2003 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Нельговський, Святослав Северин, Тетяна Трегубова

Розмір зображення: 999:721 піксел

Генеральний план:

1. Альтанка, 1870.

2. Альтанка, 1897–98.

3. Пам’ятник князю Володимиру.

424. Парк «Володимирська гірка», 19 ст. (містобуд.).

Вул. Трьохсвятительська. На верхній та середній терасах східної частини Старокиївського плато та його схилах. Головні входи – з площ Михайлівської та Європейської.

Пл. – 10,6 га. Закладений у серед. 19 ст. В 11–13 ст. на верхній території плато сформувалося «місто Ізяслава-Святополка». У 12 ст. тут засновано Михайлівський Золотоверхий монастир, у 17–18 ст. створено Михайлівське відділення Старокиївської фортеці. Гора стала називатися Михайлівською. Біля її підніжжя з боку Хрещатика 1805 зведено дерев’яну будівлю першого у Києві постійного Міського театру (арх. А. Меленський), на місці якого 1851 споруджено готель «Європейський» (арх. О. Беретті; зруйнований 1978).

Впорядкування місцевості із знесенням оборонних валів фортеці розпочато в 1830-х рр. У 1853 на середній терасі споруджено пам’ятник князю Володимиру, що став композиційним центром парку, названого Володимирським.

Звідси щорічно у день св. Володимира (15 липня) починалася урочиста водосвятна хода до т. зв. нижнього пам’ятника св. Володимиру (пізніше пам’ятник Магдебурзькому праву), яка наслідувала давні традиції святкових процесій часів самоврядувального устрою Києва.

У 1870–1880-х рр. панівне положення Володимирської гірки було використане для спорудження водонапірної башти (не збереглася, стояла біля входу на вул. Трьохсвятительській) та фільтру (Володимирський узвіз, 1) Київського водогону. 1870 і 1898 на верхній та середній терасах парку встановлено залізні альтанки. До 1895 було завершено оформлення цих терас, планування й укріплення схилів, що постійно руйнувалися зсувами, прокладено основні алеї, стежки-серпантини з цегляним покриттям, здійснено озеленення.

1902 з боку вул. Трьохсвятительської відкрито круглий дерев’яний павільйон панорами «Голгофа», створеної австрійськими художниками Пінгейхеймом, Й. Крюгером та К. Фрошем для Віденської виставки 1892 (потім перевезений до Києва; розібраний у серед. 1930-х рр.). У 1905 верхню терасу парку з’єднано з Подолом фунікулером (збудований за проектом інж. М. П’ятницького та арх. О. Баришникова). Ідея створення фунікулера належала інж. А. Абрагамсону. У кін. 19 – на поч. 20 ст. верхня територія парку займала нешироку смугу вздовж огорожі Михайлівського монастиря. Парк прикрашали фонтан, зелені огорожі з чагарників, обсаджені деревами алеї, килимоподібна клумба із зображенням герба м. Києва (пізніше – російського двоголового орла) при вході з пл. Царської (тепер – пл. Європейська).

Після знищення у 1934–37 основних споруд Михайлівського Золотоверхого монастиря територію парку розширено в бік вул. Трьохсвятительської. На доданій ділянці діяли спортивні майданчики, організовувалися виставки квітів.

Починаючи з 1933 вжито інженерних заходів для запобігання зсувів: уздовж гори з боку Володимирського узвозу збудовано великі гідротехнічні споруди – глибокі штольні, водозбірні криниці тощо. На поч. 1980-х рр. було знесено нижню частину Володимирської гори, де замість входу до парку, будинку колишнього готелю «Європейський» й літнього кінотеатру зведено Київський філіал Центрального музею В. Леніна (1982, арх. В. Гопкало та ін.) – тепер палац мистецтв «Український дім». У 1982–84 проведено великі роботи з благоустрою території, укріплення терас та ландшафтної реконструкції насаджень парку. Під час відтворення у 1987–2000 ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря між ним і парком встановлено нову ажурну огорожу на цегляних стовпах.

Парк, що належить до типу нагірних, відзначається переважанням поверхні схилів над відносно невеликими площинами двох терас. Регулярний планувальний каркас верхньої тераси формує зламана під прямим кутом кільцева алея по її периметру, доповнена мальовничими доріжками. У середній частині нижньої тераси паралельні алеї, що ведуть до майданчика з пам’ятником князю Володимиру й далі переходять у доріжку, спрямовану до фунікулера. Верхня і нижня тераси з’єднані крутим пандусом із цегляним замощенням.

Схили (у північно-східній частині) розкреслені стежками, пандусами і сходами прямого і серпантинного абрису, які сполучають парк із Європейською і Поштовою площами та Володимирським узвозом. Входи до парку архітектурно не виділені. Алеї й доріжки заасфальтовано, подекуди відновлено первісне замощення з жовтої київської цегли. Металеві огородження терас, виконані у традиціях модерну, – сучасні. З малих архітектурних форм привертають увагу стилізовані скульптурні зображення, встановлені в 1980-х рр., і група валунів у середній частині верхньої тераси.

Надзвичайно різноманітні ландшафти парку мають як відкриту, так і закриту просторову організацію. Тут ростуть 93 види та 10 форм дерев та чагарників, серед яких переважають клен гостролистий, каштан, липа, ясен, береза, робінія звичайна, ялина колюча, ялівець, бузок, акація жовта, бирючина. Трапляються також малопоширені види: кипарисовик горохоплідний, сакура, рододендрон, карія біла та ін.

З верхньої тераси (118 м вище рівня Дніпра) відкриваються для огляду неозорі мальовничі простори із забудовою Подолу, Оболоні, Вишгорода, лівобережжя Києва, панорама Дніпра з низкою островів і парків.

Парк відзначається неповторною композиційною побудовою, обумовленою особливостями природного ландшафту.

Література:

Клименко Ю. О., Кузнєцов С. І., Черняк В. М. Старовинні парки України загальнодержавного значення: Довідник. – Тернопіль, 1996. – Ч. 1: Полісся та лісостеп: Мандрівець; Природно-заповідний фонд Української РСР: Реєстр-довідник заповідних об’єктів. – К., 1986; Сады, парки и заповедники Украинской ССР / И. Д. Родичкин, О. И. Родичкина, И. Л. Гринчак и др. – К., 1985.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 891 – 892.