2017 р. Звід пам’яток України
Віктор Вечерський
Архітектурний комплекс Покровського собору, 18 – 19 ст. (архіт., іст). Площа Покровська.
Комплекс розташований у південній частині історичного середмістя Охтирки за межами колишньої земляної фортеці. Складається з трьох різночасових мурованих споруд: Покровського собору, Введенської церкви-дзвіниці та церкви Різдва Христова.
Прямокутного плану ділянка, на якій міститься комплекс, лежить поміж двома радіальними вулицями – Пушкінською і Грабовського, які ведуть з півдня до загальноміського центру. З півночі ділянка виходить на одну з двох головних міських площ – Покровську (в радянські часи названа Жовтневою). З півдня до ділянки прилягає міський стадіон. Ці широкі відкриті простори забезпечують видове розкриття комплексу в межах оптимального візуального сприйняття.
Найвищою і наймасивнішою спорудою комплексу є Покровський собор – головна містобудівна домінанта всього міста. Виразна за силуетом вертикаль Введенської церквидзвіниці на захід від собору є висотним акцентом, що підтримує головну домінанту.
Невеличка церква Різдва Христового розрахована на візуальне сприйняття тільки з ближніх точок, з території соборного подвір’я.
Собор розташований таким чином, що його північний фасад виходить на площу, а строгий триверхий силует фіксує вісь головної вулиці (Жовтневої). На східний фасад собору зорієнтований пров. Лєбєдєвої. З огляду на це, незважаючи на плаский рельєф місцевості, композиційно-видовий вплив цієї домінанти поширюється на значну відстань. До сер. 20 ст. суттєве значення для сприйняття комплексу мали видові точки на північний захід від нього, на правому березі р. Охтирки. Протягом 20 ст. унаслідок розвитку промислової зони вздовж берегів річки ці видові фронти були перекриті дисгармонійною забудовою.
Таким чином зони композиційно-видового впливу комплексу скоротилися і він виявився ізольованим від природного середовища.
У 1822 – 24 територія комплексу збільшилася, порівняно з початковим етапом, за рахунок земельної ділянки, подарованої собору дружиною полковника Апостола. Раніше вся територія була оточена мурованою огорожею (відновлена після руйнувань радянської доби в 1990-х), у межах якої стояли кілька мурованих корпусів, що не збереглися. В одному з них, двоповерховому, протягом 1819 – 88 містилося повітове духовне училище.
Протягом радянської доби церкви були закриті, всі споруди комплексу використовувалися не за прямим призначенням і були значно поруйновані. У 1962 місцеве керівництво та Сумський облвиконком порушили перед Радою Міністрів УРСР клопотання про виведення цих пам’яток з державних списків й можливе подальше їх знесення. Проте, звернення групи місцевих громадян (І.Васильченко, Г.Луговий, С.Данько) до Москви перешкодило здійсненню цих руїнницьких планів. Собор частково реставрували протягом 1970 – 72, згодом – у 1988 Введенську церкву дзвіницю реставрували протягом 1980-х. У кін. 1980-х – на поч. 1990-х рр. усі три споруди поступово повернули релігійній громаді і до 2000 роботи з реставрації пам’яток та впорядження території були завершені.
Собор Покрова Богородиці (архіт.). Є центральною спорудою комплексу. Він тридільний, триверхий. Закладений 25 квітня 1753 в річницю коронації російської імператриці Єлизавети Петрівни, яка пожертвувала на будівництво собору 2000 рублів сріблом. Собор заснували на місці, де в 1739 явилася чудотворна ікона Охтирської Богородиці. Автором проекту собору був знаменитий московський архітектор Д.Ухтомський. На місці будівництвом керував архітектор С. Дудинський. Будівництво собору завершили в 1768 і тоді ж його освятили. Собор мав три престоли: головний в ім’я Покрова Богородиці і два бічних: Охтирської ікони Богородиці та праведних Захарії і Єлизавети; останнім посвяченням вшановано російську імператрицю Єлизавету як фундаторку храму.
Споруда вирішена в стилістиці бароко і представляє рідкісний, тільки на Слобожанщині відомий тип тридільного храму з тринавовим чотиристовпним центральним компартиментом. Прототипом слугував Успенський собор в Охтирці (1728 – 38, не зберігся). У розпланувально-просторовій структурі Покровського собору поєднані три типологічні схеми: тридільного триверхого храму, поширеного в українській народній архітектурі; центричного дев’ятидільного одноверхого, на кшталт церкви Різдва Богородиці в Седневі; хрещато-баневого храму, типового для зодчества Київської Русі.
Будівля строго симетрична щодо двох взаємно перпендикулярних вісей. Уздовж головної вісі захід-схід згруповані: квадратовий у плані двоповерховий бабинець; центральний тринавовий, чотиристовпний, дев’ятидільний восьмерик, дещо витягнутий по поздовжній вісі; квадратовий у плані вівтар. Загальна довжина будівлі 45 м. У місцях прилягання до центрального восьмерика бабинця і вівтаря влаштовані невеликі прямокутного плану камери: у двох східних містяться дияконник і жертовник, у південно-західній влаштовані сходи на хори, у північно-західній – комора. Всі компартименти однакової висоти, підведені під єдиний, слабо розкріпований карниз.
У композиції домінує центральний восьмигранник /розміри вздовж вісей 28,5 х 28 м/. Чотири масивні, квадратового плану пілони /3,5 х 3,5 м/ поділяють його на поздовжню середню наву, що по ширині дорівнює бабинцю і вівтарю, та вдвічі вужчі бічні нави. Все це утворює дев’ятидільну центричну структуру. Трансепт за шириною дорівнює середній наві й виділений на північному й південному фасадах лучковими фронтонами. Середня нава на східному й західному фасадах собору позначена трикутними фронтонами.
На пілони спираються широкі підпружні арки дещо стрілчастих обрисів, що за допомогою плоских трикутних пандативів несуть центральний світловий восьмерик, увінчаний восьмилотковим зімкнутим склепінням параболічних обрисів зі світловим ліхтарем.
Висота центрального верху в інтер’єрі – 39 м, а загальна висота до хреста – 46 м. З огляду на таку значну висоту центрального верху підпружні арки посилено залізними затяжками – по три на кожен прогін. Утворені рамена просторового хреста (середня нава і трансепт) перекриті зімкнутими чотирилотковими склепіннями зі значною стрілою підйому.
Трикутні в плані кутові приміщення перекриті складним типом зімкнутого склепіння з розпалубками, вівтар – зімкнутим склепінням, нижній поверх бабинця – напівлотковим з розпалубками над вікнами, горішній поверх бабинця – зімкнутим склепінням. Четверики верхів, що підносяться над вівтарем і бабинцем, є декоративними. Бабинець і вівтар з’єднані з центральним приміщенням трьома арковими отворами.
Головною темою інтер’єру є глибинно-просторова перспектива, підкреслена ритмом пілястр і арок. Суттєву роль у формуванні неповторного архітектурного образу відіграють архітектурні членування та градації освітленості компартиментів. Масивність пілонів маскують приставні пілястри з базами й іонічними капітелями, площини яких розчленовані фільончастими гуртами. Велика кількість горизонтальних членувань – антаблементів, розкріпованих багатообломних карнизів – підсилює глибинно-вісьовий рух. У центрі храму цей рух перепиняється, бо там панує щедро освітлений підкупольний простір, що надає центричності композиції інтер’єру і привносить у нього другий – центричний – принцип розвитку внутрішнього простору. Це зумовлює контраст просторового характеру бабинця та вітаря з одного боку, та підкупольного простору – з другого. Цьому сприяє й відносно незначна величина отворів, які з’єднують компартименти між собою.
Стіни й склепіння в інтер’єрі потиньковані й побілені. Стіни ритмічно членують пілястри іонічного ордера. Збереглося первісне декоративне ліплення, за стилістикою наближене до декору споруд петербурзького архітектора В.Растреллі: над вінками й дверними отворами – ліплені композиції барокового характеру, в яких переважають рослинні мотиви; над північними й південними дверима центрального об’єму – барокові картуші з гербом імператриці Єлизавети Петрівни; над середньою аркою, що веде із центрального об’єму в бабинець, міститься великий барельєф рокайлевого характеру з постаттю архангела. Усе ліплення із тиньку відзначається витонченістю й делікатністю пластичного вирішення. У пандативах збереглися олійні мальовання кін. 18 ст.
Зовні всі фасади вирішені рівноцінно, проте композиційний акцент зроблено на західний, що підкреслює велика й глибока аркова ніша, поділена балконом на два яруси. Цей балкон підтримують чотири спарені колони тосканського ордера, що фланкують головний вхід до храму. Через невеликі двері, глибоко утоплені в ніші, тераса балкона поєднується з хорами, що містяться на горішньому ярусі бабинця. Вище згаданої наші на гладенькій поверхні стіни є плоска ніша з лучковою перемичкою, у якій містився список з чудотворної ікони Охтирської Богородиці.
В образі собору підкреслена єдність і кристалічна чіткість його строгих гранчастих об’ємів, поєднаних горизонтальними членуваннями, що проходять по всіх фасадах – між’ярусним антаблементом на рівні хорів та карнизом вінчання. Між’ярусний антаблемент поділяє фасади на два яруси неоднакової висоти: горішній значно вищий, ніж нижній, і співвідноситься з ним у пропорції так званого Золотого перетину. Таке ж пропорційне співвідношення є і між висотами вікон першого й другого ярусів центрального об’єму. На відміну від них, вікна двох ярусів бабинця і вівтаря мають однакові розміри й схожий декор. Чітко виявлені вертикальні грані форми підкреслені широкими пілястрами, обробленими дощатим рустом. Усі вікна облямовані «вухастими» наличниками з рельєфно виділеними замковими каменями ускладненої форми та різноманітними сандриками – трикутними й лучковими.
У композиції верхів домінує центральна баня: восьмигранний підбанник має високий цоколь, масивний карниз; ребра граней акцентовані спареними пілястрами, над вікнами – вишукані сандрики. Баня параболічних обрисів увінчана дуже високим і масивним світловим ліхтарем з витягнутою цибулястою маківкою, що має глибокі перехвати.
Аналогічні маківки вінчають невеликі, композиційно підпорядковані центральній бані четверики над вівтарем і бабинцем. Особливою пластичністю відзначаються вальмові дахи собору, що мають плавні, ледь увігнуті обриси ребер.
Загалом фасадний декор вирішений площинно й розрахований на візуальне сприйняття з близьких відстаней, у той час як загальний обрис собору розрахований на силуетне сприйняття з віддалених видових точок. Це, а також відзначені вище особливості пропорційних членувань, а також відсутність цоколя, надають соборним фасадам рис надмірної монументальності. У цьому полягає суперечність між зовнішніми формами пам’ятки та її інтер’єром – легким і піднесеним.
Собор мурований з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потинькований і побілений. Після реставрації, завершеної 2000, фасади отримали дещо неорганічне двобарвне біло-зелене пофарбування. Дахи по дерев’яних кроквах, бані по металевих кружалах, укриті покрівельною сталлю.
Покровський собор в Охтирці є пам’яткою архітектури національного значення з охоронним № 626. Це унікальний витвір Слобожанської регіональної школи монументальної архітектури доби бароко, надзвичайно високохудожній і неповторний за розпланувально-просторовою структурою.
Введенська церква-дзвіниця (архіт.). Стоїть навпроти західного фасаду собору.
Вона строго центрична, кругла в плані, триярусна. У стильовому відношенні знаменує перехід від бароко до класицизму. Збудована й освячена в 1784 за проектом уродженця Охтирки, харківського архітектора Петра Антоновича Ярославського. У першому ярусі містилася церква Введення Богородиці у храм. На другому й третьому ярусах висіли дзвони, у тому числі на другому ярусі – великий дзвін, вагою 4 тонни.
Центричність ярусної пірамідальної композиції підкреслена єдиним принципом побудови усіх ярусів: вони циліндричні, з високими отворами за сторонами світу, фланкованими різноманітними групами колон. Кожен ярус має розвинену цокольну частину й підтримуваний колонами енергійно розкріпований антаблемент з карнизом вінчання.
Кожен наступний ярус візуально полегшується завдяки закономірним змінам як загальних мас, так і декору. При збереженні однакової висоти ярусів, діаметри їх зменшуються знизу вгору у пропорційному співвідношенні 8 : 5 : 3 , що відповідає відомому в математиці з доби Відродження числовому ряду Фібоначчі, який виражає пропорційні співвідношення «Золотого перетину». Це математично забезпечує гармонійне поєднання архітектурних мас горішніх і нижніх ярусів пам’ятки.
Перший ярус у плані становить орієнтований за сторонами світу хрест, вписаний у коло.
По центру хрещатої структури міститься циліндричне приміщення власне церкви, перекрите пласкою банею. За сторонами світу до нього прилягають прямокутного плану рамена, перекриті коробовими склепіннями і з’єднані з центральним приміщенням арковими отворами. Східне рамено слугує вівтарем, решта – притворами. Між раменами містяться трикутного плану камери з плоскими балковими перекриттями. Дві східні є жертовником і дияконником; у південно-західній влаштовано сходи на горішній ярус. Все це разом утворює циліндричний об’єм першого ярусу. Інтер’єр храму майже позбавлений денного світла й не має декору.
Зовні рамена просторового хреста акцентовані пристінними портиками римо-доричного ордера з чотирма спареними канелюрованими колонами, що фланкують дверні й віконний отвори. Кожний портик несе повний антаблемент з фризом-тригліфоном і карнизом, завершується пологим трикутним фронтоном. Площини стін оформлені дощатим рустом, отвори облямовані наличниками з тонко проробленими ліпленими гірляндами. У місцях прилягання портиків до циліндру основного об’єму розміщено по одній додатковій колоні, що значно ускладнює композицію кожного портика, надаючи їй барокової багатоплановості. Перед кожним портиком, крім східного, є відкритий ганок, на який ведуть одномаршеві сходи. Під південним ганком є трикамерний підвал.
Перекриття другого та третього ярусів – купольні. У другому ярусі є заанкерені в мурування залізні затяжки. Циліндрична поверхня другого ярусу ритмічно розчленована вісьмома парами колон іонічного ордера. За сторонами світу – великі аркові отвори з тонко опрацьованими архівольтами подвійної кривини. Діагональні грані візуально полегшені завдяки влаштуванню в них аркових ніш. Циліндр третього ярусу прорізано чотирма великими арковими отворами, між якими – спарені колони коринфського ордера.
Вінчає церкву-дзвіницю баня параболічних обрисів з люкарнами, глухим ліхтарем і конічною маківкою, на якій встановлено скульптурне зображення апостола Андрія Первозванного з хрестом.
Пам’ятка мурована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потинькована й побілена. Дахи по дерев’яних кроквах, баня по дерев’яних кружалах, укриті покрівельною сталлю.
Споруда відзначається гармонійними пропорціями, гострим, яскравим силуетом, вишуканим декором. Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним № 627.
Різдва Христового церква (архіт.). Міститься у південно-східному куті соборної території. Невелика за розмірами, однобанна, у стилі класицизму. Збудована у 1825 на кошти графині Ганни Родіонівни Чернишової. Автора проекту не встановлено. У 1864 церква потерпіла від пожежі, після чого її відбудували.
Церква хрещата в плані, строго симетрична щодо поздовжньої вісі, яка акцентована підвищеним об’ємом церковного залу, увінчаного банею і виділеного на чоловому фасаді чотириколонним портиком тосканського ордера з трикутним фронтоном. Обабіч прилягають понижені рамена, в яких містилися житлові покої графині Г.Чернишової, котра любила жити при храмі. На фасаді вони мають галерею з приземкуватими колонами тосканського ордера.
Приміщення церковного призначення згруповані по поздовжній вісі: маленький нартекссіни; квадратового плану молитовний зал, увінчаний сферичною банею на циліндричному світловому підбаннику, що спирається на підпружні арки й кутові пілони; віма, перекрита коробовим склепінням; дещо понижена, дуже висунута на схід апсида, перекрита напівлотковим склепінням з розпалубками над вікнами. За допомогою широких півциркульних арок приміщення літургійного призначення поєднуються з бічними покоями, що перекриті плоскими стелями по дерев’яних балках.
Зовні основні засоби архітектурної виразності пов’язані з ордерним вирішенням чолового західного фасаду. Шерег великих колон центрального портика у поєднанні з метричним шерегом менших колон бічних галерей утворюють дві масштабні шкали, що надає цій невеличкій споруді рис монументальності. Це ж саме підкреслює і скромний, лаконічний декор: прямокутні дверні й віконні отвори без облямувань і тільки «ампірні» вікна сегментної форми, розміщені над центральним входом і в підбаннику, облямовані архівольтами. Колони мають помірний ентазис, тонко пророблені бази й капітелі. Масивність антаблемента дещо пом’якшується завдяки вишуканому профілюванню карниза і великим дентикулам.
Будівля мурована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потинькована й побілена. Вальмові дахи по дерев’яних кроквах і баня по дерев’яних кружалах укриті покрівельною сталлю. Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним № 628.
Загалом Покровський собор, Введенська церква-дзвіниця та церква Різдва Христового, попри стилістичні відмінності й належність до різних архітектурних епох, формують винятково цілісний, довершений і гармонійний архітектурний комплекс, який визначає архітектурно-містобудівну своєрідність Охтирки.
[Державний архів Сумської обл., ф. Р-3343, оп. 1, спр. 150, арк. 59, 61-62; РДІА, ф. 1263, оп. 1, спр. 295, арк. 29-93-зв.; ф. 1286, оп. 3, спр. 202, арк. 1-18; Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 2017, оп. 1, спр. 931, арк. 1-10; ф. 2025, оп. 1, спр. 47, арк. 17-19-зв.; Вечерський В. В. До питання типології української церковної архітектури доби Гетьманщини / В. В. Вечерський // Українська академія мистецтва : Дослідницькі та науково-методичні праці. – Вип. 8. – К., 2001. – С. 129-136; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України : Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 433-438; Вечерський В. В. Охтирські храми, що дивом уціліли / В. В. Вечерський, В. Б. Звагельський // Старожитності. – 1993. – № 3-4; Вечерський В. В. Покрова Охтирська / В. В. Вечерський, B. Б. Звагельський // Червоний промінь. – 1992. – 29 лютого; Філарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отд. III. – М., 1857. – С. 12- 18; Логвин Г. Украина и Молдавия : справочннк-путеводитель. – М., 1982. – С. 355-356; Логвин Г. Н. По Україні : Стародавні мистецькі пам’ятки / Г. Н. Логвин. – К., 1968. – С. 428-432; Пам’ятки архітектури й містобудування України : Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. – К., 2000. – С. 225-226; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1986. – Т. 4.- С. 13- 15; Ратшин А. Полное собрание исторических сведений о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях в России / А. Ратшин. – М., 1852. – С. 533-534; Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини / С. Таранушенко. – Харків, 1928. – Табл. 44; Таранушенко С. Пам’ятки архітектури Слобожанщини XVII – XVIII віків / С. Таранушенко // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959. – C. 63-64; Фомин П. Церковные древности Харьковского края / П. Фомин. – Харьков, 1916. – С. 94-99.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 840 – 844.