Міське кладовище «Кальварія»

Людмила Сахарова, Йосип Кобаль

Розмір зображення: 800:600 піксел

Міське кладовище «Кальварія», др. пол. 18 – поч. 19 ст. (іст.). Вул. Тиха (Кальварія – від лат. сл. Голгофа). На південних схилах Дайбовецького масиву на горі Кальварія. В історичній частині Ужгорода.

Століттями на схилах гори Кальварії розташовувалися найкращі виноградники міста, тоді називали гору Виноградною, а у 1800 на карті міста ця гора вже відзначена як Кальварія з каплицею на вершині. У 1759 Давид Петц подарував місту присадибний наділ і сад. У 1826 за підтримки плебана римо-католицької церкви Йожефа Лінці тут спорудили головну каплицю. До 1828 коштом цехів музикантів, чоботарів, дубильників, гончарів звели перші чотири стаційні каплиці, що символізували зупинки Ісуса Христа на шляху до страти. 1839 сатмарський римо-католицький єпископ збудував п’яту каплицю. До 1850 на гроші благодійників спорудили ще чотири каплиці. Десяту у 1874 поставив канонік Мукачівської єпархії А.Чургович. Три останні каплиці, якими завершилося оформлення Кальварії, збудував римо-католицький плебан А. Будіш. У середині кожної каплиці міститься фрескове зображення – т. зв. Страсті Христові, що стали місцем паломництва, богомілля і спокути.

З каплицею на Кальварії пов’язані два відпусти з католицькою і греко-католицькою службами трьома мовами. У зв’язку з відпустами у 1830 за планами інж. Якоба Лама на Кальварію провели окрему вулицю, котра з’єднала каплиці і кладовище з містом. Її назвали Кальварія (у радянський час – Цвинтарна, із сер. 1970-х донині – Тиха).

За радянської влади комплекс каплиць зазнав значних втрат. Головну каплицю передали Ужгородському університету, який облаштував у ній обсерваторію (1957), яка діє донині. Окремі стадійні каплиці зруйнували, а ті, що залишилися, поступово руйнувалися. На поч. 1990-х їх поновили і розписали.

Наприкінці 18 ст. на вершині гори виникає кладовище. Серед перших, кого тут поховали, був визнаний угорський поет Г. Дойка. Пізніше з обох боків вулиці розбили нові кладовища: римо-католицьке, греко-католицьке, реформатське. На поч. 20 ст. розробили проект нового водопроводу, на вершині г. Кальварія планували розмістити величезні резервуари. Його втілили лише у чехословацький період. 7 березня 1930 закладено фундамент резервуару. Роботи завершили 1931 (комплекс діє донині). Через відсутність чіткої системи поховань давні могили погано збережені, у багатьох випадках відсутня традиційна орієнтація схід-захід, не збереглась документація (архів поховань згорів у сер. 1950-х). Кладовище можна умовно поділити на 10 секторів.

Могила Г. Дойко 1796 не збереглася, проте свідчила про існування кладовища в кін. 18 ст. Найстаріша могила (1814) знаходиться у секторі № 8, біля підніжжя сучасного меморіалу «Пагорб Слави», у ній поховані Катерина Рутнер і Франческо Грінаус (за написом на металевому, сильно пошкодженому обеліску). На ділянці знаходяться могили, датовані 1860, 1861, 1864, 1873. Це найстаріші поховання, їх 12. Інші знищені. На сусідній ділянці (сект. № 1) найстаріші поховання тих же часів – 1872, 1873. Ймовірно, спочатку було два самостійних кладовища, або одне кладовище ділилось дорогою на дві ділянки.

З правого боку ховали католиків, з лівого – реформатів, про що свідчать прізвища похованих (католиків – Папп, Палоці, Горват, Ференц; реформатів – Вольф, Кнопмайер, Ундер та ін.). На могилах реформатів надгробки у вигляді пірамід, у католиків – напівкруглі стели. Греко-католиків ховали у сект. № 9 (на горі, біля каплиці), у секторах № 4, 5, 6, 7 – біля сучасного ритуального будинку.

Стара частина кладовища виглядає дуже архаїчно. Старі могили знаходяться біля поховань 1950-80 рр. Більшість з них зруйнована новими. На деяких нових могилах використовувались старі пам’ятники, або в могилу ховали іншу людину. Старий напис знищувався, а на його місці робився новий (могила скульпт. Я. Петредейса). У похованнях відсутня хронологія. Старі могили розташовані упереміш з новими.

Посередині ділянки (сект. № 1) знах. поховання 1869, вище – могили 1870-х, нижче – могили пер. пол. 20 ст. Можливо, що у кін. 19 – поч. 20 ст. існувала практика підзахоронень. Частина кладовища із секторами №1, 2, 3, 8 закінчується похованнями 1910-х. Ділянки секторів №4, 5, 6, 7, 9, 10 формувались значно пізніше, тут розташовані могили від поч. 20 ст. до 1940-х. Ці ділянки (крім сект. № 9, біля каплиці на горі) більш упорядковані, але теж відсутня чітка хронологія поховань. У нижн. част. секторів (№ 4, 5) знаходяться могили, що датуються 1910, 1912, 1914. За ними йдуть поховання 1920- 40-х, а вище, на межі секторів № 4, 5, 6, 7 знову є поховання 1910-х.

Можливо, через будівництво службового будинку у нижн. частині 4-го сектору частина могил була знищена, а ін. перенесена родичами у сект. № 6, 7. Більшість могил, що збереглися, свідчать, що поховані в них люди заможні. Це засвідчують дорогі пам’ятники. Бл. 80% надгробків виготовлено з полірованого андезиту, абсолютна більшість їх типова. Земляний насип, обрамлений бетоном, часто закритий кришкою, в узголів’ї – частіше вертикальна стела або чотиригранний обеліск. Іноді стела горизонтальна. На стелах меморіальні написи, інколи на могилах – кам’яні хрести, дуже рідко – скульптурні (барельєфні) зображення (могила Аладарне Бартакович).

На окремих могилах сер. і кін. 19 ст. стоять металеві хрести, чавунні розп’яття (вис. до 0,5- 0,8 м) на чавунних (металевих) постаментах з цитатами зі Св. Писання. Ці надгробки у вкрай поганому стані, іржа практично зруйнувала їх. Такі могили характерні для найбільш давніх поховань. Можливо, саме такі надгробки встановлювалися на могилах померлих в кін. 18 – поч. 19 ст. Збереглась їх незначна частина через те, що піщаник – матеріал швидко руйнується.

Дуже погано збереглися могили в сект. № 9, на вершині гори. Відносно недавні поховання 1920-40-х повністю занедбані, зі 42 облікованих – 20 знівельованих, без, або з перевернутими надгробками. Винятком є ділянка в сект. № 10 з похованнями монахинь. 35 могил з земляними насипами, чавунними і дерев’яними хрестами старанно доглянуті, ділянка оточена металевою огорожею.

При зборі польового матеріалу взято на облік 231 могила: сімейних – 109, індивідуальних – 122 (поховання 19 ст. – 1940-х). Особливий інтерес викликають крипти – сімейні поховання у бетонованих камерах під землею, закриті кришками, зі стелами, що значно перевищують розміри звичайних надгробків (до 3,0-4,5 м). Їх чотири. Всі вони знаходяться на межі 4-го і 6-го секторів. Тут поховані члени заможних сімей Лаудон, Вілчек, Аркі, Гарасті.

У крипті Лаудона поховано 7 осіб (перше поховання – 1900, останнє – 1952), Вілчек, Аркі, Гарасті – по 6. Написи на надгробках однотипні: прізвище та ім’я померлого, дати життя, або дата народження і вік померлого.

Майже половину (109 із 231) становлять могили сімейні, де поховано від 2- х до 5-ти осіб (іноді 7), в основному за рахунок підзахоронених у др. пол. 20 ст. родичів. У випадках, коли поховані в могилі родичі, на стелі вказано відношення померлих членів сім’ї до їх глави або ступінь спорідненості відносно першого члена сім’ї, похованого у могилі. На окремих надгробках у правому нижн. куті вказана майстерня, де його виготовлено. Здебільшого – міст Будапешт і Ніредьгаза. Ряд надгробок має написи, де вказано професію, посаду або місце роботи.

Нині кладовище закрите, здійснюються дозахоронення лише у сімейні могили і поховання в окремо виділеному секторі для почесних громадян на вершині гори у лівій її частині.

Джерела і література

Кобаль Й. Ужгород відомий і невідомий. – Львів, 2003. – С.124-127; Латко І., Сахарова Л. З історії Ужгородського некрополю «Кальварія» // Ратуша. – 1997. – 19 квітня; Галь Н. Через Кальварію – до зірок // Ужгород. – 2003. – 3 травня; Олійник Л. Унікальний некрополь «Кальварія» переживає не найкращі часи // Новини Закарпаття. – 2009. – 7 листопада.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 125 – 127.