Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Пам’ятник Бейлі Бартоку

Михайло Приймич

Пам’ятник Бейлі Бартоку

Пам’ятник Бартоку Б., 1999 (мист.). Вул. Миру, у зеленій зоні скверу, перед ЗОШ І-ІІІ ступ. № 3 ім. Ж. Перені, зліва. Автор – Борбаш Тібор. Встановлений 1 травня за ініціативою товариства Угорської культури Закарпаття та керівництва Виноградівської міської ради на пошанування талановитого угорського композитора.

Пам’ятник складається зі скульптурного портрета з бронзи голови Бейли Бартока, розміщеної на прямокутному постаменті з чорного граніту. Загальна побудова пам’ятника вирішена в дусі суворого стилю, без другорядних елементів. Портрет композитора, створений у реалістичній манері, відтворює риси зовнішності Б. Бартока – глибоку зосередженість, врівноваженість. Скульптурі притаманні проста фронтальна композиція, прагматична відсутність деталей та певна узгодженість розмірів самого портретованого з високим постаментом. На чоловому боці постаменту викарбувано білими літерами напис українською й угорською мовами: «Бейла Барток. 1881-1945».

Барток Бейла (25.03.1881, Надьсентміклош (нині Синніколаул-Маре, Румунія) – 26.09.1945, м. Нью-Йорк, США) – один з видатних представників угорської національної музики, композитор і піаніст. Своє дитинство юнацькі роки провів у Севлюші (нині Виноградів), тут закінчив горожанську школу. Рано почав займатися музикою. В 1891 поступив у Нодьвародську гімназію в Угорщині, але через хворобу очей у квітні 1892 повернувся у Виноградів. 1899-1903 – вчився в Будапештській музичній академії ім. Ф. Ліста, а в 1907-34 – у ній викладав на посаді професора. 1905 – учасник конкурсу А. Рубінштейна в Парижі.

1905-18, захопившись селянським фольклором, записав разом з З. Кодаєм на фонограф, народну музику в глухих селах Австро-Угорщини 2700 зразків угорського фольклору, 3500 румунського, 2500 словацького, 90 русинського, 200 арабського, пізніше – турецького, сербського, хорватського. 1920-30-ті рр. були періодом творчого розквіту та світового визнання Бартока, як композитора, піаніста та транскриптора народної музики. Віденське видавництво «Edition» підписує контракт на публікації його творів, так у Відні і Парижі з’являються перші монографії про його життя і творчість, а його музика на рівні провідних світових виконавців стає відомою в Європі та Америці. Багато гастролював по найвідоміших музичних центрах, даючи концерти, де піаніст мав великий успіх.

1934 полишив викладацьку роботу в музичній академії й працює в Угорській академії наук, де повністю зосереджується на дослідженні народної музики: розробляє методику народногоінструментальної музики, один з перших у світовій практиці займається діалектологією на румунському фольклорі, закладає основи порівняльної етномузикології, виходить на рівень провідних вчених світу.

У числі кращих творів композитора: «Музика для струнних, ударних і челести», «Дивертисмент для струнних», Концерт для альта тощо. 1940 Барток емігрував у США. Працював у Колумбійському університеті в кабінеті фольклору, отримав звання доктора мистецтвознавства. В останні роки хворів на лейкемію. Помер у Нью-Йорку (США), де й похований. У 1955 посмертно нагороджений Міжнародною Премією Миру.

1982 на стіні будинку, де жив композитор (вул. Б. Бартока, 2, не зберігся, споруда нова) встановлена меморіальна таблиця з барельєфом Бартока і написом: «У місті Виноградові в 1889-1892 жив відомий угорський композитор Бела Барток». Автор – М.М. Ігнатик.

Джерела і література

Kereszstjén Balázs. Bártok Béla első fellépése.- Kálendárium 85.-Uzshorod, 1984.- 94-96 old.; Жозефі Марія. Барток повертається до Севлюша // Орбіта-логос. – 1999. – С. 2; Кіш Василь. Пам’ятник Беллі Бартоку у Виноградові // Старий замок. – 1999. – 6 травня. – С. 11; Мадяр-Новак Віра. Бейла Барток: 125-річчя з дня народження композитора, етнографа і музикознавця (1881-1945). – Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2005 рік / Рекомендаційний біо-бібліографічний посібник. – Ужгород: Видавництво В.Падяка, 2004. – С. 147-151.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 202 – 203.