Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Пивоварний завод Ріхертів

Валерія Ієвлева

556. Цехи пивоварного заводу Ріхертів, 1864 – 92 (архіт., іст.)

Вул. Сирецька, 27. На Куренівці, в заплаві р. Сирець. На червоній лінії забудови вулиці.

З серед. 19 ст. власниками ділянки були німецький колоніст, купець 2-ї гільдії В. Ріхерт та його спадкоємці. У цей час територія поблизу р. Сирець почала інтенсивно забудовуватися. Тут виникли підприємства з водоємкими технологіями, зокрема пивоварні та шкіряні, а наявні тут глини сприяли виникненню у великій кількості цегельних виробництв.

За даними 1865, на Куренівці діяли два пивоварні підприємства, три цегельні, горілчане й шкіряне. Завод В. Ріхерта, заснований 1860, був одним з перших пивоварних заводів Києва і одним з двох у цій частині міста (нижче за течією р. Сирець розташовувалася броварня X. Марр). У кін. 19 ст. на землях В. Ріхерта разом із пивоварним виробництвом розвивалось і цегельне, від якого залишився кар’єр для видобування глини (тепер це озеро пл. бл. 0,5 га і глибиною 8 – 9 м).

Цехи заводу Ріхертів (з добудовами та перебудовами) збереглися до нашого часу. Автор проекту більшості споруд підприємства – арх. В. Ніколаєв. До комплексу виробничих приміщень заводу, що збереглися до наших днів, входять: стара броварня – перша цегляна будівля заводу (1864) – (1); стара солодовня (1878) – (2); нова солодовня з сушаркою – (3) та нова цегляна льодовня (1891 – 92) – (4). Всі ці приміщення разом з пізнішими добудовами становлять нині єдиний блок виробничо-складських споруд Київського заводу шампанських вин (головний корпус). Ще одна цегляна споруда, фрагменти якої входять до складу сучасного виносховища № 1 – (5), формує фронт історичної забудови заводу Ріхертів вздовж вул. Сирецької.

На початковому етапі будівництва заводу його корпуси, а також житлові приміщення при ньому були переважно дерев’яні. Часті пожежі та нові будівельні правила змусили власників поступово замінювати дерев’яні споруди на цегляні. 1878 їх було три, вони являли собою окремі виробничі приміщення, зведені з певними відступами одне від одного, за правилами тогочасної протипожежної безпеки. Ймовірно, дотримуючись зазначених правил, торцеву стіну приміщення старого корпусу (1) було перебудовано і зроблено похилою. Проект 1878 розробив В. Ніколаєв, який на той час мав широку практику в проектуванні саме пивоварних заводів. Після пожежі 1878 нові власники підприємства – сини В. Ріхерта Яків та Михайло почали клопотатися про дозвіл на відбудову виробничих приміщень, які згоріли. За проектом арх. В. Ніколаєва розгорнулося будівництво нового заводу, до складу якого входили нова двоповерхова солодовня з сушильною вежею (3) та одноповерхова цегляна льодовня (4). За цим же проектом на заводі було прокладено каналізацію та приєднано її до міської мережі, стоки якої відводилися на Куренівські поля зрошення.

У кін. 19 ст. пивоварний завод на Куренівці перейшов у власність Я. Ріхерта, а його брат М. Ріхерт став спадкоємцем пивоварного заводу на вул. Кирилівській, 35 (тепер вул. Фрунзе). 1906 на заводі працювало 50 робітників, його продукція становила 77,5 тис. відер пива на рік. Пивоварне виробництво існувало до 1927.

У 1928 – 29 здійснено реконструкцію, завод переведено в нову галузь виробництва – консервну, в якій він функціонував до 1950. Імовірно, саме тоді цехи пивоварного заводу було об’єднано в єдиний блок. З цією метою колишню одноповерхову льодовню було надбудовано одним поверхом, а стару солодовню перебудовано. Основні особливості цього будівельного стану полягали в зміні характеру чолових фасадів усіх споруд при створенні єдиного архітектурного об’єму. Це було досягнуто за рахунок використання певних композиційних прийомів, а саме: зміни членування фасаду пілястрами, форм та розмірів вікон, перебудова окремих приміщень тощо. Загальний об’єм комплексу став двоповерховим. Перебудовано було також і солодовню, зведену 1878, зокрема змінено обидва фасади (вірогідно, тоді розібрано вежу сушильної камери, спорудженої за проектом 1891 – 92). Не виключено, що до виробничих приміщень, які вже складали єдиний блок, було добудовано котельню. Середня висота споруд, зважаючи на ухил вулиці, на той час становила бл. 10,0 м.

1949 – 54 знову відбулася реконструкція підприємства, яке перепрофілювали на виробництво шампанських вин.

1964 завод перейшов на шампанізацію вин безперервним потоком резервуарним способом. Шампанізація проходить вторинним збродженням в герметичних апаратах – акратофорах – посудинах досить великої місткості. Саме для розміщення цих агрегатів було збільшено висоту другого поверху на 4,0 м. Добудова верхнього ярусу з арковими вікнами та остаточна трансформація наріжного корпусу змінили архітектурний вигляд заводу на останньому етапі розвитку.

Київський завод шампанських вин «Столичний» є великим виробником ігристих вин в Україні. Підприємство випускає 12 марок шампанського (брют, сухе, напівсухе, напівсолодке, солодке і мускатне). У його виробництві використовується виноград сортів Аліготе, Каберне, Леанка, Піно, Рислінг, Совіньйон, Фетяска, Шардоне та ін., який постачається з південних областей України – Миколаївської та Херсонської, а також із Криму. Потужність заводу – до 100 тис. пляшок на добу. Кількість працівників заводу – бл. 500 чол. Продукція підприємства експортується до країн СНД та Західної Європи, вона відзначена трьома золотими і двома срібними медалями.

З 1993 завод став орендним підприємством.

На поч. 20 ст. майже весь пивоварний завод вміщувався в об’ємі, що тепер є головним корпусом заводу шампанських вин. Незважаючи на істотну трансформацію загального вигляду підприємства вже у 1-й пол. 20 ст., його забудова має цінність як історична спадщина, а його окремі частини – споруди, зведені за проектами 1864 та 1878, мають архітектурну цінність.

Цехи, 19 – 20 ст.

Різноманітного призначення виробничі споруди колишнього заводу тепер входять до складу головного корпусу заводу шампанських вин, об’єм якого формувався шляхом перебудов та реконструкцій протягом майже сторічного існування.

Стара броварня 1864 є найдавнішою частиною комплексу. Чоловий фасад її орієнтовано на подвір’я садиби. До 1872 вул. Сирецьку ще не було трасовано, тому рання забудова розміщувалася, виходячи за межі садиби. До поч. 20 ст. броварня була окремою спорудою. Будинок цегляний з напівпідвалом і високим цоколем (1,6 м), у плані трапецієподібний (одна із стін скошена).

Дах двосхилий. Оскільки у цій частині висоту другого поверху не змінено, дах має самостійну конструкцію. Перекриття залізобетонні (прогони: 7,5 – 5,5 – 5,5 м). Опори вестибюльного приміщення мають аркове завершення. Товщина стін – 0,8 м (у 3,5 цеглини).

Підвал з арковими склепіннями, ймовірно, на початковому етапі використовувався як льодовня. Вхідну частину зі сходами на перший поверх прибудовано до основного об’єму (на другому поверсі це приміщення холу, поряд – дегустаційна зала). Віконні прорізи аркові, здвоєні, з подвійними клинчастими перемичками. Основний декор складають пілястри, горизонтальний пояс, що членує поверхи, оригінальні сандрики та карниз.

Солодовня 1878 разом із старою броварнею утворює Г-подібний об’єм. Фасад перероблено у кін. 1920-х рр. і в 1949 – 54. Ймовірно, об’єднання двох ранніх споруд в єдиний блок відбулося, коли завод пристосовували під консервне виробництво. Споруда двоповерхова, стіну другого поверху надбудовано. Пластика фасадів не відповідає первісному вигляду.

Наріжний корпус 1878 разом із спорудами, зведеними 1891 – 92, у кін. 19 – на поч. 20 ст. становив єдиний архітектурний блок. Спільний об’єм утворювали стара і нова солодовні, між якими була вежа сушильної камери (не збереглася, її місце фіксується на першому поверсі здвоєними лопатками та перепадом висоти цоколю, на верхньому ярусі від неї залишилася одна декоративна лопатка). Фасад цих споруд формував фронт забудови вздовж вул. Сирецької.

Ще дві частини входили до забудови заводу на червоній лінії вулиці – цегляна одноповерхова льодовня 1891 – 92 та стара споруда 1864. Одноповерхову льодовню було прибудовано до двоповерхової солодовні. Пізніше льодовню надбудовано ще одним поверхом, при цьому було змінено її первісний вигляд.

Сучасний головний корпус заводу формує фронт забудови вздовж вул. Сирецької.

Будинок двоповерховий, цегляний, тинькований, в плані Г-подібний (завдовжки бл. 80,0 м), має двопрогінну структуру (заг. довжина забудови – 136,0 м). Віконні прорізи різноманітні за розміром і конфігурацією: прямокутні широкі і прямокутні вузькі, аркові поодинокі й аркові здвоєні з клинчастими перемичками. На фасаді, зверненому на вул. Сирецьку, майже всі вікна перероблено. На першому поверсі в сучасному цеху обробки збереглися автентичні вікна, виконані за проектом арх. В. Ніколаєва.

Архітектурне вирішення чолового фасаду являв собою конгломерат різних стильових напрямів і прийомів. Виняток становлять споруда котельної, якій притаманні риси спрощеного конструктивізму (пропорційне співвідношення та спосіб вирішення денного освітлення), та корпус, зведений 1864 у цегляному стилі.

Головний корпус заводу шампанських вин складається з цехів розливу, обробки та упаковки, побутових приміщень, архіву – на першому поверсі, хола, дегустаційної зали та цеху вторинного зброджування – на другому.

Разом з пивоварним заводом Київського акціонерного товариства та пивоварним заводом М. Ріхерта (на сучасній вул. Фрунзе) завод Ріхертів на Куренівці є одним з найстаріших пивоварних підприємств Києва, споруди якого збереглися до нашого часу.

Тепер – ЗАТ «Київський завод шампанських вин "Столичний"».

Література:

Архівні матеріали Київського заводу шампанських вин «Столичний»; ДАК, ф. 17, оп. 4, спр. 545; ф. 163, оп. 41, спр. 3816, 3875, 5343; Виноград и вино России. – 1998. – № 2; Матеріали КБТІ. Креслення забудови заводу шампанських вин вздовж вул. Сирецької. Фасад, план.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1890 – 1892.