2003 р. Звід пам’яток Києва (собор 12 ст.)
Гліб Івакін
Мозаїчна композиція «Євхаристія» з головної апсиди собору
282.1. Михаїла св. архістратига собор, 12 ст. (археол.).
Вул. Трьохсвятительська, 6. На верхньому плато Володимирської гірки.
Досліджували Ф. Мовчанівський 1934, В. Харламов 1992–95, Г. Івакін 1996–99. У 1930-і рр. перед руйнуванням архітектурні обміри та дослідження провів І. Моргілевський.
Собор заклав 1108 у північній частині «міста Ізяслава-Святополка» великий князь Святополк Ізяславич, в ньому його було й поховано 1113. На той час головне ядро споруди вже було завершене. Вона являла собою шестистовпний, хрещатий, триапсидний, двоярусний храм з яскраво виявленим нартексом і однією банею. Розміри: 28,8 × 18,86 м. У північному членуванні нартекса розміщувалися сходи, що вели на хори.
Для зведення храму навколишню територію було наново сплановано, ліквідовано житлову забудову, здійснено глиняну підсипку. Через нерівність ділянки фундаменти стін мали різну глибину: 0,9 м у західній частині, 1,5–1,6 м в апсидах, нижній обріз фундаментів лежить на одному рівні. Їхня середня шир. – 1,6 м. Дно ровів під фундаментами забутовано камінням, битою плінфою, зміцнено дерев’яними лежнями, які скріплено залізними штирями й залито цем’янковим розчином. Стіни викладено у техніці змішаного мурування («opus mixtum») з заглибленим рядом. Ширина стін – 1,3 м (апсидної частини – 1,2 м). Внутрішні лопатки виступають на 0,35 м, зовнішні – на 0,55 м. Плінфа великого формату: 27–29 × 34–38 × 4–4,5 см, добре випалена.
Підбанний простір майже квадратний, трохи подовжений по осі схід–захід (6,8 × 6,45 м). Фасади розчленовано потужними пласкими лопатками відповідно до внутрішнього членування споруди на чотири нерівні частини, кожна з яких завершувалася напівциркульною закомарою. Апсиди було прикрашено вузькими напівколонками та двоступінчастими нішами, стіни – горизонтальними поясами таких самих декоративних пласких ніш та меандровим фризом з плінфи. Стовпи храму хрещаті у плані. Підлогу викладено різьбленими шиферними плитами з мозаїчною інкрустацією, полив’яними плитками різного формату й кольору.
Інтер’єр прикрашали мармурові капітелі, шиферні плити, мозаїки, фрески.
Невдовзі після завершення оздоблення до південно-західного наріжжя собору прибудовано невеличкий храм – «хрещальню» (приблизно 10,8 × 8,6 м) у такій самій техніці мурування. Це був чотиристовпний однобанний храм з трьома апсидами, неглибокими фундаментами (0,7–0,8 м). Північна стіна частково спиралася на виступ фундаменту собору, тому що власного фундаменту не мала. Біля західного та північного порталів добудовано нові притвори (6,8 × 4,7 м). Північний мав усередині квадратні стовпи (0,8 × 0,8 м), зовнішні та внутрішні лопатки. Глибина залягання фундаментів притворів – 0,6 м. Собор на поч. і в серед. 18 ст. зазнав значних перебудов і набув вигляду споруд у стилі українського бароко. В серпні 1937 висаджений у повітря. Під час відбудови собору 1997–99 автентичні рештки збережено і перекрито плитою без навантажень на них, окремі ділянки музеєфіковано.
Матеріали досліджень зберігаються у Національному заповіднику «Софія Київська», Національному музеї історії України, Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ», Державному Ермітажі (Санкт-Петербург) та ін. музеях.
Література:
Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. – К., 1982; Івакін Г. Археологічне вивчення Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1996–1998 роках // Пам’ятки України. – 1999. – № 1; Каргер М. К. Древний Киев. – М.; Л., 1961. – Т. 2.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 721.