Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков, Віталій Отченашко, Ірина Тарутінова

496.13. Садиба управління Київського генерал-губернаторства, 18 – 19 ст. (архіт., іст.).

Вул. Січневого повстання, 29, (до 1919 – вул. Цитадельна, 15). Над крутим схилом Печерського плато, на території старої Печерської фортеці. Складається з будинку канцелярії, флігеля й фрагменту огорожі з брамою. Ділянка межувала з півночі з цвинтарем Воскресенської церкви, зі сходу – з садом Києво-Печерської лаври, з півдня – з садибою інженерного департаменту.

Будинок канцелярії призначався для розміщення вищих адміністративних установ краю, проживання Київського генерал-губернатора та інших представників влади. Зведений за проектом арх. С. Каріна, який був помічником арх. І. Мічуріна під час спорудження в Києві Маріїнського (Царського) палацу та Андріївської церкви. Керував будівництвом капітан Н. Кузнецов. Закладини фундаменту відбулися 11 травня 1757, роботи закінчено до травня 1759. Будинок канцелярії був дерев’яний на високому цегляному цокольному поверсі, перекритому склепіннями. Мав симетричну композицію двох видовжених фасадів.

Перед парадним входом у центрі чолового фасаду на рівні верхнього поверху було влаштовано напівкруглий ганок з дугоподібними зовнішніми дерев’яними сходами обабіч. На центральній осі тильного фасаду розміщувався дерев’яний портик (критий балкон) на цегляних хрещатих стовпах. Портик і головний вхід увінчували трикутні фронтони. Архітектура споруди поєднувала характерні ознаки раннього класицизму з рисами пізнього бароко. Інтер’єри оформлювалися залежно від призначення: службові приміщення було побілено крейдою або обклеєно простими паперовими шпалерами, житлові кімнати й приймальні оббито полотном, деякі помешкання – дерев’яними панелями. Приміщення обігрівали груби з поліхромними кахлями. У сінях і бічних ризалітах дерев’яні сходи вели на другий поверх.

1762 на межі садиби з вулицею споруджено два кутові одноповерхові цегляні службові флігелі, а також гратчастий паркан і парадну триаркову браму. В 1760 – 70-х рр. на межі з садибою інженерного департаменту зведено дерев’яний житловий будинок, з боку Воскресенської церкви – дерев’яну оранжерею. Управлінню генерал-губернаторства належали також стайничий двір біля мурів Києво-Печерської лаври і фруктовий сад за Московською брамою. Після скасування 1781 Київської губернії і впровадження намісницького правління 1782 садибу передано під палати намісника. Генерал-губернатор жив у Маріїнському палаці. 23 грудня 1782 згоріли всі дерев’яні споруди садиби, в т. ч. другий поверх будинку канцелярії.

Під час ремонту над нижнім мурованим поверхом влаштували двосхилий дах. В будинку містилися губернська й повітова скарбниці, в одному флігелі – Радний суд і архів, в іншому – карні та цивільні палати. 1806 будівлі передано Комісаріатському департаменту, який постачав армію всім необхідним, крім продовольства.

На замовлення нового власника 1806 – 09 нижній поверх будинку канцелярії було перебудовано (знято частину перегородок у бічних ризалітах, в одній з кімнат розібрано хрещаті стовпи тощо), споруджено верхній поверх з цегли. На нижньому поверсі було 15 приміщень (первісно 14), на верхньому 17 (13 з них – житлові). Ганок на чоловому фасаді і портик на тильному не відновили. Центральні частини обох фасадів було увінчано трикутними фронтонами, на верхньому поверсі фланковано пілястрами доричного ордера, замість шести вікон між бічним ризалітом і центральною частиною пробито чотири.

Стильове вирішення й оздоблення фасадів майже не змінилися, за винятком деталей: віконні прорізи оформлено прямокутними сандриками замість півциркульних, коринфські пілястри замінено доричними. З боку північного фасаду на місці розібраного флігеля зроблено двоповерхову цегляну прибудову, торцем звернену до вулиці. На рівні верхнього поверху вона сполучалася з головним будинком тамбуром-переходом над наскрізним арковим проходом на тильну ділянку подвір’я під лаврським муром. Південний флігель було добудовано з тилу, в цей же час зведено нову парадну браму й огорожу. В 1830-х рр.

у центральному корпусі планування змінено на анфіладне, закладено прохід під тамбуром й ряд дверних отворів, влаштовано нові внутрішні сходи, ганок у правому крилі тощо. На садибній ділянці споруджено дерев’яні крамницю (на подвір’ї), лавки (біля лаврського муру), які в січні 1844 згоріли. 1887 до торців брами з боку двору прибудовано одноповерхові цегляні складські корпуси. Впродовж 19 ст. і до 1946 будівлі садиби використовувались як інтендантські склади Київського військового округу, 1946 – 47 переплановані для контор і гуртожитку.

При цьому змінилися як інтер’єри (з’явилися додаткові перегородки), так і екстер’єри (закладено або розтесано кілька віконних і дверних отворів).

Будинок канцелярії, 1757 – 59, 1806 – 09. У глибині садиби. Чоловим фасадом звернений у бік вулиці, тильним – до Дніпра.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, з двома бічними ризалітами на обох фасадах, вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею.

Композиція симетрична відносно центральної осі з отвором входу. Планування коридорного типу. Перекриття першого поверху – хрещаті й півциркульні циліндричні склепіння з розпалубками, другого – пласкі. Вирішений у формах раннього класицизму.

Центральну розкріповану частину чолового фасаду увінчано трикутним фронтоном (фронтони бічних ризалітів втрачено). Нижній поверх рустовано, лучкові вікна оздоблено лиштвами із замковими каменями. На другому поверсі прямокутні віконні прорізи оформлено лиштвами з «вушками» та горизонтальними і трикутними сандриками (у центрі та на ризалітах). Горизонтальні членування позначено міжповерховим гуртом і вінцевим карнизом, вертикальні – наріжними і міжвіконними післястрами.

В інтер’єрі частково збереглися чотиримаршові сходи.

Будинок – зразок репрезентативної споруди перехідної доби від бароко до класицизму.

Флігель, 1806 – 09. Перпендикулярно до будинку канцелярії, з’єднаний з його лівим крилом двоповерховою вставкою, торцевим фасадом виходить на червону лінію забудови вулиці.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, завершений вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування двобічне коридорне. Перекриття пласкі.

Оздоблення двох чолових фасадів – дворового і торцевого – стилістично ув’язане з архітектурою головного будинку. Фасади увінчано профільованим карнизом, під вікнами другого поверху частково зберігся міжповерховий гурт.

Прямокутні прорізи вікон на першому поверсі оформлено пласкими «вухастими» лиштвами, доповненими на вуличному фасаді трикутними і горизонтальними сандриками. Прорізи другого поверху не облямовано.

Будинок є невід’ємною складовою забудови садиби.

Фрагмент огорожі з брамою, 1806 – 09. Вздовж червоної лінії забудови вулиці.

Мур цегляний, пофарбований. З боку вулиці метрично розчленований лопатками й завершений профільованим карнизом, з тилу закритий одноповерховими складськими спорудами.

Брама цегляна, тинькована. Включає центральну півциркульну арку проїзду і два бічні прямокутні вхідні отвори, перекриті хвіртками (правий з них закладено). Отвори фланковано чотирма напівколонками тосканського ордера й підкреслено вгорі архівольтами з замковими каменями. Верхню, підвищену над рівнем муру площину стіни завершено карнизом.

Споруда – зразок малих архітектурних форм у стилі класицизм.

Садиба – типологічно рідкісний зразок адміністративно-житлового комплексу, що зберіг композиційні властивості з серед. 18 ст.

1759 – 82 садиба була резиденцією Київського генерал-губернатора. У цей час посаду управителя краю обіймали: 1760 – 66 – І. Глєбов (прибув до міста в березні 1862); 29 червня 1766 – 27 листопада 1775 – Ф. Воєйков; 1775 – 96 – П. Рум’янцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії (другої). За нього було остаточно ліквідовано автономію України, адміністративно-територіальний поділ на губернії (1781, відновлено 1796), замість яких впроваджено намісництва, в т. ч. Київське.

1993 будинок канцелярії передано Державному музею І. Гончара, перетвореному 1999 на Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». У флігелі міститься гуртожиток Міністерства оборони України.

Література:

ДАК, ф. Р-330, оп. 4, спр. 593; ДАКО, ф. 2, оп. 3, спр. 154; ЦДІАУК, ф. 59, оп. 1, спр. 2954, 2955, 3122 – 3126, 3203, 4305, 4808, 5105 – 5108, 8033, 9767; ф. 128, оп. 1, спр. 2048; ф. 442, оп. 72, спр. 153; оп. 787, спр. 112-а; ф. 486, оп. 1, спр. 90; ф. 533, оп. 1, спр. 977, 1062; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2; Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева за 1914 год. – К., 1913; Київ: Провідник. – К., 1930; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1444 – 1446.