2004 р. Вітражі Львова

Провідним архітектором періоду еклектики, а також одним із творців місцевої архітектурної школи був професор Юліан Захарієвич. Він – автор багатьох адміністративних і громадських споруд Львова. Багаті ренесансні архітектурні форми у поєднанні з бароковими мотивами характерні для видатного твору Ю.Захарієвича – будинку колишньої Галицької ощадної каси, зведеної на місці Англійського готелю, розібраного в 1887 році. Будівництво ощадкаси, яким керував Зигмунд Кендзерський, завершилося в 1891 році. Вдале, вдумливе планування зовнішніх і внутрішніх об’ємів, зручність внутрішніх функціональних зв’язків, парадність інтер’єрів головного вестибюля і кулуарів – усе це ставить львівську споруду в ряд кращих зразків тогочасних будівель Середньої Європи. Оздоблення фасаду та інтер’єрів – це колективна творчість групи провідних митців Львова: Герасимовича, С.Левандовського, Л.Марконі, Ю.Марковського, Т.Попеля, Усьцієнського. Мистецьку цінність мають вітражі цієї споруди. Одночасно із завершенням будівельних та оздоблювальних робіт у віконних отворах будівлі було встановлено 21 вітражне полотно, виготовлене фірмою “Tiroler Glasmalerei” в 1891 році [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 81]. У вирішенні рослинних і геометричних візерунків, орнаментальних обрамлень вітражів ощадкаси бачимо елементи, які використовувалися художником фірми, архітектором Йозефом Шмідтом під час виконання проектів вітражів для церкви в Лунді в Швеції [Ibid. – S. 68]. Це було найбільше замовлення в історії австрійської фірми і становило 73 кольорових вікна романського стилю, причому жодне вікно за малюнком не мало собі подібного. Для вітражів другого та третього поверхів були запроектовані гербові зображення цехів, які діяли в місті на той час, а також герби міст, держав. Мозаїчне кольорове вікно та розетка, плафон у залі першого поверху виразно відрізняються характером кольорового вирішення та графічним рисунком свинцевих спайок від решти вітражів, встановлених у споруді. Можна припустити, шо виконала ці полотна інша австрійська фірма – “Strobl & Jager”, результати діяльності якої бачимо в Бріксені, Будапешті, Інсбруці та в церквах інших міст. Взірцем для проектування кольорових вікон ощадкаси у Львові були, ймовірно, вітражі санаторію в Толюмау.

Підпорядковані комплексній програмі оздоби внутрішнього простору споруди, вітражі чудово гармонують з ліпниною та керамічним декором інтер’єра. Геометризовані мотиви обрамлень рапортних вітражів (вікна другого ярусу сходової клітки) отримують продовження в орнаментиці кайми, шо оперізує по периметру взірчасту підлогу, викладену керамічними плитками (хол другого поверху). Хоча вікна першого та другого ярусів парадної сходової клітки оздоблені звичайними “мозаїчними вітражами” [дослівний переклад терміна з проспекту фірми “Tiroler Glasmalerei”, s. 81], однак виразно проступає задум художника з рухом угору ускладнити рисунок рапортних композицій вітражних полотен і завершити верхній ряд вікон експресивною композицією, утвореною вигадливим переплетенням листків і стебел аканта, мотив якого закладений в основі багатого ліпного декору, шо прикрашає стелю споруди, а також присутній у різьблених мармурових і дерев’яних прикрасах поручнів, металевих деталях світильників.

Листок аканта, який широко використовували у монументальному мистецтві періоду ренесансу, бароко, класицизму [Krajewski К. Mała encyklopedja architektury. – S. 155], знайшов застосування в оздобі інтер’єрів споруд, меблів, кольорових вікон на етапі панування у Львові стилю еклектики. Слід зауважити, шо в ансамблі вітражних вікон будинку Інституту народознавства композиції з листків аканта видаються, на перший погляд, надуманими декоративними площинами, які насиченістю барв і динамічністю рисунка надмірно контрастують з графічністю спокійних рапортних вітражів нижніх ярусів. Однак, розглядаючи ці композиції в контексті комплексної оздоби інтер’єра споруди, переконуємося, шо саме їм відведена роль синтезуючої ланки між масивом пластичного ліпного та різьбленого декору й ансамблем тендітних кольорових засклень віконних отворів.

На площині вітражних полотен, шо декорують три віконних отвори нижнього ярусу, закомпоновані два герби та емблема зі зображенням мурашки [зображення мурашки декорує мармурові картуші над дверима у великій залі споруди] як символу ощадності та працьовитості. З них один є гербом міста Львова (брама і лев), інший – розділений навхрест на чотири частини, дві верхні з яких є гербом Королівства Галичини і Льодомерії, дві нижні – гербом Освенцімського і Заторського князівств [Kuczyсski S.K. Polskie Herby ziemskie. – Warszawa: PWN, 1993. – S.227 – 229].

Вітражі третього поверху (у лівому крилі споруди) частково знищені. Збереглися лише зображення емблем у верхній частині вікна та невелика площина сітчастого тла, зібраного зі шестикутних модулів молірованого безбарвного скла на зразок видовжених бджолиних сот. Аналогічне трактування тла використовувала фірма “Tiroler Glasmalerei” для виготовлення вітражних засклень у житлових будинках протягом 1886-1893 років [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 119]. Монотонність сітчастого тла оживляють зображення мурашок, розташовані в шестикутних модулях у шаховому порядку і виконані в техніці живопису на склі. Вітражні шибки верхньої частини вікна оздоблені рядом емблем, у центрі кожної з яких закомпоноване певне знаряддя праці: кужіль з веретеном, млинове колесо, плуг і мурашка. Кожен з них, символізуючи окремий рід занять, вказує на конкретну соціальну верству людей праці – ремісників, робітників чи землеробів, котрі, очевидно, зберігали свої заощадження в Галицькій касі. Таким чином, на характер і тематику вітражних зображень безпосередній вплив мало конкретне призначення споруди.

Вітражі Галицької ощадної каси, виконані фірмою “Tiroler Glasmalerei”, зокрема вітражі третього поверху, можна вважати відгомоном австрійського вітражного мистецтва. В останньому десятиріччі XIX ст. у вітражництві Австрії популярними стали зображення сценок з повсякденного життя та праці простолюдинів [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 123]. Здебільшого їх використовували під час виконання кольорових засклень у житлових будинках. Відповідно й у львівських вітражах автор скористався подібною темою, змалювавши, однак, лише знаряддя праці простих людей. Водночас, вітражі Галицької ощадної каси є втіленням самостійного творчого задуму, що сформувався саме на українському грунті. Проявилося це у застосуванні художником оздоб з вінків, що оточують два центральних зображення – колесо і плуг. Один вінок складений з дубових листків і гілок смереки, інший – з колосків жита, переплетених волошками і маками, та з лаврового листя. Дух української землі, подих колоскового поля і шум лісу, оспівані від віків у поезії та народній пісні, зумів відчути художник і передати у своєрідних деталях лаконічної композиції. В сукупності зображення веретена, плуга, мурашки виступають як символи праці, добробуту, ощадності.

Загалом слід відзначити, шо вітражі будинку Інституту народознавства є кольоровою та пластичною домінантою інтер’єра і беруть на себе головну роль у характеристиці споруди. Вони створюють в інтер’єрі особливе світлобарвне середовище, емоційно-естетичний клімат, враження заможності і надійності. Архітектонічність вітражів за своєю площинністю зображень і простотою прийомів дає їм можливість органічно співіснувати з архітектурним простором.

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 39 – 40, 109 – 111.