Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова, Олександр Тищенко

489.2.14. Келії (схимницький корпус) 1840, в яких проживали Валерій (Устименко), Нестор (Тугай) (архіт., іст.).

Корпус № 46. Праворуч від в’їзної брами подвір’я Ближніх печер. Західним торцем укомпоновані в огороджувальний мур, південним торцем меншого крила прибудовані до вхідної ротонди галереї від Ближніх до Дальніх печер (корпус № 74-а).

Споруджено на місці попередньої дерев’яної будівлі. Відомі під назвою схимницького корпусу. 1948 пошкоджені зсувом землі. 1950 відремонтовані (керівник – арх. М. Говденко). Капітальні ремонтні роботи проведено 1982 – 83, 1993 (з частковим переплануванням приміщень).

Будинок одноповерховий, цегляний, тинькований, побілений, у плані Г-подібний. Вальмовий дах – по дерев’яних кроквах, покриття бляшане. Прямокутний у плані основний об’єм поділено на три частини: середню, переплановану за дворядною схемою, та бічні тамбури з входами на північному фасаді. Ще один вхід міститься на тильному фасаді.

Оздоблений у стилі класицизм. Центри всіх чотирьох фасадів виділено слабо винесеними ризалітами, завершеними трикутними фронтонами. Головний (північний) фасад членують вісім прямокутних віконних і дверних прорізів, торцеві фасади – бленди. Спокійну ритмічну систему членувань доповнює широкий профільований карниз.

Пам’ятка – важлива частина архітектурного ансамблю Ближніх печер.

1947 – 53 у будинку проживав і помер Валерій [світське ім’я – Устименко Василь Овксентійович; 1869 (за іншими даними – 1866) – 1953] – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври з 7 грудня 1942 до 20 лютого 1947.

Послушник монастиря з вересня 1891.

З 21 березня 1896 до 1 лютого 1922 – крилошанин, підуставник, уставник.

Чернечий постриг прийняв 1 листопада 1900. З 7 червня 1915 – ієродиякон.

З 15 лютого 1916 до вересня 1918 – уставник церкви Успіння Пресвятої Богородиці подвір’я Києво-Печерської лаври в Петрограді, до якої передав 19 особисто переписаних нотних зошитів з богослужбовими піснеспівами Лаври.

З 1 вересня 1919 – ієромонах, поєднував криласний послух з черговим богослужінням, з 21 лютого 1922 – духівник прочан собору Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври.

З травня 1924 – ігумен, з 16 серпня 1928 – архімандрит. 1925 – 33 – священик церкви св. Ольги на Печерську в Києві (не збереглася). У цей період проживав на вул. Рибальській, 23, квартира № 1. З 7 квітня до 29 травня 1933 у складі великої групи лаврських ченців ув’язнений, за браком доказів звільнений. 1934 – 36 – на сільгоспроботах, 1936 – 41 працював сторожем.

Восени 1941 повернувся в монастир, обраний його намісником, затверджений на посаді 7 грудня 1942. Очолював монастир у найскладніший період, коли окупаційна влада двічі намагалася його закрити. До 1947 проживав у корпусі № 42. Похований на Звіринецькому цвинтарі в Києві.

З 1953 до лютого 1961 тут мешкав Нестор (світське ім’я – Тугай Микита Арсенійович; 1899 – 1969) – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври в 1953 – 61. З квітня 1910 на послуху в Лаврі, співав на криласі, близько чотирьох років був канонархом, з серпня 1914 до серпня 1915 – учень наладчика в друкарні, з кін. серпня 1915 до 1917 – в армії.

У грудні 1917 прийнятий в Лавру послушником. 1920 закінчив пастирські курси при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві. До 1923 – півчий Лаври, згодом – регент хору лаврського подвір’я в Петрограді.

У серпні 1924 прийняв постриг у чернецтво, висвячений на ієродиякона.

Разом з іншими ченцями подвір’я 16 лютого 1933 заарештований, засуджений на десять років поселення.

1933 – 39 працював у геологічній партії в Комі АРСР (тепер РФ), 1939 – 41 бухгалтер в одному з сіл Орловської обл. У серпні 1941 – вересні 1945 – служив в авіасанітарному полку діючої армії. З грудня 1945 – в Лаврі, виконував послух уставника. З грудня 1946 – ієромонах, призначений благочинним монастиря, 1950 – 52 – уставник і регент. У 1949 – 53 навчався в Київській духовній семінарії, після закінчення якої висвячений на архімандрита. У серпні 1953 – лютому 1961 – намісник Лаври. З грудня 1953 – єпископ Уманський, вікарій Київської єпархії. Після закриття Києво-Печерського монастиря призначений єпископом Харківським і Богодухівським. З 1964 – єпископ Чернігівський і Ніжинський, керуючий Сумською єпархією. Помер у Києві, похований на Звіринецькому цвинтарі.

1990 корпус передано в користування монастирю.

Література:

ДАКО, ф. 4828, оп. 1, спр. 1, 2; НКПІКЗ, фонди, КПЛ – А-1217, 1361, 1401; Н-3061; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 посл. – 1, спр. 288; оп. 1 посл. – У, спр. 39; оп. 2 заг., спр. 575.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1339 – 1340.