Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Людмила Рилкова

489.2.17. Мур підпірний Д. де Боскета, серед. 18 ст. (архіт.).

Корпуси № 77, 77-а, 77-б. На схилі пагорба, з півдня і сходу обмежує терасу комплексу Ближніх печер.

Найдавніші зображення дерев’яних укріплень схилів ближньопечерного пагорба збереглися на плані монастиря Афанасія (Кальнофойського), опублікованому 1638 у «Тератургімі», на панорамному зображенні Лаври 1651 худ. А. ван Вестерфельда, на планах 1674 архімандрита Лаври Інокентія (Гізеля), 1695 – полковника І. Ушакова. За даними києвознавця М. Закревського, 1685 на замовлення монастиря проведено роботи з укріплення схилів пагорба, під керівництвом військового інженера генерал-майора П. Гордона влаштовано дренажну систему для відведення джерельної води.

У 1-й пол. 18 ст. схил гори Ближніх печер мав дубове укріплення, про аварійний стан якого сповіщав Святійшому Синоду 1749 настоятель Києво-Печерської лаври. Питання про необхідність спорудження масивного підпірного муру на Ближніх печерах постало у зв’язку з інтенсивними зсувами придніпровських пагорбів, що загрожувало руйнуванням лабіринтів Ближніх печер зі святими мощами, а також усьому архітектурному комплексу на цій території. Воно обговорювалося лаврським духівництвом у 1730-х – на поч. 1740-х рр.

Після приїзду в Київ 1744 російської імператриці Єлизавети, яка особисто впевнилася в необхідності негайного ремонту печер й укріплення «печерних» гір, проектування укріплення було доручено інж.-полковнику Київського гарнізону Д. де Боскету. У вересні 1749 проект було складено, узгоджено з керівництвом Лаври і надіслано до Санкт-Петербурга для затвердження.

Наступного року з царської казни виділено кошти на будівництво, на цегляних заводах монастиря розпочалося заготовлення цегли, вапна, піску та інших будівельних матеріалів. Згідно з проектом, планувалося зведення цегляної стіни з контрфорсами, забутування камінням простору між поверхнею схилу пагорба та верхом підпір ного муру, що дало б можливість зводити цегляні й дерев’яні будови по всьому укріпленню, влаштовувати цегляні стоки під фундаментом для стікання джерельної та дощової води. Мур будували солдати Київського гарнізону, кріпосні селяни Києво-Печерської лаври, а також вільнонаймані робітники. Розпочате Д. де Боскетом зведення контрфорсної стіни Ближніх печер затягнулося й було завершено, ймовірно, іншим архітектором. Про первісний вигляд підпірного муру дають уявлення плани і панорамне зображення споруд монастиря 1785.

Мур мав сучасну конфігурацію [?] і завершувався встановленими по краю двоярусними, в плані прямокутними вежками з балюстрадою між ними. Вірогідно, після завершення всіх будівельних робіт, у кін. 1780-х – на поч. 1790-х рр. було упорядковано територію комплексу Ближніх печер. За свідченням митрополита Київського і Галицького Самуїла (Миславського), 1793 зверху по краю муру зроблено решітку з цегляними стовпчиками, належним чином пофарбовано.

На мурі було побудовано в різний час дві ротонди – східну (корпус № 74) й західну – вхід у галерею від Ближніх до Дальніх печер (корпус № 74-а). На поч. 19 ст., напередодні вторгнення у Росію військ французького імператора Наполеона, на території Ближніх печер було влаштовано глибокі рови, вали, вирубано дерева, встановлено гарматну батарею. Ці дії гарнізону Київської фортеці призвели до завалів, зсувів, пошкодження муру Д. де Боскета. 1816 територію впорядкували за кресленнями Київської інженерної команди. Ремонтні роботи проводились у 2-й пол. 1840-х та в кін. 1850-х рр. Під час ремонтів 1841 та 1890-х рр. глибокі тріщини й пошкодження в різних місцях муру закладено цеглою, зовнішню поверхню наново тиньковано. Під час останнього ремонту спеціально створена комісія на чолі з арх. О. Середою дійшла висновку про необхідність влаштування в стіні отвору для виводу грунтових вод у водовідвідну канаву до яру.

1898 ремонтувався підпірний мур, 1893 та 1901 – його огородження. 1912 – 14 під наглядом арх. Є. Єрмакова замість двох давніх сходів влаштовано єдиний шлях до колодязів преподобних Антонія та Феодосія Печерських. Для спорудження нових кам’яних сходів використано цегляну аркаду галереї 18 ст. Збудовані коростишівською артіллю каменярів. Капітальний ремонт муру здійснено в кін. 1940-х, в 1990-х рр. (за проектом арх. Д. Ільницької) та 2002. Під час ремонту огородження у 1997 – 98 штахети замінено гратами.

Цегляний, тинькований, побілений, в плані вигнутий за контуром тераси, наближений до Г-подібного, з п’ятьма потужними півкруглими в плані та двома невеликими двогранними контрфорсними виступами. Зверху по краю муру встановлено огородження, що складається з 33-х цегляних колонок та грат на цегляному цоколі в інтерколумніях.

Огорожа разом з ротондами у формах класицизму надає архітектурно-художнього завершення протизсувній споруді. Довж. стіни в умовно розгорнутому вигляді – 133,0 м, вис. – від 10,0 до 18,0 м, об’єм мурування – бл. 3720 куб. м.

Сходи влаштовано вздовж зовнішнього (південного) боку західної ділянки підпірного муру. Гранітні, тримаршові, з 56-ма сходинками довж. від 180 до 290 см, шир. від 20 до 47 см. Спираються на цегляну аркаду.

Підпірний мур Д. де Боскета – неповторний зразок інженерного та архітектурного мистецтва серед. 18 ст.

Література:

НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-63; ЦДІАУК, ф. 51, оп. 1, спр. 1764; ф. 128, оп. 1 заг., спр. 19, 90, 1015, 1292, 1556; оп. 2 заг., спр. 13, 358, 370; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1847; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 2; [Миславский С.] Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – К., 1801; Шиденко В. А., Дарманский П. Ф. Киево-Печерский государственный историко-культурный заповедник. – К., 1983.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1342 – 1343.