2011 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Трегубова

489.2. Ближні печери, 11 – 20 ст. (археол., архіт., іст., мист.).

Під верхньою територією Лаври, на південно-східному виступі пагорба, відокремленого від території Дальніх печер глибокою долиною. До головного подвір’я на терасі ведуть дерев’яна галерея, що починається біля нижньої (Печерної, або південної) брами верхньої території Лаври, та узвіз, який відгалужується від дороги на Дальні печери та йде повз огорожі саду. Входи у печери містяться в об’ємах церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього біля підніжжя південного схилу пагорба.

Виникнення території пов’язане з печерою, викопаною 1062 Антонієм Печерським, в якій він усамітнився від чернечої братії первісного (старого) монастиря на Дальніх печерах. З ім’ям засновника і близькістю до верхньої території Лаври пов’язана й назва – Антонієві, або Ближні печери. Про раніші наземні споруди не відомо.

В 16 ст. печери вже були широковідомими й незмінно згадуються іноземними мандрівниками. За свідченням М. Груневега (1584) та Е. Лясоти (1594), вхід до печер було обладнано на зразок входу до копальні. Вперше Антонієві печери зображено на титулі книги «Бесіди Іоанна Златоуста» (1623), де показано кілька дерев’яних споруд: вхід до печер у формі призматичної каплиці, увінчаної наметовою дзвіницею із зовнішніми сходами, та окрему браму на подвір’ї. На плані Ближніх печер у «Тератургімі» Афанасія (Кальнофойського) (1638), окрім підземного лабіринту, зображено розгороджену дерев’яними парканами наземну територію з садами й городами, вхід до печер у вигляді одноповерхової дерев’яної будівлі з банькою і шпилем, дві одноповерхові дерев’яні келії – «отця печерного» (на місці сучасного корпусу № 46) і «нижню» – на схилі з боку Дніпра.

У 1640-х рр. за архімандрита Петра (Могили) перед входом до печер зведено дерев’яну церкву. За малюнком голландського художника А. ван Вестерфельда 1651 і гравюрою майстра Іллі до «Києво-Печерського патерика» 1661 вона мала вигляд українського тридільного, двоверхого храму з опасанням в центральній частині, до західного притвору якого прилягала ярусна дзвіниця, від якої в напрямку брами верхньої території Лаври здіймалася перехідна галерея, що закінчувалася посередині схилу чотиригранною наметовою баштою (ймовірно, стояла на місці існуючої дзвіниці).

На схід від церкви нарисовано прилеглу до південного схилу одноповерхову споруду (на місці корпусу № 41) та ускладненої форми будинок під високим заломним дахом на краю гори (на місці сучасного корпусу № 42).

Зіставивши обидва зображення, бачимо, що до 1661 подвір’я біля церкви перетворено на укріплену зрубами прямокутну в плані терасу, розміри якої відповідають сучасним. Територію оточувала дерев’яна огорожа, з південного заходу – видовжена одноповерхова будівля (можливо, галерея), що закінчувалась арковою брамою. Мабуть, звідси починалася перехідна галерея до Дальніх печер, яку вперше зафіксовано на плані Києва 1695 полковника І. Ушакова.

Розташування дерев’яних споруд зумовило наступну композицію забудови, яка поступово ставала мурованою. На зламі 17 – 18 ст. коштом полтавського полковника П. Герцика на старому місці зведено триверху церкву Здвиження Чесного Хреста Господнього в стилі українського бароко (на плані 1695 показано як муровану). Особливістю архітектурних об’єктів 18 – поч. 19 ст. було застосування ордера. У формах пізнього бароко побудовано: в 1749 – 51 – одноповерхову колонну аркадугалерею зі входом до печер (корпус № 41, ймовірно, за проектом арх. Й.-Г. Шеделя, другий поверх – арх. А. Меленський; поч. 19 ст.), у 1759 – 63 – двоярусну дзвіницю у складі галереї до Ближніх печер (корпус № 38, будівничий С. Ковнір). У 1790 – 96 на врізаному в схил цегляному цокольному поверсі зведено дерев’яний будинок настоятеля Ближніх печер у стилі класицизм (корпус № 42, арх. О. Яновський, перебудова 1855).

У 2-й пол. 18 ст. під наглядом військових інженерів Д. де Боскета та І. Тучкова споруджено могутній підпірний мур дворової тераси (корпус № 77), по краю якої встановлено башти-ротонди – ризницю (корпус № 74) і вхід у галерею до Дальніх печер (корпус № 72), з’єднані огорожею з круглих стовпів і дерев’яних грат (тепер замінено металевими).

Подібну башту на поч. 19 ст. збудовано перед в’їздом на площу-подвір’я (корпус № 97). На протилежному боці в’їзду в кін. 18 – серед. 19 ст. зведено двоповерховий будинок келії над льохом (корпус № 44, архітектори А. Меленський, П. Спарро). Під час підготовки Наполеоном воєнної кампанії в Росії 1812 для підвищення обороноздатності Києво-Печерської фортеці створено «затильне укріплення» з валів кремальєрного абрису, частина якого проходила над ближньопечерним лабіринтом і по трасі галереї до Дальніх печер. Поява валів негативно позначилася на стані підземного комплексу.

Після закінчення війни [якої?] їх зрили, Київська інженерна команда відновила дерев’яні перехідні галереї на цегляних підпорах. 1829 оформлено у стилі класицизм верхній вхід у галерею до Ближніх печер (корпус № 37, арх. А. Меленський). Горжі старої Києво-Печерської фортеці (цитаделі) зімкнено лише у 1844 – 45 під час спорудження оборонного муру навколо нижньої території Лаври (корпус № 93).

У 2-й чв. 19 ст. завершено формування забудови головного подвір’я, або ближньопечерної площі. 1839 до західного фасаду церкви прилучено одноповерхову трапезну, зведену одночасно із суміжним двоповерховим, Г-подібним у плані будинком келій з двома ампірними фасадними портиками і проходом до галереї (корпус № 48, інж. І. Дзичканець). Наріжжя цього будинку та протилежний йому об’єм одноповерхових келій 1840-х рр. з’єднано масивною огорожею з проїжджою брамою, біля якої у 2-й пол. 19 ст. з’явилися келії та сторожка (корпуси № 46, 46-а, 46-б). Яскравий пластичний акцент у забудову площі внесла каплиця над похованням генерал-губернатора О. Безака та його дружини, споруджена в 1870-х рр. у формах еклектики (корпус № 78, арх. М. Іконников).

Для кін. 19 – поч. 20 ст. характерні двоповерхові споруди господарського і житлового призначення в стриманих формах історизму чи цегляного стилю.

Це – крамниця іконна та книжкова 1870 – 90-х рр. праворуч від входу у галерею до Ближніх печер (корпус № 39, інж. О. Середа), великий будинок келій 1890 – 91 праворуч від в’їзду на площу (корпус № 45, інж. О. Середа), келії 1898 – 09 біля будинку настоятеля Ближніх печер (корпус № 43, арх. В. Ніколаєв). Над колодязем преп. Антонія Печерського 1913 влаштовано металевий ківорій (корпус № 75, арх. В. Ніколаєв; 2002 відбудовано як каплицю). 1904 територію монастирського саду обнесено огорожею з цегляними стовпчиками (корпус № 44-а), 1908 в оборонному мурі 1840-х рр. неподалік від Печерної, або південної брами верхньої території Лаври розташовано північну браму (корпус № 93-а). Найпоказовішою будівлею тієї доби є каплиця над артезіанським колодязем, зведена 1914 в межах напівбашти оборонного муру понизу долини (корпус № 47, арх. Є. Єрмаков).

З визнанням 1926 території Києво-Печерської лаври з усіма спорудами Історико-культурним державним заповідником «Всеукраїнське музейне містечко» діяльність монастиря на Ближніх печерах припинено (1929), печерний лабіринт відкрито для досліджень і екскурсій. Відроджений 1941 – 42 монастир проіснував до 1961. Після його закриття здійснено значний обсяг ремонтно-реставраційних робіт. 1990 весь комплекс повернено Українській православній церкві, проведено капітальні відновлювальні роботи.

Розташування Києво-Печерської лаври на крутосхилі зумовило неповторну композицію архітектурного ансамблю, яка відзначається ярусністю. Будівлі на верхній та нижній позначках (вхід у галерею до Ближніх печер, крамниця іконна і книжкова, північна брама та каплиця преп. Антонія Печерського і оборонний мур з каплицею у напівбашті над артезіанською свердловиною) не відіграють помітної ролі в ансамблі. Провідні споруди зосереджено на середньому ярусі, де на підпірному мурі зі сходами до колодязя облаштовано головну площу. Прилегла до південного схилу однобічна забудова площі продиктована розташуванням її в пагорбі печерного лабіринту, пов’язаного трьома виходами з наземними спорудами: церквою Здвиження Чесного Хреста Господнього, суміжними будинками трапезної (з заходу), галереєю з входом до Ближніх печер і келіями (зі сходу).

Фронт забудови подовжує будинок келій з транзитним коридором у бічному крилі, спрямованим до перехідної галереї. Вище по схилу над галереєю підноситься прохідна дзвіниця, яка разом із церквою є головною архітектурною домінантою ансамблю. Окремо на східному схилі розміщено будинок настоятеля Ближніх печер і келії. Із заходу площу замикає брама, перед якою на різних рівнях містяться два великі будинки келій обабіч дороги, ротонда й сторожка. Вид на ансамбль з території Дальніх печер збагачує ошатна огорожа на краю підпірного муру, що з’єднує будинок намісника, наріжну башту-ротонду і ротонду входу в галереї до Дальніх печер, прилеглу до одноповерхових келій.

Особливої краси архітектурному ансамблеві надають зелені насадження, що оточують його, зокрема, монастирський сад над печерами.

Окрім архітектурних пам’яток різних стилістичних напрямів на терені Ближніх печер, що використовувався як некрополь, збереглися численні поховання значних особистостей минулого.

Найдавніші з них, датовані 11 – 13 ст., розташовані у печерному лабіринті. У церкві Здвиження Чесного Хреста Господнього поховані фундатор храму – полтавський полковник П. Герцик (див. ст. 489.2.31.3), митрополити Київські і Галицькі та священноархімандрити Києво-Печерської лаври: Арсеній (Москвін; див. ст. 489.2.31.2), Іоанникій (Руднєв; див. ст. 489.2.31.4), Феогност (Лебедєв; див. ст. 489.2.31.5), Філофей (Успенський; див. ст. 489.2.31.6), Флавіан (Городецький; див. ст. 489.2.31.7).

На площі поблизу церкви розташовані поховання, частина надгробків з яких має архітектурну та мистецьку цінність. Це – склеп І. Васильчикова та К. Васильчикової (див. ст. 489.2.29), пам’ятник на могилі С. Кудашева і К. Кудашевої (див. ст. 489.2.25), каплиця над склепом О. Безака і Л. Безак (див. ст. 489.2.22).

Територія Ближніх печер – комплексна пам’ятка археології, архітектури, історії та мистецтва, архітектурний ансамбль якої є одним із найдовершених в історії містобудування України в сенсі майстерного використання складного рельєфу місцевості.

Література:

Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине ХVII века. – К., 1982; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1826; Кілессо С. К. Києво-Печерська лавра. – К., 2003; Патерик Києво-Печерський / За ред. написаною 1462 року по Різдву Христовому печерським ченцем Касіяном; Упоряд., адапт. укр. мовою І. Жиленко. – К., 1998; Петренко М. З. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник. – К., 1979; Сіткарьова О. В. Архітектура Києво-Печерської лаври кінця ХVІІІ – ХХ століття. – К., 2001.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1330 – 1332.