2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Церква Спаса на Берестові

Церква Преображення Господнього, широко відома під назвою “Спас на Берестові”, збудована, як вважають дослідники, у 1-й чверті XII ст. за князювання Володимира Мономаха. Вона служила усипальнею роду Мономаховичів. Родинне село київських князів Берестове знаходилось на північ від Печерського монастиря. За князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого тут існував заміський палац. Під 1072 р. у літописі згадується Спасо-Преображенський монастир на Берестові. 1157 р. у мурованій монастирській церкві поховано князя Юрія Долгорукого.

Протягом віків храм зазнавав значних руйнувань та перебудов. Внаслідок зсуву грунту свого часу було знищено східну та центральну частини храму; збереглася лише західна частина – нартекс. Нових пошкоджень будівля зазнала 1482 р. під час розгрому Києва ханом Менглі-Гіреєм.

У 1642-1643 рр. коштом митрополита Київського та Галицького Петра Могили церква Спаса відбудована у стилі бароко. До нартексу храму XII ст. зі сходу прибудовано гранчастий вівтар, а з заходу – дерев’яний бабинець, який у 1713-1714 рр. замінено мурованим. План церкви став хрещатим. У цей час вона була трибаневою – над серединою давньоруського нартекса на дуже низькому підбаннику підносилась центральна баня, а над вівтарем та бабинцем безпосередньо з даху, без підбанників виростали присадкуваті бані з декоративними ліхтариками. Наприкінці XVIII ст. ідентичні бані без підбанників споруджено над північною та південною частинами нартекса, внаслідок чого храм став п’ятибаневим.

У 1813-1814 рр. до західного фасаду бабинця церкви за проектом архітектора А.Меленського прибудовано прямокутну в плані класицистичну дзвіницю.

Її завершує ротонда, тендітні колонки якої увінчані невисокою сферичною банею та шпилем з хрестом.

Дослідженнями фундаментів храму в 1913-1914 рр. (архітектор – П.Покришкін) та в наступних десятиліттях (І.Моргілевський, В.Богусевич, Ю.Асєєв, В.Харламов) виявлено розпланувальну та об’ємну структуру споруди XII ст. Це був тринавовий, триапсидний, чоіиристовпний, одно- або трибаневий храм з нартексом, що виступав на південному та північному фасадах невеликими ризалітами. У південному компартименті нартекса, циліндричному всередині, розташовувалися кручені сходи на хори, у північному – хрестильна Храм мав три входи – південний, північний та західний, біля яких було влаштовано невеликі прямокутні притвори.

Про первісний вигляд фасадів церкви дає уявлення південний причілок нартекса, з якого під час досліджень знято пізніші шари тиньку, а мурування стін залишено відкритим. Особливістю його є заглиблені ряди плінфи, які створюють ілюзію надзвичайно товстих шарів розчину, перспективні ніші з півциркульними перемичками та викладені з плінфи хрести.

Інтер’єр храму в XII ст. прикрашали фрески, фрагменти яких виявлені під час досліджень 1970 р.

Велику художню цінність має стінне малювання, виконане 1644 р. на замовлення П.Могили грецькими та київськими майстрами. Трактуванню сюжетів та образів притаманний реалізм, про що свідчить портрет Петра Могили.

О.М.Годованюк

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 44.