2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Комплекс Покровського собору
Комплекс складається з трьох різночасових пам’яток: Покровського собору 1753 – 1768 рр., Введенської церкви-дзвіниці 1784 р. та церкви Різдва Христового 1825 р. Всі вони муровані, потиньковані й побілені.
Комплекс розташований в історичному середмісті по осі головної вулиці. Собор є містобудівною домінантою загальноміського значення.
Покровський собор закладено 25 квітня 1753 р., в річницю коронації імператриці Єлизавети Петрівни, яка пожертвувала на його будівництво 2000 рублів сріблом, а освячено 1768 р. Зведено його на місці, де в 1739 р. знайдено чудотворну ікону Охтирської богородиці. Автор проекту – московський архітектор князь Д.Ухтомський; будівництвом керував архітектор С.Дудинський. Собор мав, окрім головного, ще два престоли: Охтирської ікони богородиці та праведних Захарії і Єлизавети.
Покровський собор є головною спорудою комплексу і належить до рідкісного типу барокових храмів, які трапляються лише на Слобожанщині: тридільний, трибаневий, з тринавовим чотиристовпним центральним компартиментом. Його прототипом був Успенський собор в Охтирці, збудований у 1728 – 1738 рр. (не зберігся). В об’ємно-просторовій структурі пам’ятки синтезовано три типологічні схеми храмів: тридільного триверхого, поширеного в народній архітектурі, дев’ятидільного однобаневого, а також хре-щато-баневого, генетично пов’язаного з зодчеством княжої доби.
Будівля – симетрична. Всі компартименти рівновисокі, підведені під один карниз. Вівтар і двоповерховий бабинець – квадратні в плані, перекриті зімкненими склепіннями й увінчані декоративними четвериками з баньками. Домінантним у композиції є центральний восьмерик, увінчаний світловою банею, що спирається через попружні арки на чотири пілони.
Висота верху в інтер’єрі – 39 м, загальна висота до хреста – 46 м.
Усі чотири фасади рівноцінні, проте акцентовано західний, де є велика аркова ніша порталу, розділена балконом на два яруси. Декор фасадів підкреслює монолітність об’ємів споруди та її двоярусність: на рівні хорів фасади оперезує карнизний гурт; вертикальні грані підкреслюються рустованими пілястрами; вікна облямовані “вухастими” наличниками з рельєфно виділеними замковими каменями й сандриками різноманітних обрисів. Загалом площинне вирішений декор розрахований на візуальне сприйняття з близьких точок.
Головна тема інтер’єру – глибинно-просторова перспектива, підкреслена ритмом пілонів, пілястр та арок. Масивність пілонів полегшують іонічні фільончасті пілястри. У центрі собору домінує щедро освітлений підбанник, надаючи композиції центричності й привносячи висотний принцип організації простору. В інтер’єрі частково зберігся первісний ліпний декор: над вікнами – горельєфні композиції рослинного характеру; над північними й південними дверима – орнаментовані картуші з вензелем імператриці Єлизавети Петрівни. Над середньою аркою, що веде з центрального компартимента в бабинець, – великий барельєф рокайлевого характеру з фігурою архангела Михаїла.
Розглянуті три видатні пам’ятки становлять завершений ансамбль, який обумовлює архітектурну своєрідність міста.
В.В.Вечерський
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 225.