2011 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Малакова, Тетяна Осташко, Михайло Рибаков

535.2. Театр «Соловцов» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), кін. 19 – 20 ст. (архіт., іст.).

Пл. І. Франка, 3. У південний частині площі, розташований окремо. Є головною архітектурною домінантою площі, забудованої майже одночасно з театром.

Споруджено 1898 спеціально для театру «Соловцов» з ініціативи домобудівного товариства на місці ставка на території колишньої садиби проф. Ф. Мерінга. Автори проекту – архітектори Г. Шлейфер та Е. Брадтман. Під час Великої Вітчизняної війни зазнав значних руйнувань, 1946 відремонтований.

У 1959 – 60 за проектом інституту «Київпроект» (архітектори В. Колчинський та Я. Аксперт) будинок реконструйовано з надбудовою третього поверху глядачевої та п’ятого – службової частин театру, зі зміною фасадів та втратою більшої частини декору. Інтер’єри також зазнали великих втрат: первісне оздоблення частково збереглося лише в центральному фойє бельетажу, решта приміщень глядачевої частини була позбавлена декору. Дві первісні сходові клітки розібрано, а зроблені в інших місцях не оздоблено. Під час реконструкції замінено ферми перекриття над глядачевою залою, причому висота її була зменшена, плафон і люстра не відновлені, повторено тільки металевий решітчастий короб для розміщення освітлювальної арматури. Каріатиди, які підтримували падугу над сценою, замінено на атлантів, на поверхні падуги не відновлено живописні емблеми музики та драми.

2000 за проектом інституту «Укрпроектреставрація» (арх. І. Іваненко) відреставровано глядачеву залу, де розкрито зафарбовані первісні живописні розетки із зображенням квітів, відновлено зіпсовані ліплення й позолоту, звільнено центральну ложу бельетажу, частково реставровано вітальні бельетажу.

Розроблено проект повного відновлення декору віталень і в фойє глядачевої частини (арх. І. Малакова), тимчасово зайнятих адміністративними приміщеннями.

Три-, п’ятиповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний, з невеличкими ризалітами на бічних фасадах, заглиблений тильною, сценічною частиною в схил гори з боку вул. Банкової. Через насиченість крутосхилу джерелами, які живили озеро, що існувало на місці теперішнього скверу посеред площі, виконано внутрішні та зовнішні дренажі. Перекриття по металевих балках і фермах.

Композиція чолового фасаду симетрично-осьова, з виділеною розвинутою центральною частиною, яку вінчає трикутний фронтон з розкріповкою. Перший поверх рустований, над вхідним тамбуром – великий балкон. Зі сходу – вхід у службові приміщення.

Первісно глядачева частина будинку мала два поверхи, сценічна – чотири.

Фасади було виконано в стилі неоренесанс з жовтої лицьової цегли, багато декоровано ліпленням і кованими деталями: ризаліти сходових кліток були прикрашені рядами класицистичних масок і завершені парапетами із зображенням лебедя з лірою; ліри присутні і в капітелях пілястр на фасадах. Невеликий тамбур центрального входу слугував балконом на рівні бельетажу та мав візерунчасте металеве огородження, подібне огородження оторочувало і схили даху: у 1920-х рр. ці елементи декору зникли, тоді ж добудовано двоповерхове складське приміщення з тильного фасаду. У рівні бельетажу середня з трьох віталень, що виходять на чоловий фасад, має вихід на балкон над тамбуром. Вітальні було пишно декоровано, на стінах висіли бра складної форми, в середній вітальні на падугах були живописні медальйони із зображеннями Зевса, Нептуна, Флори та Діани, плафон і кути падуг мали ліплене оздоблення.

Глядачева зала підковоподібної форми, на 1200 місць, має чотири рівня (партер з амфітеатром, бельетаж, перший та другий яруси), декорована в стилі рококо. Плафон зали первісно поділявся на три частини з живописними алегоріями музики, поезії й танцю, в центрі висіла велика люстра.

В єдиному стилі було витримано меблі, завісу, ламбрекени лож тощо.

Вестибюльна частина і круговий кулуар дещо завужені.

Споруда – характерний для кін. 19 ст. зразок театрального будинку з добре вирішеним фасадом.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1712 – 1740.