтягнули на Грушевського, 9А каналізацію, водопровід та телефонну лінію.

2004 рік. Спорудження комплексу «Поділ-Плаза»: мінус

Гігантська будівля офісного комплексу «Поділ-Плаза» на вулиці Спаській співіснує в абсолютній дисгармонії до прилеглих будівель старого Києва. Стараннями турецької фірми «Джингіллі» 23 тисячі квадратних метрів зайняла махіна зі скла та бетону, яка візуально знищила монументальність церкви Миколи Набережного – шедевра українського бароко XVIII століття, створеного українським зодчим Іваном Григоровичем-Барським. Фахівці кажуть, що після цього будівництва процес замокання стін храму посилився, тріщини збільшилися, а унікальні розписи стін почали гинути.

2004 рік. Забудова Пейзажної алеї: мінус

Кажуть, що якраз на місці скандально відомого житлового комплексу, проти зведення якого виступають кияни, і стояв свого часу княжий палац часів Володимира. Наприкінці 1980-х тодішній мер Києва Валентин Згурський замислював Пейзажну алею як своєрідний кордон, що відділяв би галасливе місто від заповідних київських гір, з яких відкривається неперевершений вид на Поділ і його церкви.

Радянська влада підтримала ініціативу створення історико-архітектурного заповідника в межах так званого Верхнього міста. Проте пізніше на Пейзажній алеї з’явились гаражі, а у 2004-му Київрада дозволила забудовувати «малоцінну» територію, давши добро на землевідвід Міністерству закордонних справ. З тих пір триває історія з «будинком МЗС», а також зі зверненнями до ЮНЕСКО, виграними киянами справами у судах, пікетами та акціями протесту. Наразі у будівництві на Пейзажній алеї – пауза, але чим все завершиться – невідомо.

2005 рік. Відновлення Десятинної церкви: плюс, мінус

З приходом до влади Ющенка гуманітарні діячі з його команди активно взялися за відновлення знесеної у 1240 році ханом Батиєм Десятинної церкви. За браком місця ми не торкатимемося дискусії про те, чи варто імітувати сучасними матеріалами вщент зруйновані пам’ятки старовини. Вважатимемо таку ініціативу радше плюсом, при якому, однак, поставимо три мінуси:

1. Роботи зі зведення церкви не просуваються, тож замість архітектурної перлини третій рік поспіль маємо будівельний паркан.

2. Українська православна церква Московського патріархату встановила біля майбутнього храму своїх ідейних опонентів власну капличку – незграбну і недолугу споруду.

3. Київський патріархат не лишився у боргу, заявивши наприкінці 2007-го, що зводитиме на Пейзажній алеї (тобто поруч із Десятинною церквою) священицьку адміністрацію. Конфронтація на релігійному ґрунті (на додачу до ексцесів із забудовниками «Пейзажки») забезпечена.

2005 рік. Старт Мистецького Арсеналу: плюс, мінус

Ситуація з Мистецьким Арсеналом ідентична зі станом справ Десятинної церкви: ідея була хороша, але говорити по факту – ні про що. Хіба що про фінансові скандали, які в цифрах виглядають наступним чином: протягом 2005-2006 років на розбудову проекту було виділено більше 93 мільйонів гривень. Із них, як встановило Головне контрольно-ревізійне управління, 24 мільйони становлять загальну суму збитків від непрозорих фінансових та тендерних процедур.

Грошові зловживання попередніх виконавців проекту дали підстави прокуратурі Києва порушити кримінальну справу проти службових осіб «Дирекції реставраційно-відновлювальних робіт», а серед постраждалих опинилися бізнесмени Пінчук, Ахметов та Гайдук, які виступали меценатами Мистецького Арсеналу. Втім зараз проект укотре змінив кураторів, тож новини (з тим чи іншим знаком), слід думати, не змусять на себе довго чекати.

2005 рік. Небезпека для Театру оперети: мінус

Через будівництво поруч із театром нині законсервованого торговельно-розважального комплексу «Троїцький» будівля театру почала поступово руйнуватися.

2005 рік. Закриття Сінного ринку: мінус

Основна будівля Сінного ринку, зведена у 1958 році, не є пам’яткою архітектури, проте ми ставимо «мінус» ідеї ліквідувати ринок, принаймні з двох міркувань. Навіть якщо вважати аргументи на кшталт «Сінний ринок був візитівкою старого Києва» сентиментальністю, не можна не брати до уваги те величезне сміттєзвалище, яке ми маємо зараз замість альтернативної забудови. Зруйнований ринок виглядає наслідком невідомо ким здійсненого бомбардування, а проекти реконструкції його території й досі «виходять на фінішну пряму».

2005 рік. Зведення готелю «Рів’єра» на Подолі: мінус

«Постреволюційний» час у Києві був ознаменований ще й тим, що на території заповідника «Древній Київ» (вулиця Сагайдачного) почали зводити готель у «віденському стилі» – з підземним паркінгом під схилами Володимирської гірки. Під час риття котловану для паркінгу сусідні будинки зазнали руйнації, а колії фунікулера – просідання. Не дивлячись на всі протести громадськості, готель таки було побудовано, щоправда, апетити його власників, які розраховували на шестиповерховий готель, Олександр Омельченко дещо урізав. Він сам, нібито, проїжджаючи повз будмайданчик, звернув увагу на те, наскільки зіпсовано вигляд київських схилів. Вочевидь побачене вразило міського голову все ж не настільки, аби зовсім відмовитись від цього будівництва.

2006 рік. Запланована реконструкція Андріївського узвозу: поки що – знак запитання

Розмови про необхідність реконструювати Андріївський узвіз (востаннє влада робила це до 1500-річчя Києва, тобто у 1982-му) неабияк схвилювали міську громаду. Тим паче що як приклад «вдалої» реконструкції наводили теперішній стан та вигляд сусідніх із узвозом урочищ Гончари і Кожум’яки. В тому ж році почалися перші рейдерські атаки на об’єкти культури, розташовані на Андріївському узвозі (про них буде сказано окремо). Що ж стосується реконструкції вулиці, то серйозної шкоди узвозу поки ще не завдано, якщо не рахувати плачевний стан бруківки, подекуди залитої бетоном.

2006 рік. Проблеми музею в Пирогові: мінус

Мабуть, те, про що йтиметься, варто описати як «покласти око» на землі Музею народної архітектури і побуту. Значні території Пирогова давно спокушали бажаючих побудувати тут іще один розважальний центр – хай і не в центрі міста, зате на дуже мальовничій його околиці. Наступ на заповідник почався розбудовою мережі автозаправних станцій – додаткового джерела займань.

2007 рік. Руйнація київської фортеці: мінус

Власне, перші спроби забудувати фортецю сягають 13-річної давнини. У 1995 та 1998 роках перший заступник голови Верховної Ради (а згодом – Голова ВР) Олександр Ткаченко пропонував звести на території фортеці паркінг для нардепів. У 2002-му інші зацікавлені особи лобіювали питання щодо побудови фешенебельного готелю, проте й тоді музей відстояли.

Зате у 2007 році фортеця двічі зазнала непоправних втрат: 1 січня була знесена будівля військового телеграфу, а на травневі свята музейники не дорахувалися Васильківського укріплення. Історія з фортецею – одна з найбільш темних з огляду на небажання ані дирекції, ані правоохоронців говорити про те, кого підозрюють у подібному вандалізмі. Нині на території фортеці – затишшя; керівники музею говорять про можливість відновлення втрачених пам’яток.

2007 рік. Виселення об’єктів культури з центру міста: мінус

Через статтю в законі про держбюджет, яка дозволяє міській владі оголошувати конкурс на оренду будівель муніципальної власності, постраждалим виявилися ціла низка арт-галерей, видавництв, театрів тощо. Керівництво останніх виявилося неспроможним конкурувати з прошарком ділків, які поклали око на приміщення в центрі Києва і всіма можливими методами, включно із фізичним насильством, виживали звідти попередніх орендарів.

Подібна схема не є новою, бо застосовувалась вона і раніше, але саме у 2007-му сплеск рейдерських атак досяг апогею. Серед постраждалих були: Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, Центр сучасного мистецтва «Совіарт», галерея «Ательє Карась», галерея «Ра», Спілка композиторів, галерея «Мистецький курінь», театр «Актор», театр «Вільна сцена» та інші.

2007 рік. «Запуск у дію» готелю «Hyatt»: мінус

П’ятизірковий готель «Hyatt» – приклад руйнування архітектурної цілісності ансамблю Софійської площі. Як і майже завжди, протести щодо його побудови не схвилювали нікого, окрім тих, хто їх висловлював. Власниками готелю називають Віталія Гайдука та Сергія Таруту, тож зрозуміло, що першими гостями «Hyatt» стали члени Блоку Тимошенко, які святкували в ньому перемогу на виборах-2007, не надто, мабуть, переймаючись спотвореним виглядом площі.

2007 рік. Плачевний стан «Шоколадного будиночка»: мінус

Нині в центрі Києва гине вельми цікавий пам’ятник монументально-декоративного мистецтва – «Шоколадний будиночок» – особняк по вулиці Шовковичній, зведений на початку ХХ століття для купця Могилевцева за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Як свідчать реставратори, будиночок потребує термінової заміни дахового покриття, укріплення горища, усунення протікань, укріплення фундаменту, заміни дверей та вікон, фарбування фасаду та інших реставраційних робіт.

Упродовж останніх років. Проблеми Лаври: мінус

Києво-Печерська лавра з її бідами та втратами – настільки болісна та неосяжна тема, що вибрати кілька фактів з лаврського буття для одного газетного абзацу – майже неможливо. Остання за хронологією «пригода» пов’язана з руйнуванням невідомими воріт при в’їзді у Нижню Лавру (пам’ятка була побудована у 1850-1852 роках архітектором Павлом Спарро).

Це сталося в ніч з 7 на 8 листопада 2007 року. А місяць по тому адміністрація заповідника била на сполох у зв’язку з не санкціонованими нею будівельними роботами, які ченці Лаври називають «звичайною реставрацією». Загалом Нижня Лавра час від часу потрапляє в рядки новин із повідомленнями про черговий обвал печер абощо.

Дирекція заповідника наголошує також і на тому, що через бездумне господарювання ченців сталося наводнення ґрунтів, що зумовлює розвиток в них мікроорганізмів, які призводять до гниття мощів та утворення грибка. Національна комісія України у справах ЮНЕСКО вже висловила свій протест у зв’язку з ситуацією у Лаврі, а дослідник даної теми Максим Стріха – побоювання, що керівна верхівка Української Православної церкви Московського патріархату найближчим часом буде прагнути у будь-який спосіб закріпитися на території Верхньої Лаври, яка досі перебуває у державному віданні.

Упродовж останніх років. Закриття книгарень: мінус

Протягом останніх років столиця позбулася не одного десятка книгарень, а також книжкових видавництв. Якщо не брати до уваги об’єкти, чия доля нині перебуває під питанням (такі, як книгарня «Знання» або «Сяйво», про які «УМ» багато писала), серед остаточних втрат можна назвати наступні книгарні: «Дружба» (Хрещатик), «Мистецтво» (Хрещатик), «Зміна» (Хрещатик), «Планета» (Хрещатик), «Технічна книга №1» (вулиця Богдана Хмельницького), «Ноти» (вулиця Богдана Хмельницького), «Передплатні видання» (вулиця Богдана Хмельницького), «Медична книга» (площа Льва Толстого), «Книги» (майдан Незалежності), «Поезія» (вулиця Михайлівська), «Пропагандист» (бульвар Тараса Шевченка), «Сузір’я» (бульвар Тараса Шевченка), «Світогляд» (вулиця Велика Васильківська), «Спортивна книга» (вулиця Велика Васильківська), «Дніпро» (вулиця Володимирська), «Сучасник» (проспект Перемоги), «Книга поштою» (вулиця Пирогова), «Книжковий світ» (вулиця Дмитрівська), «Методична книга» (вулиця Ярославська) та інші.

POST SCRIPTUM

Як бачимо, в оцінках «УМ» «мінуси» домінують над «плюсами». Що ж, у Києва дві біди: пролонгована у часі доба «дикого капіталізму», коли столичним світом правлять ділки, що можуть купити будь-яке потрібне їм рішення міських чиновників – від оголошення конкурсу на оренду приміщення до незаконного землевідводу, та тотальне (майже) неуцтво. В контексті цього згадується піврічної давнини повідомлення від УНІАН, яке, в свою чергу, надійшло до агентства від прес-служби Київради. «Столична влада, – говорилось у ньому, – розглядає можливість відновлення реставраційних робіт у «Будинку з химерами», відомого також як «Шоколадний будиночок», що на розі вулиць Шовковичної та Пилипа Орлика в Печерському районі».

Бог із нею, з Київрадою, там, як казав якось у коментарях «УМ» радник Черновецького Казбек Бектурсунов, «глупые девушки работают», але як же шановане агентство УНІАН примудрилось слово в слово повторити подібну нісенітницю? Адже «Будинок із химерами» – не те саме, що «Шоколадний будиночок», та й розташований він на Банковій, якраз навпроти секретаріату Президента. У кожного – своя окрема історія і доля; «Шоколадний будиночок», наприклад, описала в оповіданні «Дати» Євгенія Кононенко. Письменниця називає його «особняком у Липках», герої її твору беруть там шлюб (до 1982 року в будиночку був розташований Палац урочистих подій), проте хто про це знає та пам’ятає сьогодні? Тож будемо вчитися і відкривати для себе Київ наново. Якщо тільки залишиться що відкривати…

ДО РЕЧІ

Як зазначає Максим Стріха, з недогляду радянських бюрократів дві київські пам’ятки – Софія Київська та Києво-Печерська лавра – у 1990 році були включені у списки ЮНЕСКО під одним номером. Тобто виключення з престижного переліку світової спадщини однієї з них автоматично тягне виключення й іншої. Небезпека такої перспективи посилюється тим, що віднедавна ЮНЕСКО зробила свої вимоги жорсткішими. Окрім незмивної ганьби, для Києва це означатиме ще й зменшення туристів та інвестицій.

Джерело: “Україна молода”