2011 р. Звід пам’яток Києва
Олексій Овчаренко, Олександр Тищенко
489.2.7. Галерея з входом в Антонієві (Ближні) печери та келіями, 18 – 19 ст. (архіт., мист.).
Корпус № 41. Прибудова до північно-східного наріжжя церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього (корпус № 36), вкомпонована у ділянку крутого схилу нижче садової тераси. Активно формує західний фронт забудови подвір’я Ближніх печер. Є архітектурно впорядкованим входом (одним з трьох) в Антонієві (Ближні) печери.
Перший поверх споруди у вигляді відкритої галереї з входом у печери зведено, ймовірно, в 1740-х рр. за проектом арх. Й.-Г. Шеделя. Другий – цегляний – для чернечих келій (замість тимчасового дерев’яного) запропонував арх. А. Меленський 1816, після схвалення у Санкт-Петербурзі його побудовано 1823. В 1793 на схилі вздовж східного торця влаштовано кам’яні сходи, що вели з подвір’я до саду на розташованій вище терасі. У серед. 19 ст. нижній поверх тиньковано, верхній – засклено.
В кін. 19 ст. споруду перебудовано, ймовірно, за проектом арх. В. Ніколаєва. В 1970 – 75 за проектом архітекторів Г. Данилової та В. Новгородова проведено історико-архітектурні дослідження і реставраційні роботи, виконані Українським спеціалізованим науковореставраційним виробничим управлінням Держбуду УРСР. Ремонтно-реставраційні роботи за проектом інституту «Укрпроектреставрація» здійснено 1992, останній ремонт – у 1997 – 98.
Будівля одноповерхова з півночі (з боку саду), двоповерхова з півдня (з боку подвір’я), цегляна, на стрічковому бутовому підмурку, тинькована, пофарбована, у плані прямокутна. Дерев’яна крокв’яна конструкція напівшпилястого даху вкрита бляхою. Перекриття пласкі. На другому поверсі східного торця влаштовано дерев’яну веранду (раніше мала вихід у сад). Внутрішнє планування дворядне, з вбудованим у товщу схилу склепінчастим поздовжнім коридором першого поверху, пов’язаним зі сходами до печер (вхід у коридор – у західному торці будівлі). Одномаршові міжповерхові сходи дещо зміщено відносно центральної поперечної осі.
В архітектурі головного південного фасаду домінують форми бароко, присутні й риси класицизму. Перший поверх має вигляд шестипрогінної аркадної галереї (тепер засклена), лучкові перемички якої спираються на характерні для робіт Й.-Г. Шеделя присадкуваті колони доричного ордера. Архівольти ретельно профільовано й акцентовано замковими каменями. Другий поверх з майже квадратними вікнами оздоблено у простінках безордерними пілястрами. Горизонтальні членування визначають міжповерховий і підвіконний гурти та розкріпований вінцевий карниз задрібненого витонченого профілю. Західне прясло фасаду, яке складає дерев’яна веранда, нетиньковане, з прямокутним вікном, обрамленим різьбленими лиштвами. Значно простіше оформлено торцеві і тильний фасади з прямокутними прорізами вікон.
У лаконічному вирішенні інтер’єрів винятком є оздоблення зального за характером приміщення вхідної галереї.
Його велика поздовжня внутрішня стіна розділена на два масштабні за розмірами живописні панно з сюжетами на тему «Страшного суду» й «Митарств Феодори» у позолочених рамах.
Стилістично стінопис можна віднести до 1-ї пол. 19 ст., оскільки він ретельно наслідує стилістику синодального академічного живопису. Не маючи значних художніх якостей, цей живопис, однак, відіграє важливу дидактичну й психологічну роль. Розпис, не позбавлений своєрідної експресії у трактуванні теми гріховності людини та її духовного спасіння, становить істотну історико-культурну цінність як органічний компонент образу споруди.
Найцікавішою з сюжетного погляду є одна з двох великих горизонтального формату композицій на північній стіні (в східній її частині) приміщення – «Митарства, або повітряні бісівські стражі». Все зображення має фризову будову і поділяється на чотири основні ряди-регістри і п’ятий – небесний світ.
Джерело сюжету «Житіє преп. Василія Нового» написане його учнем – ченцем Григорієм (10 ст.). У ньому оповідається про смерть св. Феодори – жінки, в якої проживав преп. Василій у Константинополі і яка служила йому.
Далі йде розповідь про миропомазання Феодори та мандрівку її душі у супроводженні ангелів крізь 20 бісівських небесних страж і досягнення нею Божого престолу. Зображення передбачає буквальне й візуально-образне «читання» регістрів композиції. В кутах, вгорі і по центру розташовані ключові сцени смерті, пекла, Небесного града тощо. Оповідь починається з лівого нижнього кута, в якому представлена на тлі умовного інтер’єра смерть св. Феодори. Біля її ложа стоять два ангели та моторошний кістяк з косою. Далі душа св. Феодори у вигляді дівчинки років десяти приймає миро від преп. Василія та разом із ангелами послідовно постає перед бісами, які звинувачують її та шукають провини у гріхах – лихослів’ї та сміхотворстві, брехні і клятві, осудженні й наклепі, обжерливості та пияцтві, лінощах, татьбі (тобто розбою), скупості, хабарництві, неправді, заздрощах, гордощах, гніві, злопам’ятності, убивстві, чародійстві, блуді, перелюбстві, содомському митарстві, єресях і розколів, митарстві немилосердя.
У кожному епізоді білильно-безтілесні ангели й душа померлої протистоять чорно-зеленим з червоними очима бісам з атрибутами деяких гріхів. Біси намальовано за західною, поверхово трактованою іконографією, відомою як з привізної гравюри, так і з власних видань, зокрема, гравюр Іллі та Л. Тарасевича до «Києво-Печерського патерика» (1661, 1702) та їх численних пізніших передруків. Біси постають як потворні й настирливі створіння, подекуди кумедні і водночас небезпечні.
Пройшовши крізь чати, душа опиняється перед небесною брамою, зображеною в центрі верхнього регістра у вигляді подвійної півциркульної арки.
Праворуч представлена сцена поклоніння душі Богу у сонмі ангелів та вирішення її наступної долі, перебування в пеклі (палаюче каміння з демонами праворуч внизу) чи у Небесній обителі – образі ідеального міста-оазису в чотирикутнику стін з ледь наміченими будівлями. Живопис, досить маловиразний в окремих фрагментах, особливо у зображенні Небесного світу, і більш напружений в епізодах з бісами, вражає за рахунок значних розмірів (бл. 3,5 × 2,0 м) та загального сіро-свинцевого тла композиції, що створює необхідний контраст для постатей персонажів і горнього світу. Поряд з «Митарствами Феодори» розміщено багатофігурну та насичену кольоровими контрастами композицію «Страшний суд». Вона маловиразна через слабке пластичне виконання. Вгорі по центру представлений Христос серед святих і ангелів. Праворуч від нього – спасенні і праведники з Адамом і Євою попереду. Ліворуч від Христа зображено засуджених у пекельному вогні. Між обома групами – найвиразніша частина композиції – чорне провалля із золотим хрестом та написом «Волаючі у пітьмі».
На стелі міститься зображення Бога Отця, що є найбільш академічно вивіреним та гармонійним за колористичним рішенням, основу якого задає смарагдово-зелений хітон Саваофа. Переконливими і виразними є його лик, модельований легко і прозоро в обрамленні сивого волосся, глибокий погляд великих темних очей, жест розведених рук, що творять Всесвіт. Поруч з Богом Отцем зображено Богоматір Покрову серед херувимів. Манера виконання подібна до Бога Отця, фарби нанесено прозорими лесуваннями. На торцевих простінках галереї композиції – «Лазар Убогий перед праотцем Авраамом» (східна стіна) та «Видіння преп. Григорія Мніха» (західна стіна з входом до печер). Кожну композицію утворюють три постаті, зображені майже на одній лінії. В першій з них Лазар у присутності ангела стоїть на колінах перед Авраамом, у другій – преп. Василій і св. Феодора предстоять Христу.
Сюжетним малюванням вкриті також пласка стеля та верхня частина торцевих стін. Виважено та вдало застосовано такі засоби, як позолота, альфрейний живопис, штучний і натуральний мармур (останнім викладено підлоги) та ін.
Споруда є невід’ємним елементом в історичній забудові подвір’я Ближніх печер.
Використовується монастирем за первісним призначенням.
Література:
Архів ДержНДІТІАМ, фототека, інв. № 35217, 35238; НКПІКЗ, фонди 3, 50, 51, 59, 63, 64; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 949, 1377; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1847; Тімм В. Ф. Вхід у Ближні печери. 1859: Кольорова літографія // Крізь віки: Київ в образотворчому мистецтві. ХІІІ – ХХ ст. / Авт.-упоряд.: Ю. В. Белічко, В. П. Підгора. – К., 1982.
}1334 – 1336.