Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Ансамбль Покровського собору закривають густі дерева, і тільки верхи церкви та дзвіниці є орієнтиром їх місцезнаходження.

Покровська церква (1753 р.) не має аналогій в українській архітектурі, хоча той, хто будував її, виходив з традицій рідного мистецтва. Він дотримувався класичної тридольності й трибанності в композиції, приділяв велику увагу висотному розкриттю внутрішнього простору, але розв’язував ці проблеми по-своєму. Передусім центральне приміщення розмірами набагато перевищує вівтар і бабинець, його конфігурація зовсім незвичайна. Уявіть собі дві геометричні фігури в плані – прямокутник і видовжений восьмигранник, а тоді довшими осями накладіть їх навхрест – і ви дістанете план середнього приміщення, у якого зі сходу й заходу трохи виступають частини прямокутника. Але це ще не все. В них врізані квадратні в плані бабинець і вівтар. У центральному приміщенні досить широко поставлено чотири масивні пілони, які несуть за допомогою підпружних арок центральну баню і систему склепистих перекрить. Отже, тут оригінально перетлумачено архітектурно-конструктивний прийом, вперше застосований в охтирській Успенській церкві.

В об’ємах масив, таким чином, сильно розчленований, вертикальні грані чітко виявлені. Для пом’якшення сухості їх застосовано дуже широкі наріжні креповані пілястри з делікатним горизонтальним рустом добрих пропорцій, на рівні хорів проходить профільований карниз. У композиції чітко розділено основний об’єм, однакової висоти в усіх компартиментах, і трибанне вінчання, яке здається легким і не так органічно пов’язане з нижньою частиною храму, як, скажімо, в Сумському храмі. У зв’язку з такою композицією мас фасади храму вийшли нерівноцінними. Перевагу віддано головному західному фасадові, де в тіло храму врізано величезну арку, поділену балконом на два яруси. В нижньому міститься портал, а у верхньому – вихід з хорів на балкон. Зовнішня архітектура носить на собі сліди впливу архітектури козелецького собору, що дало привід помилково приписувати проект охтирського собору Варфоломеєві Растреллі.

Але в інтер’єрі несподівано вражають цільність і гармонія складових частин. Майстер прекрасно враховує закони оптичного сприймання простору і тому відкриває вид на середнє приміщення, але не на все відразу, а частинами. Це досягається тим, що внизу зроблено три невеликі, а на рівні хорів один широкий арочний отвори. Через них у поле зору попадають то освітлена баня, то затемнені частини бічних приміщень навколо підбанного простору, то масивні пілони чи ажурна різьба іконостаса. Глядач не бачить всього інтер’єра, і тому створюється відчуття його неосяжності. Коли входиш у центральне приміщення, відразу ж увагою оволодіває восьмигранна баня, осяяна снопами світла; як парасолька, розіпнута на широченних трикутних парусах, вона вільно ширяє у височині. Масивність пілонів і стін полегшена багато крепованими спареними пілястрами та оздобами в парусах, над вікнами й порталами, оригінальної форми ліпленими орнаментами, картушами та барельєфами. У стилі орнаментів так само є точки дотику з оздобами козелецької церкви.

Охтирські маляри за естетичними поглядами були близькі до будівничих і тяжіли до строгих традицій Ренесансу, які вони своєрідно переплавляли з барочними. Наприклад, автор намісних ікон з Миколаївської церкви поєднував пишне золоте орнаментоване тло з строгими овалами облич, написаних цілком у стилі Відродження.

Проти головного входу поставлено високу трьохярусну дзвіницю, збудовану в 1774 р. В плані кожний ярус круглий, з чотирма портиками в першому, вісьмома двоколонними – в другому й чотирма – в останньому.

Завдяки цьому стовп дзвіниці сильно розчленований як по горизонталі, так і по вертикалі, що створює веселу світлотіньову гру і надає силуетові великої динамічності.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 428 – 432.