Тайна вечеря
Людмила Міляєва
Розмір зображення: 800:718 піксел
Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 141.
3. «Тайна вечеря» (77: 60 см) – одне з найчарівніших клейм «Страстен» [Millet G. Recherches sur l’iconographie de l’evangile aux XIV, XV et XVI siecles. Paris, 1916, с. 307]. Незважаючи на те. що розпис має значні пошкодження, уцілілі частини дозволяють скласти про нього певне уявлення. Як можна здогадуватися з фрагментів, «Тайна вечеря» зображувалась також на тлі архітектурних споруд. Христос і дванадцять апостолів сидять навколо овального стола. Він застелений білою скатертиною; на ньому – тарілки, ножі, ложки, велика жертовна чаша й келих. Всі сидять на низенькій лавці, наміченій зліва; вона має досить конкретний вигляд, нагадуючи селянську лаву. Апостоли й Христос створюють тісно зв’язану між собою групу. І якщо в зображенні «Воскресіння Лазаря» відсутня внутрішня єдність, незважаючи на активну дію, на якій будується сюжетна тканина, то в «Тайній вечері» художнику вдалося створити дуже жваву сцену, хоч завдання було значно складнішим: у стародавніх взірцях «Тайної вечері» зміст втілювався в символічні форми, але авторові потелицьких розписів, як справжньому народному майстрові, був чужий світ теологічної абстракції, євхаристична тема мало хвилювала митця. Тому всі його прагнення звелися до того, щоб зобразити жваву бесіду за трапезою, скріплену духовною спільністю апостолів і Христа. В групі апостолів немає нічого такого, що могло б посіяти тривогу, насторожити.
Автор, напевне, не думав, що втілені ним у живопису сюжети мають стати прелюдією трагедії, адже їй, власне, і присвячено весь цикл. В його «Тайній вечері» є природність спілкування людей між собою, а самі персонажі настільки спостережені, що композиція несе в собі явні елементи жанровості. І тут ми стикаємося, безумовно, з народженням нового підходу до людини, можливого лише в XVII ст. Важко твердити, що ремісник, замовник пересилив схоластику середньовікового світогляду. Мистецтво художника, яке відбивало його смаки, багато в чому обмежено нею. Важливо те, що ремісник, який відігравав значну роль у суспільно-політичному житті країни, насмілювався по-своєму тлумачити незрозумілі йому мудрування релігії, з усієї сили прагнув наблизити до себе, до свого розуміння легенду, що захоплювала і зберігала для нього цікавість.
Скромний потелицький майстер хотів вселити живу душу в нерухомі образи святих. Він їх приземлював, наділяв людськими спостереженими характерами, пожвавлював мімікою, чого раніше не знало українське мистецтво. На відміну од усіх відомих майстру зображень «Тайної вечері», в своїй композиції він сміливо опустив жести. Руки показані були тільки в двох персонажів: Іуди, який, ймовірно, тримав у руках гроші, і в молодого апостола, крайнього праворуч. В усьому іншому спілкування апостолів з Христом побудовано на виразах облич (постаті ледве намічені, але група компактна). Знехтувати постаттю, відмовитися від неї – вільність, якої постійно дотримується автор «Страстей». Якщо його цікавлять обличчя, він жертвує в ім’я виразності типажу всім іншим. Поворотами голів він здійснює формальний взаємозв’язок персонажів, що групуються навколо трикутника Христос – молодий апостол – Іуда. Майстер показав і духовний контакт між учасниками трапези: всім обличчям надано просвітленого виразу, в них багато чистоти і внутрішньої цільності.
Сюжет «Тайної вечері» можна сміливо вважати спробою переосмислення позитивного образу в мистецтві. Зображуючи апостолів, художник не міг йти тим, без сумніву, легшим шляхом загострення й утрировки рис, які допомагають під час обрисовки негативних персонажів. Автор дозволив собі це лише по відношенню до Іуди: над ним він насміхається. В сцені немає осудження Іуди, немає нічого, що б віщувало трагізм долі Христа, юного і невинного. Кожен з апостолів відмітний; один з них усміхається, інший зосереджений, але й тут немає образів мудреців, які пізнали щось, не відоме простому смертному. В «Тайній вечері» – символічному зображенні жертви – прославляється скоріше людська доброта, ідея братерського єднання. Ця думка є панівною на північній стіні, якій майстер приділяє найбільше уваги. Експресивність методу одна з найсимпатичніших ознак народного маляра.
Світ матеріальних речей ще мало цікавив художників. Мимохідь, абияк малював автор необхідні атрибути трапези, уникаючи конкретності. Це відбилося й на архітектурному тлі, до краю умовному, навіть архаїчному для XVII ст. Архітектурні куліси з боків (скласти уяву про них можна з уцілілих фрагментів) не схожі на інтер’єр, що звичайно зображувався в XVII ст.
[Пор. «Тайні вечері» кінця XVI ст.: ікона «Страсті» із с. Угерці біля Лиска (ЛМУМ), із с. Долина (там же), початку XVII ст. – із с. Ієзупіль (там же), «Страсті» (музей землі Сяноцької, ПНР); «Страсті» із с. Долина (ЛМУМ), розписи церкви св. Юра в Дрогобичі; гравюри в «Служебнику», Київ, 1629, 1653, друк, Печерської лаври та ін.]