2007 р. Храм розбрату++

Розмову вів Іван Дивний

Дата: 10.09.2007

Інтерв’ю з Ольгою Скороспєховою, членом Свято-Михайлівської церковної громади, жителькою м. Переяслава-Хмельницького

9 вересня 2007 року. – Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Московська, 33. – Подвір’я комплексу Михайлівського храму.

– Ольго Михайлівно, які мотиви привели Вас і Ваших колег до наметів на подвір’ї Михайлівського храму в Переяславі?

– У 2003-му році ми зареєструвалися, як церковна громада і нам митрополитом Київським і всієї України Володимиром був виданий дозвіл на служіння у свято-Михайлівському храмі. Музей довго зволікав та й ми, мабуть, також упустили якийсь час. А зараз цю справу вирішили відновити.

– Хто нині очолює вашу громаду?

– У липні 2007-го року був направлений сюди священиком ієромонах Анатолій з відповідними документами від Київської митрополії. Коли ми прийшли сюди вперше – на свято Казанської божої матері, то нам храм спочатку відкрили, показали і нібито впустили. А потім заступник директора музею сказала, що ми цю справу припиняємо. І «зробили» нас захопниками, в газеті написали про «рейдерство по-християнськи».

Але ж ми прийшли у свій православний дім, який будувався більш, ніж тисячу років, будувався нашими прадідами і прабабами. Тут стоять пам’ятні дошки, які про це свідчать. Тут був православний жіночий монастир. Отож ми прийшли у свій дім і хочемо в ньому служити.

– Скажіть, будь-ласка, як ви бачите майбутнє музейних експозицій, які зараз знаходяться на цій території?

– Тут є декілька варіантів. Ми пропонуємо їм (зокрема, й міському голові) деякі приміщення, щоб перенести експонати. Тим більше, що у нас місто-музей і відповідну будівлю цілком можна підшукати. Наприклад, у Музеї народної архітектури та побуту. Ми б попросили спонсорів, які можуть допомогти і коштами, і обладнанням. Можна посприяти і у виготовленні вітрин, і у перевезенні експонатів.

– Ольго Михайлівно, а представники вашої громади не перешкоджають доступу співробітників музею до колекції, яка зберігається у Михайлівській церкві, та до археологічної експозиції?

– З перших днів, коли ми прийшли на територію, ми пропонували їм: відкривайте, працюйте, приймайте екскурсії, ми до вас ніякого діла не будемо мати. Навіть навпаки: будемо цьому сприяти. Але вони кажуть: ми вас не боїмося, боїмося якоїсь третьої сили. Ніби під цей шум хтось підійде і вирішуватиме свої справи, а крайнього вже й не знайдеш. І ця їхня позиція до цього часу лишається.

– Тобто, сьогодні співробітники мають повний доступ до експонатів, за які відповідають?

– Так, правильно.

– На цій території знаходяться кілька пам’яток давніх епох. На вашу думку, громада зможе їх належно утримувати і забезпечити до них вільний доступ?

– Ми знаходимося на цій території вже біля 50-ти днів. І ми тут нічого не зруйнували, навпаки – охороняємо, прибираємо, доглядаємо дерева. Жодних претензій до нас з боку музейних працівників, я думаю, немає.

– Мова йде не про те, що діється зараз, а про майбутнє, про перспективу. Адже ви хочете, щоб цей храм був вашим назавжди?

– Якщо він буде наш назавжди, то ми нічого не зруйнуємо, а навпаки – зберігатимемо для прийдешніх поколінь, для наших дітей і онуків.

– А як ви бачите в цьому сенсі співробітництво з музейниками?

– Ми думаємо, що будемо працювати дружно і ніхто ніяких каверз нікому не чинитиме. Ми православні люди, і коли досі на нас не було жодних скарг, то й у майбутньому це буде виключено.