1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України
С. Таранушенко
Церква Юрія, збудована в 1795 р.
[Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. 3, стор. 28;
Нариси історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період). Київ, Держбудвидав УРСР, 1957]
Церква Юрія збудована з дубових пластин. Внизу зрубу стін пластини мають товщину 15-14 см при висоті 42-30 см. У більшому восьмерику пластини вже тонші, вони мають товщину 13 см, а в меншому восьмерику- 11 см. Засновано будівлю на грубих дубових підвалинах, під які згодом було підведено цегляний підмурок. Зруб стін виведено простовісно. Зафіксовані обмірами нахили зрубу стін – наслідок пізнішої деформації будови. Відкрита зараз (некожухована) зовнішня сторона західної грані зрубу стін бабинця показує, що при будуванні теслі через кожні шість пластин (інтервал близько 2,3 м) в верхньому ребрі пластини видовбували кілька квадратних (6:6 см) врубок, в які заганяли бруски – циналі, заплішували їх і на ці бруски укладали дошки риштування, на яких стояли майстри.
Поздовжня вісь плану відхиляється на 3° за рухом стрілки годинника.
Дзвіницю збудовано пізніш за церкву. Вона має пізньоампірові форми, що межують з псевдоготикою XIX ст. Можна припустити, що тоді ж відремонтували і саму церкву. Зокрема, до того часу належать псевдоготичні рами вікон. Сполучили церкву притвором з дзвіницею в 80-х рр. XIX ст. Тоді ж, мабуть, зовні зруб горизонтально обшито дошками.
В інтер’єрі рукави перекрито двосхилими дощатими слабоопуклими склепіннями, що в розрізі наближаються до сторін трикутника. В північному рукаві склепіння завершується сволоком, кінець якого пропущено крізь зруб стін центральної дільниці.
В церкві багато вікон: обидва восьмерики прорізано вікнами (по вісім у кожному); в зрубах стін вікна розміщено в два яруси.
План будівлі – хрещатий. Складається він з більшого центрального квадрата і чотирьох менших, близьких до квадрата рукавів.
[Подібний план мають також церкви Миколи в Комані (1781 р.), Михайла в Шептаках, Воскресенська в Ярмолинпях (1797 р.), в Пирогівці, Петропавлівська в Гадячі (1777 р.).]
Вихідний розмір в побудові плану – сторона центрального квадрата. Вівтар в плані – також квадрат, його сторона дорівнює 1/2 діагоналі центра. План бабинця має ширину таку ж, як і вівтар, а внутрішня довжина бабинця дорівнює повній ширині вівтаря. Південний і північний рукави задумані квадратними, але в натурі вони деформовані, їх сторона дорівнює 1/2 діагоналі прямокутника, що становить південну половину центрального квадрата.
Висота зрубу стін центральної дільниці (четверика) дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану тієї ж дільниці. Висота зрубів стін вівтаря, бабинця, південного й північного рукавів дорівнює цівсумі довжини плану бабинця і центра. Внутрішня висота вівтаря і останніх трьох рукавів дорівнює висоті зрубу стін центра, тобто діагоналі чотирикутника, що становить половину плану центра.
Довжина й ширина першого восьмерика дорівнює стороні квадрата плану дільниці, висота ж його – 1/2 висоти зрубу стін центра (четверика) . Чотири грані зрубу стін центра безпосередньо переходять в грані восьмерика, орієнтовані по сторонах світу.
Перший залом в розрізі дає трапецію, у якої основа – довжина восьмерика, верхня грань дорівнює 1/2 довжини бабинця і висота – 1/2 висоти восьмерика. Висота ж зрубу стін центра, першого залому і першого восьмерика разом дорівнює подвоєній довжині плану дільниці. Деформація зрубу залому – наслідок неуважності майстрів. Другий восьмерик має довжину і ширину, що дорівнює 1/2 довжини плану бабинця, висота другого восьмерика дорівнює 1/4 ширини плану центра. Висота ж другого восьмерика й першого залому разом дорівнює висоті першого восьмерика. Висота другого залому дорівнює 1/2 висоти другого восьмерика. Висота верху до початку ліхтаря (перший восьмерик, перший залом, другий восьмерик, другий залом, взяті разом) дорівнює 1/2 довжини плану будівлі. Завершується центральна дільниця глухим низьким ліхтарем; його довжина дорівнює ширині, або дорівнює довжині грані другого восьмерика (внизу).
Внутрішня висота центральної дільниці дорівнює довжині плану будівлі. Отже, контур внутрішнього об’єму церкви вписується в квадрат.
Висота перекриття (верху) вівтаря, бабинця та південного й північного рукавів в інтер’єрі наближається до третини висоти зрубів їх стін.
Церква Юрія в Охтирці – пам’ятка цікава і важлива для розуміння процесів, що відбувалися в творчості майстрів народної монументальної архітектури наприкінці XVIII ст. Збудована в середині останнього десятиліття XVIII ст., пам’ятка служить яскравим свідченням життєвості народної монументальної архітектури тих часів.
Народних майстрів-архітекторів ніяк не можна звинуватити у консерватизмі. Навпаки, вони уважно слідкують за розвитком мурованої архітектури, охоче і широко запозичають у неї елементи, головним чином декоративні. В Юр’ївській церкві до елементів, запозичених з класичної архітектури, треба віднести карнизи, що складалися з системи поличок і сухариків, які завершують зовні зруби стін і обох восьмериків.
В церкві Юрія в Охтирці, як і в ряді інших пам’яток, спостерігаємо виразно виявлені зацікавленість майстра декоративними елементами і бажання зрозуміти й використати основи класичного архітектурного стилю. Він хоче зрозуміти дух епохи, сприйняти принципи побудови архітектурно-художнього образу нової архітектури, її раціоналізм, стриманість, підкреслену урівноважено-спокійну простоту, що відбивалася в чіткій ясності членування просторових об’ємів, простоті і логічності пропорцій компонентів будівлі. При цьому майстер пам’ятки непохитно стоїть на позиціях традиційних, віками вироблених і вивірених практикою принципів розуміння ідеї монументалізму, твердо утримує традиційну систему побудови архітектурно-художнього образу будівлі. Цю ідею монументалізму, її зміст і форму майстер поклав в основу свого творчого задуму, й він підпорядкував, органічно пов’язавши, елементи класичної архітектури. Особливо яскраво це виявилося в побудові об’єму верху в інтер’єрі. Тут майстер повною мірою використав традиційні засоби ілюзорного збільшення висоти верху, ставлячи один на один щораз менші восьмигранні призми, сполучаючи їх стрімко злітаючими вгору заломами.
На перший погляд церква Юрія в Охтирці може здатись відмінною від старіших слобожанських пам’яток, таких, наприклад, як церква Миколи в Лебедині, Введенська в Артемівці, Спаса в Межирічі, Михайла в Левківці. Але, розмістивши їх в один ряд в хронологічній послідовності, ми переконуємося, що всі вони – складові частини потоку народної монументальної архітектури з яскраво виявленим обличчям і відбивають окремі етапи, різні фази того процесу, а також різні напрямки творчості майстрів.
Цікава церква Юрія ще й тим, що вона – представник типу будівель, поширених в Охтирці і в навколишніх селах, збудованих «охтирською групою» майстрів. До цього типу, якщо брати до уваги ті пам’ятки, які авторові довелося оглянути і зафотографувати в 1913-1927 р., та на підставі старовинних пам’яток, фото яких збереглися у Харківському університетському музеї і які в натурі не вціліли, належали церкви Михайлівська (1775 р.) в Охтирці на Гусинці [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. III, стор. 29], Василівська в селі Солдатському (1794 р.), Юр’ївська (1795 р.) в Охтирці, Параскеви (1801 р.) в селі Бакирівці [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. 3, стор. 65]. Цей же тип плану і композицію об’ємів (з невеликими відмінами) мають ще Успенська церква (1793 р.) в селі Полкова Микитівка [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. III, стор. 217], Миколи в селі Городній (1801 р.) [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. III, стор. 255] та Покрови (1803 р.) в селі Хухрі [Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. III, стор. 102]. Можливо, територія поширення цього типу була більша, але даних для цього у нас немає.
Найстаріша церква цього типу – Михайлівська – була збудована в 1775 р. (розібрана в 1910 р.). На фото зовнішнього вигляду її з півдня бачимо будівлю з планом, що складався з центрального квадрата і чотирьох менших за центральну дільницю рукавів, що мають форму чотирикутників, близьких до квадрата. Отже, молодша за неї Юр’ївська охтирська повторює цей тип плану. Відтворюють його церкви в Бакирівці та Хухрі. В церквах в Солдатському, Полковій Микитівці та Городному план вівтаря не чотиригранник, а шестигранник (чотиригранник із зрізаними зовнішніми кутами). Майже однаково скомпоновано в Михайлівській і Юр’ївській церквах об’єми. Але поряд з цим Михайлівська церква має і відміни: вона не має другого восьмерика, а безпосередньо над заломом першого восьмерика підноситься світловий ліхтар. Цю рису ми зустрінемо у всіх інших церквах «охтирської групи» (крім охтирської Юр’ївської). У всіх церквах тієї ж групи (за винятком церкви в Полковій Микитівці) зруби стін рукавів нижчі за зруб стін центральної дільниці. Перекриті зовні вони двосхилими дахами з простовісно обрубаними торцями (фронтонами); тільки Михайлівська церква має дах округлого профілю з відливами (ця опуклість з’явилась, мабуть, пізніше, коли церкву, пошиту спочатку деревом, перекривали залізом), а у всіх інших пам’яток дахи на рукавах-двосхилі намети.
У всіх церков майстрів «охтирської групи», крім Михайлівської в Охтирці, поперечник восьмерика дорівнює стороні квадрата плану центрального зрубу, тобто грані восьмигранника, орієнтовані по сторонах світу, безпосередньо продовжують зруб стін. Протягом всього XVIII ст. цей засіб переходу четверика зрубу стін у восьмерик ми спостерігаємо доволі часто, а саме: в церквах Трійці в Коропі (1716 р.), Успенській в Шатрищах (1720 р.), Миколи (1745 р.) в Свіржі, Вознесенській (1759 р.) в Березному, Покровській (1765 р.) в Антонівці, Петропавлівській (1777 р.) в Гадячі та ін. Але послідовно цю рису відбивають тільки будівлі майстрів «охтирської групи». Одна з цих церков – Михайлівська в Охтирці – має восьмерик, поперечником менший за сторону квадрата плану центральної дільниці; в ній між восьмериком (незначно вужчим за четверик) і четвериком встановлено короткий низенький залом. Восьмерики Михайлівської охтирської та Василівської в Солдатському церков мають по чотири вікна, тоді як у всіх інших – по вісім. Форма даху, що перекриває залом над восьмериком в охтирській Юр’ївській та бакирівській церкві, стіжкова з плоскими гранями, а у всіх інших – опукло-гранчаста. Вікна в два яруси в зрубах стін зустрінемо в охтирській церкві Юрія та ще в церквах Городнього і Полкової Микитівки. Кожна церква «охтирської групи» має відміни в деталях, але їх об’єднує характерний силует і спільний принцип компоновки просторових об’ємів.
[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 293 – 297]