Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Наруга над Христом

Людмила Міляєва

9. «Наруга над Христом» (59: 62 см). У зв’язку з тим, що до рівного ряду страсних клейм вклиняється композиція «Успіння», майстер замкнув сюжет у квадрат, який виник між сусіднім сюжетом і вікном. До сцени введена активна дія. Але авторові важко було оволодіти всіма елементами в зображенні. Динамічність мало йому давалася. Намагання передати рух явно йшло на шкоду характерам. Художник, свідомо чи інтуїтивно, уникав натуралістичних деталей катувань, хоч в апокрифічній літературі їх залюбки описують.

[«Схватили его святую милость яко окрутныс львы, наложили его киями, обухами, колами, бигары, копиями, били, волосовалн, стусовалн немилостиво…» (Франко І. Апокрифи і легенди, т. II. Львів, 1899, c. 231).

«Иные его за волосы тягнули, иные за платье, иные за руки, иные за ноги, иные за бока, иные за шею бьют, иные, повернувши руку в железных рукавицах, у его лице бьют, иные его пихают, иные ногами топчут…» (Страсти Христовы в западнорусском списке XV века, труд П. М. Тупикова. СПб., 1901, с. 14) і т.д.]

Автор удався до «вказівних» жестів, які найкраще мусили орієнтувати глядача на те, що відбувалось. Приниження Христа відчувається переважно у його покірливо-розгубленому вигляді: фронтальна поза, неприродно розставлені ноги позбавляють образ будь-якої ідеалізації. Сцена «Наруга над Христом» вкрай наївна, у ній немає драматичних нот, відчувається ніби байдуже ставлення автора до подій, що відбуваються. Якщо в сюжеті «Поцілунок Іуди» воно чітко читалось, завдяки протиставленню образів Іуди й Христа, то тут позитивні й негативні образи майже рівнозначні: народний майстер відійшов од маєстатичного ставлення до бога, йому незначною мірою притаманний ієратизм.

Просторові завдання у кожному окремому випадку митець розв’язував по-різному, виявляючи дивну винахідливість. Він лишався прихильним до тих норм монументального стилю, які здавались національними й протиставлялись латинізуючій культурі католицьких храмів. Не знаючи законів перспективи й, мабуть, уникаючи ілюзорності в трактуванні релігійних легендарних сюжетів, художник передавав простір, не відтворюючи його глибини. У сцені «Поцілунок Іуди» й «Приведоша Іісуса Христа до Каїафи» певну роль відіграє різна величина споруд другого плану: автор користується контрастом масивних і тендітних будівель. У сцені «Наруга над Христом» всі чотири головні персонажі заповнюють собою перший план. Щоб полегшити композицію, майстер здогадався між двома вежами на блакитному тлі вписати військо із рядами списів, яке йде вдалечінь і наче тане в повітрі. Схожим прийомом користувались іконописці, гравери. Ікони в XVII ст. були панівним видом мистецтва, завдяки їм дрібнішали монументальні форми, в яких з’явилось багато станкових ознак. Не відійшов од них і святодухівський майстер «Страстей». Іноді здається, що він свідомо наслідував іконні взірці. Але малярське обдаровання художника, виховане на народних демократичних засадах, рятувало його від каліграфічного здрібнення деталей, від образного ладу ікон, призводило до оригінальних вирішень.