2017 р. Звід пам’яток України

Наталя Стависька

Пантелеймонівський монастир, 1915 (архіт). Вул. Роменська. Ансамбль Пантелеймонівського монастиря міститься на південно-західній околиці міста Суми, що має історичну назву Свищі та складається з Пантелеймонівської церкви, двоповерхового корпусу та сторожки. Весь комплекс споруд зведено за єдиним планом, що вирізняється композиційною та стильовою цілісністю.

Ансамбль, закладений 1915 за проектом харківського єпархіального архітектора B. Покровського, призначався для розміщення у місті Суми архієрейської резиденції сумського вікарного єпископа. Основним меценатом будівництва Пантелеймонівської церкви був сумський купець І.Кулішов. 1920 архієрейський двір займав чоловічий монастир. Після закриття монастиря у кін. 20-х – поч. 30-х рр. 20 ст. богослужіння у Пантелеймонівській церкві велися до 1963. 1980 тут проводились роботи з пристосування її під планетарій. 1990 храм і сторожку повернуто церковній громаді, а 1991 завершено роботи з їх відновлення. Двоповерховий архієрейський корпус сьогодні займає духовне училище.

Пантелеймонівська церква (архіт.). Центром просторової композиції ансамблю є храм в ім’я Святого Пантелеймона з боковими вівтарями Святого Миколи та Богоматері Скоропослушниці, споруджений у національно-романтичному варіанті модерну з використанням архітектурно-планувальних і художньо-декоративних досягнень псковсько-новгородської архітектури 13 – 14 ст.

Споруду церкви зведено з червоної цегли та обкладено ззовні цементною цеглою теплого сірого тону; до того ж цоколь цілком викладено червоною цеглою.

Храм одноверхий, чотиристовпний, тринефний, хрестовобанний, за планом прямокутний з трьома напівциркульними апсидами та прямокутною за планом дзвіницею і бабинцем, прибудованим до західного фасаду.

Середохрестя храму перекрите шоломоподібною банею на високому круглому підбаннику, апсиди – конхами, інші частини – системою напівциркульних і хрестових склепінь. Підбанник прорізаний дванадцятьма напівциркульними віконними отворами видовжених пропорцій і завершений карнизом у вигляді аркатурного пояса з напівкруглими нішками в інтервалах між арочками. Площини стін занижених апсид оброблені аркатурою на всю висоту стін. Віконні отвори апсид також напівциркульні, видовжені. Потужні широкі лопатки членують фасади храму відповідно до внутрішньої структури.

Високі віконні отвори перекрито трицентровими арками та розміщено у прямокутних нішах. Трансепт виділений на бокових фасадах потужними напівциркульними тривиступовими порталами входів, а також щипцевими завершеннями площин стін між лопатками. Аналогічне завершення має й східна стіна. Широкі віконні отвори, розташовані у прямокутних нішах, над порталами перекриті трицентровими перемичками, обрамлені лиштвами з колонок і намистин з кілеподібними завершеннями. Між лопатками на рівні карнизу розміщений декоративний пояс з використанням поребрика, бігунця, городків. У площині щипців на рівні поясу розташовано напівциркульні ніші, прикрашені живописом, сьогодні практично втраченим.

Головний вхід до храму оформлений у вигляді порталу, трицентрова арка якого спирається на два барилоподібних стовпи та завершена високим щипцем. Площину щипця декоровано пояском трикутних западин, нішами різної конфігурації, із яких три круглі прикрашені живописом із зображенням Спасу Нерукотворного та двох янголів. Сьогодні живопис майже втрачено.

Праворуч від порталу до будівлі храму прилягає одноповерхова прибудова, перекрита односхилим дахом, що має окремий вхід на південному фасаді. Площини стін цієї прибудови прикрашено нішами та скульптурними зображеннями символічного характеру. Віконні трицентрові отвори заглиблено у прямокутні ніші. Над верхнім вікном дах має залом.

Об’єм триярусної дзвіниці знаходиться ліворуч від головного входу та перекритий вальмовим дахом із заломами над щипцевими завершеннями фасадів, закінчений цибулеподібним верхом на круглому підбаннику. Дзвіниця має два входи: один – самостійний у площині західного фасаду та другий – з бабинця. На рівні другого ярусу дзвіниці є вихід на хори, розташовані над бабинцем. Третій ярус дзвіниці виконаний за традиціями псковських «звонниц». Напівциркульні на два уступи арки спираються на шість стовпів, заокруглених у нижній частині. Розміщення та різна товщина стовпів обумовлені вагою та розміром дзвонів. Віконні напівциркульні отвори перших двох ярусів розміщені у прямокутних нішах. Фасади дзвіниці декоровано різноманітними нішками та скульптурними зображеннями хрестів вибагливих форм, а також розетками. У площині ніші північного фасаду дзвіниці – живописне зображення розгорнутої Біблії з текстом. Усі дзвони виготовлено 1990 у місті Бєлгороді (Російська Федерація).

Інтер’єр храму тинькований і побілений. Мощення підлоги збереглося цілком лише у площині Солею, що займає усі три апсиди. Воно виконано метлаською плиткою двох кольорів – сірого та червоно-коричневого, шахового рисунку. Від головного входу до вівтаря мощення виконано метлаською плиткою іншого розміру та рисунку у вигляді коврової доріжки і збереглося фрагментарно.

Територія навколо храму мала брукування орнаментального геометричного характеру, виконане сірими цементними плитами та червоною цеглою. Огорожа навколо храму виконана була з металевих грат у цегляних стовпах. Не збереглася.

Архієрейський корпус (архіт.). Споруда мурована, двоповерхова з льохами в південній частині та під сходами північного рамена, з мансардним поверхом в об’ємі щипцевого даху. Розпланування споруди обумовлене функціональним призначенням рамен: праве північне – адміністративне, ліве південне – житлове. Вони сполучалися між собою коридором, що проходив по першому та другому поверхах через усю споруду. Крім головного входу, з боку головного фасаду південне рамено має окремий вхід зі сторони бокового фасаду.

Планова та функціональна структури корпусу відображені в об’ємно-просторовій композиції споруди та декорі її фасадів. Декор фасадів житлової частини скромний – прямокутні віконні отвори першого та підвального поверхів взагалі позбавлені декору, вікна другого поверху перекриті лучковими перемичками та заглиблені у прямокутні ніші. Об’єм сходової клітки виявлений на західному фасаді додатковим виступом.

Адміністративне рамено, що поєднує конторські та урочисті приміщення, домінує в об’ємно-просторовій композиції будівлі. Об’єм правої частини північного рамена, що поєднує головний вхід, хол, сходи та парадні кімнати на другому поверсі, виділено розкріповкою. Головний вхід оформлено у вигляді ганку на масивних круглих стовпах, на які спираються трицентрові арки. Карниз ганку оформлений машикулями, над якими височіє глухий парапет, що оточує терасу, утворену на даху ганку. Вікна другого поверху правого ризаліту у вигляді трифоріїв розміщені у широких напівциркульних отворах. У центральному з них – балконні двері з виходом на терасу. Напівциркульні отвори фланковано фігурними колонками з фасонної цементної сірої цегли та завершені карнизами з «кокошниками». Площина стіни правого ризаліту має щипцеве завершення та прикрашена поясками ніш та розетками. У площині щипця розміщено три напівциркульних віконні отвори: два – на рівні мансардного поверху та один – на рівні горища.

Заглиблена частина головного фасаду має центрально-симетричну композицію. Обробка центрального вікна другого поверху ідентична до вікон другого поверху правого ризаліту. Площина стіни над вікном має щипцеве завершення. Інші віконні отвори – прямокутні, обрамлені на другому поверсі лиштвами з фасонної цегли. Інтер’єри архієрейського корпусу не збереглися.

Будинок сторожа. Споруда одноповерхова, мурована, з одноповерховою дерев’яною добудовою, обкладеною цеглою, прямокутна за планом. Наріжжя підкреслено лопатками, між якими розміщений пояс зубчиків. Віконні отвори напівциркульні, обрамлені гладкими лиштвами.

[Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. – К., 1986. – Т. 4. – С. 8 – 9; Мойсеєнко В. П. Суми : історико-архітектурний нарис / В. П. Мойсеєнко, Н. П. Новаківська. – К., 1966. – С. 10.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 143 – 145.