Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Успіння богоматері

Людмила Міляєва

«Успіння богоматері» (186: 197 см)

Центральне місце на північній стіні зайняте «Успінням богоматері», що крупним квадратом вклиняєтьея в «страсний» цикл. Уже наголошувалось, якого політичного значення набувала тема «Успіння» в XVII ст., коли вона була своєрідним символом східнослов’янської єдності. Та поряд із цим було опоетизовано міф про смерть богоматері. Забобонна людина покладала особисті надії на неї, пов’язуючи її образ із своїм життям і боротьбою. Вона перечитувала апокрифічну літературу, слухала акафісти (180), дивилась шкільну драму. Джерелами цих творів були розповіді н легенди про спасіння грішників і заступництво богоматері, що почалося після її «успіння». (Цілком виправдано в Потеличі розміщення поруч з «Успінням богоматері» композиції «Деісус», у якій божа матір виступає вже в ролі заступниці людини).

Драму, акафісти, які детально витлумачували обставини «Успіння», супроводжувала велика кількість зображень на стінах і в іконостасах храмів. Найдавніші з них, либонь, ішли від Успенського собору Києво-Печерської лаври, де ще Павло Алеппський на стіні бачив, як, починаючи од верху, зображено «Успение богородицы и апостолы, восхищаемые в облаках» [Композиція зустрічається на іконах і у стінопису – «Успіння» Сандомирського кафедрального костьолу. 1430-і pp.]. Часто в «Успінні богоматері» немає ангелів, що летять з апостолами. Іноді додається епізод з Афонієм, якому архангел відрубав руки. Залежно від композиції «Успіння» то має урочистий характер своєрідного гімну богоматері, то, навпаки, стримані суворі форми сюжету підкреслюють скорботні ноти.

Раннє XVII століття внесло в ікону «Успіння богоматері» багато нового: конкретизувалось місце дії, з’явилися реалістичні деталі (група, завіса навколо неї, архітектура), художники прагнули психологічно розв’язати композицію, об’єднавши апостолів не стільки ритмічним їх розташуванням, скільки спільністю переживань; посилилась динаміка групи «Архангел Михаїл і Афоній» (ікона «Успіння богоматері» із села Жураки) [ЛМУМ]. Стінопис Потелнча в сюжеті «Успіння» зберігає багато ознак, притаманних попереднім епохам, що, певно, пояснюється символічною багатозначністю теми.

Величавим спокоєм сповнена святоду.хівська композиція «Успіння»: її фарби згущені, драпіровки важкі, в ній майже немає руху, все завмерло в урочистому мовчанні. На високому червоно-коричневому ложі, вкритому білою тканиною, лежить усопша богоматір. її миловидний лик позначений особливою чистотою і привабливістю. Малюнок вражає винятковою витонченістю. Голова богоматері лежить на червоній в мереживах подушці, мафорій її орнаментований зірками. Синій нижній одяг Марії з темно-червоним мафорієм чітко вимальовує її силует на білій тканині ложа. І саме ложе, у важких бганках темно-червоної тканини, здається вагомим і значимим у композиції (тіні на бганках прорисовані чорним).

Постать богоматері дуже органічно й тісно злита з поясним фрон- Успіння. Голова апостола. тальним зображенням Христа з душею богоматері в сяйві блакитної ман-дорли. Погляд Христа спрямований на глядача. Обличчя його, на відміну від витонченого за кольором лику Марії, мальовано лише сажею, від чого воно набуває деякої суворості.

Вище, в центрі – поколінне фронтальне зображення богоматері на веселці. Вкомпоновані в блакитну мандорлу червоні з білим ангели і кіноварно-червоний серафим роблять центр патетичним лейтмотивом твору. Апофеоз вознесіння підсилений гірляндою яскраво-червоних херувимів. Він співвідноситься логічно з поясною постаттю богоматері, зображеної в молитовній позі над вікном (51: 50 см). Від неї вціліли корона, ніс, рот, права рука, рештки червоного мафорію й надпис.

Апостоли й святителі стоять навколо труни, створюючи три висхідні ряди. Їхні безхитрі добродушні обличчя й скупі жести притулених до щік рук передають тихий умиротворений сум. Просвітлені лики святителів, осінені кіноварними яскравими німбами, палаючі свічі в їхніх руках, підключені до оплакування. Вони підсилюють символіку зображення, яка відіграє таку велику роль в авторському замислі. Перед ложем зображені маленькі постаті Афонія з відтятими руками й ангела (втрачено). За тло править біла стіна з масивними архітектурними планами. Білі постаті сивоголових святителів, біла стіна й архітектура значно полегшують верхню частину твору, в якій майже немає звичайного блакитного тла.

Глибина простору виникає в композиції «Успіння» внаслідок перспективного скорочення архітектурних споруд. До подібного прийому майстри Потелича звернулися лише один раз, і мало зрозумілі його коріння. Важко уявити, що вони прийшли до нього випадково. Скоріше вони свідомо уникали його, зберігаючи традиційну площинність, яка у великій мірі полегшувала їм розв’язання декоративних задач. Композиція потелицького «Успіння» має ряд особливостей, яких не бачимо в тогочасних пам’ятках: порядковість розташування постатей, ритм голів апостолів і святителів та їхніх рук, спрямованих до центра; непорушність фронтальної постаті Христа, загальна статичність. Таке вирішення не викликає прямих аналогій ні з іконами, ні з київськими й львівськими гравюрами. «Успіння» відзначається найбільшою, мабуть, суворістю й ієратичністю. Розглядаючи композицію, не можна забувати, що вона знаходиться серед тих чотирьох тем, на яких тримається ідея розписів: «Страсті» – «Успіння» – «Богоматір Печерська» – «Воздвижения Чесного хреста». І лише в такому контексті можна зрозуміти принципи, покладені в основу задуму.

Як говорилося, висота «Успіння» цілком відповідає висоті деісусної композиції, що прилягає до неї, і, певно, викликана цим сусідством. Обидва сюжети взаємозв’язані й краще читаються.